Ніколи не вважав себе сильним у публіцистиці, але раз вже усі написали, то і я напишу.
Почати, напевне, варто з того, що цей майстер-клас був уже другим у моїй «кар’єрі», тож з одного боку є з чим порівнювати, з іншого, напевне, мені було трохи простіше і менш лячно.
Основною віхою конкретно цього можна назвати категоричну відсутність часу. Майстру (котрий на це слово реагував не дуже добре) постійно вказували на годинник, а пізніше на юрбу фанатів Зоряних Воєн, котрі тільки й чекали, щоб своїми лампами денного світла захопити зал.
Саме тому обговорення вийшло дещо зіжмаканим. Майстер (з природної вредності буду називати його саме так) спочатку виписав на дошці приблизний план рецензії на твір, а потім, побачивши, що плану цього ніхто не дотримується, вирішив відмовитися від нього і сам. Кожен говорив те, що вважав за потрібне, акцентуючи увагу на тому, що вважав важливим.
У зв’язку з відсутністю часу практично повністю за кадром залишилися технічні деталі: інверсії, пунктуація, ритміка. Мені, особисто, хотілося б почути більше саме цих аспектів.
Натомість, уся увага зосереджувалася на мотивації, виокремленні головних і другорядних героїв та неправдоподібним деталям. Автори часто недостатньо вживаються у своєму світі, перед тим, як вихлюпувати його на папір.
Основним зауваженням для себе вважаю нерівномірність двох частин свого оповідання, через яку декому одна із них здалася зайвою. Мені завжди важко давалися діалоги, це так.
Після майстер-класу відбулося нагородження, мені вручили металевого таргана (очевидно натякаючи на щось у моїй голові, що народжує такі образи, як у «Шоу») і мегакруту ілюстрацію. Майже так само я собі те все і уявляв.
Всім всього. До зустрічі. Привіт усім від краватки, ви їй теж всі сподобалися :Р
З.І. Додатково хочу подякувати Тетяні Пліхневич, що знайшла час особисто похвалити моє оповідання. Я аж зашарівся, чесне слово.
