Талант

Професор зайшов в аудиторію і на пів дорозі до кафедри вже розпочав лекцію.

- Отже - Бог! Як ви, сподіваюся, вже знаєте на сьогоднішній день наука нарешті дотягнулася до, так би мовити, п'ят Бога. Ми довели життя після смерті, закон карми і що вони є рушійною силою яка штовхає еволюцію. Ми частина біосфери планети один з етапів еволюції, частина Бога - річки яка тече у часі. Чого ми не знаємо де закінчується маківка Бога! Може Бог обмежується нашою планетою. Може бути Бог це тільки сама біосфера, і Бог це паразит на тілі планети, тоді таких богів може бути безліч у всесвіті. А може бути Бог це наша сонячна система або навіть весь всесвіт! Нам тільки належить це дізнатись! Можливо наша свідомість і є зародок свідомості Бога і нам, як біомасі якій тільки належить стали єдиним організмом, призначено об'єднатись в нову свідомість. Ми не знаємо! Але ми точно знаємо що закон карми працює, не зовсім так як представляли це індуїсти приблизно дві с половиною тисячі років тому, проте працює. Ми живемо, вмираємо, наша свідомість зливаючись із загальним потоком перенаправляється в те місце куди прагнуло за життя і ми знову живемо. Тому, і це природно, наше з вами головне завдання - поліпшення загальної карми людства, як передової всього живого на нашій з вами Землі. Отже, ми підійшли до того навіщо ми тут зібралися. Ви закінчили школу, мінімально обов'язковий курс навчання необхідний кожній людині, позаду випускні іспити і перше літо після школи. Ви напевно знаєте від ваших батьків, що раніше, ще якихось тридцять років тому, після школи випускники намагалися вступити в інститути та університети, щоб продовжити навчання і отримати вже спеціальну освіту або просто щоб, наприклад, не йти в армію. Вибір професії повинен був бути здійснений під час навчання в школі, щоб індивід міг підготуватися до вступних іспитів. Конкуренція, стрес, часто вибір робився поспіхом, під впливом моди, або наслідуючи сімейну традицію, що призводило до того, що людина все життя могла займатися не своєю справою і від того страждала. Яке життя така і карма і весь світ котився дружно під ухил. Тому я радий вітати вас на першому занятті перехідного навчального закладу. Тривалість курсу залежить від вас і того скільки часу вам потрібно для пошуку вашого таланту, можливо хтось з вас вже знайшов, проте мінімальний час становить не менше ніж рік, тобто після року ви можете зробити вибір і рухатись далі. З чим пов'язаний такий вибір тривалості - просте спостереження, раніше студенти навіть вступивши насилу здавали першу сесію. Нове життя, часто далеко від батьків, гормони, в загальному ви зрозуміли.

Отже, талант! Дамо визначення. Талант - це те, що дається індивіду найлегше, і при цьому робить його щасливим. Так просто! Це і буде ваша задача - знайти те, що ви робите легко і що приносить вам задоволення, а ми вам у цьому допоможемо. Сподіваюся загальна логіка тут зрозуміла - ви робите те, що вам подобається, ви вмираєте, потім перероджуючись ви знову знаходите те, що вам подобається ви робите це легко, а значить добре, механізм налагоджений все дружніми рядами йдемо до світлого майбутнього.

- Аж світиться весь! - Віра, штовхнула подругу в лікоть.

- Ну так задоволений персонаж. - Катя зважувала поглядом фігуру викладача. Невисокий, злегка за тридцять бадьоро лисіючий індивідуум, костюм і портфель, і нескінченне захоплення власним голосом.

- Знаєш який у нього талант?

- Ну він же викладач, викладати, он як розійшовся.

- Не тільки, мені одна знайома розповіла, вона вже поступила, зараз на першому курсі за спеціальністю вчиться, у нього талант чіпляти студенток.

- Правда? Ну тоді він точно на своєму місці.

- Ага. У нього кожен курс нова, якщо попадеться певний тип звичайно.

- А у нього певний тип?

- Звісно!

- І який же?

- А он бачиш у другому ряду, така в червоній кофті, ні правіше. Ага! Ось приблизно такий.

- Ну нам начебто не загрожує! - дівчата порснули. Викладач весело на них подивився, і продовжував лекцію, нічого не могло збити його настрій зробити цих людей щасливими.

- На скільки тут зазвичай зависають, не знаєш? - Катерина обвела поглядом аудиторію.

- Хто як, але зазвичай до року.

- І все знаходять свій талант?

