Сліпучі вогні

- Слухаю і корюся, Володарю. Три бажання перед тобою – могутній голос джина вдарив нападом страху на межі паніки.

- Як мені вижити, загадавши останнє бажання? – запитав, оговтавшись, маг.

- Не загадувати останнє бажання – спокійно промовив джин.

- То у мене буде лише одне бажання? - здивувався маг.

- Так. Було. А тепер уже жодного!

«Спогади магрибського мага»

Джордж проїжджав із міста Броди до Золочева. Звичайна дорога. Ось і крутий підйом на Підгорецький Замок. Вечеріло. Зі сторони замку щось наче світилося. Невже включили підсвітку. Нарешті хоч щось.

Виїхав наверх. Ліворуч занедбаний храм. На фронтоні великими літерами: IN CULTUM DOMINI DEI NOSTRI EXODI X – в перекладі служити очікуючи виходу Христа…а не те, що нам перекладають - НА СЛАВУ ГОСПОДА БОГА НАШОГО…( Слава латинською – Gloria. Бога нашого - Nostra Deus).

До речі, EXODI – вихід (Exit), також переводиться як Мойсей. На славу бога латинською пишуть словами із «Отче наш - Pater Noster» - «Gloria in excelsis Deo» слава у всевишніх Богу.

На підніжку фундаменту напівзбитий напис W.K.H.P.K.F.F. RP І793 передні слова цього надпису WACLAW Y ANNA Z LUBOMIRSKICH RZEWUSCY вже залишилися лише у надписах всередині храму. Цікавою є буква І спереду року 793. На перший погляд все Ок. Та тільки на перший. Але, хіба Ісаак Ньютон нам авторитет. Та й Морозов, не кажучи про Фоменко-Носовських, також. Навіть не привід задуматися. Не наше воно, це діло - думати, розмірковувати. Натуристична нація, одначе.

Але то вже зовсім інша казя.

А от справа, де віддаля бовванів обдертий труп Підгорецького Замку ніякої підсвітки не було. Правда, якесь синє світло ніби жевріло з правого боку.

Ясно, що за законами жанру, коли ввечері із темної діри чути виття монстра ГГ туди відразу лізе, інгоруючи здоровий глузд.

Джордж усміхнувся.

У монстрів він не вірив, білої пані побачити не сподівався.

За звичкою, Джордж помацав мініатюрну відеокамері Sony. 0 люкс, 4К відео… «…я завжди з собом беру – відеокамеру…» Ех. Де вони мої, надцять літ.

Джордж мав достатньо накручений смартфон, але замінити потужну оптику Тессарів від Карл Цейс, мікродірка, наче у камери-обкури, у смартфона не могла. Дисторія, хроматична аберація, дифракція…Але то таке.

Припаркувавшись на узбіччі, Джордж вийшов.

Світло було помітно навіть у темно-червоних відблисках сонця, що сідало.

Джордж вийняв камеру. Захід сонця – це завжди магія. Коли робив панораму, сонце зблиснуло зеленим променем. Кілька секунд, але камера впевнено зафіксувала цей рідкісний феномен. Джордж усміхнувся. А зупинитися таки було варто.

Не вимикаючи камеру, Джордж почимчикував у бік свічення.

Синювате світло поступово слабло. А коли Джордж підійшов ближче до Замку, то і взагалі стало непомітним. Він повернувся на вихідну позицію, звідки явно було видно цю фата-моргану.

Світла не було.

То напевне, так сонце відбилося останніми промінцями від стін, трави, дерев.

Джордж ввімкнув запис. Чудово вийшов крайобраз, а ось і зелений промінь зблиснув, коли диск сонця упав за горизонт, а далі все наче засіяло неоновим огнем.

Ух ти. Такого в реалі не було. Невже у камери настільки велика різниця у видимих діапазонах. На записі було чітко видно, як світло заклубочилось, перетворилося у щось подібне до ниток і ніби вскочило у об’єктив. Мить, і запис вже не фіксував нічого незвичного, лише звичайні вечірні сутінки.

Джорж знов увімкнув камеру. Подивився запис. Все було адекватно.

Ну і що це було? Ясно що не НЛО.

Раптом задзвонив телефон.

Музика дзвінка була «Blinding Lights» в чудовій інтерпретації Pentatonix.

Yeah!

I've been tryna call,

I've been on my own for long enough,

Maybe you can show me how to love, maybe.

I'm going through withdrawals,

You don't even have to do too much,

You can turn me on with just a touch, baby!

