Так наказав Пророк

(Дискваліфікація за запитом автора)

Біль залишав моє тіло. Зібравшись з силами, я відкрила очі. Чоловік сидів на ліжку, спершись ліктями на стегна, підперши долонями неголені щоки. Я роздивлялася його... Темне курчаве волосся, накачані біцепси, широкий торс... Був він по-своєму гарний - і я зовсім-зовсім вже на нього не сердилася. Натомість, захлинула мене ніжність. І так раптом захотілося його обійняти, притулити до себе. Захотілося гладити то курчаве волосся, цілувати оті повні губи... Але я не наважилась.

А натомість спитала:

- Як тебе звати?

Він ніби не почув. І тільки тоді я помітила, що він шепоче щось собі під ніс. Я прислухалася.

- Інше життя... - бурмотів чоловік. - Інше життя...

Я набралася сміливості.

- Що ти таке кажеш? - сказала вже гучніше.

Він обернувся до мене. В очах було щось дике, божевільне. Я аж стиснулася від страху.

- Книга Пророка попереджала... - тихо сказав він. - Шлях до іншого життя лежить через кров.

Тепер вже чоловік розглядав мене. А я не наважувалася навіть закритися, ані ковдрою, ані хочаб руками.

- Нехай кров твоєї невинності стане жертвою Пророкові, - сказав він нарешті.

І раптом гірко усміхнувся.

- Вибач, ти не розумієш... Інше життя... Воно ж справді Інше. Краще. Добріше. Я хотів взяти тебе з собою. Ти б і сама побачила... Але потрібна була кров.

Чоловік підняв з підлоги свої бруки і порився у кишенях. На мить його обличчя перекосило від страху, ніби він загубив щось необхідне. Але за секунду він дістав маленьку книжечку і тріумфально подивився на мене.

- От вона, священа Книга Пророка!

Чоловік аж сяяв.

- Я б дав її тобі, щоб і ти долучилася його мудрості... Але ти ще не готова до Знання.

Він знайшов якусь закладку і відкрив книжечку. Пробіг очима кілька рядків і аж затремтів.

- Знов помилився! Адже кров твоя не є злою, ані ворожою. А Пророк вчив, що має бути ворожа і зла...

Він став переді мною на коліна і поцілував руку.

- Я ж для твого ж щастя... Я не хотів нічого злого...

Мріяла я тільки про одне - щоб негайно звідси забратися. Щоби усе це виявилося сном. От зараз прокинуся - і нічого цього не буде. А буде сірий осінній ранок, і сніданок на столі, і маршрутка до університету.

 "Це лише сон" - переконувала я себе. А якщо сон, то й боятися не варто. А можна навіть і посміятися з цього божевільного. І я розсміялася.

 Не повірите, але розсміявся і він. Та так заразно, що реготали ми разом кілька хвилин. Реготали, аж поки не обійнялися (а що тут такого? уві сні усяке буває!). І він знов мене поцілував... Так, як тоді, кілька годин тому...

...

Я не знаю, чому я з ним пішла. Просто настрій був такий, що хоч під трамвай кидайся. А все через маму. Ми з нею знов посварилися, і наговорили одна одній такого, що аж згадувати страшно. І тоді вона дала мені ляпаса. А я так обурилась! І - вперше у житті - дала ляпаса їй. І вона заплакала від образи і безсилля. І сказала, що я їй більше не донька. А я вийшла і хлопнула дверима.

У такому настрої і блукала нічними вулицями - аж поки не зустріла його. А він - у гарному костюмі, у бездоганно-випрасуваній сорочці, у білому плащі нарозпашку. І сам такий лагідний, такий весь із себе позитивний. І він заговорив до мене, а від тих слів я наче відігрілася. І він обійняв. І я плакала в нього на грудях. А він гладив по голові... та й поцілував. І так ніжно поцілував, що забула я усе на світі. Привів він мене до цієї квартири, роздягнув повільно і ніжно, вкриваючи поцілунками...

Далі розповідати не буду. Але біль був сильний. Бо чоловік, раптом, став різкий, нервовий. Ніби поспішав кудись. Ніби зовсім не жалів мене.

...

І от тепер я сиджу з ним на ліжку.

- Пробач мені... - шепотів він на вушко. - Але Пророк казав...

