Робота над помилками. Варіант №7

Обіцяна крапля яду.

Про літературну частину і окремі оповідання, я думаю, скажуть мої колеги – Скай та Зіпа. А я поки пройдуся по загальним конкурсним питанням.

На жаль, не зважаючи на вже сьомий конкурс, змушений констатувати, що літературний проект страждає на дитячі хвороби.

Подібні проблеми характерні для першого-другого конкурсу, а у нас тримаються вже три роки. Чи може щось змінилось у людях?

Перше: взаємоповага. Її у людях майже не залишилося. Так, розумію, автори тут конкуренти, але конкурентну боротьбу можна вести коректно. Правила звичайні: поводьтесь так, як поводилися б при бесіді. Ось і все. Ви ж не будете кричати на свого співрозмовника (давити Caps’ом), сміятися замість відповіді тощо.

На жаль, молодь, яка починає «віддалене спілкування» з швидкісного Internet’у, не часто звертає увагу на «нетікет». Що відрізняє її від, наприклад, фідошників та форумчан старої школи. Отже, коректність та повага.

На наступний конкурс (після обговорення з іншими координаторами, зрозуміло) думаю заборонити анонімні коментарі. Для автора буде введено користувача «Автор» з відкритим паролем, або у формі коментаря буде кнопка (чи там «галочка») «Від автора». Технічний бік, то така справа. Так, трохи поліційна метода, але зареєстрованого користувача легше закрити. Ну і крім того, у Правила збираюсь прописати окремий розділ про коментування. Зрозуміло, що будуть заборонені коментарі, які не навантажені жодним змістом. Тобто: «смайлики», «круто», «відстій» тощо.

Друге: свій текст потрібно любити. Хлопці-дівчата, ну куди ви так поспішаєте? Так, оповідання – не роман. Це у нас жанр – легкий. Але! Самого лише яскравого образу, персонажу, нового фантастичного припущення, цікавої події – не достатньо. З яскравого образу чи події робота тільки починається. Так, над оповіданням потрібно працювати, як це не дивно. А для багатьох, бачу, осяяння достатньо – ляпнули текстом на монітор і відіслали.

Не відправляйте текст відразу з-під клавіатури. Дайте йому ніч полежати, перечитайте. А то – швиденько-швиденько написали, на помилки не перевірили (я ж талант!), діалоги не відформатували – відіслали… І надійшло на конкурс… Щось. Ручки-ніжки кривенькі, голівка ледь на плечах тримається. Автори, це ж ваші тексти! Чому ви їх не любите?

Зараз мова не йде про ляпи, не йде мова окремо про форматування. Але текст має бути красивим! Автор це має відчувати. Не залишати шорсткість на тексті – а все одно ніхто не помітить. Якщо автор помітив, то необхідно шліфувати, а поки не блищатиме. Тут доцільно згадати «Десять спокус юного публіканта» від Олді: «Ну так, я не встиг почистити оповідання! Я не винен строк закінчився! Я вночі не спав, весь упрів… Але, любий ти наш, якщо ти не встиг почистити і довести до ладу, ТО ЯКОГО БІСА ТИ ЦЮ НІСЕНІТНИЦЮ ПУБЛІКУЄШ?! Я ж зранку, не вмитий, з нечищеними зубами, не лізу до тебе обійматися-цілуватися! А ти лізеш до мене зі своїм брудним оповіданням! Поспішав? Тоді вибачай, якщо тебе гидливо відсунуть і скажуть: «Іди-но ти зі своєю помийкою…». І не проси про поблажливість – немає за що поблажати.»

Оповідання, що «відлежалося» можна прочитати вголос. Тоді буде видно де потрібні пунктуаційні знаки, де краще речення розбити на два (це якщо дихання на одне речення не вистачило), де треба забрати зайвий повтор, поставити кличну форму тощо.

Оповідання це такий жанр де немає місця помилці. Сапковський, наприклад, над оповіданням працює не менше, ніж над повістю. Читайте Едгара Алана По, читайте Чехова, читайте О’Генрі, знайдете Акутагаву – читайте і його, читайте Веллера. Ось вам основні світові майстри оповідання. У фантастиці – читайте Лукіних, Шеклі. Можу також порадити Дівова і Каганова, але їх треба читати, а не наслідувати. Вони експериментатори, це їх поле і краще за них там грати просто неможливо. І взагалі, тут може лише знов-таки процитувати Олді: «Слухайте, але не слухайтесь. Різницю відчуваєте?»