А пісня яка заводна, Просто торкнися, і все буде кльово…

- Алло. – Джордж машинально відповів.

- Нарешті. Вітаю. Калібровка була успішною – ти підходиш – озвався незнайомий голос.

- Вантажте апельсини бочками… - почав Джордж.

- Та без проблем, командувати парадом я вже змучився, тепер твоя черга.

- Хто ви? – Джордж почав дратуватися.

- Тільки спокійно. Без паніки. Я джин. Тепер уже вільний. Мій час вийшов. Печатка Соломона зникла, і я вийшов на волю.

- А закусувати, шановний, ви не забули – знайшовся Джордж, розмірковуючи хто міг вигадати цей розіграш.

- Подивися запис, чудень. Там, наш контакт чітко зафіксовано.

- Запис?

- На камері. Заціни, як мої енергоінформаційні мацаки тестували твою ауру.

- Мацаки?

- Ну, слова іншого не підібрав, як не як, три тисячі років у лампі.

- Чому я? Ти довго чекав після звільнення?

- Чекав недовго – з півгодини вашого часу. Не хвилюйся - ти такий же, як і всі інші. Ніякий не особливо обраний. Практично кожен із вас годиться. Просто, не міг вже довше чекати.

- То тепер будуть три бажання?

- Сорі. Кіна не буде – електрика закінчилася. Магічні ефірні потоки ослабли – наближається перезапуск системи.

Джордж розсміявся:

- Джин без бажань, це як, як…

- Як джин без бажань. – у голосі джина забриніла образа – Ти не думай, я тільки у вашому часі такий слабкий, от якщо повернутися у одне із паралельних ваших відображень, років так тисячу, другу назад – сили мої будуть незмірними.

- А чому у паралельних відображеннях, а не у цьому реальному світі.

- Бо тут Соломон, печаті, рабство і кайдани - що ж тут незрозумілого.

Джордж відчув, що йому, того, вже забагато і вимкнув телефон.

Та за секунду на екрані з’явилося анімоване зображення Джина, в чалмі, шароварах, сарафані, але без вусів і бороди…

- Не сховаєшся, я твоя …- дзвінкий голос джина звучав, незважаючи, що Джордж не натиснув на відповідь.

- Тільки не Руслана – Джордж мало не випав у осад.

- Та ні, я Айша.

Джордж таки випав у осад. Машинально сховав телефон у сумочку та рушив до авто.

- Стоп машина, треба стати. МИ вже нікуди не їдемо. Принаймні на твоєму залізному монстрі.

- Гов-гов. А чому це я повинен із кимось узгоджувати свої дії ? – закипів Джордж.

- Вибачай, дорогесенький. Джини із людцями діалогів не ведуть. Було не пхатися на світло, як метелик на лампу.

- Добре ставимо питання інакше, давай підемо кожен своєю дорогою?..

- Як там, у вас, «Ні обіцянок, ні пробачень,

Все сталося само собою,

Слова набули нових значень,

Ми ж не змінилися з тобою?»

- Та хоч, грибом назви, тільки у юшку не кидай!

- Вибач, любий, Дж. Але все вже вирішено. Тобі ще, можна сказати, пощастило. Не так, як тому нещасному, який знайшов мого дядька, заліпленого у японському нецке у вигляді глечика. Напис остерігав того лебедика не відкривати печатку, але…

Джордж пригадав, як читав про цю подію. Ніби, десь тут у стіні хтось знайшов маленького глечика, забрав його з собою, відкрив ..і фініта.

- А якщо я, - почав Джордж.

- Не варто…

- А може тоді…

- Не думаю…

- Ну то хоча б…

- А оце можна. Так от, я хочу звільнитися із цього грубого світу. Як не як, треба про сім’ю подумати. А чекати тотальної перезагрузки не хочеться ні миті – і так вже тисячі років втрачено.

Коротше, ти побудеш моїм заступником у цьому світі до перезавантаження, а мені можна буде відбути у країну джинів. Ніхто не помітить нічого, сили в світі мало, головне щоб число мікроелділів збігалося. А при перезантаженні, ти зможеш обрати в світ якої реальності потрапити, на відміну від тих хто зілл’ється із Всесвітнім Розумом та тими, кого витруть, як непотрібні файли…

Джордж усміхнувся, бо Джином він себе не бачив навіть у найхимерніших мріях.

Айша наче прочитала думки юнака і повільно матеріалізувалася поряд.

