Представляємо вашій увазі переклад анонсу нової антології української фантастики «Вишиті світи», що планується до виходу у США англійською мовою. Про антологію розповідає провідна редакторка проєкту Валя Дудич-Лупеску.
Я у захваті від можливості поділитися з вами новиною: наразі я редагую антологію української нереалістичної прози, яка включатиме фентезі, наукову фантастику, горор, магічний реалізм і альтернативну історію.
Антологія має назву «Вишиті світи: Фантастична проза з України та її діаспори» (Embroidered Worlds: Fantastic Fiction from Ukraine and the Diaspora), і має бути опублікована у Детройті у видавця Atthis Arts. Дякую Е.Д.Е. Белл і Крісу Беллу за віру в проєкт.
Більшість оповідань, що складають антологію, будуть від письменників з України, і для багатьох це буде перший переклад їхніх творів англійською мовою. Письменники української діаспори також матимуть внесок в антологію, виходячи з різного ступеня зв’язку зі своєю спадщиною та батьківщиною предків, ілюструючи складні та різноманітні способи, якими ми святкуємо та переосмислюємо культуру.
Більша частина історій від письменників з Україні з'явилася завдяки наполегливій праці моїх українських співредакторок Ольги Брильової та Ірини Пасько. Без них цієї антології не було б. Також важливу роль відіграли члени спільноти наукової фантастики, які почали просувати цю ідею після того, як Росія атакувала Україну 24 лютого 2022 року. Вони провели цей проект через багато етапів, аж поки він не потрапив до мене. Я дуже вдячна їм за цю важку попередню працю.
Ця антологія важлива для мене, оскільки вона репрезентує набір можливостей. Це є експансивним досвідом української уяви, яка має сміливість згадувати історію і має сміливість мріяти про свободу, справедливість і мир.
Через російський колоніальний імперіалізм і політику русифікації ще кілька десятків років тому майже неможливо було знайти українську літературу у Сполучених Штатах, особливо у перекладі англійською.
У дитинстві «Казки» були моєю улюбленою книжкою та збіркою завдань для дітей, це була серія «Тут і Там», видана в Канаді в «Alberta Education» 1977 року.
Я зростала у Чикаго на межі 1970х і 80х, й моїми джерелами українських історій були або розповіді батьків мої батьків, або книжки, які я читала в українській школі суботніми ранками. Деякі були ксерокопіями з книжок, які належали вчителям, інши таємно примандрували з-за океану або були куплені в Канаді.
Ніде поза українськими колами, де ми бували (церква, школа, народні танці, скаути) — ніде в американських просторах мого життя я не чула про когось, як я чи моя родина. Я не сумніваюся, що моя любов до світової міфології виникла завдяки тому, що я переглядала книги міфів з усього світу, намагаючись знайти те, що прийшло з України.
Натомість у моєму «американському житті» вчителі чи нові знайомі питали чи можуть скоротити моє ім'я до Вал, тому що це «легше вимовити» чи «звучить американськіше». Мені казали, що Україна — «несправжня країна», чи «просто частина росії», що я «практично полька».
Тож ми чіплялися за будь-які згадки про Україну чи українців у новинах, на Олімпійських іграх, у масовій культурі. З самого дитинства я любила «the Beatles» за те, що вони згадали українських дівчат у пісні «Back in the USSR». І, хоча вони вставили те саме проблемне «the» перед Україною, все ж то був доказ. Ми існуємо! Хтось вважає, що ми справжні і красиві.
Українські чоловіки і жінки у 60х вдягали українські народні костюми і тримали українські прапори на своїх подвір'ях у Чикаго. Коли Радянський Союз зруйнувався у 1991 році і Україна проголосила незалежність, це був справжній захват і свято. Мої Баба і Дідо завжди боялися, що не побачать на власні очі як Україна стає незалежною — на щастя, це сталося. Україна і її народ вільні!
Через тридцять років від цих подій вже чимало історій та книжок написані українською, деякі перекладено англійською. Для всіх, хто хоче дізнатися більше про сучасну українську нереалістичну прозу, я рекомендую статтю Майкла Буряника «SciFi in Ukraine», що вийшла у журналі «Locus».
Цього тижня я розмовляла зі своїми батьками про звірства, які тривають в Україні, і мій батько повторив те, що казав багато разів на самому початку: «Я лише радію, що Баба і Дідо не бачать цього». Я навіть приблизно уявити не можу який біль вони б відчували, якби бачили, що земля, яку вони так любили, де вони ростили дітей і онуків у любові і злагоді, спустошується таким жахливим чином. Знову.
Скільки історій не буде написано? Скільки голосів ми назавжди втратили у боях та під час російських атак на міста?
Представники української діаспори намагаються допомогти у будь-який доступний спосіб: фінансово, емоційно, політично, публічно чи особисто. Для нас як ніколи важливо підсилити голоси українців, представити їхні історії, картини, поезію та пісні.
Культура — це вмістилище всього, що дорого різним людям України. У ній ідеї та ідеали, історія та майбутнє, за які бореться і гине український народ.
— Стівен Марш, «Наша місія важлива: воїни-бібліотекарі України», The Guardian.
Зараз англійською перекладається значно більше українських письменників ніж будь-коли раніше. Я пишаюся, що наша нова антологія «Вишиті світи» буде додана до цього канону. Ці письменники і їхні історії неймовірно різні: там є привиди та монстри, космічні кораблі і давні боги, там є битви — справжні та вигадані — й так само пригоди в часі, постапокаліптичні світи, магічні та фольклорні мотиви.
Усміхнена шатенка з сивиною у волоссі стоїть перед вікном у помаранчевій сукні пейслі.
Протягом наступних місяців я розповідатиму про наш прогрес тут і в соціальних мережах. Наразі ми маємо 26 оповідань у нашому змісті. Дев'ятнадцять з них від українських письменників, сім підтверджено від діаспорянських авторів, і ще кілька оповідань у процесі. Ми вже знайшли перекладачів і невдовзі анонсуємо на нашому Кікстартері кампанію із передпродажу!
Якщо ви хочете підтримати проєкт у будь-який спосіб, пишіть мені [email protected] чи видавцеві [email protected]
Thank you. Дуже дякую.
— Чімаманда Нґозі Адічіє