До речі, продаю цитату Не пишіть як Шеклі (Саймак, Бредбері, Гаррісон, Стругацькі, Олді), справа навіть не в тому що напишете гірше за них, справа в тому, що так вже писали.

Третє: і мертві, і живі. Авторський текст має відрізнятися від мови персонажів. В ідеалі мова персонажів має відрізнятися між собою. Те саме з пунктуацією. В авторському тексті неприпустимі, наприклад, трикрапки, однак у розмові герой може робити паузи – не забороняється. В авторському тексті неприпустимі повтори, суржик, слова-паразити. Проте повтори, затинання і слова-паразити додають живості персонажу. І вже не треба рахувати репліки, щоб розібрати хто що сказав. Так, індивідуальний портрет героя це вже задача для більшої форми – повісті чи романа. Але двома-трьома яскравими рисками можна індивідуалізувати кожного героя. Тепер, дозвольте процитувати Олександра Громова «фантастика є художньою літературою (однією з її підвидів). Як така вона має справу лише з трьома об’єктами: людина, люди, людство.» Тобто, навіть якщо це ельфи верхи на ікс-прискорювачах, це в першу чергу люди або певна проекція людського характеру. Отже і дії героїв мають випливати з реакції людини на оточуючі події.

Оточення чи фон. Тут я знову можу лише порадити читати. І, як не дивно, не фантастику. Майстер бекграунду Артур Хейлі (чи державною буде Гейлі?). Короткі і влучні описи, які бачиш, провалюєшся у картинку. «Аеропорт», «Готель», «Смуга 08». Інколи, звичайно, переклади здатні попсувати текст, але в цілому є чому навчитися. І менше «описовості», читач сам має все побачити. Його свідомість має зреагувати на дві-три риски і за ними побудувати усю картину. Тобто, якщо у таверні стелю підпирають товсті балки, то зрозуміло, що столи будуть дерев’яні, стільці масивні (або взагалі лавки прибиті до підлоги), стіни закопчені. Ну, якось так.

Тут, до речі, цитатка на очі потрапила. «Іноді натяк звучить ясніше за констатацію факту – так груди, промайнув в розкритому одязі, збуджують більше відкритої наготи». Олді, «Ойкумена». Гарно сказано, по моєму.

Четверте: правила. Хлопці-дівчата, давайте перед входом у монастир, почитаймо його статут, так би мовити. Читайте Правила, зайвого і обтяжливого там нічого немає. А то під час конкурсу для когось виявляються новиною верхні та нижні обмеження обсягу оповідання, необхідність голосування (а, власне? Свій текст виклали, пропіарили, а інші можна й не читати – часу немає). Я вже не кажу про технічні дрібниці: вказувати у тілі листа імені автора, назву тексту і вказувати ці данні під час голосування. Дякую, хоч цього разу кілька авторів чесно вказали, що не можуть брати участь в майстер-класі. Отже, читаємо Правила!

П’яте: моє «улюблене». Форматування. Скажіть, шановні автори, а вам приємно взяти у руки книгу з половиною обкладинки, «зошитами» різних розмірів, поганою «склейкою», кривим зрізом? Навряд. То чому ви продукуєте тексти з кривим оформленням? Хай оповідання буде сотню разів геніальним, але його гидко взяти у руки. І побажання, щодо оформлення роботи написані – один раз прочитати і робити так як треба. Але ні – ми творчі люди. Редактор, коректор та верстальник за вас працювати не будуть. А якщо хтось з цих трьох щось зіпсує, то винен буде автор – його прізвище стоїть на обкладинці чи у змісті книги (часопису, альманаху тощо). Це все я вже казав, але ефекту – нуль. Тому поїдемо конкретними прикладами, бо інакше то – порожня справа.

1.                 Отже, перше і головне. Майте повагу до того хто читатиме вашу роботу. Можете вважати що відсилаєте своє оповідання у редакцію. І саме від оформлення залежить чи будуть читати рукопис взагалі. Не полінуйтесь передивитися свій текст в режимі "Preview" (ця опція є як у MS Office Word, так і OpenOffice Writer) або навіть роздрукуйте і перечитайте. Не один раз пересвідчувався, що текст на папері сприймається значно краще, ніж з монітору. Особливо автором, в якого вже "замилені" очі.

