Тримайте кактус!

Тримайте кактус!

Середа, 4 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2180
Підписатися на комментарі по RSS

Присвячується всім, у кого дім – божевільня.

 

Будильник дзвенів просто над вухом. Іра, розплющивши очі, спробувала натиснути на нього, щоб замовчав, але простягнута до тумбочки рука налякала корисний пристрій, і він, змахнувши крильцями, злетів до стелі. Тепер дзвенів звідти, ніби насміхаючись: хочеш тиші – пострибай. Чудовий винахід Іриного тата – будильник, який не можна вимкнути і далі спати. Навіть навпаки: треба скоріше скочити з ліжка, поки не впав на голову. Що Іра й зробила, і саме вчасно. Мурз, що здивовано дивився на хазяйку, не мав такої життєвої мудрості, тому аж підскочив з переляку, коли будильник впав на ліжко зовсім поруч.

- Ой! – зойкнула Іра. – Добре, що не на голову!

Підняла будильник і здивовано хмикнула: не розбився. На жаль, у її тата ніяк не доходили руки до вдосконалення корисних винаходів, тому будильник доводилось щовечора лагодити. Цікаво, що тато робитиме сьогодні ввечері, якщо будильник цілий?..

Обурений Мурз зістрибнув з ліжка і побіг на кухню. Коти завжди нагадають людям, куди треба йти зранку, якщо ті про це раптом забудуть. Але Іра, не послухавшись свого улюбленця, пішла спочатку вмитись, потім вдягтись, а наостанок принишкла біля дверей головної кімнати, підслуховуючи татову розмову по телефону.

- Дружина скоро прийде з роботи, а дочка зараз піде на нічну роботу… - ну, цю маячню можна не слухати – тато сам не знає, про що теревенить. І взагалі, схоже забув, що таке школа.

Іра відчинила двері, даючи розуміти, що вона вже встала. І йдучи до кухні, почула вже інше:

- Ой, мені ніколи, в мене сьогодні багато справ. Дуже важливий винахід. Вже майже готовий до випробування, сьогодні останні приготування. Так що вибач. Бувай.

Іра відчула, як підступив відчай. Знала вона ті важливі винаходи! Всілякі вічні двигуни і машини часу! Всі вони, як правило, закінчувались маминими літаючими тарілками і високогазованими котячими мінами, які Мурз залишав по всій квартирі – просто з переляку. Але кіт, сам того не знаючи, виступав миротворцем, коли розпочиналась чергова всесвітня війна між татом і мамою. Хто перший на міну натрапить, складає зброю і починає шукати Мурза. А котові що? Сховається на шафі під самою стелею або за плитою в кухні, і спробуй його знайти! Або Іра забере до ванної кімнати – тимчасового бомбосховища, де вона частенько пересиджувала всі бойові дії.

Засмучена, Іра пішла снідати. Мурз, злий як вовк, бо голодний, як собака, наполегливо нявкав на холодильник. Іра налила котові молочка, собі взяла йогурт. І вже снідаючи, зрозуміла, що треба робити. Швиденько доїла і майже побігла до наукової кімнати:

- Привіт, таточку!

- І тобі доброго ранку, донечко! – він хотів її поцілувати, але Іра перебила:

- Що ти тут робиш?

- Знову випробовую свій старий двигун, але вже з новим паливом.

- Це з яким? Ось цим? – вона показала на попільничку, в якій була якась темна рідина.

- Саме з ним!

- А чого його так мало?

- Так це ж на один експеримент! Потім ще зроблю. Склад пам’ятаю. Можу навіть розказати! Ось послухай!..

- Ой, ні, ні! – Іра замахала руками. – Я спізнюся до школи. І знову замість фізики контрольну з хімії напишу!

Вона пішла збиратись, думаючи, як же їй вчинити. Татові палива завжди давали якийсь небажаний ефект. Навіть два: не давали бажаного ефекту і проявляли шкідливі побічні дії. Дещо придумала і сама собі всміхнулась. Побігла знову на кухню. Мурз з надією підняв хвоста і подивився на холодильник, але тут же розчаровано відвернувся, повернувши хвіст у вихідне становище. Хазяйка замість холодильника відчинила домашню аптечку на стіні, а в ній же немає нічогісінько їстівного, усе – отрута.

