Атпирка

Атпирка

Середа, 5 грудня 2018 г.
Проглядів: 78
Підписатися на комментарі по RSS

Чоловік у комбінезоні сплигнув із підніжки та ввійшов у ґрунт до кісточок. Поки струшував рідоту з чобіт, мимоволі задивився на похмурий, ніби іншопланетний ландшафт.

— Годі тупити, студенте! Атпирка не чекає, — прохрипів із кабіни Панасович.

Напарник здригнувся й оббіг підтюпцем фургон, чавкаючи брудом. Туди само незабаром гепнулися потужні колеса роверов-охолоджувачів.

— Корній Дорошенко, старатель, — повідомив він машинам, ввів код авторизації та одразу повіз першу до найближчого кратера. Телескопічна труба увійшла в каламутну воду, але Корній ще подовбав дно шунтом — для атпирки чим холодніше, тим краще. Термодатчик показав близько нуля, старатель перевірив помпу: чи відкачує? Ровер загудів і погнав коричневу кров подвійним шлангом до фургона й назад. Панасович висунув із кабіни руку з великим пальцем догори.

Коли Корній прилаштував усі п'ять машин у різні кратери, світило вже заграло відблисками на бруді й озерцях, а від вивернутих пеньків і коренів відповзли довгі тіні. Старатель устрибнув до фургона і відкрив ноутбук, звісивши ноги. В одному вікні — показники обчислення атпирки, в іншому — стоп-кадр відео з доглянутим іноземцем.

— Europa ist eine große Familie1, — повторив Корній за голосом у навушниках раз, удруге, утретє.

— Хенде хох! — Панасович підкрався й утисячне розреготівся власному жарту. — А ти все довбеш, Олексо Довбуш.

Він висякався, витер пальці об камуфляжну куртку і прикурив самокрутку.

— Ось я людина проста: на чорний день відкладую — а він прийде! На Марс вони, бляха, зібралися з голою сракою. Блокчейн-шмокчейн, на виході одна атпирка!

Таксі давно безпілотні, а таксисти залишилися — посміхаючись цій думці, Корній відтарабанив:

— Wir begrüßen alle Gäste2.

— Ось-ось, газ! — закивав Панасович. — Фріци нас за нього продали у чотирнадцятому, а у двадцять восьмому взагалі труба… Нащо ти їм уперся, студенте?

Якби це була справжня розмова, Корній, можливо, відповів би, що справа не в Німеччині, а в Україні, де він з одинадцятьма класами може хіба що на атпирці стояти; що саме його покоління найсильніше постраждало від скасування університетів; що в сироти просто немає зв'язків, щоби потрапити на навчання в офіс пристойної компанії.

Корній навіть поділився би, що вже забронював найдешевший авіаквиток до Берліна наступного року і планує зачепитися там, — якщо б це хоч якось вплинуло на монолог Панасовича. Тому аж ніяк не студент сказав по-німецьки те, що запам’ятав давно:

— Мені тут не місце.

— Ніхєра в Європах немає хорошого, я й кажу. Англійці всім островом здриснули, а ти цілу атпирку коту під хвіст, щоби пустили? Хоча баригу, що придумав ліцензію на безвіз, поважаю! Їх би всіх до стінки поставити, але він один, стерво, молодець!

Панасович запустив недопалком у найближче озерце та придивився до слідів на поверхні. За хвилину вода в трьох кратерах закипіла. Корній натягнув рукавички й поплентався переставляти ровери. Він зробить одне і те саме від двадцяти двох до двадцяти п'яти разів за цей день, що дозволить суперкомп'ютеру у фургоні намайнити приблизно п'ять сотих атпирки. Якщо зима не буде занадто суворою, відсотків набіжить якраз на одиницю. Атпирка macht frei3.

До полудня поклади мудростей Панасовича виснажилися, як і залишки бурштину в цьому пропащому місці. Старий залипнув у кабіні, а Корній галопом понісся крізь відеоуроки. Метросексуальний німець пояснював, завдяки чому його мова стала загальноєвропейською після Брекзіту, як раптом на ноутбук упала дивна тінь. У навушники з тріскотінням вклинився чужий сигнал:

— Поліція Поліського кластера, відділ обігу укрипти. Авторизуйтеся!

