Львів - Ріо-де-Жанейро

Пасажирський салон дирижаблю обшито червоним оксамитом. Біля бару - маленька черга. Бармен Макс, молодий негр, демонструє дива швидкості. Коктейль за коктейлем з'являються на стійці.

- Бренді-Олександр для пана Проценка, - Макс білозубо усміхається. - Віскі з содою для пана Шульца. Херес для панни Краєвіч.

Отримавши замовлене, пасажири повертаються до м'яких крісел і продовжують бесіду.

- Чому Ви весь час називаєте дирижаблі "цепелінами"? - питає майор Кац, з Палестини.

- Термін "цепеліни" означає усі жорсткі дирижаблі! - пояснює професор Байда. - Бо перша модель сконструйована графом Цепеліном, коло 70 років тому.

- Чому б тоді не називати радіоприймачі "марконі"?

- Ви не вмієте вести аргументовану дискусію! - ображається Байда.

- Можливо. Я військовець, а не вчений.

Леді Честер заходить до салону. На ній - елегантна чорна сукня з глибоким декольте. Діамантовий обруч тримає золоте волосся. Проходячи повз майора, вона ледь помітно усміхається.

- Вибачте, волію замовити віскі, - каже палестинець професорові і підводиться.

- Що нового у світі? - звертається Байда до іншого сусіда.

Пан Проценко відривається від газети.

- Пишуть, що скоро дирижаблі літатимуть до Києва. На Троєщині вже будують аеровокзал.

- Так далеко від міста!

- Пишуть, що туди протягнуть гілку підземного потягу - метрополітену.

Худорлявий чоловік у кутку підозріло зиркає у їхній бік. Він завжди тримається осторонь і уникає розмов. Кажуть, що це більшовик з Західної Росії, але хто такий і у якій справі мандрує - невідомо.

Майор Кац поспішає до бару, коли хтось бере його під руку.

- Вибачте за клопіт, - швидко вимовляє пан Паскас, - Нашу пресу цікавлять поточні перспективи сіоністського проекту. Ваші коментарі?

Молодий литовський журналіст, він їде звітувати про нову столицю Бразилії, яку щойно закінчили будувати. Дорогою шукає нові сюжети. Він вже втомив професора Байду розпитами про ймовірність підкорення "енергії атома", і тепер взявся за інших пасажирів.

- Як Вам сказати? - Кац дивиться на барну стійку, де скучить Леді Честер. - Наразі у підмандатній Палестині 900 тисяч гебреїв і стільки ж арабів різних конфесій. Так воно, певно, і залишиться, бо майже не маємо нових колоністів. Ніхто не хоче їхати. У Європі та Америках гебреї асимілюються: нова генерація - та взагалі перемішалася з оточенням.

- Так є, - киває Паскас.

- Отже, як закінчиться американський мандат на Палестину...

Десь б'ється скло.

- Ви геть нічого не розумієте! - чути голос професора Байди. - Ваші аргументи - на рівні початкової школи!

Усі повертаються до тих, що сперечаються.

- А я Вам повторюю, що двічі відвідував королівство Неджд, - заперечує Проценко. По брюках в нього стікає коктейль бренді-Олександр, що пролилося за мить до падіння бокалу. - І на власні очі бачив: у світі ісламу, деякі жінки ще й далі носять паранджу.

- А я відпочивав у Ялті! - обурюється професор. - Кирим - ісламська держава, а всі вбираються за паризькою модою!

- Панове, не сваріться, - сміється панна Краєвіч, - Вип'ємо ще по чарці.

Усі пристають на пропозицію.

Панна Краєвіч п'є херес у центрі салону. Чоловіки гуртуються навколо.

- Як мурашки, - іронізує леді Честер. Разом із Кацем вони сидять біля бару. Непомітно для всіх, Честер торкається полковника стегном.

Зі співучим білоруським акцентом, Краєвіч розповідає щось веселе. Чоловіки дружно регочуть.

- Але, мадмуазель, - серйозно каже пан Шульц. - Видно, що в Ваших жилах тече арійська кров. Світле волосся, блакитні очі, правильна форма черепа. А таке витончене почуття гумору властиве лише нашій расі!

