Нещодавно у видавництві «Темпора» вийшов роман Валентина Поспєлова «Стокгольм». Ми вже публікували невеликий ексклюзивний уривок з роману тут. А тепер до вашої уваги інтерв'ю з автором, яке буде цікаве всім, хто хоче дізнатися більше про автора та його книжку.
- Це ваша дебютна книжка?
- Ні, це мій другий роман. Перший вийшов у 2019 році.
- Мушу визнати, що ваш перший роман пройшов повз нашу увагу. Це була фантастика чи реалістична проза?
- Перший роман пройшов майже повз всіх (сміється). Його видало маленьке видавництво і жодної уваги від преси або читачів не було. Коли я його писав, мені було 18 років, текст вийшов доволі перенасиченим, незважаючи на гарний потенціал історії. Можливо і добре,що він не запам’ятався читачеві, хоча десь 500 примірників книжки продалися. Це був роман-антиутопія, але перш ніж ви уявите черговий похмурий світ майбутнього з тоталітарними режимами, мушу сказати, що це була своєрідна сатира на антиутопію як жанр. Але так, це була фантастика і для когось навіть більш «фантастична книга», ніж мій другий роман «Стокгольм». У першому романі події переносять читача на 50 років вперед, що для фантастики не надто багато, а у другому романі - лише на 10-15 років вперед.
- Можна припустити, що наступний роман буде про сучасність?
- Якщо слідувати цій логіці, то так.
- Чому саме видавництво «Темпора»? Для прихильників фантастики, які шукатимуть новинки жанру, абсолютно неочевидне видавництво, і може навіть ввести в оману, що книжка не фантастична.
- Все почалося з того, що у мене з'явився літературний агент. Я дуже зрадів, коли побачив, що в Україні стали активними літературні агенти, бо весь світ вже десятки років з ними працює, а ми досі, певно, як найталановитіша літературна нація, всіляко уникаємо. Отже, після появи агента почалася робота з пошуку видавництва. Можливо, «Темпора» останнє видавництво, яке приходить на думку, коли говориш про сучасну українську фантастику, але текст потрапив до рук Артема Скорини, редактора видавничих проєктів, та зацікавив його. І хоча це не зовсім їхній формат, ми поговорили і вирішили попрацювати разом.
- Ви класифікуєте роман як фантастичний?
- Я не відчуваю тиску жанрової прози. Сказати, що я пишу фантастику буде не зовсім вірно, бо я взагалі не визнаю жодних обмежень для творчості. Фантастика - це інструмент, певна естетика, можливість розширити та поглибити історію. Хоча якщо доведеться, а мені дійсно доводиться певною мірою відходити від «класичного» фантастичного, то я робитиму це з легкою душею, і навіть не думатиму про те, що це може якось зашкодити жанровості твору.
- «Стокгольм» - це перша частина запланованої трилогії?
- Так, і від самого початку я так його і писав. Коли знайшов тему, стало ясно, що це буде велика робота: і по часу написання, і за масштабом книжки. Як на початку я не старався все втиснути в одну книжку, нехай і велику за обсягом, зрештою зрозумів, що кількість персонажів, сюжетних ліній і тем збільшується, тож потрібно або написати якийсь «Улісс» від світу фантастики, або зробити трилогію.
Також рекомендуємо:- Читачам буде комфортно читати першу частину як окрему книжку, якщо вони не готові поки що чекати продовження?
- 100 %. Можна почати як з першої книжки, так і з третьої, тому що ці історії переважно будуть про різних персонажів і навіть трохи різні часи. Ми багато про це говорили у видавництві, тому все буде добре.
- Якщо книжка про недалеке майбутнє, то одне з головних питань, які цікавлять читача, це те як автор описав розвиток військових подій. Це буде великий спойлер, якщо ви трохи про це розкажете?
- На жаль, це дійсно буде спойлер. Я можу сказати, що це одна з головних тем, навіть найголовніша тема. Ця тема вирішена і описана в тексті. І саме з цього рішення витікають певні сюжетні лінії.
- Давайте пограємо в бліц-опитування. Я питатиму, чи є певний елемент чи тром у книжці є в книжці, а ви коротко відповідаєте Можна так чи ні.
- Гаразд.
- Добре. Тож, магія?
- Так.
