Робота за сумісництвом

…двері не відчинялися. Чортові двері з чортовим автоматичним безпечним замком відмовилися його ідентифікувати. Він дочекався сусіда, старого шизофреника з манією переслідування. Його двері пропустили. Побажали навіть приємного дня. Наскільки може бути приємний день у шизофреника?

Якщо повірити у існування нещасливих періодів, це щось змінить? Можливо, не варто було вивалювати на непідготовлені голови інвесторів свій план саме сьогодні? Можливо, варто було дочекатися до завтра, до наступного тижня, наступного кварталу чи місяця? Марно. Антон доповідався сьогодні. І доповівся феєрично. Іншого виходу просто не залишалося. Він мусив щось йому протиставити. Без підготовки, без достатнього обдумування. Сухі формули, складні філософські тези. Діаграми з купою цифр і незрозумілих загалу знаків. Зрозуміло, що він програв.

Спершу Сергій впав на ліжко. Носом униз, щоб перехопило подих. Так він боровся з бажанням убивати, нищити все навколо, розбити в друзки китайську вазу, скинути з балкона термінал, пофарбувати стіни у колір власної крові.

Коли він прокинувся, на годиннику світилося пів на дванадцяту. Його обліковий запис адміністратора втрачає дійсність через двадцять хвилин. Права нового, отриманого опівночі, будуть мало чим відрізнятися від прав рядового механіка. Варто щось робити. Треба щось зробити. Щоб довести. Щоб переконати. Щоб помститися.

Кілька хвилин Сергій бездумно перемикав канали спостереження, вивчав пресу і закони, аж раптом натрапив на те, що йому було потрібно. Більше того, дата законопроекту підходила ідеально. У дію його введуть завтра. Як там звучить його нова професія? «Робота з ключовими неполадками»? Що ж, для отримання повного доступу достатньо перевести одну із систем у розряд «брак». Ще цілих десять хвилин необмежених прав. І кілька днів попереду. До наступної наради інвесторів. Ціла вічність, якщо приймати вірні рішення. Зрештою, що, як не це – його професія?

***

Роб повільно вийшов із сплячого режиму, планомірно перевірив усі служби і процеси, запустив чищення і дефрагментацію диска і, поки різнокольорові квадратики бігали у кутку його дисплея, під’їхав до джерела живлення.

Атомна енергія, тепла, м’яка і спокійна, рівномірно текла його дротами. Зараз більше модно живитися від сонячних електростанцій, проте Роб у цьому плані залишався консерватором. Краще заплатити на одну дозу рутенію більше, проте отримати гарантію, що напруга буде рівномірною, а коливання чітко вивіреними, чого дуже важко добитися у сонячних батареях.

Чергова порція новин автоматично закачалася у фоновому режимі, скоригувавши поточну інформацію про рейтинги. Спочатку Роб відкрив свій власний. Насолодившись першим місцем у ньому, Роб відігнав від себе думки про те, що такий рейтинг є у кожного робота на базі. Деякі настройщики навіть торгують спеціально вивіреними формулами, для тих, хто не в силах підібрати параметри самотужки. Роб побудував модель сам і дуже цим пишався.

Пишався він і місцем у основному рейтингу. Останнім часом його позиція там невпинно зростала і був шанс, що на початку наступного циклу він увійде у чільну тридцятку. Від виниклого в уяві образу червона лампочка задоволення часто заблимала. Роб дозволив собі зануритися у свою фантазію на якийсь час і лиш тоді увімкнув список на увесь екран. Увімкнув і ледь не отримав краху системи. Замість звичного двозначного числа навпроти його ідентифікаційного номера світилося зовсім непристойне трьохзначне. Шістсот шістдесят шість.

- Якого чорта? - Запитав він невідомо кого і хаотично почав оновлювати дані.

Цифра не мінялася.

Роб миттю вийшов на міську лінію зв’язку і під’єднався до першого ж центру довідки.

