Нещодавно в анонсах з'явилася нова книжка, яка одразу викликала цікавість. Young-adult антиутопія з героями-підлітками, дія якої відбувається на постапокаліптичній Землі, що захоплена прибульцями.
2165 рік. Землю давно захопили прибульці. Залишки людської цивілізації виживають на летючих станціях без надії коли-небудь повернути втрачену планету.
Сіонна Вель — юна рейнджерка із Четвертої станції, одна з небагатьох, хто часом іще спускається на спустошену Землю. Вона звикла виконувати свої місії самотужки, але все змінюється, коли в напарники їй ставлять Ліама – хлопця, колись урятованого із Землі. Це призначення — лише перша із загадкових подій, які змушують Сіонну підозрювати, що вона, дочка капітана Четвертої, є частиною чиєїсь змови. Незабаром звичне для Сіонни життя зміниться назавжди.
Українські автори не так часто звертаються саме до таких сюжетів, тому ми вирішили трохи розпитати Крістіну Двойних про її нову книжку.
1. Янг-едалт + постапокаліптика + майбутнє. Міцна суміш, якої бракувало на нашому ринку. Ця історія з'явилася через аналіз ситуації чи просто настав її час?
Дякую за такий урочистий вступ, одразу якось стало приємно — наче на нас із «Світом долішнім» уже чекали
Насправді ця історія з’явилася через один давній сон: динамічний, сповнений дивних технологій і емоційного суперництва між героїнею, очима якої я спостерігала світ, та іншими молодими людьми в уніформах. Через марево сна я якось зрозуміла, що дія відбувається за сотні кілометрів над Землею, і спускатися туди зайвий раз не варто… Чесно кажучи, до сьогодні дивуюся, що зуміла перетворити цей сон на дещо більше.
Звичайно, хочеться зачепити і незгасаючу актуальність подібних історій в цілому. Постапокаліпсис — це не просто цікавий сеттінг, це й завжди певне попередження. Планета щоденно потерпає від людської нерозважливості й егоїзму, і світ - даруйте за тавтологію - «Світу долішнього» — лише один із безлічі песимістичних сценаріїв, які нас можуть спіткати у майбутньому. І зараз я зовсім не про прибульців.
2. Як гадаєш, чому історії янг-едалт часто мають антиутопічне тло?
Ми не обираємо, в якому світі і в який час народитися, і зростаємо у залежностях — спершу від батьків, далі від середовища, суспільної думки тощо. У певний момент з дитячої та залежної ролі ми переходимо в суб’єктну, і беремо відповідальність: в першу чергу, звичайно, за себе, але також і за світ, що дістався нам у спадок — світ, який ми не обирали, але який тепер великою мірою залежить від нас.
В янг-едалт літературі головні герої — уже не підлітки, ще не дорослі — зазвичай опиняються на цьому буремному переломі. Вони починають аналізувати світ навколо, приймати перші важливі рішення, бунтувати проти старого й душного, і перебудовувати під себе. Неважливо, насправді, то YA-роман в жанрі реалізму чи фентезі — міняти світ можна у різних масштабах.
Засоби антиутопії ж у даному випадку підсилюють цю проблематику ворожої реальності, на тлі якої герої переживають більш сильні, очевидні зміни, які відображаються і на їх оточенні. Спостерігати за цим захопливо, хоч ми всі й розуміємо, що маємо справу з гіперболізацією, бо герої янг-едалт романів, що рятують світ, — це дуже мила та ідеалістична тенденція. Можливо, наївна. Але краще нехай молоді люди читають і звикають до ідеї, що будь-яке зло можна подолати, аніж навпаки.
3. Як відбувалося співробітництво з Bookraine? Ти запропонувала рукопис чи видавці самі знайшли тебе?
Наприкінці позаминулого року я вичитала переклад «Світу долішнього» і почала шукати видавця. Дуже швидко стало зрозуміло, що це не надто перспективне заняття, якщо ви молода авторка без особливих регалій, без участі в конкурсах, ще й з перекладом.
Та за час пошуків мені вдалося успішно реалізувати один самвидав-проект, міське фентезі «Аномалія», і на хвилі натхнення я почала думати в бік офіційного видання «Світу долішнього» за свій рахунок.
Приблизно у цей же час у моїй стрічці на Фейсбуку з’явився цікавий допис: молоде видавництво шукало авторів, що бажали видати книгу своїм коштом. Я зацікавилася, і так відбувся мій перший коннект із директоркою Bookraine Publishing, Ольгою Нікітченко. Далі я надіслала рукопис, він підійшов до видавничого портфелю, — і усе закрутилося.
Процес підготовки роману до друку був різний: було нервово, страшно, цікаво, захопливо. Внаслідок співпраці я отримала розуміння, як працює книговидавництво «зсередини» і чого саме я хочу для своїх книг у майбутньому. Ну і, звичайно, неможливо не сказати про сам результат. Книга в нас з Bookraine вийшла просто ідеальною, в усіх сенсах. Почуваюся неймовірно щасливою авторкою щоразу, як тримаю її в руках.
4. На сайті вміщені класні ілюстрації. Можна також трохи розповісти про ілюстрування книжки? Чи чекають на нас додаткові візуальні матеріали?
Так, дякую, я на усі відсотки згодна, що ілюстрації в нас вийшли космічні!
Для обкладинки хотілося чогось сучасного, стильного. Нетипового. Я давно підписана на художницю Анту (@anta.frirean) і закохана в її самобутній, насичений і сміливий стиль. Тож написала Анті одразу як прийняла фінальне рішення про видання «Світу долішнього», і саме тому тепер з обкладинки дивиться в своє постапокаліптичне майбутнє така чудова й виразна рейнджерка з Четвертої.
Маленькі внутрішні ілюстрації для розділів виконала Тамара Радченко — ніяк не натішуся з їх архітектурної графічності й точності. Оформлення розділів змінюється відповідно до чергування локацій, між якими переміщуються герої «Світу долішнього» — інтер’єри літаючої станції, постапокаліптичні пустки, міста…
5. Це заверешена історія чи плануються продовження?
«Світ долішній» є одиночним романом, хоча цей сеттінг досі здається мені достатньо цікавим, щоб не виключати можливості коли-небудь до нього повернутися. Але це вже буде точно дорослий роман, можливо навіть горор.
А взагалі я б зробила відеогру
6. У твоєму доробку є й твори російською мовою. Що стало рушієм видання книжки українською? Можливо, відповідь для когось стане стимулом також знайти видавця вдома.
Власне, я пишу книги російською. Українською «Світ долішній» переклала моя близька подруга, перекладачка Ріна Костенко. Насправді не було якогось особливого рушія для того, щоб побажати побачити свої романи українською, в наших книгарнях: я завжди про це мріяла, але не бачила можливостей для втілення.
Проект «Світ долішній» багато значить і для мене, і для команди, яка працювала над його втіленням. Сподіваюся, що історія Сіонни Вель знайде місце не тільки на книжкових поличках українських читачів, а й у їхніх серцях.
Дякую за цікаві питання!