Ми вкрали своє майбутнє

— Обережно з капсулою! Андрію, перевір зразок атмосфери ще раз!

— Я перевірив двічі: основні гази, інертні домішки — все відповідно до взятої проби!

— То перевірте втретє! — майже зриваючись на крик, сказав доктор Фокас своєму асистенту Андрію Волошку. — Ви розумієте, з чим ми працюємо і яка відповідь... Ні — яка можливість у наших руках? Перевірте ще раз!

— Вже, все в нормі згідно з заданими параметрами.

— Дякую, Андрію, і вибачте — я трохи схвильований. Ми стоїмо на порозі великого відкриття. Це — наш шанс на зоряне майбутнє.

— Я його собі трохи інакше уявляв… — сказав Андрій, не поділяючи шефів ентузіазм. — Келлі приготувала декілька видів харчової суміші, а також внутрішньовенну підтримку на крайній випадок.

— Дякую, я гляну пізніше.

Герметична капсула їхала по коридорах секретної лабораторії, люди в халатах зі знаками біологічної загрози та блиском в очах жадібно пожирали її. Капсулу приєднали до герметично-стерильного контейнера із власною атмосферою. Індикатори готовності показали зелений колір, Андрій активував голографічний інтерфейс, вирівняв тиск, перевірив показники ще раз і відкрив шлюз. Доктор Фокас зі свого терміналу вивів картинку на весь розмір передньої стінки контейнера, персонал скупчився півколом біля нього. «Лишень попкорну бракує», — подумав Андрій і продовжив далі. Ліжко на гравітаційній підвісці випливло з капсули та м'яко зафіксувалося в центрі. Перше, що впадало в око, колір шкіри: він був блакитний, майже синій на шиї, сосках і суглобах. Її волосся кольору стиглого жита з тоненькими білими пасмами покривало голову від лоба, оминаючи скроні, й звужувалось до основи шиї. Це було трохи дивно, але за земними мірками її обличчя можна було назвати вродливим — усі пропорції майже відповідали золотому перетину. Колір і розріз очей приховували закриті повіки. Весь стан інопланетянки виглядав граційно й атлетично. Тяжіння на Проксімі Б¹у сузір’ї Центавра складало 0.93G.

— Ентаксі², — сказав доктор Фокас, — Лілу, ініціюйте протокол запуску сканування й чекайте відмашки!

— Так, докторе!

— Келлі, що з бекапом?

— Другий генератор в режимі очікування, запасний сет препаратів і реактивів є, все згідно протоколу!

— Народ, — підвищив голос Фокас, — всі по місцях, відлік пішов!

— Андрію, підстрахуйте Келлі й будьте напоготові в разі будь-чого, — доктор глянув на нього з притиском.

Вузли агрегатів перевірили ще раз, персонал зайняв робочі місця, відлік на екрані показав чотири нулі. Лабораторію заповнив тихий, низький шум, обладнання ожило й розпочало виконувати свої функції. Лікар Таміка запустила сканер, доктор Фокас збільшив зображення й поставив маркер між двома хребцями. Келлі навела лазерну мітку на спину і підвела роботизовану руку маніпулятора. Спалах ультрафіолету для дезінфекції, й голка діаметром декілька мікрон увійшла в плоть, пробивши синю шкіру. Сканер показав підвищення нервової активності, Таміка додатково ініціювала дозу наркозу. Келлі продовжила проводити голку між хребцями, Андрій страхував.

— Стоп, — скомандував доктор Фокас, — тут якась невідома структура. Запустити глибинне сканування. Ми не знаємо, як об’єкт відреагує на таке втручання. Келлі, збільш кут на чверть градуса, отак!

Процедура продовжилась, голка увійшла в спинний мозок і зробила забір генетичного матеріалу. Доктор Фокас запустив додатковий протокол:

— Келлі, стоп! Докторе, що ви робите, ми ж обговорили це?!

— Нема ніякої загрози, продовжити!

— Ні, ми не знаємо, як її організм відреагує на цей мікрозонд, так не можна.

— Андрію, нам треба з чогось почати, зніміть свій блок!

— Ні, це неприпустимо, неетично, ми можемо завдати непоправної шкоди...

— Наші інвестори вимагають результатів, а де їх взяти, не підкажеш? Мені розказувати тобі, чим ми тут займаємось!!!