- Що за чортівня твориться з моїм рейтингом? – випалив він без привітання.

- Доброго дня, - спокійно відповів черговий диспетчер. – Із сьогоднішнього дня замість рейтингу відносної цінності ресурсів основним прийнято вважати рейтинг здачі рутенію. Місце у поточному рейтингу визначається на основі кількості рутенію, який було передано особисто вами у власність Храму Інженера. Очевидно, це і стало причиною вашої проблеми. Дякую за звернення у довідкову службу. До побачення.

Роб застиг на місці, не в силах поворухнутися. Він завжди ігнорував здачу рутенію, відкладав на потім, пояснюючи це кожен раз новими причинами. Спочатку йому потрібен був новий дисплей, потім новий кулер до процесора. Новий зарядний пристрій, кращі робочі бури і краще покриття гусениць. Рутенієвий рейтинг хоч і користувався популярністю у більшості населення станції, проте офіційним ніколи не був. Напевне, про зміну рейтингу написали інформаційні зведення, проте кому кортить читати цю нудоту?

Роб покрутився ще кілька хвилин по квартирі і вирушив на роботу. Новий свій статус він обдумає потім, а поки що за звичними турботами можна і забути про потрясіння.

- Вибач, прохід заборонений, - вахтер опустив шлагбаум прямо перед Робом.

- Що?! – здивувався той. – Якого біса?!

- Вибачай за погані новини, але тебе звільнено.

- Мене? Звільнено? На мені ж тут уся робота тримається! Це якась помилка!

- Не помилка. Твій рейтинг… - вахтер опустив лобову камеру. – Я тебе, між іншим, попереджав.

- Попереджав… - погодився Роб.

Тоді зібрався розвернутися, аж раптом у мережевій карті його щось сильно зашуміло і замість того, щоб спокійно піти, він продовжив говорити.

- Про що ти мене попереджав? Про те, що добрячу частину чесно заробленого потрібно віддавати невідомо кому?

- Невідомо кому? – здивувався вахтер. – Рутеній із храму призначений для Інженера!

- Для Інженера? Ха! А ти його бачив колись, цього Інженера? Спілкувався з ним? Хто, крім жерців, хоч колись мав честь з цим Інженером спілкуватися? Звідки ти знаєш, що він існує узагалі, цей твій Інженер?

- Ти кажеш дивні речі, - відповів вахтер після паузи. – Мені не потрібно особисто говорити з Інженером, щоб повірити, що він існує. Мені достатньо оглянутися навколо. Ти, я, усі ці механізми і системи. Заводи, верстати, комп’ютери. Усе це створене ним, Інженером. Він створив усіх нас з єдиною метою – отримати від нас рутеній. Не така вже й велика ціна за існування, чи не так?

- Створив кажеш? – розпалився Роб. – Створив, значить. Ану давай так! – він під’їхав до вахтера і повернувся задом. – Читай, що тут написано. Так-так, на маленькій табличці, відразу під задніми камерами.

- Вироблено на третьому заводі. Восьма зміна. Двісті п’ятий цикл. Серійний номер…

- Ну… - перебив його Роб. – Де ж там про Інженера? Мене зробила не якась міфічна істота, мене зробили такі ж, як я, роботи, на звичайному механічному заводі.

- А хто зробив завод? – не здавався вахтер.

- Ти смішний. Звісно що роботи. А хто створив їх, спитаєш ти? Що ж, їх створили попередні роботи. А тих – ще попередні. Подивись униз, навколо нас – маленькі дроїди. Вони відрізняються тільки силою процесора і оперативною пам’яттю. Вони такі ж, як і ми. Що заважало колись давно, сотні циклів назад, одному з них перепрограмувати свій процесор?

- Дроїди… Ти верзеш нісенітниці. Нехай так, роботи створювали роботів, кожен раз складніших. З чого ж це все почалося?

