Теоцидея

– Навіть не сподівайся, дурнику, – прозвучав пророцтвом голос колежанки з-за монітору.

У новинах другий день поспіль розбирали нові санкції проти Росії. Участь росіян у гонконгсько-тайванській кризі на боці Китаю будувало «ядерну вісь зла», до якої приєднались Північна Корея та Іран. Хто б сумнівався.

Кораблі шостого флоту США увійшли до Чорного моря. Частина другого флоту розташувалась у берегів Польщі, Латвії, Естонії. Британській, канадський та австралійський флоти підсили п’ятий та сьомий флоти американців у Індійському і Тихому океанах.

ООН скликало Раду безпеки. НАТО днями мало прийняти рішення щодо приєднання європейських членів альянсу до можливого військового конфлікту на боці «ядерної осі добра». Напруга росла. Третя світова здавалася неминучою.

– Маячня, – прошепотів Павло і повернувся до колеги, що сидів за сусіднім столом справа. – Вважаєш, вони почнуть війну?

– Надто велика ймовірність, – відповів колега, теж програміст.

Павлу стало сумно і страшно. Він був не готовий до апокаліпсису.

– Можеш вже зараз закуповувати їжу, знаряддя та зброю, – продовжив колега. – У тебе є якась зброя?

Павло негативно хитнув головою.

– Ну тоді, хоч ножі купи. І про пальне не забуть. Мені простіше. А в тебе сім’я. Співчуваю.

Павло прогорнув стрічку новин далі. Шукаючи щось, аби відволіктись від тяжких думок. Око зачепилося за новину про групу астероїдів з-поза Сонячної системи. Відкрита кількома місяцями раніше телескопом LSST обсерваторії Віри Рубін як один великий астероїд була перевірена кількома потужнішими телескопами. Несподіваним стало те, що це була саме група приблизно однакових за розмірами кілька кілометрових астероїдів. Класична невирішальна «задача трьох тіл».

Павло глянув ще декілька інших статей про диво-астероїди. Виявилось, що вони летіли із сузір’я Ліри. Точнісінько за орбітою астероїду 2017-го Оумуамуа. Несподіване цікаве явище, затьмарене й затерте новинами про можливу війну.

Робочий день підходив до кінця. Павло скинув денні доробки у репозиторій. Написав звіт проект менеджеру. Вимкнув компа. Сказав колегам «До завтра» і пішов додому. Треба було встигнути забрати доньку з садочка. Син надіслав повідомлення, що вже вдома.

Згадавши на шляху додому слова колеги, Павло заїхав у промисловий маркет купив дві каністри і на заправці залив в них пальне. Хай лежать, їсти не просять.

У продуктовому черга була як завжди. Ну, може, трохи довше обслуговували, через більший обсяг продуктів у кожного покупця. Тож, Павло не став виділятися з натовпу і теж набрав купу різного довготермінового їстівного лайна. Таке не їдять у стані спокою та достатку. Лише коли жрати нічого. Дружина має зрозуміти його і цю тиху паніку.

Через тиждень до протистояння з Китаєм приєдналося НАТО. Експерти більш впевнено почали казати про початок переговорного процесу і змушення «осі зла» до діалогу з «віссю добра». З’явилась надія, що все обійдеться. Напруга серед людей почала потрохи спадати.

Одночасно інтернетом пішли чутки та припущення, що група поза системних астероїдів – кораблі інопланетян, і ніби Оумуамуа був не астероїд, а позаземний телескоп-розвідник. Саме тому він так дивно обертався у всі боки під час свого польоту. Всі, хто був у темі, чекали на повторний перегляд зібраних щодо Оумуамуа даних та хоч би якогось путнього коментаря від фахівців астрономів.

Астрономи мовчали. І тоді тему підхопили великі медіа. Бо американо-китайські переговори потребували тиші, аби могла відбутися «велика зрада» чиїхось інтересів. Потрібна була й емоційна перерва. І світ її отримав – реальну «сенсацію» космічного масштабу.