— Я не дам цього зробити, й крапка. Хрін з вашими інвесторами, через них ми й займаємось цим...

— Візьми себе в руки! — крикнув Фокас.

— Докторе, ви, здається, мене не розчули, я представник від об’єднаної палати й не погоджуюсь з цією процедурою! — його опонент почервонів від люті, скриплячи зубами.

— Завершуйте, Келлі! Всі до роботи, результати потрібні сьогодні ввечері, крайній термін — до завтрашнього ранку!

Андрій зайшов у ліфт і натиснув кнопку «До посадкової платформи», в останній момент до кабіни вбігла Таміка. Ліфт у тиші доправив їх на поверхню, вони пройшли до парапету, вдихаючи свіже, морозне повітря. Він дістав тютюнову цигарку, зірвав блокфільтр і запалив, жадібно вдихаючи дим.

— Ой, вибач, де ж мої манери, пригощайся!

— Я кидаю!

— А я не палю, але нервове напруження, трясця...

— Якось дивно все пішло, вони не сказали, що це буде розумне створіння, — нервово відповіла жінка. — Фокас не пробачить тобі такого!

— Мені якось дуже збоку на цього бундючного індика, але те, що тут заварилось! І вийти з цього я вже не маю права. — Андрій нервово затягнувся. — Вони ж заштрикають її!

— Це точно, а я скоро звалю звідси, не для того я давала клятву Гіппократа³!

— Як, дозволь поцікавитись?

— Це таємниця поки що, я вагітна! — щиро посміхнулась жінка.

— Вітаю, давно дізналась?

— Вчора!

— Я — могила, Франсуа нічого не довідається. Радий за вас!

— Як ти здогадався, ну-у-у? — вона знову щиро засміялась.

— Він дивиться на тебе, як кіт на сало, та й ти на нього!

З ліфта вибіг охоронець і з серйозним виглядом промовив до Андрія:

— Вас всюди шукають, що з вашим інтеркомом, давайте швидше!

— Що сталось? — він напружився.

— Об’єкт Альфа прокинувся, — Андрій прожогом кинувся до входу.

Вона сиділа навпочіпки, ще дезорієнтована, але лють прямо сипала іскрами з її сірих очей. Фокас затемнив прозору стінку й вивів зображення на великий екран. Група силової підтримки одягала спорядження. Весь персонал, хто не був зайнятий, прикипів до монітора. До лабораторії вбіг Андрій:

— Де вас чорти носять, коли ви потрібні?! — гримнув Фокас.

— Що тут?

— Пройшов нервовий імпульс, виділився якийсь гормон і нейтралізував дію нашого наркозу!

— Ви змогли просканувати її? — інопланетянка спробувала пробити стінку ударом ноги.

— Усі данні на твоєму терміналі! Може, запустити газ?

— Докторе, ми вже обісрались з наркозом, ви хочете ще раз? — він підвищив тон.

— Є інші варіанти?

— Може, ксенопсихолога сюди, бронежилет, і скеруйте весь обчислювальний ресурс на розшифровку психічних та мімічних реакцій і всього, що вона скаже.

— Це безумство!

— А травити газом живий, розумний індивід — це верх гуманізму! — Андрій швидко одягнув бронік, натягнув білий халат. — Хтось знає спектр її сприйняття кольорів?

— Майже, як у нас, невелика відмінність у відтінках, також слабо сприймає інфрачервоний і ультрафіолет у нижніх межах.

—Візьмеш брізер про всяк випадок? — запитала Лілу.

— Відчиняй, по приладах — все в нормі! — скомандував він і зайшов до камери.

Двері зачинились, тиск вирівнявся, його рука повільно потягнулась до задрайки. Люк неспішно прочинився, вона зреагувала миттєво: обернулась та згрупувалась в оборонній позі. Андрій виставив руки долонями назовні, поволі входячи до камери. Він зробив крок, хотів ще один, але голос з інтеркома підказав, що ймовірність атаки зросла до вісімдесяти дев’яти відсотків. Науковець зупинився, присів і дістав з кишені кольорову крейду. Вона уважно стежила за кожним його рухом, Андрій намалював символ, що зображував двох гуманоїдів, які протягують один одному руки, й дуже обережно штовхнув жовтий шматочок до інопланетянки. Вона ж залишились сидіти на своєму місці, прикривши груди лівою рукою. Андрій намалював сонце, вона навіть не поворухнулась. Чоловік пильно глянув на неї й відмітив гармонійність її тіла, і його осяйнуло. Андрій обережно зняв свого халата й протягнув його до неї, помітивши, як при цьому жесті колір її зіниць змінився з сірого на карий. Вона також протягнула руку, але не наважилась зробити крок. Андрій заплющив очі та опустив голову. За мить він відчув, як халат вислизнув з його пальців, інтерком коментував кожен її рух. Розплющивши очі, він глянув на підлогу, одного з намальованих людей тримали ще двоє:

— Вибач, це так і є! — вона дивилась йому прямо в вічі. Після короткої паузи він продовжив. — Я — Андрій, а ти? — при цьому він показав на себе, а потім на неї.

— Сіоніс, — промовила вона через якийсь час, і колір її очей змінився на зелений.

То був довгий день, наступного Андрій приніс кілька тюбиків їстівної суміші й пару пляшок води. Інопланетянка лише глянула, але не торкнулась до них, сканування фіксувало часткове зневоднення її організму.

— Це смачна вода, — сказав Андрій, підійшов на середину й відпив з однієї із двох пляшок.

— Сан-ві ку намас-о, — промовила дівчина.

— Зараз я тобі дещо покажу, — він дістав термінал з голографічним екраном і запустив коротке навчальне відео для дітей.

Сіоніс взяла пляшку й відпила, Андрій вивів на екран список і штовхнув термінал до неї. Вона проглянула все й тицьнула на піктограму хлопчика в душі, потім помахала долонею. Інтерком у його вусі інтерпретував цей жест як «ні». Андрій обережним рухом закрив відео, вона вибрала наступну — «дівчинка на унітазі» й штовхнула термінал до нього.

— Я титанічний йолоп! — вигукнув чоловік і повільно вийшов. — Аві, Келлі, Бойко, потрібно швидко організувати санітарний пункт!

— Ми можемо приєднати санмодуль польової станції з іншого боку контейнера, за годину впораємось, — відповів Ярослав.

— Слушно, — додав доктор Фокас. — Це доступ до біоматеріалів, так навіть краще, вона сама нам допоможе.

Всі присутні поглянули на нього.

— Що ви маєте на увазі? — голос Андрія спохмурнів.

— Початковий план провалився, але ми маємо продовжувати. Стан стресу тільки заважатиме, а так у нас є непоганий шанс дізнатись навіть більше, ніж ми очікували. Завтра прибуває команда лінгвістів з Тайбею, Києва та Сіднею, також ми підсилимо відділ ксенопсихологів двома провідними фахівцями.

— Я розумію навіщо, але вам який з цього зиск?

— Більший спектр досліджень, більше фінансування, — криво посміхнувся він.

***

Іншопланетянка якраз ганяла з боку на бік енергетичну пасту по безпечній тарілці для піддослідних. Андрій влетів з картонною коробочкою, його очі сяяли скаженим світом — добрим!

— Нарешті я провів цих дурбеликів, — він присів на сусідній стілець і поклав на стіл коробку.

— Решту проводяти?

— Включи асистента!

— Всі чути, душа думає!

— Увімкни на наш оффлайн словник!

— У тебе радість очі й рот, чому ти такий задоволенні?

— Відкрий і дізнаєшся, а ще в мене буде інший сюрприз!

Сіоніс зняла паперову кришку, всередині була ще одна кольорова, вона зняла її також, залишилась блискуча фольга.

— Ще один тест? — вона із пусткою в погляді подивилась на нього.

— Ото заладила, відкривай! — дівчина підділа її нігтем і зірвала.

— Колір грязюки в Дінх-ра...

— Так-так, візьми трішки на ложку.

— Грязюку? — її очі округлились.

Він не стримався у своїй нетерплячці й облизав фольгу.

— Ритуальна грязюка? — перепитала вона з ноткою цікавості.

—Ритуальна, ритуальна й дуже смачна, я місяць все перевіряв і готував, тож давай, спробуй!

— Все ж таки це тест… «Ок, малий»!

Сіоніс обережно провела ложкою по коричневому плесу, вона запотіла, іншопланетянка придивилась пильніше.

