Золотоволоска

Золотоволоска

Понеділок, 22 лютого 2010 г.
Мітки:
Проглядів: 3557
Підписатися на комментарі по RSS

Сонце сідало в море, залишаючи на воді червону доріжку. Легкий вітерець грав золотим Лориним волоссям, а небо відбивалося у синяві її очей. Пляж, скільки сягало око, у цю годину був порожній, тому ніщо не порушувало відчуття, ніби Георг із Лорою в раю. Якраз про таку відпустку Георг мріяв багато місяців: бунгало на березі моря, поруч ідеальна дівчина, яка саме для нього створена, - чудовий контраст із нудною роботою в сірому, похмурому офісі, де над ним височіє ціла піраміда начальників.

Втім, у раю, мабуть, немає комарів, а тут надвечір роїлися цілі хмари. І ніякі засоби не допомагали. Георг побачив, як Лора замахала руками та її обличчя болісно скривилося: комаха вкусила дівчину просто в ніжну щічку. Інша, може, і не відчула б одразу ніякого болю, але Лора - тендітне, штучне створіння, яке виростили в інкубаторі, зараз ледь стримувала сльози. Ця прикра подія нагадала Георгові про реальність: часу в нього залишається мало: іще два дні - і відпочинок закінчиться. Не скоро він знову збере гроші, щоб узяти напрокат жінку-клона. Звісно, послуги звичайної дівчини були б набагато дешевші, але Лора була не лише надзвичайно гарна, вона - завдяки якимсь маніпуляціям з пам'яттю та свідомістю - справді кохала його цього тижня: за навіяними спогадами він був її нареченим, а відпочинок - весільною подорожжю.

- Дай я поцілую, і не болітиме, - Георг нахилився до дівчини і поцілував у вкушене місце. Час у раю невпинно спливав, і треба було використати його якнайкраще.

 

* * *

Чотири безсонні ночі та три дні, проведені як у тумані, - і Георг не витримав. На роботі він не міг зосередитися й отримував прочуханів від начальства, пиво та футбол не приваблювали, жарти друзів були не смішні. А вночі він весь час думав про Лору: згадував, як вона боялася заходити у воду і він ніс її на руках, як вона ледь не загубилася на ринку, де торгували сувенірами, як вчила його танцювати вальс у ресторані готелю...

На четвертий день Георг вирішив: він мусить її повернути. Компанія, якій клон належить, хоча і не продає їх, але все-таки має піти на поступки. Він заплатить скільки треба: зніме гроші зі свого рахунку, відмовиться від покупки квартири, візьме кредит...

Друзі, яким він розповів про свій намір, прохаючи допомогти, спочатку лише сміялися:

- Навіщо тобі викуповувати цю Лору, якщо ти будь-коли можеш замовити таку саму?

- Коли вже так сумуєш, то візьми її ще на день, я тобі грошей позичу. А може, на двох?

Глузування так обурили Георга, що він ледь не побився з хлопцями. Зрештою вони чи то зрозуміли, чи то пожаліли, але зібрали для нього трохи грошей та обіцяли підтримувати.

 

* * *

 

-  Вибачте, але фірма не торгує клонами. Ми лише надаємо послуги із супроводу, - вкотре повторив менеджер, знову вислухавши Георгове прохання.

- Прошу вас, дозвольте мені викупити лише одного, того... ту дівчину, з якою я провів відпустку, - не здаючись, наполягав на своєму Георг. - Я знаю, що сума буде великою, але я можу виплачувати частинами. Зробіть виняток, будь ласка... - Георг говорив плутано, соромився, червонів, але не відступався.

Менеджер-консультант компанії "Дівчина твоєї мрії" був наляканий такою наполегливістю. Саме з ним два тижні тому звичайнісінький дрібний клерк уклав стандартну угоду. Як і більшість клієнтів, хлопець не прагнув екзотики. Він обрав найпопулярнішу модель - блондинка, блакитні очі, струнка фігура. Потрібний був супровід під час відпочинку. Легенда для клона - весільна подорож. Дівчині навіяли відповідну інформацію та відвезли додому до клієнта. Спочатку все йшло добре, клієнт цілком задоволений, клона повернув вчасно, обіцяв, що звертатиметься ще. А тепер наче збожеволів... Захотів купити клона, хоча знає, що вони вирощені не для продажу, благає, хапає за руки, ледь навколішки не стає...

