Останнє завдання «Антея»

Телефон нав’язливо вібрував на підлозі. Марк розплющив очі. Навіть для будильника зарано: за вікнами глибока ніч. На екран навіть не глянув: якщо серед ночі хтось телефонує, певно, щось важливе.

– Слухаю!

– Марку, це Сергій. Даруй, що рано. Я отруївся, сьогодні летіти не зможу. Не ображайся, друже. Я і набрав тебе зараз, щоб ти встиг підшукати когось, – видала скоромовкою слухавка.

– Щоб я підшукав когось? – Марк почав прокидатися. – Вночі? Механіка на космічний транспортник?

– Розумію, друже. Я тебе підвів. Але мені справді погано… – голос замовк, а зі слухавки почулися звуки, які доводили, що Сергію направду недобре.

Залишки сну злетіли швидко. Що ж робити? Марк кілька місяців намагався отримати підряд у межах оборонної програми з пафосною назвою «Космічний щит». Нічого не виходило: то говорили, що в нього недостатньо досвіду, то що він застарий, то його корабель не відповідає вимогам. І тут раптом, коли проєкт майже завершено, надійшла позитивна відповідь на давню заявку. Вдень потрібно летіти, а досвідчений механік, якого Марк шукав не один місяць, захворів. Хіба що…

– Богдане, спиш? – одразу почав з питання, почувши сонний голос племінника у слухавці. – Ти недавно казав, що робота потрібна.

Після коротких перемовин трохи заспокоївся: Бодя обов’язки механіка знав непогано, хоч і літав тільки на військових крейсерах – великих і надійних. Звісно, на старому транспортнику, який Марк викупив на аукціоні й довів до путя, можуть виникнути будь-які проблеми в польоті. Але не відмовлятися ж від заробітку. Участь в оборонній програмі давала можливість і підзаробити, і заявити про себе як про надійного перевізника.

На космодром Марк приїхав, щойно зійшло сонце. Біля корабля вже стояли великі контейнери, готові до завантаження в трюм. І хоч прибув завчасно, представник Департаменту оборони чекав на місці і своїм виглядом демонстрував незадоволення.

– Прикладіть долоню тут і тут, – чоловік подав Маркові планшет. – Ось документи на вантаж. Ваше завдання – доставити на орбіту частини конструкції, що будуть використані для завершення монтажу «Щита». Запитання є?

– Є! – відповів Марк. – А де інші транспортники? Хіба ми не летімо караваном?

Чоловік вичавив з себе щось схоже на усмішку:

– Ваш рейс останній, «Щит» майже готовий. Його потрібно швидко завершити, графік порушувати не можна. – І зверхньо додав: – Ви взагалі новинами не цікавитеся?

– Ні, тим більше політичними. Мені всі ці розмови про війну давно набридли. Тим більше, якщо Федерація вирішить нас захопити, їй ніщо не завадить, – Марк давно вирішив для себе, що він поза політикою.

Ще з часів останньої війни в Галактиці Пегаса, коли із сорока штурмовиків живим лишився тільки його екіпаж. А наступного дня Альянс підписав ганебну капітуляцію.

– Ваше право, – погодився представник міністерства. – Маєте двадцять годин.

До вильоту Марк встиг тричі випити кави і дочекатися членів екіпажу.

Бодя з’явився першим, він хотів зорієнтуватися на новому робочому місці. Потім підтягнулися другий пілот Влад і штурман Олеся, яким Марк довіряв майже як собі. У різні ситуації вони потрапляли разом, був час зробити висновки. Ось і вся команда в зборі.

Командир навіть зрадів, що Сергій відмовився летіти. Можливо через те, що останній посприяв отриманню цього замовлення. А Марк не любив бути комусь винним.

– Злітаємо за розкладом. Усім зайняти свої місця!

Панелі заграли кольоровими вогниками, двигуни приємно загуркотіли.

– Маршрут розраховано. Виводжу на екран, – відгукнулася Олеся.

– За 23 хвилини виходимо в стратосферу, – додав Влад.

– Усі системи в нормі, – приєднався Богдан.

– Дякую, рушаймо, – Марк віддав «Антею» голосову команду на зліт.

Транспортник повільно покинув атмосферу і ліг на курс до орбітальної станції «Щит».

Минуло п’ять годин. Потреби в постійному контролі політної системи вже не було, тому команда розслабилася.

– Шефе, тебе не дивує, що це замовлення перепало саме нам? – порушила тишу Олеся. – Ми два роки намагалися видрати хоч частину підрядів, і нічого не вдавалося, аж раптом така пропозиція… Ще й коли проєкт майже завершено.

