«Космічні пригоди Марка Ґалаґана», як і «Кіберджанк. Неонові історії» та «Чаклун із Княжграда», виросли з оповідань, написаних для конкурсів «Зоряної фортеці».
Поштовхом до створення роману стало оповідання «Зірка смерті, зірка життя», написане на конкурс «Ці таємничі супутники». Воно не здобуло призового місця, проте було відібране на майстер-клас. Для мене це був особливий досвід — перший майстер-клас, на якому розбирали мій твір. Його вів Олександр Михед. Найбільше мені запам'яталося, що йому сподобалося моє порівняння Сатурна з чумацьким брилем.
Після цього мені захотілося повернутися до головного героя і написати про нього ще кілька історій. Згодом одне з цих оповідань увійшло до збірки «Кишеньковий мандруарій». Саме тоді я зрозумів, що пригод Марка Ґалаґана вже достатньо для більшої історії.
Так народився роман в оповіданнях про авантюрного капітана космічного човника, який виконує найрізноманітніші завдання по всій Сонячній системі.
У космічних пригодах читачі часто шукають зустріч із невідомим та досвід зіткнення людини з безкрайнім і ворожим космосом. Це література про виклик людському розуму, про дослідження нових світів та пошук нашого місця у Всесвіті.
За настроєм це пригодницький вестерн у космосі, де пригоди переважають над фізикою, хоча для цієї історії я придумав, як працюють реактивний ранець та ракетні двигуни, і навіть вигадав механіку польотів у Сонячній системі. Однак варто сказати, що репрезентація ШІ в книжці не змінилася, тому що основний текст був написаний ще до стрімкого технологічного прориву в цій галузі. Штучний інтелект у творі постає у своєму класичному, матеріалізованому вигляді — як робототехніка, а не як сучасні нейромережі чи алгоритми.
«Космічні пригоди Марка Ґалаґана» — це історія про дружбу — те, що допомагає долати будь-які відстані й небезпеки.
Презентація оповідання «Демон почекає» у 2019 році.
Марко натиснув кнопку форсажу і стрімко помчав уперед. Периферійним зором бачив білі вихори ранцю Дітера.
Червона стрічка треку стрімко пролітала під ногами, поступово забираючи вгору. Марко впевнено проходив круті віражі, трампліни та западини, та все ж Дітер випереджав його на кілька метрів. Настав час задіяти апгрейд. Над плечима хлопця сріблястими перами розчепірилися дюзи. Керованість джетпаку ускладнилася, та Марко прискорився, наздоганяючи бороданя. Поруч блимнув лампочкою дрон, мало не зазираючи у скло скафандру.
— Як керування? — почув у шоломі хлопець.
— Норм.
Чорний джетпак Дітера вже зовсім поруч. Ось і край кратера. Попереду маневр виходу на поверхню. Хлопець сконцентрувався і перевів дві дюзи над плечима в положення догори, щоб притиснутися до треку і додав «газу». Інфосистема скафандра зненацька просигналила про надмірний викид реактину. Марко зціпив зуби. Його різко смикнуло вниз. Хлопець на шаленій швидкості врізався в трек, сутужно хекнув і сторчма полетів у простір, віддаляючись від поверхні.
— Дідько, як знав, — лайнувся поза полем зору Дітер. — Скафандр у нормі?
Перед очима Марка сіра поверхня Фобоса калейдоскопом змінювалася червонястою півсферою Марсу. На склі шолому зовні з’явилася плямка паморозі.
— Двигуни заглухнули й не реагують. І в мене тріснуло скло шолому. Падає показник дихальної суміші.
— У тебе скло тріснуло? — ошелешено перепитав Дітер.
— Угу.
— Де ти придбав це лайно?
— На розпродажу, — спокійно промовив Марко. Його мозок все ще сприймав усе, що відбувається, як розвагу.
Дітер щось невиразно пробурмотів. Марко кілька разів натиснув кнопку запуску двигунів, та намарно — аварійна система вперто сигналізувала про збій.
— Ремпакет де? — пролунав голос бороданя.
— В човнику.
— Бовдур, — Марко здалося, що він почув скрип зубів. — Тримайся. Я на підході.
— Дітере, я, здається, виходжу на орбіту Фобоса, — глибоко сапаючи промовив хлопець.
— І залишишся тут вічно бовтатися. Не треба нам такого сміття. — прорвало бороданя. — А ти, як мале дитя, їй-богу. Казав, спершу навчися на ньому літати. А то побачив блискучу іграшку й одразу: дай-дай-дай.
Марко всміхнувся. Трохи паморочилося в голові. Боковим зором бачив, як обережно наблизилася постать бороданя. Для Ґалаґана вона разом із оточенням перекидалася з ніг на голову. Відчув, як його схопили за ранець. Шалене обертання припинилося. В полі зору з’явилося зосереджене обличчя Дітера. Бородань дістав наліпку з ремпакету, затиснув пальцями червону цятку, кілька разів струснув і приліпив до скла. Наліпка скоцюрбилася, смикнулася і відірвалася.
— Лайно, — прошипів бородань.
Знову дістав наліпку, проробив необхідні маніпуляції. Наліпка знову не приклеїлася. Дітер роздратовано видихнув.
— А ти де ремкомплект купив? — тихо спитав Марко. Йому хотілося спати.
Дітер провів долонею по склу, стираючи паморозь, притулив наліпку. Та смикнулася і стягнулася, вплавляючись в скло. Скафандр перестав сигналізувати про витік.
— Як показники?
— Хух, — мляво видихнув Марко. — Витоку немає. Показник наявності кисню у суміші поповз угору. А я вже думав, що доведеться затримувати дихання.
Дітер всміхнувся, плеснув Марко по шолому і промовив:
— Гайда на станцію.
Бородань «дав газу» і потягнув Марка до поверхні. Над головою безмовним свідком висів Марс.
Брав участь у конкурсах на платформі «Зоряна фортеця» з 2013 року. У 2016 році посів друге місце у конкурсі «Полювання за синім птахом». У 2019-му брав участь у Форумі видавців як автор оповідання, що увійшло до збірки «Кишеньковий мандруарій». Також у 2019 році посів третє місце на конкурсі літературних робіт від фентезійного фестивалю «Аль Мор».
Оповідання виходили в збірках «Воїн» та «Пісня з орбіти» від РБЖ «Азимут», а також у збірці «Ріплі» від фензину «Підвал».
У 2022 році вийшов дебютний роман автора «Чаклун із Княжграда», що згодом перетворився на трилогію, а у 2024 роман в оповіданнях «Кіберджанк. Неонові історії».
Лавреат премії «Кризаліс» Європейського Співтовариства Наукової Фантастики (ESFS).