- Ну або роблять припущення що знайшли. Кажуть, що якщо навіть помиляються, то десь не далеко. Були звичайно різні випадки, але в основному потрапляли близько. Радять не думати про це особливо багато, щоб не збити зайвими переживаннями. Але до речі трапляються персонажі, що затримуються тут довше. Он бачиш тип сидить в першому ряду зліва, самий крайній.

- Симпатичний.

- Так, але напевно тому що трохи старше, він тут уже третій рік. Кажуть у нього просто немає таланту.

- А таке буває?

- Думаю ні. Просто може гальмо якийсь. О! Що все?! Коротка лекція. Ти куди тепер?

- Піду вип'ю кави в оранжерею, щось я сонна з ранку.

- А я хочу глянути - мені сказали тут відкритий басейн.

- Побачимося.

- Бувай! Знайдемось!

Аудиторія спорожніла, шум веселого натовпу студентів перетікав в коридор. Віра шмигнула в потік і зникла. Катя залишилася почекати коли стане вільніше. Хлопець, на якого вказала Віра, залишався сидіти на місці. Катя трохи завагалася, але підійшла.

- Привіт!

- Привіт!

- Кажуть ти тут вже давно?

- Бувай!

- Почекай я не мала нічого такого, мені просто цікаво що тут і як?

- Там коридор направо їдальня і оранжерея, наліво аудиторії, зверху інші поверхи, на самому верху відкритий басейн і спортзал.

- А є таки басейн. Не обманули.

- Є й хороший. Тебе це цікавило?

- Ні так чому говориш ти затримався?

- Я не казав. Неважливо. Басейн останній поверх, шапочку і рушник можна отримати у чергового, поруч з медкабінетом, купальник потрібно приносити свій.

- Ладно тобі! Я нікому не скажу! Просто це ж так цікаво! У твоєму віці всі вчаться за фахом, деякі вже працюють. У тебе немає таланту? Хіба таке буває?

- Не буває. І раз ти така симпатична скажу тобі, але тільки нікому.

- Приму за комплімент. Я могила.

- У мене немає таланту. Ти навіть красива.

- О! А ти хлопець не промах! Але так не буває! Значить ще не знайшов просто!

- І така допитлива!

- Постарайся краще я знаю ти можеш!

- В ідеальному світі я сказав би тобі, що ти насправді найпрекрасніша дівчина яку я тільки зустрічав за моє безталанне життя, ми б взялися за руки, вийшли на вулицю і пішли через поле десь посередині я кинув би в пшеницю пальто і ми зайнялися б любов'ю на ньому.

- Ми не в ідеальному світі і у тебе немає пальто. Але приймається. Так ти мені розкажеш чи далі за ніс будеш водити.

- Взагалі-то це ти сама на мене насіла.

- Не будь букой, а то ти мені тільки подобатися почав.

- Ну тоді слухай, у мене дійсно немає таланту. Поки що вони не панікують, але напевно скоро схаменуться і мене помістять в який-небудь закритий інститут для вивчення. Так що шанс зайнятися любов'ю зі мною тане з кожною секундою.

- Я ризикну. Як вони це називають?

- Поки що ніяк, на мене особливо поки не звертають увагу. І мене це влаштовує. Не хочу проходити лабіринти і вибирати картинки. Поки пливу за течією.

- Але вже третій рік, і що нічого тобі не говорять?

- Чому? Кажуть дуже багато, бадьоро і впевнено у нас же торжество науки. Кажуть що я цікавий випадок, але не більше.

- А як це для тебе? Може просто у тебе талант нічого не робити?

- Ні, бо це теж талант. Мене весь час займають, всякі штуки для мене вигадують. Я вже стільки всього вмію! У мене професій вже під двадцятку, в старі часи був би фахівцем широкого профілю.

- Нічого не зачепило?

- Нічого. Спочатку цікаво і навіть дуже! Але потім коли розумієш систему і бачиш роботу, починаю втрачати інтерес і все сходить. Вони мене чимось ще займають. Взагалі досить весело. Іноді тусую з тими хто тут теж затримався у нас свого роду клуб, тільки у них по іншому вони знайшли таланти, розкривають.

- Не хочеш кави попити?

- Можна, а не боїшся, що тебе зі мною побачать? А то ж я "особливий"!

- Не боюся. А що тебе тут як ось охрестили?

- Ні звичайно! Це я тебе перевіряв.

- Пфф.

- Ну пішли.

- Тебе як звати?

- Мо.

- Мо?

- Мо.

- Добре Мо, я Катя. Цікаво як тебе батьки ласкаво називають?