Це попередній перегляд одного з конкурсних текстів. Уявімо собі, що ми купили журнал з таким текстом. Права сторона тексту стрибає, абзаци – кожен починається з свого відступу. Та ми викинемо цей журнал, навіть не читаючи текст – дурних нема. Очі ще псувати. А у нас кожен учасник має цей текст прочитати, продертись крізь форматування. Змушують автор та Правила. А між тим, форматування забере півгодини, годину – максимум. Це у людини яка вперше Word бачить, а так – п’ять-сім хвилин.

2.                 Друге. На що потрібно особливо звернути увагу, так це діалоги. У чималій кількості робіт, що надійшли на цей конкурс, "риски" діалогу було автозамінено на перелік (у рос. версії MS Office Word "Маркированный список по умолчанию"). Звичайно така зміна призводить до "зсуву" форматування по усьому тексту. Ну і, звичайно, правила прямої мови. Вони існують не просто так і мають обов’язковий, а не рекомендований характер.

Випадок не поодинокий. Отже, не сміємося, бо подібне є мало не у кожній роботі. Перед відправкою тексту, ретельно його вичитайте, продивіться форматування. Можна взагалі виділити увесь текст та на вкладці «Стиль» обрати «Очистити формат». Після цього ретельно відформатувати.

Ну, про правила прямої мови багато казати не буду. Беремо книжечку «Український правопис» (бажано 1994 року видання) і читаємо те, що пропустили у школі.

3.                 Третє. Пробіли - це ваш особистий ворог! Пробіл має стояти лише між словами або між пунктуаційним знаком і словом. І в жодному іншому випадку. І ні в якому разі не форматуйте пробілами. Потрібно відцентрувати по центру або по правій стороні - використовуйте відповідні команди панелі "Форматування". Окрім зниження естетичної складової оформлення тексту, пробіли збільшують його об’єм в статистиці. Подивитися чи не сховався десь пробіл можна за допомогою кнопки "Непечатаемые знаки" (для рос. версії MS Office Word).

Коментарі тут, я думаю, зайві. Натисли «Непечатаемые знаки» і пообрізали зайве. Це ж обсяг тексту, замість пробілів міг бути текст, який не влазить в обсяг.

Подвійні пробіли у тексті, висячі пробіли наприкінці абзацу та пробіли перед знаком пунктуації також зустрічалось у багатьох. Отже, борімося з цим нещадно. І побачите наскільки кращим стає текст.

4.                 Четверте. Якщо ми вже згадали про форматування. Текст краще за все читається з форматуванням "за шириною", абзаци потрібно починати з відступу (стандартом вважається 1,25-1,5 см). Інтервал між рядками - 1 або 1,5 (стандартом вважається "півтора інтервали"). Будь-які "стилі" краще взагалі не використовувати.

Ну, про все це було сказано та показано вище. І «гребінець» праворуч від тексту (п.1) і стрибаючі стилі. Боротися з цим потрібно. Обробляти до того часу, поки самому не сподобається.

Шосте: постмодерн та експерименти з формою. Хтось може сказати, що недоліки зазначені у попередньому розділі – елемент експерименту з формою. На жаль, ні. Це банальна лінь. Не більше. А ось проти цікавих експериментів з формою, я не виступаю. Посилання на музику (відеоролік) на початку тексту – непогано. Буде зрозуміло під яку музику автор рекомендує читати цей текст. Десь читав про експеримент з елекроними книжками: читаєшь, а на певній сторінці грає певна музика. Цікавий експеримент. Особисто я, колись у «порядку маячні» пропонував текст оповідання, що складається з гіперпосилань. І кожне гіперпосилання обов’язково з хінтом. До речі, досі не реалізував. Ось це – експерименти з формою. І це, на мою думку, цікаво.

Що таке постмодерн в літературі особисто для мене? Це елемент літературної гри у найбільш широкому розумінні цього поняття. Тобто, читач виступає «гравцем» у світі літературного твору. Найпростіший (і найрозповсюдженіший) варіант – гра на прихованих (чи не дуже прихованих) алюзіях. У невеличкому оповіданні це реалізувати складно, проте можна. Спробуйте!

Наостанок: писати треба краще

Завантажити "Роботу над помилками"

Sergiy Torenko