Корній відправив мережею паспортний файл, не підводячи очей, і сподівався, що Панасович не влаштує цирк. Напарник на ватних ногах — з природного страху перед законом і дронами — вийшов до патрульного квадрокоптеру й помахав карткою.

— Ми тут нічого такого не робимо. Прості атпирники.

Віддалений інспектор мовчав із півхвилини — явно щоби здаватися важливим, дарма що авторизація відбувається миттєво.

— Згортайте все, — як сніг на голову.

— Добро, начальнику, — пробелькотів Панасович і кинувся до кабіни вимикати агрегати, але Корній не зрушив із місця. Він акуратно склав ноутбук, навушники, набрав повітря в легені та майже прокричав:

— А чому це нам треба йти звідси?

— Корнусь, ти чого…

— Я повинен знати! — здавалося, що Корній зіб'є дрон лазерами із зіниць. — З якої радості ми маємо втрачати половину денного здобутку? Чи в курсі офіцер про наслідки перевищення повноважень?

Поліцейський дрон знизився так, що очі від нестерпного вітру відразу висохли, довелося примружитись.

— Ранкова постанова Борда: квоти на майнінг української криптовалюти для Поліського кластера вичерпані достроково. Достатньо, розумнику?

Після здачі техніки на базі Корній був у такій прострації, що дозволив напарникові напоїти себе в старательській наливайці. Горе-атпирники навколо за вечір встигли побитися, помиритися і тричі заспівати старий гімн України. Корній невлад підспівував німецькою, куняв і до останнього запитував Панасовича, як ці київські щури могли так вчинити.

— Не бзди, зара чоніть придумаємо, — ляскав по плечу напарник. — Хлопці ось зібралися…

Коли Корній підвів голову знову, перед ним опинилася вертикальна спинка автобусного крісла. За вікном прокручували темряву з нечастими вогнями; поруч, відкинувшись, хтось хропів, від трясіння нудило і бризкало болем у скроні. Силкуючись пригадати, як він тут опинився, Корній знову провалився в сон під «IT-квартал» на екрані попереду. Розплющив очі вже при вранішньому світлі. Одного погляду за вікно вистачило, щоб остаточно протверезіти.

— Рейс прибуває: Автохаб Рейл, — повідомив синтетичний водій. — Не забудьте зареєструватися впродовж трьох годин. За порушення — жовтий страйк у карму.

— Нам регатись не потрібно, — дихнув сусід перегаром у вухо. — Ми тут типу проїздом, на гіперлуп перестрибуємо. Перший раз у Києві?

Корній щось промукав у відповідь.

Ватага старателів, увібравши неабияку дозу кофеїну, хаотичним порядком проповзла пару сотень метрів і встала на площі перед Центральним рейлхабом — хоча так вокзал могло назвати хіба що велике цабе з Борда. На п'ятачку біля входу в метро за будь-яку владу штовхалися купки людей із дикуватими поглядами та чекали в міру стрьомного працедавця.

Корній під’єднав телефон до запльованої сонячної станції біля шаурми і набрав Панасовича — марно. Зате підвантажився, мабуть, ще нічний меседж із контактом: «Як у Кийові будеш, плємяшці Христі моїй черкани». Із грошима був голяк: контора ще не накинула відсотки за атпирку на електронний гаманець, а карта-заничка залишилася вдома в іншій куртці. Ситуація змушувала плисти за течією, але Корній занадто добре уявляв собі прогулянку весняним Берліном, щоби нелегальною роботою поставити під удар ліцензію на безвіз.

Він ушився від старателів і знайшов реєстраційний термінал у головному фойє вокзалу. Корній з подивом зазначив, що обидва центральні ескалатори перебували в ремонті. То ж скільки, кажете, технократів потрібно, щоби вкрутити лампочку?

— Зачекайте, триває обробка даних, — крізь гомін вокзалу проговорив термінал класичним голосом метрополітену.

— Швидкий кредит тут можна оформити? Мені на зворотню дорогу.

Термінал майже хвилину показував задумливий смайл, а потім моргнув і вивів неприємну дівчину з гарнітурою. Білявка протараторила, що «милому гостю столиці» будуть раді допомогти, треба лише уточнити деякі деталі — офіс зовсім поряд із вокзалом, ось як пройти.

