Відгук на семінар-практикум з синопсисів (від Тетяни Пліхневич)

Хто писав дипломні, знає, що основному тексту передує вступ. У ньому визначається об’єкт, предмет дослідження, мета і завдання роботи. На захисті зазвичай прислухаються до вступу і до висновків. Грамотний вступ – все нормально, є помилки – захиститись буде важко, навіть якщо ви теорему Ферма довели.

Так от. Синопсис для роману (повісті) – той самий вступ. Правильно написаний синопсис підвищує шанси на те, що редактор захоче... не видати! Ні! ПРОЧИТАТИ ваш геніальний роман. Кілька помилок – і рукопис відхилено.

Який він – грамотний синопсис?

Перше – оформлення файлу. У його назві має бути і прізвище автора, і назва твору. Між ними – нижнє підкреслення (НЕ крапка і НЕ пробіл). Крапки не всі комп’ютери сприймають. Особисто для мене це було відкриттям.

Друге – контактна інформація. Треба продублювати в файлі з текстом ім’я автора та назву твору, зазначити не лише мейл, а й телефон і, бажано, адресу.

Третє. Коротка характеристика твору. ОБОВ’ЯЗКОВО зазначити жанр (роман, повість), рід (фантастика, трилер, жіночий роман), обсяг у друкованих аркушах. За синопсисом буває важко здогадатись, що це – маленька повість чи двотомна епопея.

Відомості про час і місце дії, головних героїв можна вказати як в „шапці”, так і під час переказу сюжету. Деякі видавництва вимагають зазначити, до яких творів подібний ваш текст, а також цільову аудиторію.

А от тему й ідею писати не варто (хоча це також є у вимогах видавництв). Рідери та редактори – люди розумні, самі все зрозуміють. А ви, скоріш за все, помилитися. Так в мене було. Думала – ідея, виявилося – то конфлікт. Хоча, конфлікт – теж непогано! Хребет в твору є, що не може не тішити.

Додаткову інформацію про твір – що він був десь там зареєстрований – теж зазначати не варто. Здається – об’єктивна інформація, проте редакторів вона дратує.

Четверте й найсуттєвіше. Стислий переказ сюжету.

Перша порада. Мінімум „води”. Обсяг синопсису – 2-5 тисяч знаків, всі події не влізуть. Тут в авторів виникає проблема: важко визначити, що в їх творах головне, що – другорядне.

Далі. Мінімум власних назв – у них лише плутаються. При цьому – максимум конкретики. Якщо вказана географічна назва – пояснити, що це – місто, село чи країна. З деталями – те ж саме. Якщо сон – розповісти, який (або взагалі його не згадувати).

А от інтригувати не варто. „Прочитавши книгу, ви дізнаєтесь про те...” не для синопсису – для анотації. До речі, тут я помилилася, як і решта спільноти – вважала синопсис Наталки Ліщинської майже зразковим, бо там було багато саме тих „гачків”. Виникло бажання прочитати книжку, і мені здавалося це плюсом. Насправді – у синопсисі потрібні факти й тільки факти: інформація про світ, сюжет, героїв. Цього у Наталчиному тексті було мало.

Підсумовуючи, грамотний синопсис – це максимум об’єктивної інформації, втиснутої у невеликий обсяг. Читач має дізнатися про проблематику твору, про світ, героїв, основні події, а також жанрову специфіку. Це потрібно для того, щоб визначити, до якої з серій підходить ваш текст і чи може він зацікавити видавництво. Якщо вступ грамотний – є шанс, що переглянуть й основну частину твору.

Sergiy Torenko