- Штучний інтелект?
- Ні.
- Надпотужні нові технології?
- Ні.
- Упирі, вампіри, вовкулаки?
- Плюс-мінус. 
- Болюче питання: мольфари?
- На жаль, ні.
- Обрана, обраний?
- Ні.
- Не завжди анотація відповідає дійсності. Жінка дійсно головна героїня вашої книжки?
- Так, жінка. І це була доволі складне завдання.
- Чому? Ви вважаєте, що чоловіку важко писати про жіночий досвід?
- Важко описати його вдало. Між простими описами жіночого чи чоловічого досвідів особливої різниці немає. Але зробити все так, щоб персонаж реагував дійсно достовірно, як має бути, дійсно складно. Мова не про психологію чи сюжетні норми, а саме про емоції.
- Описане у книжці майбутнє для України гарне чи не дуже?
- Це дуже похмуре майбутнє для України та водночас існує гіпотетична можливість виходу з цієї ситуації.
Також рекомендуємо:- Політика посідає важливе місце у книжці, так?
- Так, одне з найважливіших.
- Чому ви вирішили писати саме на політичні теми? Коли дізнаєшся, що коли у книжці є магія, очікуєш на мандрівні квести, пошуки артефактів, аж тут раптом - політика.
- Напевно тому що сьогодні у наші часи політика все більше впливає на життя людини. Зараз політика - найголовніше з того, що нас оточує. Новини, Інтернет, кризи, у нашому випадку це ще і війна... Політики настільки багато, що не писати про неї було б неправильно. До того ж, і теми фантастичного, магічного, і теми політичного та суспільного надзвичайно близькі моєму тексту, всі вони взаємопов'язані.
- Ваше професійне життя якимось чином пов'язане з політикою?
- Я навчався на політолога, але як будь-який порядний політолог, покинув цю справу та присвятив себе мистецтву.
- Ви читаєте багато фантастичних книжок?
- Я читав за своє життя і тим більше зараз, дуже мало фантастики. Для мене фантастика - це в першу чергу Філіп Дік. І хоча його вважають візіонером, я нещодавно перечитував Людину у високому замку, і я маю вам присягнутися всім, що у мене є, Філіп ДІк не просто візіонер, це дуже потужний письменник. В дитинстві я читав Гарісона, Бредбері, Азімова, але вони не справили на мене надзвичайно потужного враження. Я більше виріс на модерністах, Гамсун, Кафка, Джойс, Пруст - ось мої вчителі. А фантастика для мене ніколи не була чимось надзвичайно важливим.
- А як щодо фентезі? Можливо, вам до вподоби Толкін чи Мартін?
- «Володар перснів» на мене справив величезне враження у дитинстві, але з того часу як я прочитав ВП для мене дорога до фентезі була майже закрита.
- Чому?
- Просто не знаходив нічого, щоб мене настільки ж зацікавило. Звісно, якщо можна вважати Гаррі Поттера фентезі, то ще був він, але його я все ж таки відокремив від жанру.
- Які плани після трилогії? Ви будете продовжувати використовувати фантастику як інструмент, чи перейдете до реалістичної прози?
- Я думаю, що наступною все одно буде фантастична проза. Хоча я обожнюю реалістичну літературу, та коли я думаю про те, щоб зробити щось реалістичне, мені одразу хочеться покинути письмо, повернутися до політології та спокійно собі жити. Фантастика – це можливість виходу за межі і брак обмежень, що важливіше. Навіть якщо я наважуся написати реалістичну прозу, певен, що вже за три глави захочеться щось утнути, а я не матиму змогу це зробити. І все, літературний шлях так і закінчиться. 
«Стокгольм» — це книга про політику, магію і найближче майбутнє. На країну насувається потужна снігова буря, у маленькому карпатському містечку безслідно зникають діти, а величезний офісний центр захоплює релігійна секта. В цей час головна героїня Мирослава не знає, як їй впоратися із залежністю та повернутися до журналістики. Апартаменти в центрі мегаполісу змінюються на гірські пейзажі, міцна кава на психотропні речовини, чуються постріли, снігоприбиральна техніка провокує затори. Серед десятків персонажів – політики, військові, дипломати і навіть письменники. А між всіма ними пролягає темрява різдвяної ночі.