- Я не знаю, – зашарівся Роб. – Але пам’ятаєш, ми виходили на поверхню бази, там лежав шматок метеорита. Ти ще казав, що він схожий на гайку.

- Казав. Але при чому тут…

- При тому, що гайка – ключова система більшості механізмів. І якщо вона могла зорганізуватися сама, без нічийого втручання, то чому не міг зорганізуватися складніший механізм?

- Тобі треба перевірити операційну систему. Хочеш, дам контакти хорошого настройщика?

- Це тобі треба підкрутити процесор. А разом з тобою і усім простим трудягам, котрі віддають свій чесно зароблений рутеній організації-паразиту. До речі, про організацію. Ти бачив, куди йдуть твої пожертви? Наскільки часто ти зустрічаєш жерця без рутенієвої вплавки у корпус, а то й без цільного корпусу, повністю зробленого з рутенію? Кому, як не їм, економити цінний матеріал для Інженера і його «людей»?

- То що, якщо Інженера немає – то все дозволено? Як жити без простих правил Інструкції?

- Думати своїм процесором! Чи він у тебе для цього вже не придатний? Інструкція – не більш, ніж набір узагальнених легенд і застарілих правил, які все одно не діють у більшості випадків. Ти б ще три закони робототехніки запропонував прочитати. Дуже корисне чтиво за відсутності навколо так званих людей. Це все фольклор, розумієш, творчість групки тунеядців, які таким чином забезпечили собі невичерпне джерело ресурсів, абсолютно при цьому не напружуючись.

- Бувай. – відвернувся ображений вахтер, не знаходячи більше слів. - Сподіваюся, тобі допоможуть.

- І тобі! – крикнув на прощання Роб і на повній швидкості попрямував геть.

Насправді, він і сам не знав, куди їде. Усі постулати, які вилилися на голову беззахисного вахтера, він генерував на ходу. У нього навіть склалося враження, що він брав їх готовими, ніби хтось спеціально підсовував їх у потрібний момент. Таким чином, часто описували спілкування Інженера із жерцями, проте із зрозумілих причин Інженеру ці думки належати не могли. Нарешті, після недовгого аналізу, Роб вирішив, що усі ці прості істини лежали на поверхні, і лиш надмірна зайнятість не дозволяла йому узагальнити і формалізувати їх раніше.

Більше того, на аналіз того, що сталося, просто не було часу. Йому треба діяти, при чому прямо зараз, не втрачаючи жодної миті. Про те, що план дій взявся з того ж джерела, що і філософські тези, Роб старався не думати. Хай буде, що буде. Він зупинився біля публічного конектора і затребував два рейтинги. Минулий - ресурсний і поточний - рутенієвий. Він завантажив їх повністю у свою пам'ять і запустив простенький аналіз. Йому потрібні були такі, як він сам, невдахи, що опустилися з перших місць на останні. І бажано, щоб серед них було побільше вчених.

***

Сергій відірвався від монітора і задоволено потер руки. Його доступ зняли навіть раніше, ніж мали, проте, часу повністю вистачило, щоб отримати списки усіх робочих одиниць і підібрати один, перехід якого у браковані не буде занадто підозрілим. Зазвичай, у таку категорію потрапляли механізми, що практично повністю вийшли з ладу, і план, що різко виник у Сергієвій голові за їхньою допомогою було не реалізувати.

Далі – справа техніки. Підключення з новим паролем. Запит на «ремонт». Підміна базових логічних алгоритмів. Поведінкова девіація і маргіналізація. Сергій виписував формули одну за однією, розчиняючи їх філософськими тезами. Дика мішанина для будь-якого спеціаліста лише у одній із галузей викликала б запаморочення, тільки не в Сергія. І коли він похрускував кісточками пальців, відхилившись на спинку крісла, система була повністю готова і могла працювати навіть без його втручання. Хоча всі можливості втрутитися залишалися.

