Літературна індустрія, особливо жанр романтичного фентезі (romantasy), часто будується на спільних сюжетних ходах і навіть кліше. Однак, де проходить межа між використанням популярних мотивів та плагіатом? Це питання стало центральним у конфлікті між Лінн Фрімен та Трейсі Вульф, який переріс у судовий позов про порушення авторських прав.
Початок історії
У 2010 році Лінн Фрімен, адвокатка з сімейного права, завершила свій перший роман Blue Moon Rising — історію про дівчину Анну, яка закохується в перевертня та відкриває свої магічні здібності. Попри вигаданий сюжет, він мав автобіографічні елементи, адже базувався на її дитячих спогадах про життя на Алясці.
Після укладання контракту з літературною агенткою Емілі Сільван Кім вони разом працювали над книгою протягом трьох років, удосконалюючи рукопис та надсилаючи його до різних видавництв. Відгуки редакторів були позитивними, але рукопис все ж не пройшов відбір через недостатню "унікальність" у конкурентному жанрі. До 2014 року всі видавництва, окрім Entangled, відхилили книгу, а співпраця Фрімен з агенткою Кім завершилася.
Неочікуване відкриття
У 2021 році, гуляючи книгарнею, Фрімен помітила книгу Жага ("Crave") Трейсі Вульф. Її зацікавила обкладинка, що нагадувала стиль Twilight. Прочитавши кілька сторінок, вона зазнала панічної атаки — надто вже знайомими здавалися сюжетні ходи.
Головна героїня "Жаги", Грейс, мала схожу історію: вона переїжджає на Аляску після загибелі сім'ї, живе з двома родичами-відьмами, стикається з суперницею, яка її труїть, переживає романтичну сцену під північним сяйвом і звільняє небезпечного вампіра, який змінює світ. Крім того, Фрімен помітила багато схожих деталей, які, на її думку, можна було запозичити лише з її особистого життя.
Докази схожості
Серед деталей, що найбільше стривожили Фрімен:
• У першій сцені книги Грейс летить у невеликому літаку над Аляскою — її дідусь був пілотом подібних рейсів, і вона розповідала про це Кім.
• В "Жазі" важливу роль відіграє шахова дошка з фантастичним дизайном — у Фрімен у кабінеті висить велика картина з такою ж темою.
• Головна героїня Вульф виявляється горгулею, тоді як Фрімен колекціонувала гаргулій, які прикрашали її будинок.
Досліджуючи ситуацію, Фрімен виявила, що Трейсі Вульф — це псевдонім Трейсі Дібс, клієнтки її колишньої агентки Емілі Сільван Кім. Також вона знайшла у списку подяк у "Жазі" ім'я Стейсі Абрамс — редакторки, яка колись розглядала її рукопис. Це змусило Фрімен припустити, що її робота була передана Вульф і використана як основа для серії книг.
Судовий позов
У лютому 2022 року Фрімен надіслала офіційні претензії Кім, Вульф, Entangled, Macmillan (дистриб’ютору) та Universal Studios, яка придбала права на екранізацію "Жаги". Вона очікувала вибачень, проте натомість отримала офіційну відмову: Entangled заперечили всі звинувачення, заявивши, що ніколи не чули про Фрімен та її рукопис. У березні Фрімен подала позов про порушення авторських прав, що наразі коштував їй сотні тисяч доларів, а відповідачам — понад мільйон.
Питання жанрових кліше та авторського права
Як ви вже здогадалися, ця історія розгортається у світі romantasy. Цікаво, що західна індустрія сформувала певний стереотип авторки цього жанру: консервативні жінки, часто матері, які знаходять у письменництві шлях до успіху поза традиційною кар’єрою.
Жанр романтичного фентезі побудований на повторюваних сюжетах, що ускладнює судову оцінку. Юридична доктрина scènes à faire визначає, що стандартні елементи жанру не підлягають захисту, хоча унікальне поєднання може мати авторське право.
Стефані Маєр, домогосподарка та мормонка, завдяки Сутінкам стала мільйонеркою. Ребекка Яррос, мати шістьох дітей, почала писати під час служби чоловіка в Афганістані. Трейсі Вульф, як і Лінн Фрімен, звернулася до комерційної літератури після передчасних пологів сина. До 2018 року Вульф видала понад 60 романів, але саме історія кохання вампіра і гаргулії принесла їй світову популярність. До 2024 року серія Жага продалася тиражем понад 3,5 мільйона примірників.
У жанровій літературі сюжетні повороти завжди відігравали важливу роль, але в romantasy вони стали ключовими для створення та просування книг. На BookTok користувачі сортують книжки за популярними повротами (#morallygreymen, #reverseharem, #daggertothethroat), а автори підлаштовують свої історії під тренди.
Видавництво Entangled, яке випустило «Жагу», навіть пропонує читачам шукати книги за тропами на своєму сайті (наприклад, «від ненависті до кохання» або «шлюб із розрахунку»). У редакційних анкетах для нових книг вказують жанрові елементи, схожих авторів, рівень еротики (від «м’якого» до «палючого») та співвідношення романтики до трилера (від 100/0 до 20/80).
