«Пророцтво Пушьямітри» - цікавий експеримент братів Манжос. Це в першу чергу детективна історія про журналістське розслідування у глибинці, де у людей є свої правила й забобони, де порядок речей важливіший за закон, а нове обличчя викликає підозру. Разом з тим ця історія зав'язана на певний фантастичний елемент, без якого події б не сталися, і саме тому «Пророцтво» є власне фантастичним детективом.
«Зоряна фортеця» вирішила поспілкуватися з авторами книги.
Бомбейський журналіст на ім’я Орест Копур вирушає в маленьке провінційне містечко Еппал Шахар за завданням редакції. Місцеві таємниці швидко захоплюють репортера і вже скоро він опиняється в центрі протистояння зі зловісним професором Мозесом Паліпутрою, що прагне підкорити своїй волі всю країну. Оповідь переносить нас у фантастичний світ, що здивує незвичайною, але напрочуд гармонійною сумішшю індійського та українського колоритів, на тлі неповторної романтики епохи індустріалізації.
Для твору ви обрали цікаве поєднання індійського колориту з українським. Це було спонтанне рішення чи тому передувало кілька незавершених чернеток, аж поки не сталося «ось воно»?
Можна сказати, що було й перше, й друге. Ідея про поєднання українського та індійського колоритів, насправді, визрівала в голові задовго до початку робот над рукописом. Якщо ви хочете запитати, звідки взагалі народилася ця чудернацька ідея – то тут ми безсилі відповісти Вона просто в якийсь момент з’явилася і все. Певно, вона сама так захотіла, а ми лише стали інструментом для її втілення.
Але в первинній ідеї не було Ореста Копура, головного героя «Пророцтва Пушьямітри», не було його загадкового супротивника – професора Паліпутри. Протагоністом взагалі повинна була стати молода дівчина. У всесвіті бачилося більше класичного стімпанку та фентезі. Тоді ще було жодних чернеток – все жило лише в голові. Коли ж ми взялися нарешті до роботи – почали детально опрацьовувати всесвіт, сюжет, героїв. Так народився Орест Копур. На момент написання першої чернетки він вже повністю викристалізувався як центральний персонаж нашої історії.
Як гадаєте, чого в романі більше: України з індійським колоритом чи Індії з українськими реаліями?
Цікаве питання, і на нього важко відповісти однозначно. Насправді, ми дуже довго працювали над тим, щоб відповідь на це запитання не була простою та очевидною. Хотілося досягти певної гармонії у цьому незвичайному поєднанні. Обидві культури яскраві, строкаті. Обидві вони дуже емоційні, людяні та відверті. Деякі речі в них дуже схожі, інші ж – унікальні. Хотілося уникнути банальностей, кліше. Сподіваємось, нам це вдалося. Ми прагнули надати такому поєднанню водночас і неповторності, й упізнаваності.
Але, зрештою, будь які символи та сенси ми жадали зробити метафорою не фантастичного, вигаданого, а нашого з вами реального світу. Світу українців. Тож глибинно, фундаментально, напевно це все ж таки Україна. Дивна, казкова, можливо в чомусь загадкова, але це точно саме вона.
Чи не було спокуси врешті написати суто детективну історію про журналістське розслідування у глибинці?
Насправді, на початку роботи над книгою, вона була дуже близькою до класичного детектива. Але історія постійно трансформувалася під час написання. З’являлися і зникали сюжети, персонажі, та навіть цілі розділи. Під час роботи, в якийсь момент виникає враження, що це не ти пишеш рукопис, а він сам підказує вірні слова, або, якщо хочете, хтось інший керує пальцями. В моменти, коли зап’ястя намагається наздогнати пальці з олівцем, або ж коли ті самі пальці б’ють клавіші ноута. І в якийсь момент сполохуєшся, приходиш до тями, а перед очима вже добрячий шмат тексту. Вибачте за надмірну художність – але іноді і так буває. Сюжет сам підказує й направляє. Книга, її персонажі, вони з часом оживають. Розвиваються, змінюються, дорослішають. Так наша історія зрештою перетворилася на «Пророцтво Пушьямітри» – неймовірні, фантастичні пригоди бомбейського журналіста Ореста Копура. І в цій історії тепер не хочеться змінювати ані крапки.
Але справжній детектив, для поціновувачів цього жанру, теж чекає на читача - у продовженні пригод Ореста, над яким ми наразі активно працюємо.
До речі, цікаво, що за найпершим задумом, там де головним персонажем була дівчина, книгу повинна була відкривати сцена у потязі. Потім, коли концепція почала трансформуватися, а головна героїня поступилася місцем Оресту, ця сцена зникла й забулася. Початок історії, подальший сюжет, атмосфера та ритм книги – все стало геть іншим. Від першої ідеї незмінним лишалося лише одне – індійсько-український мікс. Коли більша частина матеріалу вже була написана, виникла потреба серйозно переробити початок книги. Так у книги з’явився вступ, який зараз відкриває читачу світ «Пророцтва Пушьямітри». Коли ж робота над рукописом була завершена, прийшло усвідомлення, що коло замкнулося – історія знову починалася в потязі, як на самому початку нашого шляху.