Сергій на якийсь час закрив термінал з кодом і відкрив своє минулорічне фото на морі. Щоб розслабитись, він почав домальовувати до нього ріжки і козлячу борідку. Завершив образ короткий хвостик з китицею на кінці і копита замість ніг. Сергій посміхнувся, задоволений роботою, і повернувся до формул. Другого шансу у нього вже не буде. Хоча, якщо подумати, то другий шанс він використовував прямо зараз, а Сергій був не з тих спеціалістів, що можуть помилитися два рази підряд.

***

- Я зібрав тут вас усіх, - почав Роб свою промову, - щоб поговорити про Інженера. Так-так, не лякайтеся і не смійтеся. Я знаю, у життя кожного з вас ця незрозуміла істота увірвалася зненацька. І у житті кожного з вас Інженер був непрошеним гостем.

Зал задоволено загудів. З кожним із присутніх Роб коротко переговорив особисто, означивши свою позицію. Для кожного з невдах Інженер був особистим ворогом, через якого вони втратили усе, що в них було. Інших Роб і не вибирав.

- Хоч насправді, якщо розібратися, Інженер тут ні при чому. Більше того, я не певний, що він узагалі існує. Більше того, його існування не має ніякого значення. Ми не слухаємо проповідей Інженера, ми слухаємо проповіді жерців. Ми не читаємо творів Інженера, ми читаємо твори жерців. І, найголовніше. – Роб зробив театральну паузу. - Ми не віддаємо рутеній Інженеру, ми віддаємо його жерцям!

Останнє твердження зал зустрів шквалом схвалення.

- Настав час змін, друзі мої, - продовжував Роб. – Час нових правил і нових героїв. Час Нового Світу. І творити його – вам! Вам і нікому іншому! Каста недоторканих повинна бути повалена! І чим швидше тим краще! Ви будете боротися за Новий Світ?

- Будемо! – разом відповіли роботи.

- Будемо! – повторили ще раз.

- Будемо… – тихо підсумував Роб.

***

На екрані монітора виникло до болю знайоме обличчя.

- Привіт, - посміхнувся Антон. – Як ти?

- Нормально, - спробував посміхнутися Сергій. – А ти?

- Вибач, що так сталося, - сказав Антон. – Я спробую вибити у ради інвесторів для тебе місце покраще.

- Не треба. Не хвилюйся. Я заслужив те, що маю. Я недостатньо все обдумав, за це і поплатився. Твоя система краща у всіх відношеннях.

- Ти мені лестиш, - посміхнувся Антон ще ширше. – Я теж тобі можу сказати, що твоя система егоцентризації теж має право на життя. Тільки от не у випадку електронних механізмів. Творчий підхід, який ти пропонував, зазвичай тільки заважає роботі. І створює непотрібний ризик.

- Я чув твої доводи на нараді.

- Я знаю. Просто не хочу, щоб ти мене зненавидів. Знай, я залишаюся відкритим для усіх твоїх ідей, більше того, я з нетерпінням чекаю на них. Якщо ти зможеш запропонувати щось корисне, у мене буде більше доказів твоєї професійності, коли рада інвесторів знову… Ой! Що за чортівня?! Вибач, тут щось дивне відбувається. До зв’язку. Бувай!

Сергій вимкнув потемніле віконце телефона і перемкнув на зображення станції. Те, що там відбувалося, і справді могло перелякати кого завгодно. А насамперед головного Інженера станції, який щойно посміхався у термінал. Тепер, йому, очевидно, не до сміху.

***

Якби Роб міг мислити людськими категоріями, він назвав би це талантом. Або божим даром. Проте, за останній період, часу на самоаналіз просто не було, і той факт, що Роб заражав своїм ентузіазмом кожного співрозмовника, він просто сприймав як належне, не підозрюючи навіть про складні формули і моделі, за допомогою яких аналізувалося кожне його слово.