- Ви расист? - сміється панна Краєвіч. - Ах, мода сорокових років!

- Не бачу нічого смішного, - ображається Шульц. - Звісно, що тепер, коли наш провідник пішов на заслужений відпочинок...

- Хвилиночку! - оживляється пан Паскас. - Ви - послідовник художника Шикльгрубера?! І Ви знаєте його особисто?!

Він вже мріє про інтерв'ю.

- Я двічі потискав руку вождя! - оголошує пан Шульц. - Одного разу він навіть привітався зі мною!

- Я десь читав, - зауважує Проценко, витираючи серветкою брюки від залишків коктейлю, - Ніби вчені сумніваються у науковості ідей Шикльгрубера.

- Які такі "вчені"?! Ваші, напівмонгольські?! Чи взагалі гебрейські?!

- Ну ви взагалі маєте уяву, як вести дискусію? - зітхає Байда. - Ну цепелін, а якийсь клюб неуків!

Пан Шульц демонстративно йде геть. Усі мовчать.

Більшовик у кутку підводиться. Нервовими кроками перетинає салон.

- Пиво, - різко каже барменові.

- Прошу, пан... Зайцев! - Макс наповнює келих.

- Товариш Зайцев, - виправляє західний росіянин.

- Скажіть, а Ви правда з радянської частини Росії? - в Паскаса аж очі палають.

- РСФСР, - кидає той і хоче йти далі.

- Ах, як це цікаво! - озивається панна Краєвіч. - Розкажіть нам про совдепію! У вас там правда усе колективне?

- Усе належить трудящим!

- І жінки колективні? - сміється білоруска.

- Буржуазна брехня! - обриває товариш Зайцев. - Жінка - теж людина. Є навіть женсовєти.

- Що-що? - дивується Проценко.

- Боже, яка необізнаність! - професор залишає компанію.

- Професоре, не кидайте нас напризволяще! - озивається панна.

Скориставшись моментом, Зайцев тікає з салону.

- Ну от, всі від мене тікають, сміється Краєвіч. - Залишилося лише два вірні лицарі. Проводите мене до каюти?

Вона бере "лицарів" під руки.

Макс нудиться за спорожнілим баром. Наливає собі молока. П'є з насолодою.

$

Удар наносять зненацька. Професор Байда згинається від болю. Хтось невидимий лізе у його кишеню. Міркувати нема коли - і науковець б'є усліпу. Відразу ж стрибає убік і вмикає світло. Тінь виривається з каюти і захлопує двері. Професор поспішає навздогін. Пізно: коридор порожній. Рівно світить електрика. Тиша. Тільки з каюти панни Краєвіч чути сміх.

Байда зачиняється на замок і дістає револьвер.

$

Біля першої ночі, панна Краєвіч виштовхує їх за двері.

- Над-добраніч, - Паскас поправляє капелюха.

Литовець дуже п'яний.

- Знайдете дорогу? - питає Проценко.

Паскас мовчки торкається капелюха і йде, хитаючись у різні боки. Проценко чекає заки той досягне каюти. Переконавшись, що супутник не заблукає і не випаде випадково за борт, він повертається і йде. У дверях чоловічих туалетів ледь не зіштовхується з майором Кацем.

- Добрий вечір, - палестинець пропускає його уперед, а сам виходить до коридора. Він ще у вечірньому костюмі, але вже без краватки.

- Добраніч, - каже Проценко йому услід.

$

Зранку дещо шумить у голові - все ж таки пили вчора багато. Та він примушує себе піднятися, поголитися, і вбратися до сніданку. Обирає першу-ліпшу краватку, зав'язує недбало (але це зараз навіть модно).

Здається, багато хто ще спить. Ресторан - напівпорожній. Але у кутку - незмінний товариш Зайцев. Він налягає на їжу, ігноруючи буржуазне оточення.

- Дозвольте? - Проценко підсаджується до професора Байди та Леді Честер.

$

- Професоре, - цікавиться Леді. - От чому трансатлантичні дирижаблі ходять саме зі Львова?

Байда задоволено усміхається.

- Бачите, my fair Lady, - він поправляє шикарні вуса. - Це дуже стратегічне місце. Чудовий залізничний зв'язок з Києвом, Одесою, Чернівцями, Бухарестом, Менськом, Гародняй, Вільнєю, Кавнасом...