Звичайна дівчина, звичайно одягнута.

- Не очікував? Чому? Джини мімікрують краще від ваших хамелеонів, а навіть і політиків. Ми завжди зливаємося із оточенням. Не хвилюйся, калібровка показала, що з тебе вийде чудовий substitute. Ясно, що ти не будеш повноцінним джином, але основні функції виконувати зможеш.

Джордж вирячився на юну дівчину.

«От дурня, так дурня!»

- Та не хвилюйся – я тебе швидко навчу. Майнемо у ті віки, де магія сильна, люди наївні та прості, земля юна, свіжа та чиста.

- А у чому тоді обман? Джини нічого не роблять просто так.

- Дж. Просто так і муха не літає. Мені свобода, а тобі… також – свобода.

- Знаєм, читали. Свобода, виконувати бажання збочених магів, королів та інших щасливців.

- Образливі слова, говориш, одначе. У паралельних світах я тебе навчу основам сили, а потім поверну сюди. А тут сили мало-мало, не вистачить на щось маштабне, та і діяльність джинів у дії людей вже повністю обмежена. Не потрібно виконувати ніякі бажання. Достатньо слідкувати за визначеними параметрами цього світу за допомогою високотехнічних артефактів, зав’язаних на ауру користувача. А у час «Х» тобі надійдуть інструкції, пункт прибуття і т.д. Але до цього ще не так близько. Хоча точну дату навіть я не знаю. Можуть прискорити, а можуть і відтермінувати…

Джордж знизав плечима.

-Ну от і добре. Поїхали…

*

Дорога. Звичайна запилюжена. Неймовірно голубе небо. Густе, чисте повітря якогому до хлорфенолів, толуолів-бензолів та інших бензапіренів було ще кілька тисяч років.

Одяг у Джорджа був також відповідним. Шкіряні обладунки, плащ, меч. Шкіряні черевики із закрученими доверху носаками - то був просто клас.

- Чим довший носак, тим багатший і впливововіший власник. А ще це натяк на розмір дітородного… - голос лунав у голові Джорджа, але він відчув, як вібрації ідуть від бронзового браслета із химерною арабською в’яззю.

- Нам такі деталі і нафіг не потрібні.

- Даремно, Дж. Незнання закону не звільняє від відповідальності.

- Ясно. Учення світ, а неуцтво – розваги та радощі.

- Дж. Починай учитися. Тут повно магії – я тобі її покажу…voila…

І одразу ж Джордж побачив, як все разом змінило свої кольори.

- Ага, це ультрафіолетовий зір?

- Сам ти violent dumb, це навіть не мікрохвилі, а звичайний ефір, що наповнює світ, і який ваш Менделеєєв називав елементом Х, із масою 0,00000096…

- Я на сердині міста. Джин вірить у Менделєєва.

- Це один із небагатьох ваших вчених, які заслуговують на повагу. Як казав Фейман – при будь-якій глобальній катастрофі наріжним каменем науки, який має бути збереженим є атомізм.

- Що-Що, дурнуваті квантові теорії Шредінгера?

- Ні. Атомізм Джона Дальтона. Він дійсно є базовим. Але про це згодом. Тепер дивись на ефір, який згущується у неметалічних матеріалах типу деревини і розсіюється у металічних тілах чи воді, як встановив ваш Вільгельм Райх учень Фрейда. Заціни, він це зробив у праці «Функція оргазму».

- Мені здається, що ти з мого часу, а не я.

- Ви всі не зі свого часу, напхані марнославством і невіглаством, жалюгідні глинороджені големи.

- Ого, а ви ваша джинність ксенофобка ще та.

- Правда завжди некрасива, брехня ж - виключно огидна.

Раптом почувся стукіт копит і гуркотіння якоїсь фіри. За хвилю з’ясувалось, що фірою була карета, ззаду якої наче летіли кількадесят вершників.

Джордж відстрибнув на бік. Голова йому сама-собою нахилилася низько-низенько.

- Поклонишся - не переломишся – констатувала Айша, яка і «нагнула» юнака.

Джордж спробував розпростатися. Марно. Тільки й вистарчило сили, підвести очі та побачити красиву голівку у вікні карети, що зневажливо скривилася на його вигляд.

- Місцева принцеса. Істота марнославна, жорсткока, нечистоплотна, розпутна і недалека.

Джордж усміхнувся:

- Як там кажуть, в кожному плюсику є два мінуси.

- Нагадало, El perro del hortelano, que ni come las berzas ni las deja comer al amo.