— Холодно, низька температура!

— В цьому й фокус, я не покажу тобі відео з мережі, просто повір мені!

Дівчина напружила всі свої відчуття, розкрила рот і дуже обережно, наче то найгіркіша пілюля, поклала ложку на язика. Її зіниці розширились та перебрали усі кольори райдуги, весь стан виструнчився, язик розтер вміст ложки по піднебінню, бліде обличчя торкнула посмішка.

— Холодно й смак — смачно-холодно, солодко та ще багато, але слів нема! — вона глянула йому прямо в очі. — Ще!

— Звісно, можеш з’їсти хоч увесь кілограм, чи краще давай першого разу пів, а то діатез чи щось подібне... Та я все перевірив сім разів — шоколадне морозиво цілком сумісне з твоєю травною системою, ніякої шкоди для метаболізму. І я справді хотів, щоб у тебе був позитивний перший досвід від земної кухні — ми не такі варвари — ну, більшість. А ще ось це!

Андрій пробігся командами по своєму голографічному терміналу, й стеля посіріла, потім набула насиченого синього кольору з пурпуровим в одному куті. На ньому проступили рожеві, сиві та зеленувато-жовті хмари. Він згенерував небо її домівки. В Сіоніс опустились руки, ложка так і залишилась в роті, вона зкліпнула кришталеву краплинку.

— Воно не справжнє, але я дякуваю-дякую за цей шматочок чогось рідного.

— Можна взяти пробу сльози? Бо вони ж не відчепляться, я маю їм щось давати за це!

—Жива вода з очей — калім-су, «ок, малий», — її очі набули смарагдового кольору. — Вдома на самій Півночі є великий древній храм «Су», вони вірити у її життєву силу, то лише історія, але дуже гармонійна!

— Ще місяць, і ти таки зможеш обходитись без асистента в розмові.

— Ти будеш посміховисько з мене, — дівчина занервувала, — а ще принесеш холодного смаку?

— І не тільки його, просто є деякі труднощі з... — він замовчав. — Я трохи боюсь годувати тебе всім підряд без належної перевірки!

— «З-з» — я так його тепер і буду кликати, надокучливий «З-з»!

— Ти про Фокаса? — він розсміявся. — Як мітко ти вловила саму суть його натури.

— Можна?

Вона взяла його руку й намалювала волохату, смугасту та пузату муху.

— Я тебе не боюсь! — раптом промовила Сіоніс. — Відчувати, що ти інший, ніж «З-з»!

— Не хочу тебе розчарувати, але я також беру участь у твоєму полоні!

— І несеш страждання муки — очі не міняти кольрів, та я вже навчилась читати по них.

— Дякую, Сіоніс, але я не вартий навіть цієї краплинки щирості від тебе, — він дістав термінал, запустив програму сканування. — Посидь трішки спокійно.

За хвилину:

— До завтра!

— Спокі-нокі?

— Добраніч, «спокі-нокі» — то для близьких друзів, і зараз ранок!

— Андрію, — він зупинився й озирнувся, — спокі-нокі.

Вона посміхнулась!

Минуло кілька тижнів звичайної лабораторної рутини, їхній комп'ютер нарешті закінчив попередній аналіз геному іншопланетянки. Результати вразили всіх: геном Сіоніс був дуже схожий на людський, і склалось таке враження, що колись дуже давно два види могли мати спільного предка. Еволюція в двох різних світах, хоч і з подібними умовами, погнала розвиток за схожим сценарієм.

Він зайшов до неї наступного дня, Сіоніс була в кращому, ніж зазвичай, настрої і заговорила перша:

— Очі сумний, як водоспад, чому?

— Великий З-з хоче, він наказав...

— Не хочу чути сьогодні про набридливого З-з! — вона перервала його.

— Сьогодні тобі знову робитимуть процедуру, — вона стисла губи, Андрій опустив погляд вниз.

— Який різниця — в раба не питають згоди!

— Це неправильно, ми не повинні, так не можна...

— Ти це розумієш, вони — ні! Їх покарають, буде дуже боляче й страшно, невинним також.

— Про, що ти говориш? Увімкни мережевий асистент!

—Джа повернуться за мною, в моєму світі такого не пробачають — вони спустошать все, загине багато невинних.

— Джа, кого ти маєш на увазі?