Іра, трохи панікуючи, перебирала пляшечки… ага, ось і те, що їй треба.Йод. Тепер найважче: виманити тата із кімнати. Що б його придумати цього разу?

- Тату, йди сюди! – загукала вона вже за мить.

- Наві-іщо?!

- Скажу щось! І покажу! Ну швидше, мені до школи треба!

Нарешті тато прийшов. Добре, що не прихопив із собою своє так зване паливо.

Іра відкрила воду і сказала:

- Кран знову заїдає.

- Чого? Нормально тече!

- Не знаю, чого! – вже злилась Іра, намагаючись приховати йод. – У мене заїдав. Постій і подивись, чого!

Повернулась і швидко пішла до кімнати. Схопила попільничку… Вилити в унітаз, як минулих разів, не встигне. Оглянула кімнату швидким поглядом. Ага! Квіти в горщиках на вікні. Туди тато точно ніколи не зазирне. Іра вилила коричневу рідину в кактус, а в попільничку налила йоду. Встигла!

Потім тато, звісно, розбереться, що рідина – то йод. Але думатиме, що то він створив його у домашніх умовах. Він таким чином уже винаходив рідке мило, розчинений у воді пральний порошок, зіпсований грибний бульйон і кока-колу.

- Тату, я до школи! – гукнула Іра від дверей.

- Та йди вже, йди!.. 

На сходах зустрілася з мамою, розказала про свою диверсію. Та похитала головою: ну, буде знову вселенська війна.

 

Алгебра пройшла спокійно. Хімія – нудно. Іра терпіти її не могла і хапала самі двійки. Минулого року, тобто в десятому класі, тато з ентузіазмом розказував, як після закінчення школи влаштує свою любу донечку на навчання до університету, де сам пропрацював десять років. А що Іра туди не хотіла, то забила і на хімію, і на фізику. Цього року вона заявила вчителям, що нічого не тямить в органічній хімії, а що вивчила в десятому класі, за літні канікули забула. А так-то звичайно тямить! Спробуй з таким татом не взнати хімію! І не в теорії, а на практиці!

Як бальзаму на душу Іра чекала третього уроку – літератури. Але наприкінці нудної хімії прийшла смска від мами: «Як тільки зможеш, відразу йди додому». Іра страшенно злякалась – невже там третя світова війна?! Хоча, власне, нічого дивного. Просто мама втомлена після нічної зміни, тому батьки й не можуть без донечки повоювати.

Насправді ж все було не зовсім так, просто Іра не бачила того, що сталось, коли вона пішла з квартири.

 

Отже, мама прийшла додому і, спокійно попивши чаю, пішла спати. Заснула міцно і теж не бачила, що в домі відбувається. Першовідкривачем дивного феномену став Мурз.

А сталося те, що кактус швидко поглинув дивну коричневу рідину і відчув у собі якусь нову силу. Підтягнувся – і виліз з землі. Кіт, побачивши це, зауважив, що кактус підріс у горщику, і заплигнув на підвіконня, щоб краще його роздивитись. З вазона струменів не сильний, але бридкий запах. Схоже, рослинка зіпсувалась, здогадався мудрий кіт. Спробував понюхати – кактус відповів йому колючкою. Тоді Мурз обійшов його і понюхав з іншого боку. Кактус підстрибнув і щосили вдарив непроханого гостя по голові. Точніше, хотів по голові – кіт зметикував і вчасно підставив шию. А тоді з голосним обуреним нявчанням і думкою про те, що кактус зіпсувався не лише фізично, а й морально, зістрибнув униз і побіг до спальні. Колючий хуліган пострибав за ним.

Кіт промчав повз зайнятого професора – той не звернув на тварину уваги. В спальні Мурз з розгону кинувся на ліжко, де спала господиня, і заверещав просто над її вухом. Жінка прокинулась і невдоволено спитала:

- Мурзе, що таке?