- Та далеко від Харкова та Юзовки, - зауважує Проценко.

- Знов Ви нічого не зрозуміли, - поблажлива посмішка. - Неможливо наблизитись до всього одночасно. Це й головний аеронавтичний порт у нашій частині Європи! Наступний - лише у Берліні.

- А рівно у Білграді та Стокгольмі, - додає Проценко.

- Він таки ніколи не навчиться вести дискусії, - професор усміхається до Леді. - До того, у Львові легко знайти багатомовний пpersonnel: мешканці знають українську, польську, німецьку, їдіш, розуміють білоруську. Такий собі carrefour des nations. І то найбільше місто у окрузі. Більше од Кракова, Вільні, Коломиї...

- Але менше від Одеси та Києва, - Проценко розсіяно дивиться на Зайцева. Більшовик накидається на яєчню з бейконом, ніби це якийсь делікатес. Видно правду кажуть, що м'ясне у Країні Рад - лише по картках.

Байда ігнорує зауваження про розміри Львова і продовжує лекцію. Леді захоплено слухає.

Входить пан Шульц.

- Як завжди, - кидає він Максові, замість привітання. Сідає за стіл і дивиться прямо перед собою.

Макс мовчки йде по замовлене.

Легкою ходою до ресторану завітає панна Краєвіч. Ну хто б повірив, що вчора вона пиячила до глибокої ночі? Свіжа, усміхнена, нафарбована - себто така, як завше. На капелюшку - справжня червона троянда.

- Вітаю шановне панство! - дзвінко каже ще з порога.

Сідає за порожній столик. Макс відразу ж підносить йогурт і велике горнятко café au lait.

- Дякую, Максику!

Фанні - струнка євразійка із коротким чорним як ніч волоссям - теж замовляє йогурт, але замість кави з молоком - мініатюрну філіжаночку чорного еспресо. Вона у червоному кімоно і білих босоніжках на високих підборах. Ніхто з пасажирів не знає її прізвища. Фанні рідко з'являється у салоні, п'є лише дороге червоне вино і годинами грає на фортепіано у бібліотеці. Не фліртує, не пускає бісики, не заохочує до розмов. Чоловіки не наважуються підійти до неї, жінки обережно тримають дистанцію.

До десерту подають помаранчевий лікер - дуже смачний, хоч і дещо заміцний для сніданку. Він додає Проценкові оптимізму: за 2 дні дирижабль буде у Ріо.

- Можна Вас на хвилинку? - Макс торкається його руки.

Проценко йде за стюартом. Біля каюти майора Каца той зупиняється.

- Зазерніть усередину...

$

Майора застрілили крізь подушку, щоб ніхто не чув пострілу. Він мирно спочіває у ліжку, вкритий простріленою ковдрою. Очі відкриті, в них - легкий подив. На губах - усмішка.

- Я прийшов розбудити майора до сніданку, - пояснює Макс. - Двері не було замкнуто, я увійшов...

- Максе, чому Ви звернулися до мене?

- Бо то є Ваш фах.

- Мій фах?

- Ви - найкращий детектив Центральної Європи. Хіба не Ви розплутали справу Вишеградської Четвірки? Не Ви затримали Вітебського Скрипаля? Не Ви викрили Січеславський Клан?

- Ви занадто обізнані для стюарта, - усміхається Проценко.

- О, пан жартує! Ніхто не має стільки інформації, як обслуга. Та Ви це знаєте ліпше від мене.

- Маєте рацію. То які будуть пропозиції?

- Ось лист від пана капітана, - Макс дає конверт.

Проценко пробігає очима машинописний текст.

- Так, карт бланш, конфеденційність, гонорар, - він дістає з конверту 500-гривенну банкноту.

- Пан капітан перепрошує, що не може зустрітися з Вами особисто - дирижабль готується до складного маневру.

- Розумію. Отже, слухайте сюди. Іншим пасажирам - ані слова; обслузі також. І ще: тіло - негайно у холод, це зробимо ми удвох. А для того треба відгорнути увагу інших

$

За особистим наказом капітана, пасажирів частують шампанським, і то найдорожчим. З такої нагоди, у салоні зібралися геть усі (навіть товариш Зайцев спішить спробувати екзотичний для РСФСР напій).

