Виноска - ворог белетриста

Олександр Трубніков

Виноска - ворог белетриста

Виноски надають роману "солідність" й "академічність". Багато серйозних та не дуже авторів ними грішать, і часто де тільки можливо. Серед таких авторів і ваш покірний слуга.

Однак мало хто усвідомлює, що виноска в гостросюжетній книзі працює приблизно як матірна лексика: одного читача залучить, п'ятьох відверне. А читача потрібно поважати, за читача потрібно боротися. Завоював читача, тоді вже й мороч йому голову всякими "кронциркулями" , "Олексами Третіми" й "битвами під Гробино". Завойований читач і не таке витерпить, та тільки де ж його взяти ...

З поширенням цифрової книги використання виносок стало ще менш бажаним. Справа в тому, що більшість конвертерів з вордівських в "читабельні" файли виноски втрачають, а майже всі електронні читалки, навіть якщо виноски в тексті збережені, заганяють їх у самий кінець тексту. І в першому й у другому випадку для читача текст виноски просто губиться (це на замітку авторам "Літмаркету")

Нижче наводяться основні способи боротьби з виносками в художньому тексті.

1. Не використовувати слова, поняття й назви, які б не були знайомі 99% людей.

Саме так роблять практично всі, хто нині пише. Однак є ситуації, де без малознайомих слів і понять не обійтися, тому що без них неможливо створити потрібну атмосферу. Це насамперед історична література. Потім романи, що присвячені якійсь специфічній сфері діяльності, або соціальному середовищу чи субкультурі. Без свого "російського сленгу" "Механічний апельсин" Берджеса втратив би половину своєї шокуючої чарівності.

2. Не давати виносок взагалі

Спосіб дуже ризикований. Як тільки читач, що продирається крізь гущавину незнайомих слів, термінів і понять, перестане "бачити" картинку або розуміти сутність подій, що описуються, він швидше за все відкине книгу. Деяким авторам, які добре володіють словом, вдається цього уникнути. Наприклад у романі А. Іванова "Серце Парми" вся перша сторінка наполовину складається з дикої суміші угро-фінських, тюркських і староруських слів, насмиканих із всіх епох і регіонів. Однак цей волапюк викладений дуже красиво, ритмічно й образно, до того ж у подіях початку книги присутня інтрига й засиллям екзотики задається загальний тон оповідання. На таке здатні лише справжні професіонали ...

3. Механічне усунення виноски.

Для того щоб виноску було все-таки видно навіть у цифровій книзі, багато авторів розміщають її прямо усередині тексту в дужках, відразу за потрібним словом. Іноді - не користуючись форматуванням, унизу "умовної сторінки", виділивши горизонтальними лініями. Цей спосіб гарний тим, що дає доступ до виноски. Але саму виноску він не усуває.

4. Напівмеханічне усунення виноски.

Якщо термін має сучасний синонім або його можна описати коротким реченням, то найпростіше дати роз'яснення при "першій зустрічі" через тире або кому. "У його руці був затиснутий фальшіон - короткий, з розширенням до кінця меч із односічним клинком". "Острог (дерев'яна фортеця) з'явився перед ними раптово".

5. Вставний епізод.

Глава або епізод книги, присвячена роз'ясненню всього незрозумілого. На початку оповідання читачеві дається разом все необхідне. Найбільш примітивний і часто використовуваний прийом (якщо не враховувати вставного авторського пояснювального тексту, якого потрібно боятися як вогню) - "лекція". Різновид лекції - "брифінг".

Тупий, але дуже діючий прийом, що став штампом "чоловічий постапокаліптичної прози" - "екіпірування на складі". Будь-який нинішній крузоїд часом на третину складається з великих цитат з енциклопедій зброї, що у подробицях описують ТТХ і бойове застосування тієї гори зброї, що виходячи в смертний бій навішує на себе головгер. Спосіб гарний тим, що дозволяє уникнути пояснювання в динамічних бойових сценах і дає читачам-офісменам купу привабливої "крутої" інформації.

Кращим прийомом для вставних епізодів на мій погляд є "неофіт". Не даремно найпоширенішим його видом є popadanus vulgaris*. Тобто або головгер, або персонаж другого плану попадає в незнайому обстановку, де "місцеві" роз'ясняють йому всі незрозумілі речі. Однак цим прийомом варто користуватися з великою обережністю, не перетворюючи «пояснювання» в нескінченні неприродні й невмотивовані діалоги.

Вставні епізоди через неофіта мають бути ситуативні. Тобто для того щоб наш персонаж отримав якусь інформацію, потрібно рухати сюжет таким чином, щоб ця інформація була їм затребувана й використалася в подальших подіях.

6. Контекстне роз'яснення

Найважчий, але найбільш літературний прийом. Текст будується так, щоб читачеві, навіть не знаючи слова, було зрозуміло про що йде мова. "Маг розвів металеві клішні кронциркуля, виміряв череп дракона, приклав кронциркуль до лінійки й щось позначив у пергаменті". "Монферрат знайти дуже просто - це невелике маркграфство лежить між Туріном, Міланом і Генуєю ...

7. Глосарій

Для реконструктивно-історичних романів річ, якщо не обов'язкова, то бажана. Так само як і для великих і розвинених фентезійних та космооперних світів. Це бонус вдячним читачам. Однак глосарій має бути не більш ніж корисним доповненням для тих, хто прочитав і хоче знати більше. Роль "пояснювача незрозумілого" він виконувати не повинен у жодному разі, тому що гірше виноски тільки виноска винесена в кінець тексту...

* попаданець звичайний

Цей невеликий аналіз є продуктом моїх власних міркувань і вишукувань. Сподіваюся, він буде корисний тим, хто пише.

Оригінальний текст в Живому Журналі Олександра Трубнікова http://monfore.livejournal.com/219850.html

Sergiy Torenko