Кіт з жахом дивився на відчинені двері, але кактуса не було. Мабуть, сюди не дострибав. Жінка погладила кота і знов опустила голову на подушку. Мурз зрозумів, що від неї допомоги не дочекається, тому перестрибнув на вільне Ірине ліжко – виходити із спальні він ще боявся.

Насправді кактус потрапив у полон. На кота професор уваги не звернув, але боковим зором побачив, що за звіром ще щось рухається. От на це він подивився! Зауваживши, що стрибає рослина, яка взагалі не повинна рухатись, чоловік просто схопив дивину у свої руки. Безліч колючок вп’ялися в шкіру, але професору було байдуже. Він задумливо розглядав аномалію. Ясно, що на домашню квітку вплинув якийсь із його винаходів. Ясно, що він винайшов щось геніальне, але що саме? Потрібен час, щоб з усім розібратись, тому професор поклав кактус у скляну посудину, яку щільно прикрив кришкою і поставив на свій робочий стіл.

Хитрий кактус сидів у полоні тихенько, але щойно професор вийшов з кімнати, як знову підстрибнув, зіштовхнувши кришку, яка покотилася зі столу і розбилась. Кактус теж поспішив на підлогу і з блискавичною швидкістю стрибнув за крісло, де й зачаївся. Коли професор повернувся на звук розбитого скла, то вже не міг придумати, де втікача шукати.

Той же звук знову розбудив його дружину, і вона, стурбована, вискочила в кімнату, подумавши, що стався вибух. Ніяк не дадуть їй відпочити!

- Що розбилося? – спитала вона, зазирнувши у кімнату.

- Кришка, - відповів чоловік задумливо. – А кактус десь утік. Треба знайти…

Але чоловік був недосвідчений у домашніх справах, тому не зміг організувати ретельні пошуки. Подивившись на вікні, ніби сподіваючись, що утікач сам повернувся на звичне місце, професор не знав, де шукати далі і глибоко замислився. Ось тоді жінка й відправила смску доньці, щоб та йшла додому.

 

В квартирі майже нічого не змінилось, коли Іра повернулась. Кактус ховався за кріслом. Мурз ніяк не хотів виходити із спальні. Мама на кухні пила каву, щоб не так хотілося спати, а тато порався зі своїми реактивами. Жінка зуміла переконати професора, що коли той кактус такий розумний, то треба його перехитрити – зробити вигляд, що про нього забули, і тоді він сам вилізе. Мурз завжди так робить, то чому б не використати цей маневр і проти кактуса?

Мама почала розказувати Ірі, що тут сталося. Дівчина слухала, і її очі ставали дедалі круглішими. Коли мама скінчила розповідь, донька спитала:

- А де Мурз?

Іра відчувала, що мусить неодмінно поглянути на найздоровішу істоту в цьому домі. Тоді стане ясно, чи не збожеволіла ще й мама на додачу до тата і чи не божеволіє вона сама. Відчуття були надто на те схожі.

- У спальні був. Може й зараз там.

Кіт сидів на Іриному ліжку. Коли дівчина увійшла, він на мить втупився у неї нажаханим поглядом, але тут же зрадів і кинувся хазяйці під ноги. Проте коли Іра взяла його на руки і, погладивши, хотіла разом з котом повернутись до кухні, улюбленець раптом випустив усі свої кігті, видряпався з обіймів і знову опинився на ліжку.

Іра замислилась. Мурз наляканий – отже справді сталася якась серйозна неприємність. Тато теж прийшов на кухню перекусити, і теж розповів про кактус. Найдивнішим дівчині видалось те, що батьки цього разу все розповідали однаково. Але остаточно вона повірила у стрибаючий кактус після того, як подивилась на порожній вазон у кімнаті.

Тепер утікача шукали втрьох. Іра його й побачила за кріслом.

- Ось він! – гукнула дівчина.