— Каов-юн Джа — це… — Сіоніс щось шукала в терміналі. — Важко перекласти! Вони, як ордени, ні — міністерство чистоти. Дуже впливовий орган у нашій ієрархії! Каов-юн Джа вирішують справи розселення по планетах, видають укази на знищення аборигенів, якщо їх визнано такими, що несуть загрозу. А саме Джа — дуже могутнє воїнство. У нас є дві армії, армія щита — оборони, до неї входять усі без винятку та армія нападу — Джа. Вони живуть за кодексом честі й готові виконати будь-який наказ Каов-юн, якщо він не суперечить кодексу. А оскільки Каов-юн складає кодекс, вони завжди виконують його накази.

Андрій глянув на неї та опустив погляд, не зміг знести того оксамиту її очей і промовив:

— Боюся, наші розумаки зробили так, що про тебе ніхто не довідається, — Сіоніс лише сумно посміхнулась у відповідь. — Хвилинку твої уваги, і я швиденько закінчу.

Він приступив до рутинних тестів.

— Мені дуже смішно з вашого Чапліна!

— Вибач?

— Чарлі Чаплін — дуже смішно, приємні емоції!

— Він був метром! — вона здивовано глянула.

— Одиниця вимірювання?

— Ні, — він зловив себе на думці, що йому подобається вираз її обличчя, коли дівчина виглядає здивованою, — майстром своєї справи — генієм. Є ще Луї де Фюнес, у нього кольорове кіно, увечері я скину його фільми, якщо забажаєш.

Він саме закінчував з процедурою. Вона кивнула у відповідь та промовила:

— Спочатку я дуже боялась і навіть не тортур, а самотності в цьому полоні, та тепер вже ні!

Андрія ще більше вразила сила її духу, стрижень всередині, який надавав сил і дозволяв не зламатись у цьому ворожому середовищі. Він підготував Сіоніс до процедури, вона виглядала спокійно й не виявляла жодних ознак стресу, знала: він не дозволить їм нашкодити їй. Все пройшло успішно, Фокас лише спідлоба поглядав на Андрія та гиденько крив про себе матюками на чому світ стояв.

Таміка протерла спітніле обличчя носовичком і кивнула Волошку, проходячи повз. Завідувач підізвав Келлі, а потім і його, вивівши графіки останніх результатів на великий екран.

— Ви знаєте, що це означає? — Фокас виділив одну порівняльних діаграму.

— Те, про що багато науковців сперечались протягом тривалого часу, — відказав Андрій.

— Ну, ми бачимо підтвердження теорії подібності розвитку еволюції за схожих умов, — додала Келлі.

— Так-так, це все дуже прекрасно — я про практичну сторону цієї кампанії, — він приязно усміхнувся. — Це ж прискорить наші дослідження, нарешті ми знайшли хоч щось справді варте уваги й того фінансування, яке нам виділяють.

— Докторе, — Андрій серйозно глянув на нього, — ви ж розумієте, й зараз це підтвердилось дослідами, що ми тримаємо в полоні представника розумної цивілізації, ба більше — ми ставимо досліди над ним!

Фокас лише відмахнувся та зробив вигляд, що його асистент сказав якийсь милий і невинний жарт.

—Келлі, розпочинайте підготовку генетичного матеріалу для програм «Стармайнер» і «Спейсранер »!

— Ми не отримали необхідних допусків, — Андрій гнівно глянув на нього.

— От і займіться цим, підготуйте все для транспортування піддослідного об’єкта на двадцять перше. Вони хочуть поглянути на неї!

— Докторе, в нас вже майже сто років, як заборонили диких тварин в цирках, а ми зараз говоримо про живу істоту — розумну, між іншим.

— Ви мене дістали вже з цим вашим гуманізмом. Я не покладаючи рук працюю для зниження індексу експлуатації планети. Ще кілька десятків років такого халатного господарювання, й від нашого світу залишиться пшик. Мені глибоко шкода її, але це єдиний шлях для продовження програми колонізації. Вона витримує такі дози космічного випромінювання, що нам і не снилось...

— Як ви, — він витріщився на завідувача, — ви не мали права, ви ж могли нанести непоправної шкоди!