- Що-Що?

- Кіно бачив? «Собака на сіні». То воно. Ян Фрід вам відкрив Лопе де Вегу, який написав понад 2000 п’єс. А ти ще якісь із них знаєш? А там просто шедеври…Отож.

- Ну і що далі?

- Та йдемо собі, дивимось, вчимось, запам’ятовуємо.

- Куди йдемо, у палац?

- Дай но дурню пепелац – сяде просто на палац! Ти що з дуба впав? Що нам там робити. Набиратися хиб і недоліків. Палац для людей, це як сучка повна блох. Мить і всі вони вже скачуть на тобі.

- То ти ніколи не служила при дворах?

- Джини не служать. Вони карають. За нібито випадковим збігом особливим людцям випадає «удача». Але це тема не смертних вух. І випадкового у тому нічого не було. Як там Гегель казав – випадковість це непізнана необхідність. Вами непізнана, бо големи, сорі.

За розмовами дійшли до якогось невеликого поселення. Назустріч ішов священник. Він недобре зиркнув на Джорджа, щось буркнув та осінив себе хресним знаменням.

- Диви яка у нього аура, - скзала Айша.

- І Джордж побачив тонку сіру оболонку товщиною заледве сантиметр.

- Аура неживого. – констутувала джинія. – Ходи, зайдемо у храм.

- А тобі можна? – здивувався юнак.

- Та всім можна, тим більше, що ми джини, діти небесного вогню – основної стихії, яка обертає Сонце та світила…

Джордж зайшов до храму. У церкві було кілька десятків людей. Їхні аури були ще темніші та тонші від аури священника. Кілька людей мали сірі оболонки товщиною до 10-15 см. Діти всі мали тоненькі світлі кола у вигляді сіток, які не перекривали всього тіла.

Коли світ панотець почав читати молитву його аура посвітліла. Появилися іскорки. Серед людей таких змін не було. Всі якими були, такими і залишилися.

- Майже всі тут мертві для життя вічного. А ті, що не мертві, вони і не живі. А діти, то просто діти.

- То якого милого, ми сюди…

- Дивино-сюди – голова Джорджа сама повернулася, а очі самі вибрали «ціль».

Дівчина. Звичайна. Така ж сама сіра аура, як і в інших.

- Така, та не така. Придивись ще краще… - і наче спацював Zoom, погляд полинув збільшуючи голівку юнки і влетів у шар аури. Під сірою оболонкою яскравою райдугою пломеніла цілком інша картина.

- Ух ти!

- Саме так. Наша клієнтка. Вміє ховатись, тому і вижила.

- Клієнтка?

- Потенційно одна із найміцніших магинь цього світу. Потребує зміцнення, прискореного навчання та «прокачки» даних.

- І …- Джордж навіть не встиг сформулювати питання.

- Ти також потребуєш «прокачки». А що краще всього прочищає канали?

- ?!

- Так. Добрий та якісний секс!

- Але ж я навіть не знайомий із нею.

- Як там у вас кажуть – секс ще не привід для знайомства.

- Ух ти. Наче якийсь кнур чи жеребець.

- Бачиш принципову різницю?

- Це якось…

- Досить ці вікторіанські бздури верзти. Як там, за легендою, казала перед сексом королева Вікторія (хоча це писала у своєму щоденнику Леді Хіллінтон) – Закрий очі, розсунь ноги і думай про Англію…

- Close your eyes and think of England, Закрити очі і думати про Англію - це чудово, але хто буде займатися процесом – усміхнувся Джордж.

- Ага! Ти вже згодний бути коханцем магесси! Та не переймайся, за тебе все зробить матінка природа.

- Нічого, я не згоден – Джордж насупився.

- Хей, мен! Якби мужчини могли систематично відмовляти жінкам - ваш рід давно би вимер. Чи у тебе інші уподобання? Будем шукати мага? … Неживого мага, мертву магиню, магічну тваринку ?…

- Стоп-стоп. Досить тих перверзій. Я звичаний.

- Ну то і веди себе, як звичайний. Б’ють – втікай, дають – бери!

- Ну по-перше…

- По-друге, третє, і вгазалі – як там казав Вінні Пух до Паця – хто цю свиню питати буде…

- І хто ця свиня. – Джордж знав нахмурився.

- Ну добре. Цих свиней.

- ЩО!!!

- Немає інших методів. Обмін енергій – чик-чирик, ви обоє прокачані, а вона ще й закачана.

- Закачана?