Кактус, отримавши звуковий сигнал, застрибнув на крісло, з нього – знову на підлогу, і почалося! Його намагалися схопити, але він щоразу виривався просто з рук з неймовірною легкістю, хоч і втрачаючи свої колючки. А потім і взагалі знахабнів. Застрибував то на столи, то на шафи, і звідти нападав на людей, боляче б’ючи їх по головах. А тоді – навмисне чи ні – щось розбив на професоровому столі. Той заволав, як різаний. Облишивши кактус, кинувся до свого столу і заходився щось прибирати. Вже за хвилину тримав якусь брудну і мокру ганчірку.

- Це небезпечно! – вигукнув він, щоб привернути увагу. – Це треба негайно винести!

Та не дочекавшись від дружини і дочки розуміння, сам із тим ганчір’ям побіг з квартири. І так поспішав, що й двері за собою не зачинив. Кактус побачив, що йому усміхнулась свобода, тож пострибав їй назустріч. Іра розгубилась – що тепер робити? Але мама зреагувала швидко – просто зачинила двері.

- Хай там собі удвох і розбираються, - сказала вона, - а мені вже набридло. Я йду спати.

Та не встигла і кроку зробити, як з площадки пролунав панічний крик:

- Тримайте кактус!!!

Мама похитала головою:

- Треба затягнути його до хати. Ходімо, Іро, удвох, бо я одна можу не впоратись.

Тут крик пролунав знову, але вже з нижчих поверхів. Обидві жінки кинулись до дверей.

 

Можливо, ця пригода обійшлася б для родини щасливо. Та хтось із сусідів, почувши професорові крики, викликав психіатра. Мабуть, сусід, чия квартира за стіною – раніше якось він скаржився, що з професорового помешкання у його вікно валить бурий і смердючий дим. А може таку підлість вчинив сусід знизу, до якого у кімнату через стелю колись протекла невідома рідина. А може той, що зверху, чия підлога чомусь періодично нагрівається, так що є ризик займання дерев’яного паркету вогнем. Ні, справжнього винуватця появи лікарів уже не вирахуєш.

Бригада психіатрів примчалася із невластивою «швидким допомогам» швидкістю – буквально за пару хвилин. Вчений на подвір’ї якраз ловив кактус, а дружина й дочка – самого вченого. Добре ще, що лікарі виявилися тактовними. Дуже лагідно пояснили жіноцтву, що нічого їхньому чоловікові й татові не загрожує. Просто побуде два тижні в лікарні, повернеться зовсім іншою людиною. Щоправда, лікування надовго не допоможе, тому курс доведеться повторити, але то потім, десь через півроку… Іра з мамою, заспокоєні, пішли додому.

- Тримайте кактус! – крикнув їм професор перед тим, як сісти в машину. – Не дайте йому втекти!

Щоб він не почав буянити жінка повернулась туди, де утікача бачили востаннє… А справді, де той кактус? Його не було!

А він, хитрун, скориставшись приїздом лікарів, застрибнув на дику яблуньку на подвір’ї і скакав по її гілках, як зелена білочка. Ніхто не здогадався б його там шукати.

Та, власне, нащо його шукати? Хай скаче, куди хоче. Все одно у нього ніхто не повірить, особливо якщо хтось зніме його на камеру і викладе відеоролик в інтернет. А якщо раптом ще й по телевізору покажуть, що взагалі здавалось фантастичним, то про той кактус забудуть вже наступного дня.

Вдома мама нарешті лягла спати, а Іра просто сіла на своє ліжко. Мурз лежав поруч у незворушній позі Сфінкса. Та дівчині було так сумно, що вона потурбувала котячий єгипетський спокій і взяла пухнастого приятеля на руки.

- Ех, Мурзе, - сказала вона котові, - в нашій божевільні настали канікули! Аж на два тижні!

А сама думала про те, як же тепер звикати до нового життя? Тепер не треба боятись ні вибухонебезпечних вічних двигунів, ні морально виснажливих світових воєн… Тепер ніхто не відволікатиме її від читання улюблених книжок матюками в адресу хімічних формул… Тепер Іра обов’язково дочитає всі недочитані книги! Рай!

А потім наново доведеться звикати до старого і незмінного життя…

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>