— Вам, чистоплюям, не зрозуміти, справжня наука — це завжди ризик, — він самовпевнено усміхнувся, Келлі втупилась у підлогу, вона все знала! — Такі, як ви, вже очолили колонізацію Марсу, й що з того? Ми витратили купу ресурсів і часу, а натомість отримали червоне каміння, якому ціна пів кредита в погожий день на біржі ресурсів!

— Так, ми послали туди спочатку роботів, і саме тому не змарнували жодного людського життя дарма!

— Робот не може замінити людину!

— Проблема довгострокового перебування в глибокому космосі не вирішена!

— От ми її тут і вирішуємо.

— Як? Наштампувати генномодифікованих клонів, а тоді надати їм громадянство, назвати марсіанами, й усе — кінці у воду?! Звісно, завжди можна сказати — вони самі такими стали, випадкові мутації!

— Ви гарно це придумали, мені подобається. Це зняло б багато надуманих проблем.

— Докторе, чесно, скільки вам заплатили?

— Ви до стількох і рахувати не вмієте, нам платить об’єднана палата, — він примружив око та єхидно посміхнувся, зупинивши погляд на модулі Сіоніс. — Вона — це ключ, наш єдиноріг! Трішки вдачі, й нам вдасться виділити потрібні фрагменти ДНК, які відповідають за ці її здібності. Ти хоч раз думав про те, що вона казала?

— Про що саме? Вона ж не папуга, ми багато про що говорили.

— Якщо ті наші дрони справді залишили якійсь слід, який приведе їх до нас, нам доведеться вступити в конфлікт з її цивілізацією!

— Отримаємо по заслузі за скоєне зло!

— Нема слів! — Фокас розвів руками.

— Ваша воля, ви б розпорошили її на атоми, лише б домогтись свого!

— Так, її та багато інших — це необхідні жертви для успішного конкурування чи виживання взагалі!

— Кілька диктаторів двадцятого століття вже говорили щось подібне, всі дуже погано скінчили!

— Це погроза?

— Застереження з минулого!

— Досить вже цієї софістики, ви або виконуєте покладені на вас обов’язки, або валіть звідсіля, — він показово розвернувся й пішов з лабораторії. — Щоб все було готово на двадцять перше!

***

Вона милувалася цим видовищем, доки вони не увійшли в хмари, а потім взагалі скрикнула від захвату, побачивши поля незайманого сніжно-білого покривала.

— Ця планета прекрасна, рай, мій світ сповнений більш тривожними кольорами!

— Ага, а вид з місяця на неї взагалі заворожує, тим печальніше з огляду на те, як ми гвалтуємо її!

— Гвалтуєте? — повторила Сіоніс.

— Люди довели індекс експлуатації — навантаження на екосистему — майже до одиниці. Лише ми вирішили проблему з глобальним потеплінням, з’явилась нова — засмічення продуктами розпаду літія. Вирішили ту проблему, зараз вже боремось з генетичним забрудненням біосфери і перенаселенням. У нас завжди одна нога звисає з урвища, й колись же фарт банально може скінчитись, і все полетить під три чорти!

— Ти знаєш, у своєму світі я була тим, хто вивчає та записує хроніки життя рослин — ботаніком по-земному. Тут все таке цікаве, екосистема настільки збалансована й гармонійна — це просто заворожує.

— Тим паскудніше я себе відчуваю!

— Каов-юн контролює генетичний розвиток, вони брали багато корисного від інших видів і все ж не змогли досягти такого балансу!

—Контролює, як?

— У деяких наших жінок є дар підвищеної генетичної адаптації, це дуже почесно — бути жрицею-лікані. Вони розвивають необхідну якість у свого потомства: складний механізм збереження виду в ворожому середовищі мого світу.

— Ви користуєтесь генною інженерією?

— Не зовсім так, як це робиться тут, — Сіоніс швидко проглянула статтю. — В нас це більш природний процес! Жриці-лікані можуть об’єднувати свою нервову систему з вибраними особинами — стать, вид не мають значення — й виокремлювати потрібну властивість. Більшість дітей, народжених після такого ритуалу, будуть нести її в собі. Надокучливий З-з робить щось схоже?

Він кивнув у відповідь і запитав:

— Вид не має значення?

— Так, головне, щоб нервові системи були сумісні! Я думаю, що ти б також підійшов.

— Що ж з мене взяти?

— Розум, кмітливість.