Дорогою Корній прокляв себе за недалекоглядність: треба було відповісти, що він зупиниться в друзів, і перекантуватися хоч би декілька годин, перш ніж канючити грошей на зворотний квиток. А ще вчорашній поліцейський лог… З таким само успіхом можна було промовити в мікрофон: «Я підозрілий тип».

Навігатор привів його до скляної вежі із сузір'ям світових брендів на верхівці. У холі Корнієм опанувало недобре передчуття — він одразу завернув до кафешки та на останні електронні замовив величезний сендвіч. Набравшись калорій і сміливості, зателефонував таки племінниці Панасовича: хай вже хтось свій дасть у борг.

— Алло, Христино? Твій дядько відправив мене до Києва, а я не повинен був їхати. Грошей на дорогу назад немає, кредитнуть навряд. Можна позичити сотню? Поверну, як доберуся.

— Хай, він писав мені, — дівчина чомусь хихикнула. — Кароч, на вокзалі краще нічого не брати. І в жодному разі не ведися, якщо пропонуватимуть…

— Корній Дорошенко, вірно? — білявка з терміналу сіла поруч і помахала конвертом.

Він вибачився перед Христиною, дав відбій.

— Скануйте й щасливої дороги, — дівчина розпакувала кредит-код. — Умови стандартні.

Якщо гроші самі йдуть — чому би вже не взяти? До того ж швидше.

— Ви казали, потрібно щось уточнити.

— Так. Хочете роботу?

Корній витріщився на неї.

— Ми в курсі про квоти на укрипту… Вибачте, атпирку. Але можете їхати, якщо не цікаво.

Він уже тримав у руках зворотний квиток. Що поганого в тому, щоб вислухати пропозицію?

Неприємна білявка привела Корнія до нудотно білого офісу, де їх посадила за стіл менеджерка — відразу впадали у вічі голограма троянди на довгій зачісці й темна під колір волосся помада. Корній не міг позбутися відчуття, що асистентка та її начальниця — один і той самий персонаж, тільки остання сильніше прокачана, як у рольовій комп’ютерній грі, косметикою й навичками.

— Ми кредитуємо не лише кешем, — промуркотіла менеджерка. — У Сіті є попит на більш софістикативні послуги.

Перш ніж Корній встиг надумати казна-чого, йому підсунули планшет. З відеоролика з простенькою анімацією стало ясно, що місцеві «креативні фолловапи» шукають стажерів із нестоличних зон, щоби виконати антидискримінаційні квоти. Простіше кажучи, пафосним фірмам потрібні підставні співробітники для ілюзії демократичності й різноманітності. Програму нарекли «Свіжі уми».

— Ваш бекграунд підходить ідеально, — менеджерка поклала крижані пальці на зап'ястя Корнієві. — Пейрол дуже хороший, але тільки якщо ви стріктлі виконаєте всі умови. Наприклад…

— Скільки?

— Нуль п'ять укрипти на місяць. Якщо все гуд, пролонгують до двох.

Ціла атпирка.

Корній діагонально пробігся умовами й не побачив там нічого про трансплантацію органів.

— Є багато приємних бонусів, — нашіптувала у вухо менеджерка. — Ідеальні київські канікули. А там і Берлін, м?

Корній приклав пальця до планшета й дозволив відвести себе на сканування сітківки до сусідньої кімнати — як пояснили, для перепустки. Над ним схилилася ще одна версія офісного персонажа, але в медичному халаті, потім щось клацнуло, і він піднявся…

Тільки не з крісла в білому офісі, а з ліжка у своєму номері. За вікном ледве світліло, чувся вранішній гул автомобілів, ліве око трохи боліло. Корній відвів руку й безпомилково увімкнув настінну лампу — значить, він її вимикав.

Спогади про останні сімнадцять годин почали заповзати до голови вже під душем у тісній кабінці. Учора його нагодували обідом, відвезли до барбершопу, підібрали одяг у стоці. Потім він відсидів тренінг, де йому й ще декільком стажерам розжували правила поведінки на роботі. Абсолютно все забулося, але на смартфоні, що йому видали, точно залишилася пам'ятка. Далі було заселення, доставка китайської локшини — і сон, що остаточно зцілив від похмілля.