З’ясувалось, що Сонячна система для астероїдної групи перша на її шляху. Що ідучи тим самим шляхом, що і Оумуамуа, група не переживе свого перигелію біля сонця і буде зруйнована вщент, розкидана, хто зна куди. І вирахувати та передбачити наслідки цієї події неможливо. Одночасно ймовірність негативних наслідків саме для Землі прогнозувалась як вкрай низька. Тому все, що людству залишається, так це насолоджуватись фактом особистого спостереження неймовірно унікального явища.

Як би там не було у небі, а на землі ймовірність глобального конфлікту була ще дуже високою. Тому Павло потрохи збирав запаси та складував їх у власному гаражі, вдома, у батьків, сестри та батьків дружини.

Його декілька разів викликали до військкомату. Один раз навіть на триденні навчання. Завдяки цьому він знайшов потрібних людей і можливість відносно швидко придбати легальний пістолет та набої. Але цього йому здалося замало, і він купив ще газовий пістолет для дружини і пневматичну гвинтівку сину. Остання була особливо цінна в сенсі нескінченних набоїв для мисливства на малу дичину, якщо все затягнеться надто на довго.

– Ти зовсім здурів, – обурилась дружина на купівлю пістолета для неї. – Параноїк. Я не вмію і не буду стріляти.

– На вихідні з’їздимо за місто, потренуєшся.

– Ні. Не буду.

– Якого дідька, Ніно? – Вибухнув Павло. – Коли тут будуть бігати мародери і стріляти всіх, у кого хоч щось можна відібрати, і мене нахрін вб’ють, ти маєш захистити наших дітей.

– Не параной. Нічого не буде.

– Добре, хай твоя правда. Але ліпше бути готовим і нічого не станеться, ніж воно станеться, а ми не готові.

Зрештою, Ніна погодилась поїхати постріляти. Взяли з собою також дітей. Їм дуже сподобалося, хоч дочка і образилась, що їй дали постреляти тільки з гвинтівки.

Новини з неба все більше перебирали на себе увагу. Нарешті астрономи почали робити офіційні заяви щодо астероїдів-прибульців та первістка Оумуамуа. І у простого люду складалося враження, що вчені з’їхали з глузду.

Першою нісенітницею була заява про неможливість вирахувати масу астероїдів за їх взаємною орбітою. Це пояснювали ніби дегазацією і кометним типом руху астероїдів в межах самої групи. Але другою нісенітницею вони заперечували кометний тип астероїдів, оскільки вони були з нетиповою для астероїдів Сонячної системи хімією. І жодної дегазації не спостерігалося, власне як і в Оумуамуа.

Головні медіа рясніли зображеннями, симуляціями та моделюваннями руху астероїдів та можливого розвитку військового конфлікту. Жодне шоу чи випуск новин не відбувались без участі наукових чи військових експертів. Велика надія межувала та перепліталася з мовою ненависті і страху. У якийсь момент через позитивний інформаційний вплив під час військової кризи астероїди назвали «янголами». Дуже символічно.

Пройшло ще кілька місяців і «янголи» наблизились до самого сонця. Група почала потрохи руйнуватися. З-за приливних сил відбулося кілька внутрішніх зіткнень і астероїди отримали нові, більш витягнуті взаємні орбіти. Від сонячної гравітації вони повільно відпускали одне одного і розлітатися.

Для спостереження задіяли навіть телескоп Parker. Тому під час прольоту астероїдами перигелію астрономи бачили, як саме остаточно розпадається група і куди приблизно полетять «божі діти».

Увесь світ, крім військових та дипломатів, був уражений лихоманкою видовища руйнування дивного «корабля прибульців». Це як епідемія спостереження за затемненням, кометою, висадкою на Місяць та Марс.

– Ми свідки неймовірного, – казав дітям Павло, дивлячись новини з NASA на своєму ноуті. – Таке випало лише нашим поколінням.

Перша тривога у повідомленнях астрономів з’явилась через тиждень після прольоту «янголами» перигелія, коли остаточно були визначені орбіти розкиданих їх шматків.

З’ясувалося, що декілька астероїдів полетіли у бік Землі. Один безпосередньо у напрямку нашої планети по довгій орбіті навздогін. Два – на перехват Землі повз Меркурій та Венеру. Четвертий прямісінько за орбітою Оумуамуа у сузір’я Ліри. І п’ятого викрутило у бік вже трохи заселеного Марсу.

