Відкриті... Дорз

1

Малий за правом пишався своєю здатністю виходити сухим з води, та сьогодні щось не заладилось. Чи то підвело майже звіряче почуття небезпеки, яке досі завчасно попереджало про наближення фараонів або загоничів, чи то він сам надірвався, третій рік гасаючи дорзом, ніде не затримуючись більше, ніж на кілька днів, іноді навіть - кілька годин. А може він просто вибрав ліміт свого щастя? Фараони і загоничі підібралися так близько! Малому здавалося, що він бачить чорні спіральні дорзи загонича і чує дихання фараонів. Невідомо, що страшніше? Втрапити до рук фараонів, які притягнуть його додому і стратять через відсікання відчуття часу. Фактично, Малий залишиться живим, та практично – що то буде за життя? Лінійне безперервне існування, поки він не виснажиться і не вкоротить собі віку. Але загоничі… Вони, мабуть, таки страшніше! Якщо після страти він буде жити своїм серед своїх, то тут – доведеться скніти у коконі чорного дорзу до скону. І ще не відомо, хто помре першим – Малий чи людина, що приставить його собі на служіння.

Малий спробував розслабитись, заплющити власні перелякані очі і трохи подивитися на світ очима "клієнта". Раптом Фортуна встигне перепочити, і знову почне допомагати Малому?

2

Гідрометцентр обіцяв цілий тиждень ясної безхмарної погоди, і вже третій день дотримував слова. Сонце вигрівало так, ніби повернулося літо, та під ногами шаруділо листя і небо було паморочливо-синє. А на четвертий день з лічені секунди низька майже чорна хмара завісила небо, і вперіщила злива обпікаючи холодом. Люди кинулись навтьоки – аби куди, щоб лише не потрапляти під льодяні струмені дощу. Крамниці і крамнички заповнились, як перед Новим роком. Юрба збуджено гомоніла, тиняючись між стелажами, та поволі люди заспокоювались, починали жартувати і придивлятися до краму, що пропонували на продаж. 

***

От що за день такий сьогодні! Не щастить з самого ранку. Батарейка в будильнику сіла, і він проспав – раз. Відключили воду, і він не вмився – два. Не поснідав, бо запізнювався на роботу – три. Запізнився на роботу – чотири. І найприкріше: начальник, який завжди приходив по обіді, сидів у кабінеті. Цілий дня все валилося з рук. Дівчата сміялись: 

- Ти просто ходяча напасть! Геть від нас, а то твоє нещастя на нас перекинеться!

Коли з неба почав падати дощ, Роман не здивувався: просто сьогодні день–шкереберть, - і заскочив у найближчі відчинені двері. Виявилось, він потрапив у книжковий магазин. Перша добра новина за сьогодні, - посміхнувся Роман і впевнено попрямував до комісійного відділу. Ні, невезіння триває: на полицях лишились любовні романи і періодика. Хоча… Стара підшивка "Техніки молоді" за смішну ціну. 

Роман почав гортати журнали просто в магазині: дощ іде, парасолі він не немає, грошей на таксі - також. Серед сторінок лежав листок, вирваний із зошита, почерканий та списаний з обох боків. Робити було нічого, тож Роман заходився розбирати закарлючки, складати їх у слова.

"Як відомо, всі значущі відкриття робляться випадково, коли приходить їх час. Щоправда, іноді зустрічаються люди, які ганяються за ними, намагаючись вхопити за хвоста і поставити собі на служіння, але тоді – майже повсякчас, все йде не так, як треба".

3

Коли "клієнт" узяв до рук листок, Малий застрибав з радості. Хоча, здавалося, як можна стрибати, коли твоя свідомість ховається у найпотаємнішому куточку іншої свідомості? А це вже нехай хто-небудь інший придумує, а Малий буде стрибати від радощів: це був його власний почерк і його власні слова. Невже Ігор Петрович таки примудрився надіслати йому звістку? Можливо, це не просто звістка – порятунок!

Малий був інформатором, одним з чисельної раси, відкликався на Ін-359864792564987, вів доволі просте і безхмарне життя, поки одного разу не стикнувся з загоничем. Тоді, вперше за життя Ін-359864792564987 злякався, розгубився і вхопився за перший дорз, на який вказала інтуїція. Він не врахував одного: своєї природи інформатора. Представники його раса, яка відала всіма знаннями, що були, є і будуть, проникаючи у свідомість людей, ніколи не ховалися, навпаки – сяяли маяками, поки передавали інформацію людям. Він теж засяяв, і раптом почув оглушливий голос:

- Ти хто?

Ін так злякався, що спершу був здатен лише белькотіти якусь дурницю, поки той самий голос, але вже тихіше, сказав:

- Не плач, Малий, я нічого тоді не зроблю, якщо розповіси хто ти, звідки і як опинився у моїй голові? 