– Можливо, в цей час просто не було вільних транспортників? – підтримав розмову Богдан. – Знаю, що на Урані почали промисловий видобуток нікелю, тому туди перенаправили потужні кораблі.

– А якщо порахувати усіх, хто після повідомлень про вторгнення Федерації просто «зробив ноги», прикриваючись контрактами… – нарешті торкнувся болючої теми Влад.

– Ви знаєте, що на борту заборонено обговорювати політику, – почав Марк.

– Це не політика, командире! – вибухнув другий пілот. – Ми добре знаємо твоє ставлення і до Об’єднаного парламенту, і до Альянсу. Але зараз не про це. Ми повинні доставити останні фрагменти «космічного щита», що вважають панацеєю від вторгнення Федерації. Тебе не дивує, що вибір пав саме на нас?

– Взагалі не думав про це, – Марк вирішив не роздмухувати конфлікт. – Тиждень тому Сергій попередив, що нам перепаде контракт на транспортування обладнання за «оборонкою». Я, звісно, погодився. Ви теж. А тепер заявляєте про те, що здивувалися?

– І ти певен, що Сергій захворів? – Олеся розбудила сумніви, які Марк намагався вгамувати ще з ночі. – Все якось зручно вийшло: і цей неочікуваний контракт, і його хвороба, і наша незрозуміла місія. Чи ти будеш сперечатися, що наш екіпаж взірцевим не назвеш?

– Чого це? – іронічно протягнув Марк. – Жінка-штурман, неврівноважений другий пілот, недосвідчений механік і відставний каліка-командир. Саме це ти мала на увазі?

Марк увімкнув штучну гравітацію і підвівся з крісла. Кульгаючи, направився до виходу. Але не встиг навіть зробити кілька кроків, як корабель струсонуло і корпусом пішла вібрація. Панель замиготіла червоним світлом, пролунав сигнал тривоги. Одразу стало не до суперечок.

Богдан запустив сканування.

– Вимкнувся один двигун, – доповів за хвилину. – Технічні проблеми: схоже на механічні пошкодження. А тепер і другий… Хоч я не бачу з ним серйозних проблем. Це просто спрацював захисний механізм.

– Ми вчора перевірили всі системи, – заявив Марк. – Жодних порушень не зафіксували…

– «Ми»? Тобто з Сергієм? – Олеся не чекала відповіді.

– Швидкість впала вдвічі і продовжує зменшуватися, – констатував вже очевидний факт Богдан.

На моніторі замиготів сигнал вхідного повідомлення. Марк натиснув на прийом.

– Викликає «База». «Антею», доповідайте. Ви відхилилися від графіку. Назвіть причину несправності двигунів.

– «Базо», у нас невеликі технічні проблеми. Усе під контролем. Зупинка двигунів. Ситуація не критична, – відіслав голосове повідомлення командир.

– Очікуйте на допомогу, не намагайтесь самотужки запустіть двигуни. «Антею», залишайтесь на місці. Ви чуєте? Відповідайте!

Марк замислився, не поспішаючи з відповіддю. Потім клацнув на запис:

– «Базо», вас не чути. Перебої зі зв’язком.

І заблокував вхідний канал.

– Що ти робиш? – закричав Богдан. – Нам пропонують допомогу!

– Авжеж, допомогу… – Марк вивів на великий екран інформацію про перше повідомлення.

– І що ти хочеш цим сказати?

– Стій! – Влад підійшов ближче. – Подивись на час відправлення сигналу з «Бази». А тепер перевір, коли система виявила несправність. Наш корабель на той момент ще не встиг повідомити про проблему з двигунами.

– Не може бути! – присвиснула Олеся. – Вони знали!

– Так, знали, – підтвердив Марк. – Хтось дуже не хоч, щоб ми вчасно потрапили на станцію. І якби хотіли, щоб ми просто зникли, то в космосі зараз дрейфував не «Антей», а хмарка дрібного пилу…

– Ми дуже зручні кандидати в цапи відбувайла… – підсумувала Олеся. – Команда невдах, не здатних впоратися з простим завданням – доставити вантаж на орбітальну станцію.

– Якщо від нас вимагають залишатися на місці, то це саме те, чого робити не варто. Усі згодні? – командир обвів усіх поглядом.

– Може, зв’язатися зі «Щитом»? – запропонував Богдан.

– А ти певен, що це не їхня спільна операція? – Марк почав міркувати вголос. – У нас на борту, судячи з усього, остання секція, необхідна для монтажу і запуску «Космічного щита». Якщо Федерація розпочне вторгнення до завершення проєкту…

– … то всім гаплик, – завершила Олеся.