Астрономи припустили, що всі астероїди пройдуть відносно недалеко від Землі, з яких лише один пройде на небезпечно близькій відстані двох польотів до Місяця. Тепер можна було вирахувати їх масу, щільність і решта раніше недоступних у групі параметрів.

– Та ну нафіг, – Тільки й вимовив Павло. – Знущаєтесь?

Бо ще була загроза світової війни і за чотири роки приліт великого Апофісу. Якась тотальна невигрібна криза і випробування людства на міцність. От тобі і «випало нашим поколінням».

Астероїди перейменували на «янголів апокаліпсису».

Як і завжди, Сполучені штати виступили із заявою про створення космічного альянсу для відбиття високо ймовірної астероїдної атаки. Китай з Росією оголосили про створення власного альянсу, хоча і визнали необхідність на узгодження своїх дій з геополітичними ворогами.

Павло взяв на роботі безстрокову відпустку і став надовго зникати у своєму гаражі. Дружині він пояснив, що готує їхнє авто до можливої евакуації, якщо буде куди тікати. Ніна ж дуже змарніла. Вона подовгу плакала у туалеті, ванній, потайки від дітей. Павло теж був у відчаї, все частіше стримуючи сльози під час зміцнення та перевірки авто.

Дітям було заборонено гуляти на вулиці. Оскільки світ став потрохи перетворюватись на хаос. На вулицях і в маркетах поменшало прибиральників. Почали замикатися невеликі крамниці. Ціни почали рости, а курс гривні – падати. Все важче було зняти гроші з картки. Економіка котилась в дупу.

У якийсь момент шпальти медіа зарясніли репортажами та статтями про бункери й приготування місцевих божків до кінця світу. Невже вони врятуються і будуть керувати світом після того, як все полетить шкереберть? Вони безбожно гребли собі зброю, ресурси, їжу. Стільки, що держава була змушена втрутитись і почати регулювання цін та розподілу товарів першої необхідності.

Павло, зрештою, вишкріб зі свого та дружини рахунків всю готівку, і майже повністю обміняв на долари та євро. Думати про рублі, завіть за умови ймовірної тимчасової окупації, якщо світ все ж таки вибухне війною, йому здавалося повною дурістю.

Тим часом, пішли чутки про перших мародерів. Грабували здебільшого селян, де поліції було менше. А дехто, яких охрестили «сталкерами», атакував виключно бункери божків. Казали, що Служба безпеки та поліція не сильно переймалась цими справами. Чи то у них були справи важливіші, чи то була зачистка і зміна місцевої кратії на свою кризову, не відомо. Зрештою, по всій країні ввели «надзвичайний стан».

Американо-європейський космічний альянс вирішив не атакувати астероїди до того як якийсь з них наблизиться до самої Землі. Оскільки спроба знищення на відстані від Землі мала непередбачувані наслідки. Уламки могли нанести невиправні збитки космічному угрупуванню землян і відкинути людство у докосмічне минуле на ціле століття.

Очевидно, що йшлося про збереження американської переваги у космосі. Тому задля збереження космічних здобутків було вирішено атакувати «нападника» ядерною зброєю виключно при вході у земну атмосферу. Точніше сказати вже у самій мезосфері.

Рішення викликало таку хвилю хейту серед фахівців, що її змогли збити лише новини про розгортання на Місяці американських бойових лазерів та ракет з ядерними зарядами. Мілітаризація Місяця була неприпустимою. Проти цього виступила навіть ООН.

Але США та ЄС було начхати на ООН і Китай з Росією разом. Мова йшла про виживання людства. Людства як космічної цивілізації. На кону стояли збереження сполучення з вже колонізованими Марсом і Місяцем.

Китай з Росією одразу розпочали власну програму мілітаризації Місяця. Незалежну від астероїдної загрози. Задля балансу сил і «миру у всьому світі». Але технологічна перевага була, як і раніше, не на їх боці. Низка невдалих пусків та аварій на землі загальмували програму. У бік американців полетіли звинувачення у диверсіях.

Павло був повний передчуття неминучої тотальної катастрофи. Часами він сумнівався у тому, чи варто взагалі чинити опір долі? Чи варто намагатись вижити там, де вижити неможливо у принципі?