Намагаючись якось позбутися дивного парубка, консультант суворо промовив:

- Я таких питань не вирішую. Зачекайте хвилинку, я спитаю у старшого менеджера.

Георг і не сподівався, що йому так швидко вдасться досягти свого. Тому покірно залишився чекати.

- Чим можу допомогти? - старший менеджер був суцільна коректність і  стриманість, мабуть, саме йому доводилося мати справу з незвичними клієнтами.

Знову Георг повторив своє прохання й отримав ту саму відповідь. Тепер його направили до начальника відділу. З такою ситуацією тут, найімовірніше, стикалися вперше, тож  Георга ганяли з кабінету  до кабінету, не бажаючи брати на себе відповідальність. Нарешті він опинився у приймальні самого президента компанії.

 

Президент, пан Гарт, зустрів Георга ввічливо, навіть зацікавлено. Йому, певно, вже доповіли про справу.

- Ви перший, хто звертається до нас із таким проханням. І хоча дівчата не призначені для передачі в постійне користування, я не можу просто так вам відмовити, - пан Гарт говорив упевнено, добре поставленим голосом, милуючись своєю промовою. - Давайте обговоримо це питання. Ви розумієте, що викупити клона дорого коштуватиме? У нас великі витрати на вирощування, а потім на утримання, до того ж ми втрачаємо всі можливі майбутні прибутки.

Але Георг уже його не слухав, він радісно закивав, майже не вірячи своєму щастю.

- Ну що ж, бухгалтери компанії все підрахували: собівартість, наші витрати, збитки. - Президент витяг з принтера аркуш і поклав перед Георгом.

Сума була справді великою, але здоланною. Хлопець вийняв чекову книжку і показав панові Гарту останню сторінку.

- Ось стільки в мене є на рахунку. На решту я візьму кредит і доплачу, ще цього тижня.

Пан Гарт зазирнув у книжку і повернув її Георгові.

- Гаразд, це не проблема. Питання в іншому. Як я зрозумів, ви хочете викупити конкретну дівчину, ту саму, з якою провели відпустку? - Президент компанії говорив лагідним тоном, але Георгові чомусь здалося, що той  із нього насміхається.

- Хіба це складно? - спитав він, відчуваючи, як усередині все холоне.

Президент раптом рвучко піднявся і запропонував:

- Давайте спустимося на підземний поверх - я вам дещо покажу.

Георг мусив піти за ним.

 

Обстановка на підземному поверсі, куди вони спустилися ліфтом, була урочисто-гнітючою: кахлі темно-синього та сірого кольорів на стінах та підлозі, бліде світло флуоресцентних ламп з-під стелі, могильна тиша - жодної живої душі у коридорах їм не зустрілося.

Зала, куди привів Георга пан Гарт, нагадувала склеп. Уздовж стін на помості стояли предмети, котрі спочатку здалися хлопцеві трунами зі скляними кришками.

- Підійдіть ближче, - запропонував пан Гарт, і Георг побачив, що від "трун" до стіни тягнуться трубки і дроти, а над ними на екранах миготять цифри та повзуть криві.

- Це гіпнокамери, - розповідав тим часом президент, - не бійтеся, пане Лостер, зазирніть усередину.

Георг і справді заглянув до найближчої камери і побачив крізь скло дівчину: молода, гарна, з темним волоссям і пухкими губами, - вона, мабуть, спала, але через блідість та непорушність більше скидалася на мертву. Хлопець помітив, що в її ніс вставлена трубка, а на скроні наліплені електроди.

- Тут ми тримаємо клонів, - вів далі президент компанії, - коли вони не виконують свою роботу. Взагалі між замовленнями має пройти певний час, щоб стерлася попередня програма і можна було записувати нову. Інакше психіка клона може непоправно зіпсуватися. Так що з тиждень наші дівчата відпочивають.

Пан Гарт з посмішкою окинув поглядом залу. Поки він говорив, Георг насмілився зазирнути ще до кількох камер: дівчата, що в них лежали, були схожі на першу, як сестри-близнята.

- Але це не та модель, якою ви цікавитеся, пане Лостер, - перервав свою лекцію Гарт. - Ви замовляли Мерілін - біляве волосся, блакитні очі, - до речі, найпопулярніша модель, отже, найбільша кількість екземплярів.

Георг почув у тоні пана президента знущальні нотки, але наважився втрутитись:

- Вибачте, пане Гарт, я  вам уже казав, що мені потрібна не просто та модель, мені потрібна та сама дівчина.