- Маємо хвилин 15, - констатує Проценко.

Вони з Максом беруть покійного за руки та ноги. Несуть коридором. "Аби ніхто не вийшов до туалетів," - думає Проценко. Проходять повз бібліотеку - безпечне місце, бо хто буде читати, як можна задурна пити шампанське?! А от вже сходи й до холодного трюму. Перемога!

- Bonjour, - чують вони.

Від несподіванки, ледь не кидають майора на підлогу. З бібліотеки виходить мадмуазель Фанні.

- Вам допомогти?

Обличчя в неї серйозне; тільки у вузьких очах грає іронія.

$

Тіло майора спочиває у трюмі. Макс сервує шампанське у салоні. Фанні закриває бібліотеку зсередини, бере з журнального столика пляшку, наповнює дві чарки.

- Дякую, - Проценко смакує коньяк.

Крізь ілюмінатори ллється денне світло. На поличках, за склом, блищать золотими літерами словники та енциклопедії. Далі - кілька поличок світової класики. А на столі - модні бестселери: "Аеронавтичний вокзал" Артура Хейлі, "Ротвейлери" Хвильового і скандальний роман "Лялюшка" східно-російського письменника Набокова.

- Отже, - Фанні підносить чарку до губ і робить маленький ковток, - Подовимось на ситуацію тверезо. Пана майора вбито. Вас конфіденційно попросили провести розслідування. Маєте лише 2 дні і повний дирижабль підозрюваних.

- Звідки Ви взяли...

- О, то дуже просто, - Фанні загинає пальці. - Стюарт викликав Вас, не давши закінчити сніданок - отже, сталося щось важливе. І відразу ж усіх поять шампанським, зненацька - звідки б така щедрість? А тим часом ви удвох тягнете майора до сходів, що ведуть до трюму. І серце в нього прострілене.

Фанні повільно допиває коньяк і наливає знов.

- Найвірогідніше пояснення: стюарт знайшов труп, порадився з капітаном, і вони вирішили зам'яти справу, не псуючи репутацію Трансатлантичних Аероліній. Хочуть уникнути паніки і знайти винного до втручання поліції.

Проценко уважно слухає.

- А чому Ви не припускаєте, що ми удвох вбили майора?

- Удвох? Ні, пан Проценко, завжди працює самий, без помічників.

- Господи, чи є на цьому дирижаблі бодай хтось, хто не знає про мої подвиги?!

- Більшість пасажирів. Останнім часом про Вас не пишуть у газетах, а люди швидко забувають кримінальні хроніки. Якщо взагалі їх читають. Знаєте, за весь час подорожі лише Ви регулярно заходите до бібліотеки по свіжі газети. Інші не слідкують за новинами. Покійний майор Кац, приміром, читав лише книжки з історії Перу.

- Це тому, що в їхній Палестині нема нічого нового: вже років 30 суцільної тиші.

- Професор Байда увесь час перечитує власну доповідь до Всесвітнього Фізико-Математичного Конгресу у Сан-Пауло. Леді Честер цікавлять бульварні романи...

- Ви стільки всього знаєте!

- Я ж не сліпа! Бачу, що робиться навколо. Але - до справ. Маєте вбивство і багато підозрюваних. Які є гіпотези?

- А чому б я це з Вами обговорював?

- Чому ні?

- Самі знаєте: люблю працювати самий. До того, Ви - одна з підозрюваних.

- Ви теж. Чи може в Вас є алібі? В Краєвіч Ви були лише до 1 ночі.

- Звідки знаєте?! - Проценко ледь не підстрибує.

Фанні сміється:

- Це сусідня від мене каюта. Чула, як ви утрьох грали у фанти під "Букет Бессарабії". А от що Ви робили потім? Це ж так геніально: скоїти злочин, а потім його "розслідувати"! Отже - працюватимемо разом, щоб жоден з нас не міг нічого приховати. А ні, то я говоритиму з капітаном... і рештою пасажирів.

- Гаразд, - Проценко зітхає. - Тоді дивіться, що я знайшов на підлозі у каюті пана майора.

