Про реалістичність реального, сон паралітика і пріоритети

Відгук Лариси Іллюк про студію 29 вересня

Отже, нарешті я таки взялася за відгук з приводу засідання літстудії. Дивлюся, осінь завантажила не лише мене, бо учасники не надто вже поспішають ділитися враженнями. Мені особисто було цікаво й корисно, тому із задоволенням пропоную свій «конспектик» — можливо, ще кому стане в нагоді. Як завжди, усе буде геть суб’єктивно, на рівні особистих висновків

Вереснева літсудія «Зоряної Фортеці» була чи не наймасовішою за весь час існування (я кажу, а ви думайте: може, варто подавати заявку завчасно, а то — хто зна? — прийдеться обмежувати кількість місць ). Розбиралися досить різні за жанром оповідки: тут і стімпанк, і магія, і сюр з елементами абсурду, і п’єса, модифікована у мініатюру, і навіть казково-фантастичний путівник містом. Тож мої висновки стосувалися здебільшого стилістичних зауваг, які виринали в процесі обговорення, а також питань структури і побудови тексту.

Щоб не повторюватися (бо ж на минулих літстудіях і мк щось я вже таки засвоїла ), скажу небагато.

В тексті мусить бути не лише сюжетна динаміка, а й відчуватися динаміка емоційна. Звісно, це не значить, що треба від хохм переходити до «собачок», але навіть найцікавіше фантприпущення, антураж чи безліч сюжетних ходів не врятують від нудьги, поки текст буде одноманітний і емоційно нейтральний. Коротше, гармонія, гармонія, і ще раз гармонія.

Треба дуже виважено підходити до використання ризикованих метафор (як от, сон, скажем, паралітика — не буду озвучувати авторську метафору, бо не моя, але на літстудії відмітив її, певно, кожен)). Вони можуть стати прекрасними знахідками, а можуть і звести нанівець всю роботу. Доречність і мовне чуття, а також відчуття загальної картинки підкаже, чи варто писати саме так, чи пошукати альтернативний варіант.

Не варто писати діалоги з затятістю стенографіста. Вони усього лиш мусять реалістично виглядати. Навіть якщо ви переконані, що так говорять, бо написано це ледь не з натури і ледь не дослівно, краще надати перевагу тому варіанту, який сприймається як реалістичний, хоч, може, таким насправді не є. В усній мові повтори не ріжуть око. Крім того, у автора нема тих засобів, які роблять усну мову більш виразною: міміка, жести, інтонація… Коротше, невербальну інформацію в ремарку не втиснеш. І з тим треба щось робити.

Що ж до структури, треба відповідально ставитися до поділу на абзаци, і взагалі, робити все, щоб текст сприймався легко (принаймні, форма підходила до змісту твору). Віддавати перевагу коротким реченням перед складними й довгими (коли це доречно), діалогу перед прямою мовою, простій оповіді перед іронічно «залапаними» словами та постійними уточненнями в дужках (чим я так люблю зловживати у своїх відгуках ).

Знову ж, усе, що не є важливим для сюжету — різати. Якщо раптом виявляється, що в оповідці не одна ідея/мораль/основна думка — або ж прибрати все зайве (як варіант, зробити з одної оповідки дві чи кілька), або ж чітко розставити пріоритети. Визначитися, а що ж таки тут першочергове, відповідно будувати сюжет. Тож, коли сідаєш писати, треба запитати себе: про що? хто? де? як? чим те все закінчиться?

Коротше, пишіть, читайте вголос, позбувайтеся зайвого — і приїжджайте на літстудію. А ми там із вас «позмиваємось»

Жартую, звісно. Але знаю напевне, що такий досвід вам точно стане в нагоді, не вб’є, а зробить сильнішими. В тому числі й щодо сприйняття критики. Я — живе тому підтвердження

Чекайте нових анонсів літстудії, читайте умови і подавайте заявки.

Лариса Іллюк