МК весна 2011. Відгук Д.Кузьменка

Оригінал повідомлення та фото за адресою http://kuzmenko.org.ua/uk/mc2011

У суботу 28 травня відбувся майстер-клас фантастичного оповідання під керівництвом Марії Галіної. Не буду детально переказувати розбір оповідань, це, гадаю, можна буде прослухати, коли з’явиться відеозапис. Просто поділюся своїми враженнями.

Загалом мені майстер-клас сподобався і він значно перевершив мої очікування. Можливо і тому, що в інших я участі не брав, тому й порівнювати не було із чим. Критика була зважена, хоч і місцями достатньо дискусійна і суб’єктивна.

Почну з недоліків. Майстер-клас розпочався із запізненням, через що він вийшов більш ніж на годину коротшим, відповідно, оповідання розглядалися дуже швидко і поверхово. У пані Галіної досить авторитарний, навіть агресивний спосіб проведення майстер-класу. Із нею дуже важко дискутувати чи відстоювати свою точку зору. Тому більшість учасників просто відмовчувалися, а було б цікавіше, якби це був більш виважений діалог і дискусія.

Я звик до наукових конференцій і круглих столів, де люди не перебивають один одного, де слово учасникам по черзі надає головуючий. Де кожен має право висловитися і бути почутим. Тут же все було досить анархічно, що робило повноцінне обговорення неможливим. Власне, це був більше монолог пані Галіної, а не дискусія. І найбільше мені не вистачало саме думок інших учасників. Оскільки це не випадкові люди, то, певен, кожен із них мав що сказати і про оповідання інших, і про власне оповідання. Інтерпретація автором власного твору вже ж точно не менш цікава, аніж інтерпретація критиків чи читачів. Однак такої можливості загалом не було. Утім, можливо, так і передбачено форматом.

Позитивні сторони полягали у тому, що «монолог» був вельми цікавий і корисний, як мені здається, для усіх учасників. І хоча багато сказаного відображали особистий погляд письменниці на фантастичну літературу, однак їхня цінність для мене незаперечна. Хоча із дечим я не можу погодитися повністю.

Звичайно, прив’язування художнього твору до часу і місця його написання є хорошим ходом, коли читач одразу впізнає «своє» і краще на нього реагує. Також це добре сприймає літкритика, бо має місце очевидна належність до національного літпроцесу. Я розумію це, тому останнім часом використовую такі прийоми. Однак якщо автор пише без такої прив’язки, то це зовсім не свідчить про його слабкість абощо. Є безліч геніальних оповідань при читанні яких не зрозуміло де і коли вони були написані. І це їм аж ніяк не шкодить. Іноді це навіть перевага. Однак цей шлях значно важчий, аніж прив’язування, оскільки тут дуже легко невмотивовано скотитися у шаблони і повтори.

Також пані Галіна критикувала радянську стилістику в деяких оповіданнях («Вийти з дому», «Відвідувачі»), що особисто мною сприймалося як плюс, як дуже гарна стилізація та атмосферність. Однак із мого боку це може бути суб’єктивно, адже ні радянської, ні російської фантастики я практично не читав і не читаю, тому для мене це виглядає незвично і цікаво.

Мене дещо здивував вибір кращого оповідання. Хоч мені подобається проза О. Субчака, однак у «Снігах Олімпу» багато недоліків. Оповідання не виглядає як завершений твір, як власне оповідання, воно більше схоже на фрагмент роману чи повісті. Композиційно воно теж неідеальне, лише фінальна фраза рятує слабке, якщо взагалі присутнє, протікання зовнішніх конфліктів. Велика кількість персонажів розпорошує увагу, роль більшості із них для мене незрозуміла, адже для розгортання того сюжету цілком вистачило б і чотирьох. Багато діалогів затягнуті і ніби «ні про що», їх цілком можна було б скоротити. Звичайно, оповідання досить сильне і в ньому є багато плюсів, передовсім гарно схований глибокий внутрішній конфлікт і несподівана розв’язка із певним натяком на катарсис. Однак пані Галіна зуміла побачити в тих недоліках плюси, обґрунтувати свою точку зору, тому і її інтерпретація має повне право на існування.

Також здивувала надто жорстка критика «Вийти з дому». Однак тут, гадаю, справа не в недоліках оповіданнях, а в різних підходах до творчості і фантастичної літератури. Для мене це було чи не єдине оповідання на конкурсі, що мало повноцінну катарктичну розв’язку. Фактичні недоліки, на які вказувала пані Галіна, нічого особливо не змінюють. Можливо, це просто випадок того твору, який не має успіху у критиків, зате має успіх у читачів.

Найбільше ж здивувала оцінка мого оповідання. Я загалом був готовий до ролі невизнаного генія і не чекав, що пані Галіна у своїх оцінках сильно відрізнятиметься від більшості коментаторів на конкурсі. Я неодноразово міркував над критикою, що звучала на конкурсі, однак, зрештою, вніс в оповідання лише косметичні стилістичні правки та кілька додаткових акцентів (наприклад, на неукраїнській ідентичності героя-українця). Оскільки все інше мало бути саме так, як воно було, інакше найцінніше утратилося б. І навіть відсутність у героя мотивацій і ясного психологічного портрету були мотивовані.

Однак пані Галіна зрозуміла оповідання як воно задумувалося, що було дуже несподівано і, звичайно, дуже приємно. Це не класична фантастика, не жарова проза, тут фантастичні елементи — лише засоби, а не мета. Особливо мені сподобалося, коли на пропозицію однієї із учасниць показати в оповіданні мешканців зони ізоляції, пані Галіна мовила: «А чи вони взагалі існують?» Це було дуже глибоке проникнення у суть оповідання. Безперечно, у автора має бути досить чітка картина художнього світу, його внутрішньої логіки і взаємозв’язків, інакше цей світ не триматиметься купи в тексті. Однак не можна показувати це все читачу, а найкраще лишати можливості для різних, рівнозначних і взаємодоповнюючих інтерпретацій. Коли в мене самого під час перечитування щойнонаписаного оповідання виникли сумніви в існуванні тих мешканців, я зрозумів, що текст удався. Оповідання про таємницю, про неосяжне, про довіру. І велика кількість негативних реакцій, обурення — це знову ж таки гарне свідчення. Бо погані тексти не викликають обурення, вони просто ігноруються і не помічаються.

Також мені дуже сподобалося як було сказано про суть мистецтва у цілому. Коли художній твір можна без втрат переказати — це поганий твір. Коли переказати неможливо, або ці перекази у різних людей будуть різними — твір хороший.

Sergiy Torenko