Він розгортає білу ганчірку і показує пістолет. На рукоядці вибито свастику - але не таку, якою прийнято прикрашати вивіски чи етикетки. Ця свастика трохи нахилена. Над нею - стилізований орел.

- Емблема прихильників Шикльгрубера, - констатує Фанні.

$

Пан Шульц тишком виходить з салону - хай вони напиваються, як свині. Дістає з кишені фляжку зі шнапсом, жадібно п'є. Добре! Німецька річ! Перебиває огидний смак французького шампанського. Свині вони й є! Слов'яно-монгольська мішанина! Окрім британської леді... і сильоокої білоруски - та, напевно, арійка за походженням.

Вони не знають, що він зробив! І не дізнаються, що це саме він!

Шульц заходить до каюти.

- Guten Tag, - Проценко встає з крісла і підводить капелюха. - Ми знаємо, про Ваші нічні пригоди.

Жінка виходить з-поза портьєри і стає біля дверей. Монголка! В його каюті!

- Хочемо знати подробиці, - каже вона лагідно. - Щирість, як то кажуть, пом'якшує провину.

- В вас немає доказів! - кричить Шульц. І відразу ж розуміє, що сам себе видав.

Невже ж вони знають?! Як?! Хтось зрадив? Шульц оглядає незваних гостей. От він, реванш нижчих рас! Вони усюди, від них не втечеш!

Проценко бере з міні-бару пляшку, наливає віскі і дає Шульцеві:

- Це додасть Вам сил.

Шульц машинально бере склянку. Руки тремтять. Його впіймали! Вони усюди! Він дістає з кишені білу пігулку, швидко ковтає і спустошує склянку.

- Трясця! - Фанні робить крок уперед, але пізно: мертвий Шульц паде на підлогу.

$

- Мотиви зрозумілі, - Проценко жадібно ковтає кальвадос, щоб заспокоїтись. - Секта Шикельгрубера ненавидить всіх, кого не вважає за справжніх арійців. Пан майор був гебрей, і то дипломат підмандатного уряду Палестини. Шульц - пан неврівноважений. Вчора йому здалося, що його ігнорують - тож вирішив помститися "ворогам раси". Так нервував, що загубив пістолета.

- Занадто просте пояснення, - Фанні роздумливо допиває чарку. - Втім, це чудова версія для капітана і пасажирів. Нехай усі заспокояться.

$

По оголошенні новини, у салоні панує тиша. Горда зазвичай Леді Честер витирає очі хустинкою. Професор нервово палить сигару. Панна Краєвіч сидить сумна, механічне п'ючи сухе мартіні. В Паскаса горять очі: така сенсація! Та й він сидить тихо з поваги до загиблих. Зайцев невпевнено виходить насередину.

- Я хочу сказати... - Зайцев невпевнено підводиться. - То дуже... прикро, що буржуазна мораль призводить... до таких злочинів. Якби всі слухали нашого Вождя, товариша Троцького... то всі народи жили б у мирі і праці.

Він старанно підбирає французькі слова. Аж тремтить від напруги.

- А може то Ви винні?! - кидає професор. - Вчора в мене вкрали аркуш з формулами. А я знаю один режим, що є вельми спраглий до технологій.

Зайцев червоніє:

- Я ніколи! Ніколи не переступав Кодекс будівника комунізму!

- Що то були за формули, професоре? - каже Фанні, не встаючи з високого стільця за баром.

- Ах, вам не зрозуміти! Йдеться про нове потенційне джерело енергії. Але то не для преси.

Він суворо дивиться на Паскаса, що вже дістав блокнота.

- Не маєте підстав звинувачувати пана Зайцева, - каже Проценко.

- Товариша, - тихо виправля більшовик.

- Знов беспідставне тверження, - бурмотить Байда, але відводить очі.

$

- Ось це - з каюти Шульца, - Фанні дістає пачку паперці. - Закладка до книжки Шикельгрубера "Моя боротьба".

Проценко дивиться.

- Перші 4 аркуші писані однією людиною, - констатує він, - А останній - іншою. Якісь формули. Маю гуманітарну освіту, отже нічого не розумію.

Фанні усміхається.