Президент лише сумно похитав головою і запросив Георга до наступної зали. Ця була набагато більшою за першу, та в решті нічим не відрізнялася.

- Ось вони, - вимовив Гарт, показуючи на гіпнокамери, - тут зібрані всі моделі Мерілін, яких нам повернули останнього тижня, - серед них і та, яку брали ви.

- Лора, - підказав Георг.

- Так, Лора, - погодився президент, - втім, ім'я теж тимчасове. Ви повернули Лору чотири дні тому, отже, вона серед тих, у кого попередня програма ще не стерлася, - продовжував він, демонструючи знання Георгової справи. - Легенда, яку ми навіюємо клонам, забувається у стані штучного сну за тиждень, після цього пам'ять дівчини чиста, немов одразу після народження, і можна записувати нову програму. Якщо за ті три дні, що залишилися, ви, пане Лостер, знайдете свою Лору серед решти клонів, можете, заплативши, її забрати. Але ми розбудимо лише одну дівчину - ту, яку ви оберете, і саме її ви отримаєте, другої спроби не буде - повторне введення в гіпносон теж чимало коштуватиме.

Георг підійшов до однієї з гіпнокамер, і його серце стислося -  він побачив Лору, - так само прекрасна, лише дуже бліда і риси обличчя загострилися. Хлопець ледь не крикнув: "Ось вона!", але його погляд упав на сусідню камеру: там лежала іще одна Лора, а далі друга, третя... Георг не думав, що вони настільки схожі. Як же серед них він упізнає свою кохану...

Хлопець підняв благальний погляд на пана президента:

- Невже ви не можете самі її знайти. Має ж бути якась позначка, номер?

- Ну що ви, пане Лостер, - зверхньо відказав Гарт, - ми не тавруємо наших дівчат - вони ж не худоба, і серійних номерів їм не даємо - це ж не  машини, а живі істоти. - Тепер було видно, що він відверто знущається. - Тож ви самі маєте знайти свою... кохану. У вас є іще три дні. І пам'ятайте - ми можемо розбудити лише одну дівчину.

Із цими словами пан Гарт вийшов, по обидва боки від входу стали охоронці, які втупилися байдужими поглядами у протилежну стіну. 

 

* * *

Георг, немов уві сні, йшов уздовж безкінечного ряду засклених ящиків і в кожному бачив кохане обличчя. Але лише одне з них було Лориним. І він не міг його впізнати.

Був останній, третій, із відведених днів. Позавчорашній і вчорашній дні Георг також провів тут, безнадійно кружляючи залою. Якщо сьогодні він не знайде Лору, то втратить її назавжди. Залишиться її тіло, навіть розмножене у сотнях екземплярів, але його коханої більше не буде, так, ніби вона вмерла. Тож Георг ішов, вдивляючись в обличчя, які зливалися в одне, і мимоволі згадував... Згадував час, проведений із Лорою, кожну хвилину, кожну дрібницю, бо, можливо, це все, що у  нього лишилося. От вони сидять на пляжі, легкий вітерець грає золотим Лориним волоссям... Саме у цю мить Георга ніби вдарило струмом - він побачив на лівій щоці дівчини невелику цяточку - слід від укусу комара. Цей прищик тоді надовго зіпсував Лорі настрій. Останні дні відпустки і дорогою додому вона намагалася його позбутися: мастила кремом, маскувала пудрою, - і весь час дивилася у дзеркало на свою ліву щоку. Як він міг забути, одразу не помітити?..  Тепер Георг був певен, що знайшов Лору.

 

Пан президент не приховував свого незадоволення. Мабуть, він був певен, що дивакуватий клієнт не впізнає свою дівчину і піде ні з чим. Та слова пан Гарт мусив дотримати. Склали договір купівлі-продажу, після того як Георг переказав усі гроші зі свого рахунку, в нього ще залишився борг, який треба було виплатити протягом десяти років. Але він був щасливий.

Коли Лору вивезли на кріслі-каталці до Георга у вестибюль, де він її й залишив тиждень тому, сказавши, що повернеться за кілька хвилин, дівчина була іще у напівсонному стані. Та Георг не хотів більше чекати. Він на руках заніс її у машину і згодом, так само тримаючи кохану на руках, піднявся сходами будинку. Тільки коли вони вже були у Георговій квартирі, Лора відкрила очі:

- Милий, я що, заснула дорогою? Ми уже вдома?

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>