І головне для чого? Заради якої мети? Заради подовження власних страждань? Страждань близьких йому коханих людей?

У нього була зброя. Це був шанс не тільки вижити, але і швидко вмерти. І це його тішило, трохи заспокоювало. Він тихенько привчав себе до думки, що коли стане вкрай кепсько і надія розтане зовсім, йому вистачить сили вбити себе, дружину, дітей.

– Господи! – Волав він у собі до неба і тихо плакав у гаражі. – Відведи. Не дай спокуситися.

Якщо смерть нам розрада, просто вбий. Одразу. Всіх. В одну мить.

Вже як два тижня було відомо, що астероїд, який летить навздогін Землі, пройде набагато ближче, ніж вважалось раніше. Більш того, його шлях буде скорегований Місяцем і зіткнення із Землею найімовірніше станеться.

Коли ж два з «янголів апокаліпсису» минули Меркурій та Венеру астрономи повідомили про перерахунок їх орбіт. Вони підлетять прямісінько до Землі майже одночасно з першим янголом, з різницею лише у декілька годин. Тому виходило, що якщо буде зіткнення і з ними, то удар по блакитній кулі буде з усіх боків. Тож, не було різниці, де ти мешкаєш та чий ти громадянин. Дістатись мало усім і майже одразу.

І саме у цю мить, з самого пекла безнадії, визирнув промінь обнадійливого дивного знання. Хтось з ентузіастів порахував ймовірності і висловив припущення щодо неможливості такого надприродного співпадіння.

Штучна природа астероїдів дерлась у свідомість несамовитим гуркотом. Невже є надія? Якщо і не дива зіткнення з інопланетною цивілізованістю, то хоча б можливості чинити спротив невідомому ворогу. А від неприродного до надприродного, ми знаємо, лише один крок.

Астрономи кинулися перевіряти «янголів апокаліпсису» на предмет інопланетних технологій. Відправлені нашвидкуруч до них зонди, ще до перетину перигелію, дали досить якісну картинку і велику кількість даних. Тисячі діаграм руху, спектру, радіоактивності та фото у різних хвильових діапазонах, доповнених останніми, гарячими, тільки но взятими з-під матриць земних і не земних телескопів та суперкомп’ютерів. Особливо фото.

Нічого, що би вказало на технології, подібні до земних чи можливих позаземних. Звичайне безформне близьке до кулі величезне каміння з незліченною кількістю великих та маленьких отворів природньої форми. Ну, може декілька випадків дивного ледь помітного викиду водяної пари. Що знову кинуло астрономів у суперечку щодо можливої пухкої внутрішньої структури, а також кометного та астероїдного типу «янголів». І надія жевріла десь посередині.

Тим часом, США та союзники відкликали своїх військових додому задля підготовки до зіткнення і подолання його наслідків. Цивільний світ здихнув з полегшенням. Третя світова відкладалась на потім.

Тому Китай одразу ж користуються ситуацією та окупувують Гонконг з Тайванем. Коротка одинадцятиденна війна і все скінчено. Західні гаранти безпеки китайських осередків демократії висловлюють «занепокоєння» і погрожують поверненням країн «вісі добра» до питання після подолання космічної кризи.

Сили спротиву Гонконгу і Тайваня заявляють, що їх зрадили. Але до них вже нікому нема діла. Йдуть масові чистки і тотальне фізичне знищення руху опору. Піднебесна поспішає вирішити проблему, аби коли прийде час повертатися до питання, захищати було б уже нікого.

Коли до зіткнення з «янголами» залишилось біля тижня з боку представників ЦРУ та Пентагону почали лунати спочатку припущення, а потім і конкретні не двозначні заяви, що Китай з Росією хочуть знову скористатися ситуацією та атакувати США і Європу атомною зброєю одразу після падіння астероїдів.

Китай та Росія спростовують цю маячню і пояснюють приведення у бойову готовність свого ядерного арсеналу через побоювання того ж самого з боку США та їх союзників. Тим більш, що вони не вірять в американську допомогу з Місяця і знищення астероїдів при падінні на їх територію. Але представники європейських країн підлили масла у військово-дипломатичний вогонь, підтвердивши розвіддані американців даними власних розвідок.