- Та не бери у голову. Вагітна.

- О!

- Не окай. Будеш окати словом Ок, коли справа буде завершена. Твоє діло маленьке – запліднив, сили прокачав і арріведерчі. Це ж для любого мужика просто мрія. Райська гурія – яка існує лише для твого задоволення, а її думки та відчутти мають бути лише одні – служити твоїм забаганкам.

- Якось воно не по-людськи – почав мимрити Джордж.

- Голем. Твоє діло маленьке. Роби, що кажуть, і буде тобі щастя.

Тим часом служба закінчилася і люди поволі почали виходити із храму.

Коли дівчина проходила мимо Джорджа від неї відділилася тоненька синя лінія і поволі наблизилася до хлопця.

Джордж зауважив, що від нього також висунувся такий же промінець. Промені наблизились один до одного, наче «принюхалися», а за мить просто влилися один у одного.

- Связаны одною цепью, связанные одной целью…- джинія була в захваті.

Дівчина пройшла поряд, скромно опустивши очі. Джорджу пригадалась така ж дівка із куркою та ситом із вірша С.Руданського:

…втікла б курка!

Як тут що зробити?»

«Який змисний!.. втікла б курка?!

А ситом накрити!»

Якимось чудом дівчина «все чисто чула, та хлопця не сварила, сама такою була».

Джордж машинально перебираючи ногами пішов вслід, як теля за налигачем.

Отак вони дійшли до мешкання дівчини.

Вона зрештою обернулася.

Джордж ковзнув лицем дівчини і мимоволі вирячився на її впевнено 5-й розмір.

-Хм. – дівчина явно негативно оцінила увагу хлопця.

- …Очі, у тебе красиві…- спробував викрутитися Джордж.

- І якого вони кольору?

- Яскраві та надзвичайні!

- Ха-ха-ха, - пролунав голосний регіт джинії, яка виникла поряд, ретельно себе оглядаючи: - Ніс, цицьки та носаки мають бути з одного боку, а задниця, п’яти та хвіст – з іншого…Ніби все Ок.

Дівчина-магиня була скоріше заінтригована, ніж здивована:

- Ти суккуб, цього недоумка?

- Фу, який несмак. Навіть не фамільяр…

- Ну, не наставник же? Бо чому можна навчити це пусте місце…

Джордж відчув напад раптового гніву:

- І це би була райська гурія? Та ця шкіца, точно гаспидська фурія.

- Який Орфей, така і Еврідіка. А тобі достатньо і самки дзіка…Аби була дір…

- Стоп-стоп. – Досить ображати мого підопічного, джинія наче огорнулася вогненними пломенями. – Він, не геній, і навіть не посередність, з цим згодна, але навіщо втоптувати єдиного, хто тобі відкриє чакри та виведе на вищі ступені володіння магією…

Дівчина, труснула рудими патлами і впірила зеленющі очі у Джорджа.

- Та я краще…- з ненавистю почала дівчина.

- Краще ходімо всередину, я вам усе наочно розтлумачу – Джинія взяла під руки дівчину та силоміць заштовхнула у кімнату. Тоді повернулася до Джорджа:

- Цєлє, само підеш, чи за шнурок доведеться тягти?

Джордж хоча й мав бажання побрикатись, пішов смирно – кращих ідей у нього не було.

Де та джинія такі слова вишукує. «Цєлє» – так його бабуня казала на телятко.

І не встиг він зайти до кімнати, як двері самі із грюкотом зачинилися.

Джинія махнула руками і Джордж із дівчиною завмерли не в силі й ворухнутися.

- То для вашого ж добра, так краще, не будете мені заважати своїми дитячими витівками.

- Для початку почнем із тебе, лебідонько – джинія обійшла юнку наоколо, прискіпливо оглядаючи, як господар племінну теличку.

Дівчина «крутила» очима. Їй ця ситуація була явно не до вподоби.

- Давайте домовимося – джинія говорила спокійно та неголосно, але навіть мухи перестали дзижчати, звуки світу наче перестали існувати взагалі.

- …вести себе пристойно, не робити тьоті Айші нерви, бо за дві тисячі років у клятому глеку моя терплячість давно у від’ємних значеннях. А відтак, щоб не сталось чогось такого – джинія просто поглянула на стару табуретку і та миттєво спалахнула та розсипалася легко тліючим порохом.