— Це не провал у пам'яті, просто прокинувся невдало, — заявив Корній своєму відображенню в дзеркалі й повірив йому. Як не повірити перспективному столичному стажеру?

Київ не даремно називали тут «Сіті»: від старого центру міста, де Корній єдиний раз бував у десятому класі, мало що залишилося. Технократи покликали архітекторів із Сінгапуру, а ті модернізували фасади ще радянських будинків до невпізнання. Хрещатик із Майданом зробили великою зеленою зоною, а навколишні будівлі, які постраждали під час останнього путчу, частково знесли й зімкнули в обтічні вали зі східчастими терасами.

Корнія розмістили в колишньому готелі «Дніпро» — тепер «Ріверсайд» — і звідти йому довелося пройти крізь ці хвилі скла і пластика до Бессарабки. Стелу Незалежності залишили, але нагору замість архангела встановили пілота із джетпаком як символ прощання зі мракобіссям і стрімкого прогресу країни.

Епітет «безпілотний» тут був позбавлений сенсу, тому що без водіїв рухалося буквально все. Корній сів у автобус і замислився, куди Борда могла прилаштувати комунальних шоферів і чи прилаштувала взагалі.

Офіс контори, яка його найняла, опинився в тій самій вежі біля вокзалу. стажера усадили за робочу станцію з монітором завтовшки в килимок для миші. У корпоративний чат капнуло завдання — скласти каталог публікацій декількох сайтів за весь рік. Фактично це означало заповнювати нескінченну електронну таблицю посиланнями на тексти, чиїми авторами в основному були боти-райтери, та додавати статистику переглядів.

Корній подумав, що для початку це непогано, але після шести годин відчув себе мавпою, яка сортує банани за ступенем кривизни — хоча навіть у такому зайнятті сенсу було більше.

Проблема в тому, що наступного дня завдання залишилося таким самим.

І третього дня.

І четвертого.

Він повинен був робити й надсилати боту по два-три селфі за добу, щоби той заповнював його фейковий соціальний профіль правдоподібними публікаціями захопленого провінціала.

Колеги могли перекинутися з Корнієм кількома фразами, але не підтримували розмову більш ніж хвилину та ввічливо цуралися його. За умовами контракту йому не дозволяли відвідувати розважальні місця без запрошення, а поза офісом Інтернет на смартфоні блокувався. Годували, щоправда, прегарно — але мозок, натренований курсом німецької, голодував як ніколи.

Корнію залишалося тільки одне.

В офісній підсобці він знайшов цілий склад старої, непотрібної канцелярії. Ніхто й не помітить пропажі, та і крадіжкою це не назвати — врешті-решт, вони повинні забезпечувати стажерів.

Надвечір, уже в номері Корній дістав усе з піджака. Він довго перебирав думки за останні дні, але щойно ручка торкнулася блокнота, усе вивітрилося. Про що розповісти передусім?

Про дитинство в сирітському притулку?

Про те, як після школи бездарно втратив декілька років — проїдав безумовні виплати і зависав у комп'ютерних іграх?

Про зміни в країні, які він ненавидить?

На думку спадало стільки всього і нічого особливого водночас. Тому Корній написав:

«Привіт», — і відклав ручку. Увесь вечір дихав на порожній папір.

Наступного дня Корнія попросили переписати статтю. Він злякався, що вони дізналися про блокнот, але потім посміявся зі своєї параної. У матеріалі, який переклали із поважного німецького видання, треба було попереставляти слова, пошукати синоніми, усе таке. Перша справжня робота за тиждень — та й тема яка: «Роботи і ми: як позбавитися від рутини, залишаючись при ділі».

Німецький публіцист стверджував, що державі ніяк не вдасться уникнути кризи зайнятості та ідентичності між громадянами на тлі засилля штучного інтелекту й автоматизації. Ані безумовний дохід, ані квоти на співробітників-людей не зможуть перемогти тотальне безробіття й нудьгу існування для мільйонів жителів Євросоюзу — а людина без роботи, але й без потреби в грошах, перетворюється на бомбу сповільненої та заздалегідь невідомої дії.

Один кинеться майструвати щось власноруч і продавати вироби онлайн, інший знайде себе в мистецтві, третій піде волонтером у притулок, а десять — почнуть вихлюпувати свою енергію через деструктивну поведінку.