- Це принцип дії сонячних батарей. І скільки я розумію - діючий. Ці формули коштують мільйони.

- Я чув, що опанування сонячної енергії неможливе.

- Ці розрахунки доводять зворотнє. З ними людство отримає нове джерело електрики. І нову зброю.

- Зброю?!

- Теоретично - так. Мабуть, це й цікавило секту Шикльгрубера.

- Фанні, - тихо каже Проценко. - Ви впевнені, що правильно зрозуміли формули.

- Я є докторка математичних наук Українсько-Шангайського Університету.

Проценко залпом допиває кальвадос.

- Нова зброя... - каже він.

- Знаєш, що читав майор Кац?

- Історію Перу? - ("Гаразд, будемо на "ти"" - лунає в голові).

- Так. Але цікавився лише певними аспектами. Розумієш, про це мало хто знає, але інки наблизилися до ідеї сонячних батарей - на філософському рівні. Їм бракувало базових технологій, вони не знали електрики, але якимось чином збагнули те, що нездатні були зрозуміти сучасні вчені. Там досить тонкий механізм. Якщо його не збагнути, то усі спроби марні. Ось тут, - вона трясе аркушами, - Він описаний математично. І перші аркуші не мають жодного сенсу без останнього!

- Кац шукав цей принцип в історичних книжках?

- Напевно.

- Теж мріяв про зброю?

- Навряд. З ким у Палестині воювати? Але там багато сонця. Додай сонячні батареї - і це стане найбагатша країна світу: електромобілі, електротрактори, електризована іррігація...

- Маємо трикутник, - перериває Проценко. - Кац мав потребу у сонячній енергії, Шульц мріяв про нову зброю, а Байда мав ключ до того і іншого.

- Шульц викрав в професора аркуш з розрахунками. Питання: хто з них прибрав пана майора?

- А може це хтось третій. Чи четвертий.

$

Професор Байда неспішно п'є дайкірі і вкотре перечитує свою доповідь. Ця промова відкриватиме Конгресі і то велика честь. Особливо коли Конгрес проходить у Бразилії, найсильнішій державі теперішнього світу. Сам Президент - пан Жоржі Амаду - потискатиме йому руку!

А все тому, що дослідження професора Байди здатні перегорнути усе: нафта, газ, вугілля - усе стане непотрібним; дими над зоводами зникнуть назавжди; паровози поступляться електровозам. І це все невдовзі.

Звісно, головних формул він нікому не показав би, та мусив взяти з собою про всяк випадок (хто зна - може бразильська промисловість запропонує за них добру ціну?). Тепер формули вкрадено. Коли?! Ким?!

Байда знає: в Україні за ним стежили. Не раз і не два нападали на його лабораторію, обшукували шухляди з паперами. Професор ніколи не повідомляв поліцію: чим менше народу у курсі, тим краще.Завжди все вирішував сам. Засвоїв карате, навчився некепськи стріляти. Один нападник заплатив життям, двоє інші - зламаними руками. Останнім разом його атакували більшовики - агенти Західної Росії. Чоловіки з чудернацьким акцентом пролізли до чернівецького особняка професора. Довелося вжити автоматичного пістолета-кулемета німецької фабрики Шмайсера.

Тут, на цепеліні, теж треба захищатися. А ліпший захист - вдарити першим.

$

Універсальний ключ спрацьовує бездоганно. Ще мить - і ти у чужій каюті. Як тут все безтолково! Де ж, до біса, папери? А, ось старомодний портфель! Подивимось у середину...

- Пане професоре! - Проценко входить.

Байда лишає портфель. Той з шумом паде.

- Руки угору! - Фанні піднімає пістолет.

Професор підкоряється, Проценко його обшукує.

- Ніж, кастет, револьвер, - констатує детектив. - Цікаві атрибути наукової праці.

- Мушу захищатися.

- Від Зайцева?

- А хто ви, власне, такі? - професор сідає на чуже ліжко.

- Ми розслідуємо вбивство пана майора. За дорученням капітана дирижаблю.

- Цепеліна, - механічно виправляє професор. - Послухайте, за останній рік мене атакували 15 разів. Востаннє - учора вночі, близько 23:50. Нападник пробрався до каюти, вдарив мене. Потім в мене зник аркуш з формулами.