– Ну шо за нафіг? Хоч би ви там всі на горі повиздихали! – Вигукнув Павло прокльони білокістковим та червонокровним небожителям і озирнувся, чи не дивляться на нього діти.

Розгорілось нове протистояння із взаємними погрозами. Штати заявили про неминуче покарання країн нападників та удар у відповідь. Загроза ядерної війни одразу вслід за космічним бомбардування стала настільки ймовірною, що почалась загально світова паніка.

В Україні ввели загальну комендантську годину. Пересування містом обмежене. Міжміські дороги для цивільних були заблоковані. Евакуюватись кудись в інше місце не було ані можливості, ані сенсу.

Вчені запевнили, що після удару по Колумбії і Мозамбіку, останній «ангел» вдарить у південно-східний Китай. Дуже далеко від Павла і його родини, будинку, міста. І хай би йому грець.

Якщо американці лазерами не розігріють астероїд достатньо до входу в атмосферу, він може не встигнути зруйнуватись до моменту зіткнення з поверхнею планети. А якщо вони ще й промажуть своїми ракетами, то можна і не сумніватися про початок Третьої світової. Бо хто на таких нервах буде розбиратися, навмисно чи ні? Це буде вважатися актом агресії. Могли і не змогли? Гарний привід для атаки у відповідь. Якщо буде кому?

Павло щодня з пістолетом за поясом ходив у гараж, перевіряти чи все на місці. Запасні колеса і частину палива він тримав вдома, на випадок пограбування. Теж саме з їжею. Потім йшов у підвал свого будинку. Разом з сусідами він укріпив загальне сховище. Прокопали й укріпили евакуаційні виходи з підвалу у двір, якщо головні завалить бетоном. Сім’я ж весь час сиділа вдома – дружина налякана, діти нудились.

За добу до бомбардування «янголи» знову сплутали карти. Вчені помилилися з внутрішньою структурою астероїдів. Розігріті Місячними лазерами, вони почали передбачувані дегазацію та некритичний зсув орбіти. Але несподівано для всіх вони розкололись і почали розвалюватись ще далеко від Землі та Місяця. Це означало, що наш супутник, який був майже у них на шляху, розкидає кілометрові уламки по всій Землі. Тож, лазерів на всіх не вистачить і треба буде підривати досить ще тверді тіла астероїдів.

Сподіватись на те, що біда, горе, смерть стануться десь там і тебе безпосередньо не зачеплять було не варто. Тікати було нікуди.

І от, ранок дня бомбардування. Чисте квітневе небо. Жодної хмаринки.

Павло припустив, що якщо уламок впаде їм на голови, то ховатись сенсу немає, взагалі. А якщо десь далі, то вибухова хвиля дійде до них лише за кілька хвилин. Тож, у нього був час, аби побачити хоч щось на власні очі, оцінити масштаб катастрофи і вже потім сховатись у підвал та заблокувати вхід або стрибнути у траншею неподалік.

Він стояв посеред двору з дев’ятиповерхівок разом з сином і вдивлявся у небо. Андрій випросив подивитись на вибух теж. Поруч стояли сусіди, чоловіки і жінки, і теж спостерігали за небом. Ніна з донькою передбачливо сиділи у підвалі і смиренно чекали на долю.

Павло глянув на годинник. Час першого зіткнення. Нічого. Він рукою торкнувся пістолета під курткою за поясом на животі. Іншою сильніше стиснув долоню сина, і вони пішли з двору на вулицю, де простір для огляду був набагато ширшим.

– Ти куди? – Спитав сусід.

– На вулицю, – відповів Павло і додав. – Якщо не встигнемо, сховаємося у траншеї за будинком.

Раптом повітря наповнилося гуркотом. Павло зупинився. Небо було непохитно чистим. Потім прогуркотіло ще раз, набагато тихіше, ледь чутно.

– Що це? – Запитав Андрій.

– Мабуть, уламки першого «янгола», – відповів Павло.

Отримати інформацію не було звідки. Уряд сподівався на краще, але електромагнітними імпульсами від ядерних вибухів вирішив не жартувати. За кілька годин до підльоту астероїдів відрубали спочатку весь зв’язок, а потім і всю електрику. Павло дбайливо склав свою електроніку та електрику, навіть звичайні лампи, у металеву діжку вдома. Останнім був його смартфон.