Стаття не претендувала на глибину, але, на відміну від мільярда «Топ-7 способів зайняти себе на робочому місці», була написана живим автором. В обідню перерву Корній спіймав себе на тому, що розмірковує над розв’язанням проблеми автоматизації, хоча й надто мало знає про це. Наукові спільноти трощили списи за нову соціологічну теорію — а що міг запропонувати простий атпирковий старатель з України?

Він потягував каву на лавці перед офісом, як раптом поруч усілася дівчина й ніби навмисно зачепила його.

— Хей, як справи?

Подивившись на кільце в носі і вогняні дреди, Корній гмикнув.

— Дякую, мені нічого не треба.

— Точно? А то телефонував днями, грошей просив.

— Христина!

Вона хихикнула й закотила очі. Племінницю Панасовича він уявляв геть іншою. Хоча, якщо камуфляж старого допомагав загубитися в лісі, то її — на будь-якій строкатій барахолці.

— То ти роботу знайшов? Що робиш?

— Сиджу в офісі, — він не має бути відвертим із нею. — А ти?

— Підемо, тут поруч.

Корній поглянув на дронів — один, напевно, стежив за ним. Що ж, технічно вони з Христиною були знайомі до підписання контракту, тож заборона тут не діяла.

Вогняна дівчина привела його до фургона на Південному вокзалі. «Нігті-кігті» — блимала анімована вивіска.

— Власниця не я, але мені подобається. Малюєш щось цілими днями. Голограми часто замовляють.

— Хіба з цим не впораються автомати?

— З автоматом не поговориш нормально. Чого тільки люди не вивалюють! Краще за серіаліті.

— Круто. Але мені вже до офісу треба.

— У тебе точно все гаразд?

Христина усміхалася, але питання прозвучало з усією серйозністю, на яку здатна дівчина з червоними дредами. Корній відкараскався жартами та пішов. Ще дорогою завібрував телефон — менеджерка розпитала про зустріч. Він запевнив її, що це знайома, у якої він не хотів викликати підозру, та просто поспілкувався з ввічливості, а про роботу мовчок. Трубка зітхнула й побажала гарного дня. Його решту Корній розтягував завдання з рерайту й читав статті про зайнятість у двадцять першому столітті.

«Ну ось Христина фарбує нігті й щаслива, а хтось депресував би, — записав він у блокноті ввечері. — Експерти товкмачать про зайнятість, але забувають, що навіть раніше, без усяких ботів і автоматів мільйони людей ненавиділи свою роботу. Їм просто потрібні були гроші. Але якщо гроші й так є, то бездіяльність уже краща за постійний стрес. Якби тільки був спосіб якось підштовхнути їх».

Корній згадав, що в Україні безумовні виплати не можна було витрачати на алкоголь та інші забаганки. Які схеми тільки не придумували заради пляшки пива…

Він ліг спати з купою незв'язних ідей та їх уривків, а прокинувся годині о шостій ранку з незвичайно ясною свідомістю. Неначе він усю ніч зводив величезний картковий будинок і тепер умоглядно знав кожну його деталь. Схопився за блокнот — записувати:

«Примушувати людей шукати хоч якусь роботу безглуздо — навпаки, потрібно переконувати їх, що це не обов'язково».

Зупинився. Тільки-но з цієї ідеї витікав неймовірно важливий висновок, але Корній більше не відчував його. А думки мчали, як гіперлуп — він перегорнув сторінку та розпочав із нового аркуша:

«Необхідно штучно обмежити безумовні виплати й запровадити гейміфіковану систему заохочень».

А це було до чого?

За кілька годин Корній обписав півблокнота тезами, щоправда, той уявний картковий будинок так і не склався. Трохи пізніше, перечитуючи деякі фрази, він уже не розумів їхнього значення. Так само почувався би Менделєєв, якому наснилася хімічна таблиця, але зовсім відбило уявлення про атоми. Тупий біль за лівим оком відволікав ще більше.

«Я розв’язав цю задачу!!!» — написав Корній і відкинув блокнот у стіну.