- Що за Пророк? - спитала я.

- Ти знаєш його ім'я... Кожен школяр знає... Але ніхто не знає його Сили. Навіть ті, хто кажуть ніби знають.

Він цілував мене і ніжив. І шепотів палко:

- Пророк заповів нам Книгу, де сказано, як дістатися Іншого Життя, у новій вільній сім'ї ... Я знаю, ти мені не віриш.

- Продовжуй... - сказала я. Він чарував мене.

- Пророк багато страждав - і хотів, щоб ми не страждали. Але люди є злі і темні. І у незнанні нашім ми відкидаємо інше життя. Але є Книга.

Він став переді мною на коліна і цілував. І я вже зовсім- зовсім на нього не злилася.

- Я й кров твою пролив для того, щоб наблизитись до Пророка. Але бачу, що жертва ця марна.

- Не марна! - вирвалося в мене.

І я додала цілком щиро: - Мені добре з тобою!

У двері постукали.

- Це вони! - гукнув чоловік. - Не думав, що мене так швидко знайдуть.

Я побачила, що він злякався.

- Я занадто наблизився до Таємниці...

У двері постукали сильніше.

- Тікай... - його гарне обличчя напружилося. - Візьми священу Книгу. Я підкреслив потрібні слова, склади з них формули іншого життя...

Він протягнув мені книгу.

Я швидко одягнулася. У двері вже били зі всієї сили.

- Уходи через вікно! - закричав він майже істерично. - Я зупиню їх!

- Дай хоч одягнуся! - запротестувала я.

Двері затріщали.

- Одягатися нема коли! - Він взяв мене на руки і викинув з вікна. - Книга тебе врятує!

Я подумки простилася з життям, але падати довелося сантиметрів 20. А далі відчула під попою щось пружне і тепле.  "Балкон? Карниз? - пронеслося у голові. - Але ж карнизі тверді і холодні..." І тоді я побачила полум'яний шлях. Але полум'я то було не гаряче, а просто тепле. Та ще й м'яке, наче мат для фізкультури. Власне, на цій дорозі я й лежала. Книга у руці випромінювала блакитне світло - наче газова горілка.

Я обережно встала і зазирнула до вікна. У кімнаті усе було перегорнуто до гори ногами - видно, що тут щойно билися. Посередині стояла людина у фраці та старомодному капелюсі - наче з ХІХ століття. Прибулець тримав мого друга за горло.

- Ти захотів іншого життя?! - зло сказав незваний гість. - А от не вийде!

- Роби зі мною, що хочеш! - прохрипів чоловік. - Але таємниця Пророка дістанеться людям!

- Люди не варті цього знання! - розсміялася людина у фраці. - Вони й не готові до нього!

- Не готові, бо ти вкрав в них шлях до Пророка! - гаряче сказав чоловік. - Ти і твоя господарка! Тепер вони читають Книгу, але не розуміють.

- Так, ми добре про це подбали, - гидко посміхнувся "гість". - А ти дорого заплатиш за своє знання! І не смій злословити Імператрицю!

Я хотіла втрутитись, але раптом усе навколо заволокло туманом.

Я побачила перед собою жінку років шістдесяти у золоченій сукні 18-го століття. Жінка була у розкішній білій перуці. Темні розумні очі дивилися прямо на мене.

- Миле дитятко, - почула я у голові. - Йди до мене... Не бійся. Віддай мені цю маленьку книжечку.

Голос зачаровував. Я зробила перший крок... потім другий...

- Ну, давай, віддай мені книжку... - подумала жінка і я відчула легкий німецький акцент. - Віддай...

І я вже протягнула руку, коли...

- Хенде хох! - пронеслося над землею і туман умить розвіявся.

Я обернулася: це кричав мій нещодавній коханець. Він вирвався з рук того, у фраці, підбіг до підвіконня і тепер застерігав мене.

- Хенде хох! - знов гукнув він жінці. А мені: - Ніхт капітулірен! Тобто, сорі, я хотів сказати не піддавайся!

Жінка змінилася у обличчі. Замість доброзичливої бабусі, на мене дивилася підступна і агресивна пані.

- Віддай Книгу Пророка! - істерично закричала вона.