Він з сином вийшов на середину вулиці. А через години пів пролунав новий гуркіт. Потім ще, і ще. Небо почало затягувати темним серпанком.

– Дивись! – Почув Павло і підвів очі.

Трохи на схід від них у небо, ніби у скляну баню, врізалась палаюча зірка, перетворюючись на розплескані по вікні чорнила. А через секунду посеред великої плями виникло величезне сяюче коло і потягнуло чорнила по всьому небу. Поруч виникла ще одна чорна пляма. І знову яскраве коло у мить розтягнуло-розмазало чорне по всьому небу.

– Тікаймо! – Крикнув Павло, схопив сина під руку і в декілька стрімких кроків скочив у глибоку вузьку траншею неподалік.

Він не дивився, чи відреагували сусіди, і чи встигли вони сховатись бодай десь? Стрибаючи у траншею, він кинув сина вперед і закрив його своїм тілом, намагаючись не розчавити і не задушити малого. Почулися крики, шурхіт і гупання падаючих у траншею неподалік тіл. Андрій заплакав.

І тут здригнулась земля. Вдарило по вухам. Вибухнуло. Скрегіт рваного металу, тріскіт ламаних дерев. Гупнуло щось важке. На спину посипався якийсь дріб’язок. За пару секунд все повторилось. Потім ще раз, і ще.

– Що там? – Спитав незнайомий голос з-під Павла.

Павло миттю підвівся і подивився в низ. Питав Андрій. Він був у шоковому стані. Одна рука була стиснута в кулак, а в іншій тримав каменюку.

– Вони їх підірвали, – посміхнувся Павло та обійняв сина. – Хоча ні. Ті самі вибухнули. Ще там, за стратосферою. А потім їх добили ядерними вибухами.

– Ти певен? Самі вибухнули? – Почувся голос поруч.

– Так, – підтвердив Павло. – Чи ти не бачив? Спочатку чорний вибух. А вже потім ядерне сяйво.

Земля під ногами знову здригнулась. Майже нечутно. Павло визирнув з траншеї. Наслідки не трагічні. Як після великого буревію – вцілілі будинки, скинуті дахи, зламані та повалені дерева з електричними стовпами. Глянув на годинник. Дістав з кишені куртки ручку. Записав на долоні час.

– Треба перевірити, як там мама з Янусею, – звернувся Павло до сина, висадив його з траншеї та виліз сам.

Небо затягнуло чорною хмарою аж до обрію. Тому стало темно, як у сутінках. Чорно-білий світ після апокаліпсису видавався не там вже й страшним. Ніхто не чекав на появу потвор з неба чи з-під землі.

Ніна з Яною вийшла на зустріч Павлу та Андрію. Вони істерично посміхалися одне одному і раділи, що все обійшлося. Треба було повернутись у квартиру поки не почалась радіоактивна злива.

Павло одразу дістав з діжки й увімкнув радіоприймач. Пошукав працюючі радіохвилі. Якась англійською мовою. Кажуть, що вже впали всі уламки. Жоден не досяг ані землі, ані океану. Всі вибухнули у на межі стратосфери. Самі. Ніби їх навмисно підірвали з середини.

До того ж ніхто нікого під час та після падіння астероїдів не атакував. Третя світова не розпочалася. Всі зосередженні на подоланні наслідків та пошуку відповіді на питання: «Що це було?»

У стратосферу піднялися зонди та дослідницькі літаки, аби вивчити рештки «янгольського» чорного пір’я: заміряти рівень радіації, густину та швидкість падіння. Зрозуміти, чому вона вибухнула?

Проте, зонди і безпілотники, долетівши до хмари облипали масляним попелом, важчали і опускались та падали на землю. А дослідники, що прибували на місце падіння обладнання, несподівано втрачали емоційну рівновагу і починали розповідати дивні неймовірні речі.

Світом поповзла вимога дотримання хімічної та біологічної безпеки. А десь за годину по тому пішов чорний дощ. По всій земній кулі. Одночасно.

Павло замкнув все, що можна було замкнути, і заліпив-затулив усі шпарини, які знайшов. Навіть у туалет, ванну і кухню, бо там була каналізація. Ходити мали у відро до батьківської спальні.