За мить ожив телефон: прогулянка по Дніпру, прямо зараз. Спускаючись до річкового вокзалу, він уже не був упевнений, ніби щось розв’язав. Швидше за все, йому просто наснилося відчуття успішної розгадки — а в реальний світ її ніколи не пронесеш.

На яхті-тримарані подавали легкі напої та закуски, торохтіла столична молодь, здебільшого парочки. Корній примостився біля борту з коктейлем і тільки після пари ковтків відчув блаженну порожнечу в голові. Що він про себе удумав? До того ж, навіть якщо до нього уві сні прийшла соціальна теорія майбутнього, куди її прилаштувати? Принести до Бундестагу і тупнути ногою? Нікому не цікава думка атпирщика з України.

Просто так, для себе Корній пофоткав Дніпро, який усю осінь і зиму парував. Повз якраз пропливала батарея охолоджувальних контурів, що тягнулася вздовж усього схилу від будівлі Верховної Ради. Ніхто не знав, які космічні комп’ютери туди поставила Борда, але грілося це залізо пекельно.

Коли яхта проходила поблизу старого причалу, він проморгався: Христина сиділа біля води, теліпала ногами й махала йому. Корній похитав головою: які шанси? — але салютнув у відповідь.

В офісі наступного дня його знову завалили жахливою рутиною. Одне втішало: на вечір фірма виділила квиток до кінотеатру. На вході до зали видали електронні окуляри й пульт для управління сюжетними лініями. Першу годину Корній його не чіпав, але потім знудьгувався, убив декількох персонажів і отримав досить похмурий фінал епізоду. Інтерактивна сага про шпигунів, супергероїв, хакерів, косморейнджерів і велетенських монстрів продовжувалась у кіно весь тиждень, і починаючи з другого фільму несподівано для себе Корній щиро захопився.

Його вразили масштаб роботи кіношників і рівень пропрацьованості сюжету, який сильно розгалужувався. Корній раніше грав у дещо схоже, але тут сценаристи дотепно виписували кожне альтернативне апчхи. Він зайшов із роботи на фанатский сайт і відшукав десятки варіантів тільки основної лінії. На весну вже запланували другий сезон, і скептики з піною коло рота доводили, що автори просто не зможуть поєднати всі можливі вибори глядачів і неминуче зіллють критичні повороти.

Додивляючись останній епізод саги, Корній навіть не клацав пультом і все одно не розумів, як кіношникам вдасться розплутати цей мультивсесвіт інтриг. Але якщо наступна прем'єра вже анонсована, значить, вони точно знають, що робити, чи не так?

— Ти сидиш із таким обличчям, ніби в твоїй версії зло перемогло.

Корній навіть не здивувався побачити Христину на сусідньому кріслі, але все ж таки запитав, як вона його знайшла.

— Та ти щодня постиш знімки з кінотеатру. Забув?

Про соціального бота — так, дійсно. Він перевів тему на сюжет: Христина сказала, що в неї герої та антигерої об'єдналися в боротьбі з головним ворогом.

— Тебе ніколи не дивувала ця гіпокризія? — вона присунулася зовсім близько. — Ось ми дивимося фільм про те, як добро і справедливість перемагають умовну Корпорацію Зла. А потім виходимо з кінотеатру й заглядаємо їй у зуби: чого забажаєте? Здається, це шизофренія.

Вони прогулялися разом, випили вуличної кави, знайшли один в одного декілька спільних другорядних героїв. На прощання Христина цмокнула його в щоку. Проте, засинаючи, Корній думав не про дівчину, а про сюжет майбутньої частини саги. Увесь вихідний гуляв Голосіївським парком, штурхав дронів-прибиральників у листя й уявляв замість дерев гіллясті фабули.

Вночі — тривожний сон, уранці — передчасне пробудження з головним болем. Але на виході — одна проста й чітка думка.

«Відповідь: Місяць», — записав Корній у блокнот. — «На початку другого сезону герої повинні зустрітися на Місяці».

Сюжетне рішення було таким елегантним і універсальним для сотень варіацій, що навіть не вірилося, як інші фанати не додумалися раніше. Звичайно, до цього треба було докласти ще десятки обставин, але Корній навіть не став їх перелічувати. Він затримався за сніданком у готелі, намагаючись не розплескати почуття утихомирення та завершеності важливої справи, а тут менеджерка якраз написала, що приходити сьогодні не треба.