- Цього я сподіваюся ти не дізнаєшся ніколи! ...

- Катерина! Правильно? Ти чого запізнюєшся! - вчорашній викладач з модним портфелем стояв посеред лекційного коридору.

- Так мене на вході ваша ж коменда не пускала! Маринована мене як сливу! Сказала що я молодша ніж на фото в студентському, не вірила що я це я, каже що я, мовляв у сестри старшої студентський стягнула і прийшла, а сама ще в школі вчуся, і нічого мені тут робити. Ледве проникла. Ууу коза!

- Ага! А ну марш в аудиторію! Хоча почекай справа є! Пішли за мною!

- А куди ми йдемо?

- У викладацьку, дам тобі посібники, роздаси своїм.

- Ну ходімо. Тільки якщо вони дуже важкі я не потягну, я ж недоросток. Нехай коменда тягає.

- Наталя Павлівна прекрасний викладач! А ти знаєш що ми всі по черзі чергуємо зустрічати студентів. У нас немає такої посади як комендант.

- Ой. А у нас вона буде викладати?

- Якщо пощастить! Вона прекрасний лектор! Тобі сподобається!

- Не сумніваюся.

- Заходь.

Вони увійшли в викладацьку, всі столи були порожні ні посібників не людей, все проглядалося, шаф немає, все на цифрових панелях, ні папірця, ні скрижалі. Катя розгорнулася.

- Я, мабуть піду, а то лекція ...

Викладач м'яко штовхнув її в середину приміщення і закрив двері.

- Дозвольте! Але я точно не ваш тип!

Він широко посміхнувся.

- Вже розповіли!

Він розвів руки вибачаючись і тим же рухом поставив портфель на найближчий стіл.

- Ну що я можу з цим зробити. Так вже склалося що це частина мого таланту. Ти ж не думаєш що я їх гвалтую?!

- Ні це було зовсім дико. Але як я сказала я не ваш тип.

- Зате Мо схоже твій тип.

- Можливо. Але це тут причому.

- Сідай. Буде розмова.

Катя сіла до столу з боку дверей.

- Ви я бачу вже подружилися. Що він тобі про себе розповів?

- Ну ми поговорили, потім знову зустрілися і ще поговорили, йому здається трохи самотньо буває. А мені цікаво, кажуть у нього немає таланту. Він мені теж так сказав. Але думаю він просто не знайшов, може у нього який-небудь дуже рідкісний талант. Таке ж буває?

- Звісно! Але запевняю вас не в цьому випадку! Ви знаєте чим ми тут займаємося, я маю на увазі інститут?

- Розкриває таланти?

- Не тільки, ми також, так би мовити, розгінний апарат і фільтр. Одну сторону ви знаєте. А фільтруємо ми таких як Мо.

- А що є й інші?

- На жаль так. Ми ніби утримуємо їх магнітним полем нашої діяльності, не даємо їм занудьгувати і не пускаємо у відкритий світ. Річ у тім що коли фундаментальна фізика зробила нарешті крок ми виявили що своєю діяльністю людина не тільки встигла нашкодити своїй кармі, а й поширити на інші біологічні види, велику рогату худобу, домашню птицю. Ви зрозуміли - джерела білка які раніше, до появи штучного м'яса, ми приймали в їжу. Ми, людство, встигло породити такий рівень напруженості, що почали з'являтися носії, так би мовити, порожнечі. Мо якраз носій діри, як ми це називаємо між собою. Ми зіткнулися з даними феноменом вже як перед фактом і за останні тридцять років провели деякі вимірювання. На жаль кількість пустот збільшується, не дивлячись на нашу позитивну діяльність. Можливо що пункт неповернення вже пройдено, але ми поки не знаємо.

- І що це за порожнечі ви зрозуміли?

- Можна сказати що це Пекло.

- Щооооо!

- Якщо виходити з концепції що Пекло це відсутність Бога, то можна це і так назвати. Але як це назвати не важливо. Важливо що це смерть Бога! Тобто наша з вами смерть як концепції життя. Не лякайтеся, ми тільки в початковій фазі розуміння цього феномена.

- Що то мені підказує що ви зараз попросите мене вам допомогти.

- Абсолютно вірно! Скажіть Катя ви хочете допомогти Мо і науці.

- Науці не впевнена. Мо можливо. Дивлячись що від мене потрібно. Хочете щоб я шпигувала для вас?

- Ні він у нас як на долоні.

- Тоді що? Переспала з ним? Може допомогла викрасти?