І Малий розповів про свій народ, про здатність доставляти інформацію в потрібний час. Щоправда, трапляється, не в те місце – людині, яка не здатна її осягнути. Щоб запобігти цьому, одну і ту саму інформацію ділять кілька Інів, іноді навіть – кілька десятків Інів. Існують щасливці, які мають талант знаходити мозок, здатний осягнути всю красу, велич, значущість, а головне – практичну реалізацію ідеї. Але такі Іни – рідкість.

- А який у тебе талант?

- Я відчуває людей, знаю, що в кожного за душею, а ще – вмію тікати.

- Але не вмієш ховатися.

- Я вмію, - ображено скрикнув Малий, - просто ще ніколи не ховався в людині. Здається, це навіть заборонено. – Він прислухався до себе і зітхнув: - так, заборонено. І ділитися інформацією про мій народ – теж. Тепер я злочинець, і фараони вже відбули на мої пошуки.

- Тоді останнє запитання, і я навчу тебе ховатися: як ти знаєш, кому з людей можна довіритись?

- У них відкриті… дорз… Не можу пояснити, пробач. 

- Не можеш, то не можеш, можливо, з часом я сам здогадаюсь. Отже, перший урок…

***

Бути маріонеткою в досвідчених мудрих руках лялькаря, коли не відчуваєш ниточок, якими зв’язаний по руках і ногах, думаєш, що існує власна воля і свобода вибору, - не так погано, як може здатися на перший погляд. Набагато важче бути лялькарем: мудрість приходить з досвідом, але досвіду без розірваних ниток і ляльок, яких затягали на шмаття, практично ніколи не буває. Та є ще гірша доля – бути маріонеткою і лялькарем водночас, і не розірвати серце навпіл. Найкраще бути глядачем, та місць у залі небагато, а зайвих квитків не буває.

Малий був Іном - маріонеткою, був лялькарем і лялькою, а ось тепер, здається, звільниться і від фараонів, і від щупальців чорного дорзу. Перший крок до звільнення він зробив у свідомості Ігоря Петровича: забув, що колись був одним з багатьох, став Малим. І другий – безжально вирвав зі словника слово "людина", замінивши його на "клієнт". 

4

Роман не розшифровував – інформація ніби сама по собі з’являлась в голові. Це не було схожим на осяяння (хоча – мало бути), скоріше на спогад. Тільки він ніколи не робив того, про що тут пописано. Роман відчував, що це вкрай важливо, життєво необхідно змайструвати це… цю… штуку. Ось де згодяться його радіолюбительські навички, здатність імпровізувати і викручуватись, адже що таке МРК і, як то кажуть, з чим його їдять, Роман не мав жодної уяви. А те, що його, судячи з малюнку та описаних властивостей - можна замінити стареньким транзистором – одразу зрозумів. Він півночі паяв, припасовував деталі, знову і знову вдивлявся у креслення. Здається, готово.

Малий підібрався. Клієнт закінчив роботу. Залишилось схрестити пальці на удачу. 

Роман вагався менше секунди, вставив батарейки і натиснув на кнопку. Відчуття було таким, ніби включилось невидиме радіо і диктор скоромовкою читав, як заклинання, інформацію про всі відкриття, що були відміряні до сьогодення. Через кілька секунд транзистор, яким Роман замінив невідомий МРК, перегорів, потік інформації припинився, та цього вистачило, щоб пастка спрацювала.

Малий вилетів з голови "клієнта", ніби йому дали копняка, і побачив фараонів. Біля дверей Романової кімнати купчились щупальці чорного дорзу. Вони і справді, з’явились водночас, як передбачив Ігор Петрович. 

Всі Іни діють інстинктивно, і фараони – не виключення. Вони у мить забули про порушника Ін-359864792564987, і вхопились за дорз, чорний дорз, що кружляв по спіралі, намагаючись захопити Малого. 

- А дзуськи! – засміявся Малий. – Від фараонів ще ніхто не втікав!!!

- Лише талановитий Ін-359864792564987 на прізвисько Малий.

Старійшина - Ін-вісімнадцять нулів-перший тримав Малого за руку. 

- Вісімнадцять нулів-перший, на прізвисько Нишпорка, - поправив Старійшина. - Ну що, Малий, я бачу, ти не на був таким винуватим у своїх злочинах, як доповідав Наглядач. Час повертатися.

"Повертатися? Оце вже ні!" 

Малий кинув погляд на ріку часу і вхопився за відкриті дорз, зникаючи з очей Старійшини. Фараони, що тримали за плечима мішки з ампутованими чорними щупальцями виструнчились для погоні, та Нишпорка махнув рукою.

- Хай його! Він заслужив відпочинок. А як награється, повернеться. Він – Ін, і цього не змінити жодній людині. Удачі, Малий!