Покидати готель йому теж заборонялося, тож ранок Корній протинявся з кінця в кінець холу, освіжаючи в пам'яті німецькі вирази — поїздка ж незабаром. Біля полудня у вікні показалася Христина й поманила до себе.

— Я не хочу сьогодні виходити, — крикнув він через відкриті двері, але вона зайшла й наблизилася на відстань шепотіння.

— Не хочеш або не можеш? Нам потрібно поговорити.

— Давай тут сядемо.

— Ні! Я пригнала фургон, він на спуску.

— Нащо?

Христина важко добирала слова. Корній раптом зрозумів, що вона ось-ось заплаче.

— Ще тиждень на цій роботі — і в тебе дах поїде. Я теж була стажеркою у тому офісі.

— Про що ти?

— Залиш телефон у номері та виходь чорним ходом. А зараз маємо посваритися…

Христина дала йому ляпаса, розридалася і вискочила на вулицю, перш ніж прибіг бот-охоронець. Корній відмовився подавати скаргу та піднявся до номера. Погортав блокнот тремтячими пальцями — це ж типові записки божевільного, малозрозумілі та імпульсивні. Атпирка атпиркою, але якщо зі слів Христини хоча б половина правди…

Телефон ліг під подушку, Корній накинув свою стару куртку з відлогою й у потрібний момент прошмигнув крізь вихід для персоналу.

«Нігті-кігті» були на перерві. Він постукав, і Христина затягнула його всередину. Пахло лаком і кавою.

— Я хочу тебе розцілувати, але це занадто емоційно й недоречно. Після того стажування стало складніше себе контролювати.

Корній зашарівся.

— Це через нудну роботу таке?

Христина захихотіла — це вже точно здалося недоречним. Вона дістала з верхньої полиці фірмовий блокнот, зовсім як у Корнія. Погортав: сторінки обписані формулами.

— Мене жорстко завантажили. Знали, що на мехматі вчилася два курси.

Корній похитав головою.

— Що це повинно означати?

— А що означає біль за лівим оком, по-твоєму?

— Може, невдале сканування сітківки…

Христина гупнула кулаком по стійці, а потім ущипнула цю руку — мовляв, не можна так експресивно.

— Отямся, друже! Тобі імплантували один із новомодних чіпів! Ці менеджери безпалівно підкидають завдання, а потім ця штука примушує твій мозок шукати відповіді уві сні. Я писала все це о шостій ранку — квантова, хай їй грець, сплутаність. Знайомо, чи не так? А пробіл у пам'яті після співбесіди?

Корній відсахнувся й мало не впав. Це ж треба… Він ніколи не чув про такі нейроінтерфейси, навіть експериментальні.

— Тобто за допомогою цього чіпа вони типу перетворили мене на засіб для генерування нових ідей?

Христина радісно закивала:

— Програма «Свіжі уми»! Їм потрібні сторонні люди з несподіваними рішеннями. Закордонні замовники майнять думки українців, як твою атпирку.

Корній спохмурнів.

— Але чому ти не розповіла про це? Є ж Інтернет, преса.

— Після трьох тижнів стажування я потрапила до психоневрологічного. Це обов'язково використали би проти мене. Але тепер є ти — і доказ ось тут! — вона обережно доторкнулася до його віка. — Треба діяти швидко, поки вони не скомандували чіпові розчинитися. Якщо зробимо все правильно, піднімемо скандал на весь світ!

Корній зважив у руці блокнот із формулами, знов подивився на Христину та не витримав.

— Майнінг… людської атпирки… Йой!

Його регіт, вірно, могли почути перехожі ззовні. Христина застигла. Корній впав на коліна і трусився, мов епілептик.

— Брейкинг ньюс: Німеччина… переходить на нову систему працевлаштування… імені Корнія Дорошенка! А за його ідеєю знімуть… новий сезон інтерактивного блокбастера!.. Das ist fantastisch! Ах-хах!

— Тож смішно тобі. Смійся, поки можеш, — тихо промовила Христина і прибрала блокнот. — Раптом і протягнеш місяць-два. Але я попри все буду тут. Чекатиму.