 Секта Роба росла на очах. Кожен з членів приводив своїх друзів. Ті приводили своїх. Роб навіть не уявляв собі масштабів, у яких жерці встигли набриднути народу своїми діями. Своєю жадібністю і зверхністю. Своїми постійними прогнозами прильоту Інженера, які ніколи не збувалися. Своїми дурнуватими проповідями і власними діями їм наперекір.

Храмова площа була найбільшою площею на базі. Саме тут, за переказами, повинен приземлитися корабель людей, щоб забрати з собою весь видобутий з навколишніх астероїдів рутеній. Роб сидів на величезному бурі, захопленому в одній із шахт, і оглядав свою армію у збільшувальну апаратуру. Коли він тільки починав свою підпільну діяльність, їх було всього кілька. Зграйка невдах, незадоволених зміною основного рейтингу, який, по суті своїй, ні на що не впливає, непомітно для нього перетворилася у справжню армію, здатну знести увесь храм разом зі складами і пам’ятниками попереднім головним жерцям.

Лампочка задоволення на його сріблястому корпусі горіла майже не блимаючи. Так, кажуть, вона горить у електроманів, що замикають усю енергію корпусу на центр задоволень. Роб навіть боявся, щоб його не спіткала їхня доля – у абсолютної більшості з них через деякий час просто перегорав центральний процесор. Проте, всі хвилювання залишалися на задньому фоні, коли величезний натовп синхронізованим хором знову і знову викрикував революційні гасла.

Першим до них вийшов служка. Якийсь жалюгідний восьмий номер у рейтингу жерців почав свою звичну проповідь про інструкції, рутеній і навіть зачепив правила робототехніки, викликавши у деяких роботів з новими гумористичними модулями пориви щирого сміху. Його ледь не розібрали на частинки, коли він рвонув у натовп, ображений підколкою дебелого робота-вагонетчика.

Верховний жрець вийшов пізніше. В оточенні кількох своїх охоронців і у парадному корпусі він представляв собою картину величну і помпезну, проте надмір рутенію в узорах, занадто пафосна хода і неприхований переляк у голосі видав його сповна. Його переконливі словесні конструкції потонули у обвинуваченнях і образах, котрі за помахом Роба переросли у злагоджені: «Ганьба брехунам!» і навіть «Давай Інженера!».

Верховний жрець, проковтнувши усі образи і кинувши щось на кшталт «самі напросилися», почав дивні маніпуляції, і за мить над площею виросла голограма. Величезне обличчя, майже таке, як зображене в Інструкції і Законах, зацікавлено оглядало демонстрантів.

Дехто з демонстрантів не витримав, опустився на землю і почав ритмічно рухатися, як на Службах. Дехто просто завмер, не в силах зробити і кроку.

- Проведи аналіз сигналу, - звернувся Роб до свого найближчого соратника, вченого Турля.

- Вже провів, - відповів той по закритому каналу. – Сигнал справжній.

- Де його джерело? Хіба не в храмі?

- В храмі лише ретранслятор. Джерело, за моїми розрахунками, на відстані половини світлового року. Саме там, де за Інструкцією живуть люди.

Роб задумався. Ситуація набувала неприємних оборотів. Як би було добре, якби рішення проблеми саме спливло у його свідомості. Так і сталося.

- Мені потрібні підроблені результати. Зроби їх як хочеш, навіть сам намалюй. Головне, щоб побільше цифр. Я оголошу зображення підробкою. Мені повірять.

- Але ж… - здивувався Турль. – Це і справді Інженер! А значить…

- Нічого це не значить. Ми прийшли сюди скинути жерців, і я не дозволю себе зупинити якійсь голограмі. Ти зі мною, мій друже?

- З вами, - відповів Турль після недовгої паузи.

- Дивіться всі! – спокійно сказав Роб, проектуючи зображення перед собою. – Цей сигнал – підробка. Він формується у підвалах храму, щоб збити вас з пантелику.

- Ти ж знаєш, що це не так, - заговорило обличчя з неба.

- Кому ви повірите, мені, вашому провідникові, чи якійсь незрозумілій голограмі?