Яким був шлях від рукопису «Коронації слова» до цього видання?
Робота над майбутньою книгою почалася ще взимку 2014 року. Тоді ми ще не мали жодного завершеного рукопису у власному письменницькому заліку. Звісно, до того ми вже намагалися щось писати, мали кілька незавершених творів, але невеличких за обсягом та здебільшого російською мовою. Хотілося спробувати власні сили й у написанні українською. На той момент у голові вже визріла та сама дивна ідея про суміш індійської та української культур, про фантастичний світ з елементами магії та стімпанку.
Революція на вулицях Києва, підштовхнула нас додати до суто фентезійного сюжету трохи політичного підґрунтя. Так у книзі з’явилась безіменна держава, яка певною мірою є віддзеркаленням сучасної України. Так само народився й головний герой майбутньої книги - журналіст Орест Копур, справжній герой нашого часу, якого цій країні так не вистачає.
В цілому робота над рукописом зайняла п‘ять років. Доводилося займатися книгою у вільний від основної роботи час. Неважливо де саме: під час перерви або вдома, в дорозі, у відпустці, головне - ніколи зупинятись. Іноді над книгою доводилось працювати в справді «польових» умовах, наприклад у вагоні метро, прямо на екрані смартфона. Як не дивно, такий текст іноді виходить не гіршим, або навіть ліпшим ніж створений в ідеальних «письменницьких» умовах.
Потім була багатошарова вичитка, поради друзів, переписування вже написаного, видалення старого та багато інших, на справді іноді дуже рутинних речей. Створити ідею, намітити сюжет, нафантазувати символізм – це навіть не половина справи. Справжня важка робота – довести все до завершення, до останньої крапки, коли робота може вважатися виконаною повністю. Це і складає процес написання. Як у будь-якій справі – частина роботи що приваблює та здається такою романтичною, та частина роботи, яку треба іноді примусити себе зробити.
І ось мета досягнута – те, до чого ми йшли кілька років, нарешті готове. Історія ожила. Насправді, навіть на тому етапі, вже було відчуття, що вся робота точно не була марною. Але зовсім не хотілося зупинятись на цьому.
Ми розуміли, що двері видавництв для нас, молодих та не відомих письменників, навряд чи будуть відкритими. Це ситуація, яку можна зрозуміти та прийняти. На думку спало надіслати рукопис на «Коронацію». На той момент важко було повірити у майбутню перемогу в одній з номінацій фіналу. Як не крути, «Пророцтво Пушьямітри» - це наш перший завершений рукопис. Але згодом це все стало реальністю.
Коли емоції від перемоги вщухли, виявилося, що пандемія й криза внесли свої корективи у справи на книжковому ринку України. Тож шукати видавця для нашого твору виявилося не найпростішим завданням навіть з отриманою відзнакою. Пошуки зацікавленого видавництва тривали ще декілька місяців. І це ще непоганий результат, як на нашу думку.
Але, незважаючи на всі складнощі в написанні й виданні власного твору, одне ми сказати із впевненістю: тримати в руках власну книгу, це дуже дивне але водночас абсолютно неймовірне відчуття. Сподіваємося, що вона буде дарувати читачам таке ж величезне задоволення, яке ми отримували під час її створення. Це саме те, що надихне на створення ще багатьох творів.
Ну а наше завдання тепер – дати життя продовженню пригод Ореста Копура. Обіцяємо, цього разу буде навіть цікавіше 
Розкажіть, будь ласка, трохи про себе, бо інтернет скупий на інформацію.
Брати Манжос - літературний псевдонім. Ми рідні брати – Тарас та Родіон. Старший (Тарас) має вищу юридичну освіту, а молодший (Родіон) – медичну, обидва народились та живемо в Києві. Проте ми вдвох вже багато років зайняті у сфері реклами та маркетингу. Ще з часів студентства пробували власні сили у написанні художніх творів. У різних проявах мали досвід написання, на це потрібна окрема розмова. Взагалі здебільшого займались написанням для власного задоволення – багато було різних чернеток, напрацювань, ідей. Нічого серйозного, все залишились здебільшого десь у надрах старих комп’ютерів та нотатників. З часом захоплення набирало обертів, сформувалася конкретне бажання та мета. Ми зрозуміли, що писати – це природня необхідність. Невідомо звідки вона прийшла, але це частина сутності. Як результат ми створили «Пророцтво Пушьямітри». У 2020 році він був високо оцінений експертами та став фіналістом міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова», де отримав спецвідзнаку Марини Олійник і часопису «Час і Події». Так і з’явились Брати Манжос. А на початку 2021 року перше видання рукопису перетворилося на справжню книгу. Якщо стисло про себе – мабуть це все. Можливо, з часом в інтернеті з’явиться більше інформації, для цього ми обіцяємо не зупинятись і працювати далі.
Дякуємо за розмову!
Придбати книжку можна на сайті видавництва «Ліра-К».