Корній потім повертався до цього моменту й дивувався, чому його охопила така істерика. Христина, звичайно, верзла феєричну нісенітницю, але реготати в обличчя було як мінімум неввічливо. Краще б сказав щось невизначене і якомога скоріше звалив би від психованої під слушним приводом. Чиста шиза.

У холі вежі-хмарочоса назавтра його очікувала менеджерка, тільки з драконом замість троянди у волоссі.

— Я особисто хотіла привітати вас із достроковим завершенням контракту. Фірма отримала що хотіла й готова перевести повну суму за місяць. Лишилися тільки деякі формальності…

Корній і зрадів, і засмутився: з одного боку, йому платили лише піватпирки, з іншого, не за місяць, а всього за два тижні. У білому офісі його змусили підписати угоду про нерозголошення, зразу ж провели транзакцію на електронний гаманець. Та все ж чортик із червоними дредами смикнув сказати:

— Ви зняли з мене сітківку, але я не бачив ніде сканерів.

— Та вони крізь! — вигукнула жінка-дракон. — Не хвилюйтеся, ваші дані в безпеці. А записи можете залишити собі.

— Які записи?

Її зіниці розширилися, з рота вилився металевий сміх.

— Я невдало висловилася. Мала на увазі, що записи в трудовому реєстрі про ваше стажування тепер назавжди з вами. Вдалої дороги додому!

Корній декілька годин провів у люксовому автобусі, переконуючи себе в тому, що все гаразд. Шизіки на кшталт Христини завжди вірять у свої ілюзії, тому так переконливо розповідають. Казати про зустріч Панасовичу — тільки засмучувати.

Стажування в Києві дозволило Корнію влаштуватися анікейником у місцеву торгову мережу, де він згодом списав кількадесят одиниць майже справної техніки й перепродав її за допомогою Панасовича. Той сильно здав — бухав більше, ніж варто, але до екс-напарника виказував майже батьківські почуття. Кликав із січня на атпирку, коли квоти повернуть, але Корній тільки відмахувався.

До весни на електронному рахунку зібралося навіть більше за потрібну суму. Безвіз у Зонадміністрації пробили чисто: голки не підточиш. Коли настала заповітна березнева дата, він із ночі не спав у автобусі й марив наяву знімками на тлі Шпрее та вітрин кварталу секс-ботів. Трошки відпочине й подасть заявку на волонтерські курси, а там місцеві підкажуть, як зачепитися. Аби ніколи вже не бачити, як у кратері закипає вода від атпирки.

У літаку Корній сфоткав з ілюмінатора крило зі шматком неба та себе з живою стюардесою — «Люфтганза-Ноі» могла собі дозволити. Аеропорт Берлін-Бранденбург зустрів похмурою погодою і прикордонниками, схожими на бульдогів. Один із них відсканував документи Корнія і відійшов. Повернувшись, запропонував посидіти в залі очікування.

— Все добре, ми дещо уточнюємо.

Корній не переймався — він же не араб якийсь. На великому голографічному екрані показували всі нові класні трейлери підряд. Незабаром до українця підсів службовець і, вибачившись разів п'ять, сказав:

— Є принциповий момент, який ускладнює питання вашого перебування в країні.

— Was? Wie?4

— У трудовому реєстрі значиться, що Корній Дорошенко виконував контракт для Мюнхенського інституту футурології без належного візового оформлення.

— Це помилка! Я ніколи не виїжджав із країни!

— Тут указано, що вас залучили як іноземного консультанта, оплативши чартерний рейс.

— Ніякого рейсу не було!

— Інститут уже оштрафований. Ви не зможете в’їхати до єврозони протягом найближчих трьох років. Ось документи. Мені дуже шкода.

Службовець зачовгав геть, а Корній відкинувся в кріслі і втупився у голографічний екран.

Чоловік у комбінезоні сплигнув із підніжки та ввійшов у ґрунт по кісточки. Поки струшував пил із чобіт, мимоволі задивився на похмурий іншопланетний ландшафт. Всюди срібніли на сонці тисячолітні кратери.

Герої нового сезону інтерактивного блокбастеру один за одним прибували на Місяць.


1 Європа — велика родина (нім.)

2 Ми радіємо всім гостям (нім.)

3 робить вільним (нім.)

4 Що? Як? (нім.)

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>