- До чого тут Зайцев?

- Совіти постійно шукають новітні технології. Грошей на це в них немає, тож крадуть де можуть.

- Припустимо. А навіщо Ви вбили пана майора?

- Що?! - професор ледь не підстрибує.

- Він цікавився знаннями інків щодо енергії Сонця.

- Цей бовдур?! - професор сміється. - Ха, усі кадрові військовці - невігласи, але цей! До чого тут інки?! Секрет сонячних батарей зовсім у інш...

Він обриває себе.

- Якби майор і вкрав мої формули, то ніц би не збагнув! Він навіть не знав слова "цепелін"!

- Ось, - Фанні дає Байді його аркуш. - Знайшли це у паперах пана Шульца.

Професор недовірливо дивиться на папірець. Обличчя почина сяяти.

- А Зайцева залишить у спокої, - каже Проценко.

$

- Буржуазна провокація!!

Зайцев вбігає до кімнати з пістолетом у руці. Очі дико блищать.

- Кинути зброю, контра!

Усі троє піднімають руки.

- Товаришу Зайцев, - починає Проценко.

- Мовчати, куркулі! Посібники східно-російського капіталу!

Він підходить до професора.

- Дай папиросочку, у тебя штаны в полосочку! - кричить більшовик незрозумілою мовою і тягне руку до аркушу з формулами.

Фанні б'є зненацька. Зайцев втрачає тяму.

- Йдіть, професоре, ми з ним поспілкуємось.

$

Зайцев відплющує очі. Проценко вливає йому до рота коньяк.

- Катувати будете? - слабко питає він. - Спалите живцем, як товариша Лазо? "Правда" писала...

- Подивимось, - перериває Проценко. - У якій справі їдете до Ріо?

- У справі Країни Рад, першої держави робітників та селян! А не ваша, експлуататори трудового люду!

- Та ми лише...

- Стріляйте у груди ленінця-троцківця!

- А Ви правда схожі на Лазо, - Фанні посміхається.

В очах у Зайцева страх.

- Усе скажу, якщо розстріляєте! - жалісно каже він. - Тільки не у топку!

Фанні киває.

- Я є новий торгпред РСФСР у Бразилії. Маю домовитись про постачання кавчука для передової соціалістичної промисловості, на зло буржуазному режимові нащадків Колчака, що окопалися у Сибіру. У портфелі всі папери.

- Що робили цієї ночі?

Обличчя розслабляється.

- Как есть, спав, - каже більшовик. - Лише пару разів виходив по нужде.

- Це все?

- Да ей-богу!

- Він не бреше, - зітхає Фанні. - Я відчуваю людей.

- Дякую, товаришу Зайцев, - Проценко встає. - Вибачте що потурбували.

Вони з Фанні йдуть до дверей.

- Відпускаєте? - Зайцев здивований. - Ви... комуністи?..

$

Сидячи у бібліотеці, Паскас п'є шотландське віскі. Проценко сідає праворуч.

- Одне не збагну, - каже детектив. - Навіщо Ви били пана професора?

- Та звідки Ви взя...

- Бреше, - констатує Фанні.

Журналіст червоніє.

- Вчора ми грали у фанти в панни Краєвіч, - продовжує Проценко. - О 23:45 Ви попросили пробачення і вийшли (ми думали - до туалетів). Повернулися о 24:00, розчервонілі і нервові. Чому вдарили професора?

- Розумієте... на іподромі...

- Програлися на скачках?

- Заклав золотий годинник, мамин подарунок... І шубу заклав... І

- І взагалі залізли у борги. Хто Вам допоміг грішми?

- Вони не казали. Але казали, що з Сибіру.

- І чого вимагали східні росіяни?

- Понищити професорські папери, - Паскас залпом допиває віскі. Наливає знов. - Але він зашвидко повернувся. То я вдарив і втік...

$

- Нічого дивного, - Фанні ковтає червоне вино. Чорна помада залишається на бокалі. - Кордон між РСФСР і Східною Росією проходить Уральськими горами. У Сибіру безліч ресурсів: нафта, газ, вугілля. У разі підкорення енергії Сонця, усе це стане непотрібним. Що ж буде зі східноросійським експортом?