- Біжи!!! - закричав мені коханець. У ту саму мить чоловік у фраці заколов його мушкетерською шпагою.

Я побігла. За спиною чула тупотіння чоловіка і жінки. Вони говорили на бігу.

- Я зробила усе, що могла, щоб Пророк не з'явився, - говорила жінка. - Я приборкала його народ, відібрала в нього зброю, перетворила на слухняних і покірних...

- Не таких вже й покірних, - зауважив на бігу той, що у фраці. - А я й сам багато зробив, щоб Пророк не звільнився. Завжди тримав його біля себе, під контролем. Та все одно він утік.

- Головне, щоб не втекла ця дівчина! - кричала на бігу жінка. - В неї - ключ від іншого життя!

- І треба мені того спорту, - обурився фраконосець.

- Якби ти не упустив свого часу Пророка, то й не мав би тепер нікого ловити! - зненацька розлютилася жінка. - Досить балакати, тут трясти треба!

Вогняний шлях різко піднімався у гору. Я полізла що сили. Але чоловік і жінка вхопили за шлях знизу і почали його трясти.

Я відчула себе Івасиком Телесиком.

Вчепилася у шлях, та сили поволі залишали. Зараз впаду!

У останньому зусиллі, я відкрила Книгу і припала до неї губами. Подумки покликала Пророка на допомогу...

- Не вийде! - засміялися чоловік і жінка.

Але небо розверзлося. Крізь полум'я, я побачила Пророка. Був він точнісенько такий, як на портреті у підручнику.

- Схаменіться! - гукнув він моїм переслідувачам.

Ті злякалися. Чоловік у фраці підняв був шпагу, та руки в нього тряслися.

- От і зустрілися, Енгельгардте! - посміхнувся Пророк. - Ти усе ще хочеш завадити моєму заповітові? Марно...

- Ні! - істерично вигукнув Енгельгардт. - Ти не розумієш, Пророче! Люди не готові для твоїх слів...

- Досить вже хитрувати! - обірвав Пророк. - Влада твоя скінчилася. Пройшов час для мого полум'яного слова.

- Ні!!! Ні!!!!

Наче божевільний, Енгельгардт кинувся на Пророка зі шпагою. Але той лише підняв руку і нападник впав з вогняного шляху у прірву.

- Що ти наробив?! - обурилася жінка.

- Ти теж хочеш за ним, імператрицю? - поцікавився Пророк громовим голосом. - Облиш цю дівчину, вона є донька моя. Вона понесе людям моє слово, поведе їх до іншого життя!

- Ми ще подивимось, хто кого, - зауважила Імператриця. - Люди не почують її проповіді. Вони воліють творити з тебе кумира, але ніколи не розшифрують справжнього змісту твоєї Книги.

- Дівчина покаже їм дорогу... - заперечив Пророк.

Імператриця махнула рукою та й пішла геть.

Пророк погладив мене по голові. Я назвала його на ім'я. Він усміхнувся.

- Яка ж ти гарна, - ніжно сказав Пророк.

- О, Пророче! - попросила я. - Дозволь мені хоч одним оком подивитися ото інше життя, про яке ти мріяв.

- Нема проблем, - відповів Пророк. - Тримайся вогняного шляху і залізь ще трохи нагору. А там побачиш ворота. Ну, бувай!

Пророк зник у небі. Я розшукала ворота.

За ними - безкрайній сад. Дерева вкриті білим цвітом. Понад ними гудуть якісь комахи. Вздовж дороги - білі хати. Біля них, на лавицях, сидять усміхнені люди і їдять морозиво.

То от воно яке, інше життя...

Я хочу, щоб цілий світ був такий!

Я обертаюся і йду геть. До тих моїх братів та сестер, що ще не свідомі слів Пророка.

...

О п'ятій годині ранку, юна струнка дівчина зістрибнула з неба на дах Бесарабки і швидко спустилася на київську землю. Вона подивилася у дзеркальце: гарна, хоч і втомлена... Тоді дістала з кишені Книгу. Відкрила її на першій сторінці і почала читати вголос. Але не як попуга, а так, щоб люди зрозуміли, що саме мав на увазі Пророк. Кияни прокидалися і виходили на Хрещатик. Вони слухали священий заповіт, і зачерствілі серця сповнювалися добром і любов'ю...