Залежність romantasy від стандартних сюжетних ходів ускладнює питання авторських прав. Закон захищає оригінальне вираження ідей, а не самі ідеї. Згідно з доктриною scènes à faire (фр. «сцени, які необхідно показати»), стандартні елементи жанру, наприклад, фінальне протистояння героя і лиходія, не підлягають захисту, хоча їхнє унікальне поєднання може охоронятися авторським правом.
Швидкий розвиток піджанрів ще більше ускладнив ситуацію. Жанри романтики та фентезі настільки деталізувалися, а створення контенту стало таким стрімким, що те, що раніше вважалося окремим сюжетним ходом (наприклад, кохання з вампіром або перевертнем), тепер є повноцінними піджанрами.
Деталізація триває: наприклад, з’являються «мисливці за головами-перевертні» або «космічні вампіри». Чим конкретніша ідея, тим важче довести її оригінальність. Наприклад, у піджанрі dark paranormal romance обов’язковими є фізичні травми головної героїні та похмурий, нелюдський чоловічий персонаж.
У 2018 році авторка Аддісон Кейн подала скаргу на Зої Елліс, звинувативши її в копіюванні світу агресивних Альф і підкорених Омег. Елліс подала зустрічний позов, заявивши, що вони обидві працюють у жанрі wolf-kink erotica, що виник на основі фанфіків. Видавництво Кейн, Blushing Books, врегулювало справу поза судом, а другий позов Елліс проти Кейн було відхилено.
Захист Вульф наполягає, що збіги пояснюються жанровими особливостями. Наприклад:
• 95% романів про вампірів розгортаються в Алясці, Новому Орлеані або Лас-Вегасі.
• Гаргулії стали популярними після серії Dark Elements Дженніфер Л. Арментраут.
• Маленькі літаки та романтика під північним сяйвом — це типові образи жанру.
Проте деякі подібності важко пояснити. В обох книгах героїня п’є чай, який пригнічує її сили, а чоловічий персонаж переживає провину через загибель брата. Також збігаються сцени, зокрема момент, коли героїня зустрічає зеленооку жінку у просторі поза часом.
Інші деталі
В історії є свідчення про те, що редакторка значно впливала на текст: вона переписувала, дописувала та узгоджувала деталі книжки. Проте на той момент Вульф це не бентежило. Показово, що всі заголовки першої книги серії вигадала саме Пеллетьє. Водночас Вульф внесла багато особистого досвіду в роман, зокрема, відобразивши власну втрату батька.
Кім і Вульф мали дружні стосунки, а роль Кім у створенні серії подекуди виходила за межі звичних обов’язків літературного агента. Вона допомагала розробляти «біблію» серії — збірку сюжетних ліній, персонажів та деталей світу, а також пропонувала сюжетні повороти. Коли Вульф наближалася до дедлайну, Кім провела з нею дев’ятнадцять годин у Google Docs, нібито для моральної підтримки.
Втім, Кім не завжди виявляла такий ентузіазм щодо Фрімен. 10 жовтня 2013 року вона запропонувала Blue Moon Rising Ліз Пеллетьє, звернувшись до неї як до «Лінн» — ймовірно, припустившись друкарської помилки. Формулювання листа було стандартним і безособовим: «Якщо ви шукаєте щось унікальне в жанрі молодіжного паранормального романсу, це саме те, що, на мою думку, ідеально вам підійде!»
Пеллетьє переслала цей пітч — за її словами, не читаючи — редакторці Стейсі Абрамс, яка 18 жовтня запросила повний рукопис. Кім відповіла 23 жовтня: «Привіт, Стейсі! Вибач за затримку. Ось він! І ти ж рада за Трейсі? Я — так!» Абрамс погодилася, що рада за Трейсі, чия нова книга в Entangled мала хороші результати. Вона також делікатно зазначила, що Кім забула прикріпити рукопис Фрімен до свого електронного листа.
Багато схожих рис між Blue Moon Rising і Жагою можна пояснити жанровими кліше. Однак насторожує кількість збігів і спосіб, у який вони розгортаються в тексті.
І що тепер?
Ця справа ставить питання про межі творчого запозичення та плагіату в літературі.
Фрімен відчуває глибоку несправедливість і втрату власної творчої ідентичності, адже вона присвятила багато років створенню свого світу, який, на її думку, був використаний без дозволу. Для неї цей процес став боротьбою не лише за авторські права, а й за визнання її як письменниці. «Якщо це могло статися зі мною, — сказала вона, — це може статися і з кимось іншим». Вона продала свій будинок на Алясці, щоб оплатити судові витрати.
Вульф також переживає серйозний стрес через звинувачення, які вважає безпідставними. Вона відчуває себе несправедливо атакованою та засмучена тим, що її успіх став об’єктом судового розгляду.
Судовий процес триває і його фінал залишається невизначеним.
Переказано на основі статті The New Yorker. Джерело