– Головне протриматись якийсь час, – заспокоював Павло дітей і дружину. – Побачимо, наскільки це небезпечно, а потім вирішимо, що далі.

– Мамо, мені страшно, – заплакала донька, дивлячись, як батько перевіряє зброю.

– Все буде добре, – вичавила з себе слова Ніна і попросила Павла. – Дай мені мій. Газовий.

Павло глянув на дружину і невпевнено протяг їй пістолета.

Дощ йшов вже кілька годин. Рівномірно. Нудно. Нескінченно.

У вхідні двері хтось ніби постукав. Павло прислухався, взяв до рук пістолет. Постукали знов.

– Павле. Це я, Саня, твій сусід.

– Що сталось?

– Нічого. Можете виходити. Назовні безпечно. Навіть безпечніше, ніж у тебе в оселі.

– Про що ти кажеш?

– Виглянь у вікно, дурненький. Зброя тобі не потрібна. Якщо що, я з родиною у дворі. Виходьте.

Павло підійшов до вікна, де вже стояли дружина з дітьми і подивився вниз.

– Якого біса?

– Що відбувається?

У дворі стояв натовп. Брудні напівоголені тіла. Вони тикали одне в одного пальцями, торкалися чужого лиця, обіймались і емоційно розмахували руками.

– Ти хотів нас вбити, – раптом сказав Андрій і відсторонився від батька, тулячись до мами.

Павло вдивився у сина і відчув його страх. Інстинктивно, шукаючи нову, рівну собі опору Павло торкнувся скла вікна. Його рука слизнула вниз і вткнулась у слизький гумовий ущільнювач.

– Якого?..

На пальцях залишилася сіра ледь помітна, але відчутна на дотик рідина. В очах пояснішало. Ніби з-за хмар визирнуло сонце.

Він подивився на Ніну. Вона у якомусь дивному сяйві жалібно дивилась на нього. В серці заклекотіли тисячі почуттів. В голові замерехтіли картинки, слова, цифри. Тіло сповнилося спогадами, яких не було.

– Оце мене глючить. Я знаю пін код картки твоєї матері? – здивовано видихнув Павло в обличчя дружині.

– Прости мене. Я не знала, що тебе це так образить, – сказала Ніна зовсім про інше, і він побачив, про що.

– Нічого страшного. Тепер я все знаю, і розумію чому було саме так.

Павло відчинив вікно і у сяючих краплях мани небесної крикнув униз:

– Сашко! Ми йдемо!

Дивне відчуття, коли ти бачиш людей наскрізь. Усі їх таємниці, мотиви, сумніви, страхи і бажання. І сам ти ніби голий серед натовпу. Хочеться сховатися, стати непрозорим. Але вони, курва, бачать навіть це. І регочать з тебе, плескають по плечу і кажуть, що все норм. Розуміють. Приймають.

Дивно взнавати, хто в тебе довгі роки був закоханий, і коли твою закоханість бачать інші. Особливо незвично бачити закоханість в інших коханої тобі людини, її мотиви і виправдовувати їх самому.

Ще дивніше, коли перед тобою стоїть вбивця. Рана яка ніколи не затягнеться, не заросте, не зцілиться. І от ти знаєш, чому він це зробив. Від першої до останньої думки, емоції, чуття. А він бере твій біль у саме своє серце, падає на коліна і шепоче невтішне: «Прости…»

– Це «дощ кохання», – пояснив сам собі Павло, червоніючи і регочачи від того, що діти взнали те, чого дітям про нього і дорослих знати було зарано, а дещо і, взагалі, не варто. – Оце нас плющить. Оце так космічні гриби.

Новий світ – нові правила. Повне невігластво і безглуздя світу минулого з неймовірною швидкістю наздоганялось і виправлялось світом сьогоднішнім.

Підлеглі витягали начальство з їх схованок. Читало паролі, секретні накази, документи. Відмикало двері, сейфи, канали зв’язку, бункери. Усі наміри та інтриги були викриті. Коди доступу прочитані. Зброя знешкоджена.

Агресія в тотальному всезнанні була неможлива. Неможливий був і спротив знешкодженню, роззброєнню, поваленню влади земних богів. Всесвітнє подолання страху і гніву. Не можна боятися, бо все видно. Не можна гніватись, бо все зрозуміло.