- Скажіть Катя допомога іншій людині у важкій ситуації може відповідати вашому таланту. Тобто ви б отримали задоволення якби допомогли Мо?

- Думаю так.

- Добре, тоді ви нам підходите.

- Так що від мене потрібно, ви щось не договорюєте.

- Якщо продовжити використовувати термінологію фізики елементарних частинок ми б хотіли розігнати вас і кинути крізь Мо, запустити в його діру.

- Я вам що м'яч?!

- В якомусь сенсі ми всі м'ячі.

- Так і як це буде відбуватися? Ви поясните нарешті?!

Викладач підійшов до стіни і активував консоль. На стіні з'явилося зображення. Величезний зал, в рази більше лекторського. З двох протилежних стін стирчали два гігантських предмета схожих на дві головки сверлильного інструменту спрямованих один на інший. Там де в інструменті в головку закріплюється свердло, виходили схожі циліндри, на них були закріплені дві канапи. На одній канапі вже лежав Мо в піжамі. Він був пристебнутий, і судячи з кріплень і шарнірів циліндра, кушетки повинні перейти у вертикальне положення розгорнувши сусідів по цій дивній палаті обличчям один до одного.

- Що це?

- Як ви напевно зрозуміли прискорювач. Ми розгонимо вас і зіштовхнемо, знову ж таки все це термінологія фізики часток.

- Тобто друге місце для мене? І ви мене вже чекаєте? Або це поки тільки презентація?

- Ні вже чекаємо. Часу більше немає. І воно не потрібно ви вже погодилися, хоча ще ментально чинити опір, це нормальний страх смерті.

- Це ще й небезпечно?!!!

- Ну не більше десяти відсотків що ви помрете. Але не хвилюйтеся, ви ж знаєте що це не назавжди. А ось якщо ми не зрозуміємо чому збільшується порожнеча, коли-небудь може настати момент, що нам всім доведеться померти назавжди. Хоча звичайно не факт що у Бога немає карми, і що ми частина ланцюжка нескінченних рекурсій. Розумієте, після вашого знайомства пройде зовсім небагато часу до вашого розставання, ви не зможете довго знаходиться поруч з ним, ніхто не зможе. Розрив поки занадто слабкий, щоб вас поглинула порожнеча, ви пройдете по дотичній і відштовхнувшись полетите ще швидше. А Мо залишиться на місці і він буде страждати. Ми не можемо цього допустити оскільки його страждання ще збільшить розрив. Ми або вб'ємо його зараз і будемо ловити в майбутньому, або спробуємо йому допомогти. Що скажете.

- Скажу що ви офігелі! Не могли дати хоч день, два на роздуми!

- Я ж кажу зараз самий час, поки ви тільки набираєте швидкість і прагнете один до одного. Не бійтеся коли я говорю про десять відсотків потенційної небезпеки для вас або Мо, я як раз мінімізую всі ризики і пропоную вам не вагаючись більше, піти на цей крок, чим більше ми відкладаємо, тим гірше. Повірте ваш талант вже повів вас!

- Гаразд. Запускай свою шарманку!

- Привіт!

- Привіт!

- Ну ось схоже ти домігся свого.

- Схоже на те. Як тобі наше перше ліжко?

- Вражає! Вмієш підібрати містечко!

- Мені шкода що тобі довелося через таке проходити. Якби мене запитали то я б погодився на квиток в нове життя.

- Я так тобі не подобаюся?

- Навпаки!

- Тоді замовкни і приготуйся! Зараз я в тебе встрибну!

Стіни попливли і розмилися в зростаючій швидкості. Катя і Мо помчали один на зустріч одному. Шкіра злізла, плоть і кістки все пішло швидко і безболісно. Залишилися тільки талант і чорна точка. Катерині треба було врізатися в неї і засвітити як битий піксель на екрані буття.

Чим більше швидкість, тим сильніше розтягувалася Катя і тим більше ставала точка, розрослася і Мо став чорною дірою. Катя променем світла пройшла крізь Мо і запалила його.

- І як тобі?!

- Це було не погано.

- Це було офігезно!

- Ну добре! Це було круто!

- Цікаво нам дозволять ще разок?

- Ой не думаю! Тепер схоже морквину відберуть, дадуть вудку!

Вони були в лікарняній палаті, знову на проти один одного напівлежачи в лікарняних ліжках.

- Ти як себе почуваєш Мо.

- Добре! Все болить! Але дійсно відмінно! Знаєш чого я б зараз хотів?! Вареників з вишнею!

- Фууу! Хто їх любить взагалі!

- П'ятдесят мільйонів мінус один гадаю!