Він наче аж трохи засоромився від тих її слів.

— А наступне потомство має якісь генетичні проблеми, захворювання?

— Майже ніколи, це дуже гармонійний процес, нова властивість проявляється поступово за кілька поколінь, якщо робити все правильно.

— Контрольована гібридизація?

— Не можу зрозуміти, нема значення слова!

— Давай змінимо тему, розкажи краще щось цікаве по себе.

Вони й не зчулись, як промайнули дві години. Транспортник м’яко опустив своє композитно-титанове тіло на злітно-посадкову платформу, ескорт залишився в повітрі. Іншопланетянка, справжня й жива — Сіоніс — викликала фурор. Кожен хотів підійти й сфотографуватись біля клітки-модуля на пам’ять — історична подія, значення якої важко переоцінити. Протоколи безпеки та ціла купа незрозумілих людей у костюмах, вони говорили кілька слів, фотографувались і безлико зникали.

Конференція розпочалась після ланчу. Засідання відкрив представник від об’єднаної палати урядів Землі, другим був представник «Першої космічної гільдії», потім на трибуну вийшов Фокас, такий весь поважний та надутий, як той індик у шлюбному танці. Він театральним жестом освітлив стінку транспортного модуля й вивів зображення Сіоніс на екран, залом пробігло хвилювання. Доктор розказав аудиторії про переваги, які має ця іншопланетна форма життя та як людство може використати їх у своїх цілях. На екрані засвітились дві назви: «Стармайнер» і «Спейсранер».

— Гільдія візьме на себе тестування проекту на своїх астероїдах. Якщо все піде за планом, то років за десять ми зможемо оживити провальну компанію з колонізації Марсу, яку так невдало запустила КАЗ⁴! Прошу, ваші запитання?

На екрані з’явилось зображення старого професора з Одеського медуніверситету.

— Ви ж розумієте, що цим ми порушуємо закони, які ж самі прийняли півстоліття тому?

— Ті закони були рудиментами ще під час їх прийняття! Ми затиснуті в клітці рідної планети. Що робити, коли індекс експлуатації досягне одиниці? — Фокас обвів весь зал поглядом. — Наші проекти — це і є відповідь на питання. Ми зможемо запустити тераформінг Марсу й зробити його повністю придатним до життя в найближчому майбутньому!

Зал замовк.

— А що робити з цими, я навіть не знаю, як правильно їх назвати? — запитав один з депутатів.

— Продовжувати колонізацію і перекинути їх на інші підходящі планети, — з єхидною усмішкою відповів Фокас. — Ми вже точно знаємо, що не одинокі у всесвіті. Хоча всі наші сигнали та спроби першого контакту були проігноровані, наступить мить, коли нам доведеться зустрітись, і краще, якщо ця зустріч відбудеться на рівних.

Він ще багато говорив, а вони задавали свої правильні етичні запитання, схвально аплодуючи його відповідям. За кілька хвилин до голосування слово надали Андрію Волошку, він явно нервував:

— Ми зібрались тут, шановні депутати, гості та представники, щоб вирішити дуже важке морально-етичне питання, і я хочу нагадати всім присутнім, що в тій клітці не звір, а істота розумна. Ці досліди аморальні з точки зору людяності й гуманності, та ще більш аморальними є ті проекти, які представив сьогодні доктор Фокас. Тут вже звучало питання, що ми будемо робити з цими людьми, а я б ще хотів додати: які права ми їм надамо? Чи будемо вважати їх тваринами, як колись рабів з Африки? Подумайте про це, коли будете голосувати. Мій звіт у вільному доступі, не полінуйтесь витратити кілька зайвих хвилин. Дякую!

Йому також всі аплодували, та велика політика дуже цікава річ: Фокас отримав дозвіл та навіть бюджет, частину якого безкорисно погодилась надати «Перша космічна гільдія»!

Вони відлітали ввечері, Андрій зайшов у модуль, його аж трусило від злості. Він дістав текілу й перехилив пляшку з горла, присівши в дальньому куті модуля.

— Що це за ритуал?

— Ритуал гасіння внутрішньої пожежі вогняною водою!

— Все погано?

— Ага, гроші рулять світом, я зневірився у людстві! Якщо твої Джа прилетять, то першим хай спалять цю профанацію на світовий уряд!