А потім, коли ми обеззброїли самі себе, на третій день, з’явились не-люди. Потвори з чорного попелу, пилу, пари, сміття. Мільйони. По всьому світу. Спустились з неба. Разом з дощем, крізь хмару.

– Ти серйозно? – спробував Павло зупинити свого нового знайомого, з якоїсь там церкви, побачивши, що той сприйняв інопланетян за янголів – провісників другого пришестя Христа.

– Чи ти ніколи Нового Заповіту не читав? – Здивувався знайомий, прямуючи до чорної хмаринки, що гралася з кошенятами.

Павло побачив у душі знайомого чорним на білому написане, як прийде Спаситель, і побачать його як блискавку від сходу до заходу. Важко не повірити, що саме це з ними і відбулось.

– Ні, я не янгол, – підвилася хмаринка і розвела рученятка так, ніби показуючи, що вона беззбройна. – Хоча і відбувається все, як написано. Не всі помремо, але всі змінимося.

Хмарина була щира. Рученятка поблискували чи то крапельками дощу, чи то уламками вуглецю. А коли клуби його пухнастого тіла розступались, можна було бачити непроглядну темряву її нутра.

– Не шукай, брате, Христа. Ані серед нас, ані серед вас. Ти його тут не знайдеш.

– Чому? – Замерехтів здивуванням і водночас розчаруванням знайомий. – Я хочу побачити бога живого.

– Так ти ж і є бог. Бо бог є любов, – реготнула хмарина, вказуючи на знайомого, а потім, вказавши на Павла, додала. – І ти теж, брате. Справжнісінький бог.

Бог? Брате? Не янгол? Якого дідька? Що відбувається? Нас атакують? Роззброїли і тепер підкорюють?

Хмаринка підлетіла до Павла майже впритул.

– Ні, і ще раз ні. Ти не правий, – заперечила вона. – Згадай, любов не знає страху.

Дощ не вщухав третю добу поспіль. Просочуючи землю, рослини, тварин, людей. На вороття в минуле було жодного шансу. Їсти і в туалет хотілось як і завжди. Але набагато менше. Можливо, за звичкою. Бо як можна жити без їжі? Але як тепер здобувати ту їжу, коли відчуваєш її стан, бажання, жагу до життя, а вона відчуває твої? Як?

Назад вороття не було.

Андрій повернувся і побачив різнобарвну різновікову купку людей, що жваво дискутувала з космічною потворою. Він підійшов ближче, аби почути, про що потвора розмовляє з його колись, ще і вже не батьком.

– Чувак, ну ти даєш, – здригнулася здивуванням хмарка попелу (сміття, землі) і розвела у боки свої кудлаті рученятка. – Ну який у біса Господь? У вашому Писанні чорним на білому написано, що сам Дух свідчить разом з духом нашим, що ми діти Божі. Ну, не гальмуй. Зазирни у мене. Бачиш? У посланні Римлянам, у восьмій главі?

Погляд й тіло Павла просяяли розумінням.

– Побачив? Відчуваю, що так. Тільки не лякайся, друже. Що там далі? Правильно. А якщо діти, то і спадкоємці. Так і пише, спадкоємці Божі. Співспадкоємці Христові, якщо страждаємо як і він. Хіба ти не страждав і не просив: «Господи, відведи»?

Павло посерйознішав. Тіло мерехтнуло сяйвом болю й туги.

– Тож, він тобі не Господь, а рідний брат за Батьком. Розумієш? Ми з тобою, і Христом – брати, рідні, – сказала хмаринка лагідно, ніби батько власній дитині.

Хмаринка припала на груди Павлу, обняла блудного сина. Павло здригнувся, мерехтнув дискомфортом. Як воно обійматися з хмарою попелу? Що там під поверхнею? Ніхто і гадки не мав. Та про це ніхто зараз і не думали. Павла вкрило ледь помітне сяйво глибокого спокою.

– Ми з тобою, – хмарина відсторонилась і почала вказувати на кожного з присутніх, – і тобою, тобою, зі всіма вами, кохані мої, і є боги. Всі ми. Зрозуміло?