- Так от, любчики, мої правила дуже прості – мене не перебивати, не кричати, не злитися. Затям, дитя магії – ти завжди можеш відмовитися. Знищувати не буду – це контропродуктивно. Ще раз, для неуважних, відмовитися може лише магиня – не схоче знайдем іншу. Слабша, але більш-менш придатна є поряд. Дочка мельника.

Ти ж, любасику, вибору не маєш, бо «прокачка» це твій квиток назад, а моя свобода. А моя свобода – то не просто цінність. Яволь, хер, Дж?

Кивніть, якщо вам усе ясно.

І ще одне, коли я вам послаблю віжки - не стрибати, не бігати, руками не жестикулювати, коротше вести себе як гомо, а не як шимі, сиріч мавпи.

І майже відразу після її спічу зовнішній тиск ослаб. І доки Джордж переминався з ноги на ногу, а юна магесса потягляся за чимось у свою торбу.

- Я попереджала – джинія усміхнулася, проводжаючи поглядом торбу магесси, яка полетіла у дальній куток кімнати.

- І що там було? Тупий артефакт на відлякування польових форм життя чи так званих невспокоєних духів? Дівчино! Ти реально знаєш хто такі джини? МИ реально тримаємо весь цей світ під контролем, хоча й не керуємо ним. Тому досить, це моє останнє китайське попередження. Чому китайське, бо джини двічі не повторюють та й не попереджують взагалі.

Дівчина кивнула головою, а на очах у неї появилися сльози.

- Плакати корисно, лізоцим очищає, знімається стрес, але мені таке не до вподоби. Тому диви-но тут – ось твої кілька основних варіантів існування у цьому світі…

І без жодних заклинань, без спалахів та інших спецефектів – стіна наче розчинилася і почали з’являтися щось на кшталт тизерів:

У одному старенька жінка, якою вочевидь була юна магесса, сиділа на призьбі бідненької хижі, і дивилася на захід осіннього сонця. Падав невеликий сніжок, калюжа стягувалася тонким обідком льоду, перекошені двері явно були не в стані захистити від холоду, як і димар, із якого не йшов дим. Крупним планом показало криву кульку-палку з якою старенька ходила. Далі «фокус камери» дав крупний план порепаного лиця і великих сліз, які капали із очей старої. А нижче бігли титри – останні години старої відьми…

Ще один відеокліп показав уривками, як одягнуті у військову форму вояки «кохають» бідну дівчину. Причинні місця було розмито, натомість фокус було зроблено на крупних планах заслинених писків самців та залитого слізьми, перекошеного обличчя нещасної дівчини…

Видовище було не з приємних – Джордж навіть очі закрив.

Голограма щезла. Дівчина стояла у повному ступорі.

Джинія зауважила – що це був найкращий варіант. Інші були геть нікуди.

Один із самих радикальних варіантів, був таким, де інквізиція бере тебе у свої лабети, катує та спалює. Але він вже не збудеться, бо ти будеш знати, що завтра зранку за тобою прийдуть – а тому сама розумієш…

Тому, думаю, ти готова до конструктиву.

- Я готова, - сказала дівчина – і почала роздягатися.

- Гов-гов. Не так швидко. Спочатку мусимо виконати ритуал: познайомимося, ти нас накормиш-напоїш та спати покладеш…

- А хіба джини їдять людську їжу?

- Ми всеядні. А от цьому от, диваку, попоїсти не зашкодить. Перед процесом, так би мовити.

Дівчина почервоніла. Джордж опустив очі. Він тепер знав, як почувається кріль, якого кидають на парування до змії.

Джинія розсміялася.

- Та ви здуріли. Маги не розмножуються, як миші у нірках. Виключно, безконтактним способом…

Дівчина зненацька стрепенулася, вона побачила промінчик світла у темному тунелі страху. Натомість, Джордж відчув якусь незручність, він уже призвичаївся до того, що йому доведеться покохати вельми симпатичну дівчину, а тут такий карамболь.

- Правда, якщо ти настоюєш, дівчино, то можна і дідівським способом…

- Ні-ні, що ви. Хай буде, як ви перше казали – ну тим, як його без..татним способом… -зашарілася магесса.

Вона швидко метнулася до печі, там стояла ще тепла їжа. Нічого особливого, фасоля, пшоняна каша, засмачена конопляною оливою із цибулею.

«Жити будеш, а жінки не захочеш» - пригадалася Джорджу мудрість про армійську їжу.

Джордж насмілився озватися. Він відклав ложку і промовив:

- Мене звати Джордж, я попаданець із іншого часу та простору.