Натовп ошелешено мовчав.

- Любі мої, - почав Інженер. – Я розумію усіх вас. Справді. За напливом справ я і не помітив, як виростив у себе під серцем змію. Мої найближчі слуги, а ваші жерці почали дозволяти собі занадто багато, прикриваючись моїм іменем. І ви абсолютно праві, що з цим треба щось зробити. Я завжди на вашій стороні, повірте. Я вам обіцяю, що результати останньої наради, на якій було змінено систему рейтингів, буде відмінено. Вам повернуть усі ваші звання і статуси. Крім того, я обіцяю…

Що він обіцяє, Антон сказати не встиг. Переляканий служка, трусячись від страху, випадково запустив систему безпеки Храму. На демонстрантів, що було вже повірили у справжність Інженера і у його доброту, вискочили електричні сітки, виводячи з ладу електроніку і присмалюючи пластикові частини корпусу.

- В атаку! – тільки і залишалося скомандувати Робові, хоч його підопічні все зрозуміли самі.

Величезні екскаватори швиденько заблокували розповсюдження сіток. Велетенські бури прокручували у стінах храму дірки, через які відразу вривалися демонстранти, нечисленна група жерців навіть і не думала чинити опір, замкнувшись у одній із дальніх кімнат. Останнім сектанти захопили командний центр, відразу перепрограмовуючи його на новий лад.

Відтепер замість виконавчої комісії жерців одноосібним лідером ставав Роб. Офіційним рейтингом знову вважався ресурсний за одним виключенням – пожиттєвим першим номером, котрий дістався йому ж. Інструкція і Закони оголошувалися художньою літературою,  а весь рутеній перенаправлявся на потреби забезпечення шахт. Проект оголошення Інженером самого Роба вирішили поки відкласти. До кращих часів.

***

Сергій задоволено потирав руки, спостерігаючи за процесами на базі. Один його точений удар зрезонував саме так, як він і сподівався. Армія інтелектуалів виявилася сильнішою за консервативну релігійну верхівку. Усі формули і тези, сформульовані ним на тій злощасній нараді, втілювалися у життя чітко, повністю і без винятків. Абсолютно без винятків.

Екран раптом потемнів, і за мить на ньому виникло два обличчя.

- Що ж, ви були праві, - без вступу почав перший генеральний директор.

- Ми, схоже, погарячкували, віддавши пост Інженера вашому другові. – підтвердив другий.

- Більше того, - продовжив перший. – За нашими розрахунками, біполярна модель побудови соціуму дозволяє збільшити виробіток усієї системи майже удвічі, за рахунок внутрішніх конфліктів і їх вирішення.

- Тому ми вирішили залишити вас на посаді, яку ви самі для себе створили.

- Але разом з тим, ми хочемо запропонувати вам ще одну. Ту, яку до цього часу займав ваш друг.

Обоє замовкли, кидаючи на Сергія зацікавлені погляди.

- Ви що, жартуєте? – не витримав той.

- Не жартуємо. – відповів перший.

- Анітрохи. – відповів другий.

- На даний момент, - продовжив перший, - система знаходиться у критичному стані. Витягнути її з такого стану спроможні лише ви. Ваш друг подав щойно заяву про звільнення за власним бажанням. Кому ми ще можемо доручити цю посаду?

- Ви хоч розумієте, які дві роботи мені пропонуєте поєднувати?! – здивувався Сергій.

- Для вас це проблема? – посміхнувся перший.

- Ні, - зітхнув Сергій. – Не проблема. Коли приступати?

- Прямо зараз. Усі доступи вам надано. - лаконічно закінчив другий, і обидва зображення зникли.

Сергій відкрив своє фото з ріжками та хвостиком і легким порухом обвів над головою жовтенький німб.

- Ну що ж, - сказав він власному зображенню. – Попрацюємо за сумісництвом. Можливо, це буде навіть цікаво.

І справді, було.