– Що робити, командир? – Влад чекав команди.

– Спробуємо дістатися станції на одному двигуні, – Марк повернувся до Богдана. – Це можливо, механіку?

– Потрібно спробувати зняти запобіжники і запустити справний двигун. Програма вирубила обидва, щоб не допустити перевантаження. І варто взагалі подивитися, який масштаб руйнувань.

– Я підозрюю, що спрацював вибуховий механізм локальної дії – не знищити, а більше налякати. – командир прийняв рішення. – Владе, Богдане, за роботу! Олесю, розрахуй новий курс – на «прогалину» в Космічному щиті – і запусти програму-невидимку, щоб нас не відстежили.

– Ти ж казав, що це порушення законів! – заявила Олеся, але вже почала шукати потрібний диск.

– Боюся, що про закони зараз доведеться забути.

З двигунами розбиралися понад три години. Виявилося, що ситуація гірша, ніж Марк собі уявляв. Один двигун виведений з ладу повністю, на другому теж спрацювала вибухівка, але щось пішло не так, і двигун зазнав незначних пошкоджень.

– Ти був занадто гарної думки про колишнього механіка… – втомлено повідомив Влад.

– Так що не дивно, що нашому порятунку здивувалися. Вони відправили запис, не очікуючи відповіді. А ми виказали себе, – сумно прокоментував Богдан.

Марк вже розумів, що вчинив дурню. Але він бував і в гірших ситуаціях.

– Можна запускати двигун, командире! – Влад посміхнувся.

– Дякую, хлопці! Олесю, курс на «Щит».

«Антей» значно відхилився від попередньо прокладеного курсу, тому переслідувачів можна було поки що не боятися. Тим більше транспортник мав як мінімум пару годин фори.

На моніторі з’явився новий сигнал. Далеко на краю Сонячної системи, але поводився дивно, рухаючись прямо в бік Землі.

– «Антею», що це? Виведи на центральний екран, – Марк тицьнув в білу крапку, що привернула його увагу.

– Неідентифікований літальний апарат, – металевим голосом повідомила корабельна система. – Курс на Землю. Час входження в атмосферу 24 години.

Поруч з цією точкою почали з’являтися інші. Певно, виходили з гіперпростору вже у Сонячній системі.

– Неідентифікований літальний апарат, неідентифікований літальний апарат, – повторював «Антей».

– Скільки їх? – прошепотів Марк.

– 47, 48, 49… – здавалося, що навіть корабельна система рахує тремтячим голосом. – …50. Усього літальних апаратів 50 одиниць.

– Двигун на максимально можливу потужність! – скомандував Марк. – Прямуємо не на станцію, а до «Космічного щита».

– Ти впевнений? – Влад здивовано подивився на командира.

– Так. Хто зі мною в трюм? Є робота. Олеся тут сама впорається.

Марк очікував, що в контейнери поклали якийсь мотлох, і його ідея виявиться звичайним божевіллям. Але мацаки зрадників проникли не скрізь, тому вантаж відповідав заявленому в документах. Втрьох розпаковувати частини механізму були важко, але чоловіки впоралися.

– Цікаво, як воно працює? – запитав Влад.

– Секції «Космічного щита» запускаються на орбіту і створюють особливе захисне поле, схоже на щит. Я подібне вже бачив. Ми були на завданні у сузір’ї Кассіопеї… Але це не має відношення до нас, – зупинив себе Богдан.

– Їх потрібно поєднати між собою? – Марк зацікавився.

– Достатньо вивести всі секції на обрану орбіту і розташувати у визначеному порядку на певній відстані. Це мають розрахувати фахівці, ми не зможемо…

– А якщо лишилася остання секція? – Марк не заспокоювався. – Орбіта вже визначена, відстань між секціями ми легко визначимо.

– Ти хочеш сказати, що плануєш сам запустити «Щит»? Це нереально! – Владові не дуже подобалася перспектива опинитися на шляху армади кораблів Федерації.

– А ти як гадаєш, Бодю? – примружився Марк.

– Дядьку, ти ж зарікся гратися в політику, – Богдан начисто забув про субординацію.

– А тут політика ні до чого! – відрізав командир. – Нас усе одно в живих ніхто залишати не планував і не планує. У мене свої рахунки з Федерацією! – Марк показав на скалічену ногу. – Я не готовий задурно померти, дрейфуючи у відкритому космосі.

– Можна спробувати дотягнути до бази на Місяці, – обережно запропонував Влад.