- А я, Кіра, - тихо відповіла дівчина.

- Кіра, це добре, це значить хозяйка, пані – джинія злегка усміхнулася.

Джордж незчувся, як очі йому закрилися, і він відключився.

Сонце било крізь шибку.

Птаство надривалося, намагаючись перекричати одне одного.

Джордж відкрив очі.

Він лежав на лавці, накритий якимось рядном. Від рядна пахло свіжістю, м’ятою та рум’янком. Нікого більше у кімнаті не було.

Може привиділося?

Аякже, привиділося. Досить лише на взуття поглянути!

Джордж з огидою одягнув химерні черевики із довгими закрученими носаками. Здається, учора вони були меншими?

Все тут не так, як у людей.

Виходячи із хижі Джордж зауважив, що мусив добряче зігнутися щоб вийти, тоді як вчора він майже не нахилявся.

«Що за,» - подумав він виходячи назовні.

Назовні його чекали. Озброєні стражники.

«Обдурили кляті баби. Тепер потягнуть до інквізиторських катів. І будуть праві – я точно не належу цьому місцю…» Однак, Джордж вирішив трохи побрикатися, і тільки-но чекав, коли на нього спробують натягти кайдани чи шнурок.

Даремно, одначе.

Стражники розступилися, за ними був ошатний паланкін. Його несли не двоє, і навіть не четверо, а цілих восьмеро слуг.

«Ого! Не думаю, що так доставляють підозрюваних до тюремних мурів. Точно, бо паланкін від санскритського – парянка, сирічь ложе, постіль…Але це ж для молодої переважно. А хіба я схожий на молоду?» - Джордж злегка заспокоївся, тим більш, що сторожа не виявляла ворожості, навпаки, вирячалася на нього наче на якесь диво.

З паланкіна вистрибнула юна дівчина, вбрана за всіма канонами середньовічних тортур. Високий алонжевий, так званий «рогатий» парик, з якого сипалася пудра, пишне плаття, рюші, банти, блискучі брязкальця, дороцінне каміння, брансолетки, сережки, персні. Лице приховане за грубезним шаром «штукатурки», нарум’янені щоки і яскраво червоні губи, зачорнені сурмою очі та брови.

Клас! Чиста Дракула.

Головне не зареготати. Тільки не сміятися…

- Вітаю, тебе, обраний.

- Гм…

- Я, Оділія, камеристка принцеси Камілли.

- Не розумію, до чого тут моя скромна особа – промимрив Джордж.

- Цієї ночі відбулася твоя ініціація. Наш маг склав гороскоп і виявив – ти обраний жених принцеси.

Сторожа, одначе, замість хоча б мінімальної заздрості прямо таки випромінювали сарказм, а від одного йшли хвилі непідробного співчуття.

«Що за хня. Жених принцеси – то явно не нагорода, а зовсім навпаки? Пора робити ноги? Але куди?»

«Стояти, мовчати, боятися» - Джордж почув внутрішній голос, який був голосом джинії – «поїдеш з принцесов кохатися. Мовчки, без шуму і пилу, без вського крику та гаму…а не поїдеш зроблю із тебе панаму»

Джорж мимоволі усміхнувся – «А хоч і багаму-маму…»

«хей, мен…це останні твої години у цьому світі, проведи їх весело і кльово, повір все буде пречудово…»

Джордж відчув, як його тіло знов керується ззовні.

Він поклонився, подав руку камеристці і повів її до паланкіну.

Дівчина смерділа, як молода коза, до нестями облита парфумами. То було комічно.

Вона теревенила безупинно.

Джорж зауважив, як юнкою чимчикують браві вошики, одна з них переповзла на камзол хлопця. Джордж все бачив, але не міг а ні пальцем поворухнути.

«Сорі. Ти під моїм контролем, щоб не утнув якоїсь фігні. Натомість, вчися використовувати силу. Спробуй, спали комашку. Ти вже зможеш»

Джордж скосивши очі, зосередився на вошці, яка бадьоро дряпалася до нього на комір.

«Трохи помочі» - сказала джинія.

Джордж відчув, як його розуму наче легке перо діткнулося – пах, і вошка розсипалася на порох.

«освоєна дезінтеграція третього ступеня»

За годину, яку здолав паланкін до палацу, Джордж навчився знищувати вошок навіть під платтям дівчини. Також, від виконав суху чистку її шкіри, а коли паланкін добрався до палацу засвоїв також тотальну інтимну деепіляцію.