Сіоніс підійшла, присіла біля нього й промовила голосом, сповненим страху:

— Я не зможу тебе врятувати, не пощадять нікого!

— Може, воно й на краще!

— Не говори так, тобі потрібно залишити те місце і сховатись там, де мало людей. Вони випалять всі ваші великі міста, а коли знайдуть мене, тут залишиться лише розплавлена скеля.

— Схоже, ті жадібні бовдури не сприймають серйозно такий розвиток подій, — Андрій дістав свій портативний шокер і вклав його в її тендітну руку.

— Що це?

— Якщо накрутити на максимум, вирубить будь-кого!

Він покірно підставив шию.

— Єдиний «близький друг», так здається це називають на Землі, який підтримує мене тут, — вона скліпнула сльозу і прихилила голову до його плеча.

— Це називається стокгольмський синдром⁵.

— Ні, в мене був би цей синдром, якби я співчувала смердючому З-з та прийняла його ідеї, — він з подивом глянув на неї. — Я не могла зрозуміти своїх почуттів до тебе на перших порах, і коли отримала доступ до мережі, то спробувала знайти відповідність у ваших джерелах. Я теж науковець, не забувай.

Він знову дивився в оксамит її очей.

— Мені від цього ще прикріше, — Андрій перехилив пляшку, текіла булькнула.

***

Все розпочалось через кілька днів. Спочатку повністю зник зв’язок, а потім прийшов шалений шторм, планету накрив один суцільний ураган: грім та блискавки небаченої сили й частоти, руйнівний вітер, потужні цунамі, град неймовірних розмірів та температурні коливання. Стихія лютувала лише одну добу, а наробила такого лиха, якого людство навіть уявити не могло, хіба тільки прочитати в кількох релігійних книгах. З лиця Землі були стерті цілі прибережні міста, кількість жертв вимірювалась сотнями тисяч, якщо не мільйонами. Планетарний уряд на плавучому острові — Терра Нова також зник в глибинах Атлантики.

Все покотилось в тар-тартари й це сталось за два неповні дні, а на третій розпочалось вторгнення. Воно виглядало настільки нереально, наскільки й страшно, на вістрі атаки чужинців були дракони. Вони йшли в бій першими: летючі ящури в панцирі. Земляни нічого не могли протиставити цим швидким, вертким монстрам, які безумовно слухались своїх командирів, не зважаючи на пошкодження. Ця біологічна зброя була просто ідеальними машинами вбивства в умовах міського бою, важка техніка не встигала наводитись на них, а все інше їх попросту не брало. Наземні бої радше походили на бійню, але здаватись ніхто не міг і не хотів, бо полонених не брали. Та все ж прибульці зустріли запеклий опір, так відчайдушно люди не бились, мабуть, з часів великих тотальних воєн. Залишки планетарної оборони зуміли у надкороткий термін самоорганізуватись й дати бій гідний самого Ганнібала. В якийсь момент навіть з’явився вогник примарної надії, коли літуни зуміли знищити великий корабель загарбників на навколоземній орбіті. Зрештою кожна пташка має сісти на грішну землю, щоб відпочити, де на неї вже чатував хижак. Земляни нічого не змогли протиставити загарбникам на суходолі, їхня несподівана тактика виходила за рамки зрозумілого. Уся відвага та подвиг пілотів нівелювався неспроможністю наземних сил успішно оборонятись та захищати їх — пташкам попідрізали крила у гнізді. Кривавий то був час відваги, але шальки терезів день за днем невпинно схилялись на бік ворога. Загарбники оцінили сильну сторону оборонців і вже знали слабку, по ній і вдарили, збільшивши чисельність тих, кого вціліли потім назвали Смоугами. Так вони й залишились на сторожі зруйнованих міст, їхньою суворою вартою.

______________________________

¹ Проксима Центавра b — екзопланета в системі червоного карлика Проксима Центавра, найближчої до Сонця зірки. Розташована на відстані близько 4,25 світлових років.

² Εντάξει (Entáxei) — добре в перекладі з грецької мови.

³ Клятва Гіппократа — присяга, авторство якої приписують «батькові медицини» Гіппократу.

⁴ КАЗ — космічна агенція Землі.

⁵ Стокгольмський синдром — психологічний несвідомий захисний стан, який характеризується прив'язаністю жертви до кривдника.