Супутниця

Вітаю, авторе. В цілому, скдадається враження, що трохи не вистачає динаміки, конфлікту, занадто уваги приділено описам прояву емоцій, читачу не цікаво. Щодо героїв - трохи недостовірна психологія. Скажімо полісмен, такий добрий, одразу повірив, що у ГГ дуже специфічна хвороба та ще й порекомендував такого ж дивного лікаря. І сам лікар дуже легко визначив вірус. Коротче, герої ведуть себе так, як хоче автор. Занадто прямолінійно. Десь так.

а мені оповідання сподобалося. трохи затягнуто - це правда. і про надто доброго полісмена - також. Томас розбив вітрину і однозначно мав би за це відповідати... і лікар знайшовся надто легко і просто. і лікар цей мав би проконтролювати, аби "вірус" був остаточно знищений. є над чим працювати, але попри все мене твір зацікавив. і фінал непоганий - в дусі репрезентації "стокгольмського синдрому" от тільки не можна бути впевненому, що ця жінка-вірус буде поводитися прогнозовано. і, якщо раптом щось піде не так, тих трьох пігулок вже не вистачить. але це таке, міркування з приводу.

біологічні речі коментувати не буду - не фахівець, а як філолог можу дещо підказати. мова нормальна, тому прикро, що інколи трапляються деякі огріхи чи недоречності. найчастіше - русизми.

Декілька людей (дорослий чоловік і молода жінка) висунулися у вікно. Вони дивилися в слід юнаку.

першу частину я би поредагувала - навіщо казати "кілька людей", коли їх тільки двоє можна просто написати: Старший чоловік і молода жінка висунулися у вікно. у другій частині ВСЛІД пишеться разом.

"- Томасе! Повернися! Не будь дитиною! Не змушуй тебе здоганяти!

Його накрив приступ кашлю – він відхаркнув кров.

Якась жінка підійшла, запропонувавши допомогу

Він не звернув на неї жодної уваги – за мить вона залишила його самого. Юнак поглянув на червону калюжу під ногами, витер рукавом кров з губ.

він голосно заорав

Ті самі двоє, які визирали вчора з вікна лікарні

ви дружня родина

Притискаюся до тебе і заключаю в свої легкі прозорі обійми

Руде волосся здиблене, чолка спадає на одне око

Та незважаючи на все це, юнак викликає виключно симпатію

Скільки тобі років, Томас?

Він прищурився, наче від болю

Так, ти вірно підмітив, я не люблю каву

Мені здавалося, що ми давно вже вияснили та змирилися з цим

Так само, як і тоді, декілька років назад, в вечірньому парку

І за це мене наділили якостями, яких не має жоден з нас

"Мене чимало обслідували"

Були і такі, що геть не знали, що робити, та продовжували виписувати тобі ліки та оптимістично переконувати в скорому одужанні

Хлопець уважно слідкував за диханням – рівний подих, без змін

я приймав участь в її виведенні

Гадаю, що за минулий десяток років вона сильно зміцніла

Певно, що ні, адже зовсім не розумієш, який демон живе у тебе в середині

Юнак недовірливо прищурив очі

Винищити цілі країни, спустошити половину планети, підставити людство під жахливі страждання

Це було не складно

Між іншим, я не з пустими руками

Воно саме

успіхів вам, авторе

Гарне, емоційне оповідання.

Навіть на віруси можна начхати, хай собі Док нервує.

Просто десь уточнити, що цей вірус - щось на кшталт комп'ютерного, тільки націлений на людську вищу нервову діяльність і поширюється польовим шляхом. Та й годі.

Можна було б не дуже зважати на логіку, якби один лише ляп, та он їх скільки:

1. Тома біля вітрини затримує саме той патрульний, що якимось дивом знається з розробником найстрашнішої біологічної зброї. Який (розробник), до речі, живе десь далеко - треба літаком добиратися. Цікавий полісмен, та й збіг вже надто неймовірний.

2. Паразит, який може захопити всю повноту влади над тілом Тома, під час зустрічі з "батьком" ніяк не реагує, навіть коли той відверто проголошує про наміри знищити своє "дитинча". Хоч монстр мав би руками Тома миттєво прибити лікаря, хочаби з банального інстинкту самозахисту.

3. Лікар, що не просто знає про небезпеку цього вірусу, а ще й колись відчув цей жах на собі. Тільки-но діагностувавши таку хворобу, мав би тишком скликати колег, прикувати спільними зусиллями Тома до ліжка, і під пильним наглядом насильно (через крапельницю, тошо)лікувати бідолаху до повного одужання.

3. Вірус (супутниця). Якщо може виходити з тіла так, що ніяк не діагностується, то що їй заважає виходити "покурити" на час дії чергової пігулки? Або ж просто піти геть і знайти собі нового хлопця. Чи так вже в цього до смерті закохалася?

4. Том майже вилікувався, аж раптом... Все, чого він був позбавлений останніми роками - своєї волі у вчинках, кави, цілунків і все що далі... Ось воно - звільнення. Все, про що мріяв! Пожалів приблуду. А він не подумав на що себе прирікає? А небезпека для людства? Заради чого? Теж закохався? Ох вже ця мені "любов-зла!"

А вцілому - щось в цьому є... От якби ще з логікою...

Все одно, сподобалось.

Успіхів!

Так справді, класичну логіку шукати тут не треба)) та хто в принципі казав, що Томас нормальний??))) Дякую за відгук))

Міркування супутниці не додавала навмисне. Аби кожен сам вирішив, що вона там собі надумала) простору для фантазії багато, розумію, що можна було розширити та вилізатии оповідання. Та це перша спроба писати українською по заданій темі. Тому вже дуже рада, що є читачі, яким загалом сподобалось)

Супер, дякую, що помітили основний задум майстерність "прокачаємо"