Камеристка на мить застигла. І навіть словесний потік раптово припинила.

Цілий день Джорджа стригли, мили, брили, одягали, кормили дуже поживними, висококалорійними стравами.

«..фініки із шпанськими мухами на меду, щоб роздер ти молоду» - коментувала все джинія, це було і дотепто і лячно.

Потім довга церемонія, яку тіло Джорджа виконало бездоганно. Перший танець молодих і нарешті спальня.

«Забери мене туди де природи нема, де асфальт і бетон і принцесок катма…» подумалося Джорджу.

«Дурнику. Ти ж у пекло просишся. Хоча, мушу визнати, твій світ від нього нічим і не різниться, одначе…»

Принцеса відринула фату. А вона була красива. Дуже.

«Не все то золото, що блищить. Тренуєм читання ментальних еманацій…»

І знов короткі кліпи. Мама мія. Це монстр.Старезна відьма, що «випиває» чергового жениха, який добровільно дає їй доступ до свого інформаційного поля…

«Не хвилюйся – все буде Ок» - голос джинії підбадьорив.

Відьма-принцеса поволі наближалася. Від неї потяглися важкі темні мацаки темної енергії негативного оргону. Від Джорджа також потяглися такі ж мацаки.

- Навіть без сексу. Як це чудово. Шкода випивати темну істоту, але вибач, жити хоче всяк – принцеса старіла на очах, а коли її мацаки діткнули Джорджевих – вона була схожа на висхлу мумію.

Зненацька Джордж відчув, як з нього тягуть енергію. Він злякався.

Підбадьорила джинія : «Хай тягне, вона витягне всю твою чорноту, з якою ти ніколи не будеш схожий на джина»

Відьма почала молодшати, її лице налилося юним рум’янцем, очі засвітилися надзвичайною радістю …

- Пора вмирати, любчику. – відьма у екстазі заплющила очі.

Джордж почув, як відлив енергії став не просто відчутним, а його почало «зсушувати». У величезному дзеркалі він побачив, що почав перетворюватися на мумію.

Потік енергії майже припинився.

Джордж відчук, що він майже «пустий». Ще мить і все.

«Тепер мій вихід. Дивися і вчися»

Джордж відчув, як у нього вливається енергія, яка зовсім інша, легка, яскрава та потужна.

Потоки від нього до відьми стали відразу сірими, а тоді сліпучо-білими…

Ще мить, і відьма розсипалася тліючим порохом…

- Біднесенький демчик, вона навіть не втигла зрозуміти що її вбило – зауважив хтось поряд. Джордж повернувся. То була магесса. Але повністю переображена. А за мить біля неї матеріалізувалася джинія:

- Ніс, цицьки та носаки мають бути з одного боку, а задниця, п’яти та хвіст – з іншого…Ніби добре. Вічно плутаю.

Магесса усміхнулася. Вона весело кивнула джинії.

«Змія змії око не виклює. Зіспівалися псяюхи»

- Маєш щось проти? Голем-Пустяк, промитий силою джина. Ти навіть не уявляєш, як тобі пощастило – джинія усміхалася.

**

Джордж отямився у своїй машині.

Сонце било крізь скло.

Сон був дуже реальний.

Джордж вийшов розімнути ноги.

На ногах у нього були жахливі черевики із закрученими носаками.

-Що за…- Джорж випав у повний осад.

- Коханий, скинь ці жахливі середньовічні шкари – мелодійний голос магесси пролунав із заднього сидіння.

– до речі, тобі ці черевики страшенно малі …

?!

- Що-що? Ого…Завтра запускаєте камеру Вільсона?.. У Серпухові?.. Порахуйте заново ефект Броуді-Гладкова. Поставте лямбда замість 2,8 – 3,1… Так. Повинно зійтись… Тримайте мене в курсі.

– Ні, хлопче, амністії в цьому році не буде.

- А у вас що? П'єса не проходить?.. Спробуйте замінити кінцівку. Не «сумно ліг», а радісно схопився». І не на кладовищі, а в санаторії…і подзвоніть мені… А зараз вибачте, у мене обід.

М. Жванецький «Спеціаліст»

Є така професія – вирішувати питання. Кризис-менеджмент.

І то вам не коники із гуано ліпити.

А тепер і ви вже знаєте, як готують справжніх кризис-менеджерів.

- Альо, так це, я, Джордж . А хто говорить ?... З адміністрації президента? А вам було призначено? Кажете, САМ просив…ну тоді, добре, слухаю…