– Ні! – відрізав Марк. І додав: – Якщо хочеш – шлюп у твоєму розпорядженні. Я нікого не затримую. Бодю, ти зі мною?

Зібрати секцію виявилося не важко. Вона повністю вмістилася в трюмі, зайнявши все вільне місце.

– Тепер потрібно розібратися, як її запустити… – Марк пошукав якусь інструкцію, але не знайшов.

– Командире! – Олеся викликала за внутрішнім каналом. – Ми наближаємося. Які будуть розпорядження?

– Спробуй зв’язати зі Станцією. Потрібно знайти того, хто допоможе запустити «Щит».

– Перший же сигнал нас викриє, – напружилася Олеся.

– Це вже не має значення.

Олеся увімкнула спільний зв’язок, щоб усі чули.

– «Щит», викликає «Антей»! Викликає «Антей»!

Станція відгукнулася не одразу. Але нарешті крізь перешкоди пробився глухий чоловічий голос:

– «Антею», якого біса ви робите? Ви вже мали бути на станції з обладнанням! У нас тут бойова тривога! Оголошено повну евакуацію!

– Евакуацію? – доєднався до розмови Марк. – А що ж ти лишився?

– А хрін їм! Ми вирішили битися! Хоч затримаємо цих поганців, поки наші із силами зберуться.

– І скільки вас, хлопче? – Марк зрозумів ситуацію.

– Небагато… Але вистачить. Усі зброю не на картинках бачили!

– Стривай, герою! Там поруч є хтось, хто знається на конструкції «Щита»? Як його, трясця, запустити? – Марк відчував, що не все втрачено.

– Ви хочете спробувати запустити «Щит»? – недовірливо спитав голос з іншого краю чорної порожнечі.

– Я щось незрозуміло пояснив? – роздратувався Марк. – Там є хтось адекватний поруч із тобою?

– Не кричи, командире! Горло простудиш! – почувся глухий, але до болю знайомий голос.

– Степане? Не може бути! – Марк несказанно зрадів. – Сержанте, як я тебе радий чути! Ти Станцію без бою точно не віддаси.

– Без варіантів! – засміявся Степан. – Зараз я покличу інженера. Він спробує тобі все пояснити.

Запустити ланку «Щита», що була зібрана в трюмі, було нескладно. Але перемістити її назовні, щоб «під’єднати» до загального ланцюга, часу не вистачало. Для цього потрібно було все розібрати, вивести на орбіту, знову зібрати у відкритому космосі, що втрьох виконати фізично нереально. Здавалося, виходу немає.

– Олесю, ти можеш розрахувати курс так, щоб «Антей» зайняв місце відсутньої в Щиті секції? – Марк спостерігав, як на екрані швидко скорочується відстань до кораблів Федерації. Але демонстрував спокій.

– Можу. Ти щось вигадав, командире?

– Виводь корабель на стаціонарну орбіту і закріпи його положення.

За півгодини Олеся відзвітувала:

– Виконано!

– А тепер усім покинути корабель. Негайно в шлюп. Це наказ!

– Марку, у шлюпі тільки два місця! – тихо сказала Олеся.

– Спробуєте втрьох влізти, за вагою все в межах норми. Мерщій!

– Дядьку, я лишаюся з тобою, – заперечив Богдан. – Щоб запустити Щит, потрібно одночасно активізувати датчики з двох боків, орієнтуючись на сусідні «ланки».

Влад мовчки побіг до шлюпу. Олеся спробувала заперечувати, але погодилася.

– Рятувальна капсула покинула корабель, – повідомила корабельна система.

Командир і механік вдягнули скафандри.

– Тепер потрібно зняти захисний екран з «Антея» і можна активізувати обладнання, – Марк вручну ввів команду.

Транспортник завмер між частинами Космічного мосту. І раптом у корпус щось вдарило.

– Нас атакує неідентифікований літальний апарат. Рекомендовано увімкнути захисне поле! – повідомила корабельна система «Антея».

– Один, два, три. Натискаємо! – віддав команду Марк. – Разом!

Всередині щось загуло, засвітилися дві вогняні смуги – синя і жовта.

В корпус знову щось вдарило.

– Розгерметизація корабля. Пошкоджено корпус. Увімкніть захисне поле, – не вгамовувався механічний голос.

Третій залп Марк не відчув, а побачив: у білому полум’ї зникла стіна трюму «Антея».

Їх з Богданом вибуховою хвилею викинуло у відкритий космос. І вже непритомніючи, Марк побачив, як на повному ходу розбивається в невидиму стіну один з кораблів Федерації.