- Але ж прогрес зупинити неможливо! - зауважує Проценко.

- Але можна пригальмувати років на 10.

- Товариші!

Вони обертаються. Зайцев крадеться до них.

- Рот фронт! Соціалізмо о муерте! Я знаю, що ви наші!

Фанні і Проценко переглядаються.

- Зріє фашистська змова британського і німецького імперіалізмів, - шепоче торгпред РСФСР. - Вночі, як йшов в отхожее место, то бачив: англійська леді зайшла до каюти німецького соціал-фашиста. За 5 хвилин вийшла. Напевно залишила шифровку. А німець тим часом був...

- У туалетах?

- Так! Я сам бачив!

- О котрій годині то було?

- 1:30 ночі.

- Дякую за пильність, товаришу! - усміхається Фанні. - Рот фронт!

$

- Цікаві спостереження, - закинувши ногу на ногу, леді Честер смакує сухе мартіні. Каюта класу de luxe не менша від пасажирського салону. Меблі з червоного дерева, м'які дивани, приватна бібліотека і навіть власна туалетна кімната! - То Ви хочете сказати, що я вкрала в Шульца пістолет і вбила my dear Ігаль Кац?

- Це лише гіпотеза... - Проценко ніяковіє.

Леді посміхається.

- Маєте рацію, mon cher, - вона повністю ігнорує Фанні. - Маєте рацію, та не маєте доказів.

Вона поправляє пишне волосся.

- Ігаль був мій давній коханець, це секрет Полішинеля. Ах, він був сильний чоловік! Незрівняний у ліжку!

Проценко червоніє.

- На жаль, занадто палкий. Занадто серйозно сприйняв наш маленький флірт. Збирався кинути дружину заради мене, переїхати до Лондона. О, я знаю цей романтичний тип. Такий як закохається, то вже не відчепиться. Ходитиме, як тінь. Страждатиме. Повірте, смерть була для нього найкращим виходом.

Леді елегантно ковтає мартіні.

- Ось, тепер Ви усе знаєте. Але в Вас жодних доказів. Мій чоловік - спікер Палати Лордів. Серед його близьких друзів - королі, мільйонери, президенти. Та й Трансатлантичні Аеролінії не захочуть скандалу. Тим більше, що покійний пан Шульц - ідеальний винуватець.

Леді посміхається.

- Мені шкода Вас, - каже Фанні.

- А мені - Вас, ma chérie. Жінки Вашого типу... - леді демонстративно підводить очі.

Фанні натискає на гачок...

$

- Не бійся, ми щось вигадаємо, - Проценко обіймає її і дає склянку чорного рому.

- Навіщо? - Фанні жадібно п'є. - Я готова понести кару. Ходімо до капітана!

$

Капітан у білому однострою схилився над книжкою. Зіниці його розширені, на губах - дитяча усмішка. Поруч - Макс.

- Вчителю! - капітан хилиться до Макса. - Як нам розуміти слова Пророка: "Чорні смереки безперестанку спускали сум свій в Черемош, а він ніс його долом й оповідав"?

- Брате, відкрий своє серце! - урочисто каже стюарт. - Пророк вчить нас відпускати наші сумніви та страхи - ріка життя забере їх геть.

Проценко і Фанні завмерли біля дверей, дивлячись на цю картину.

- Ходімо, - шепоче панна Краєвіч, з'явившись невідомо звідки. - Тільки тихо.

Вона тримає пістолет-кулемет.

$

- Що будете пити?

- Коньяк, - майже хором кажуть бранці.

Панна Краєвіч наливає. Зброя лежить перед нею на столі. Можна б заволодіти нею, а сенс?

- Маєте запитання? - лагідно усміхається білоруска.

- Що за книжку читав капітан? - каже Фанні.

- Це слово Пророка - "Тіні забутих предків".

- Пророка? - не розуміє Проценко.

- Бачите, - очі в панни Краєвіч палають. - Одні вважають Пророком Кобзаря, інші - Адама Міцкевича. Але ми точно знаємо: справжній Пророк лише один - Михайло Коцюбинський. В його творах - відповіді на всі питання. Треба лише навчитися розуміти його слово...

Панна Краєвіч кладе руку на серце.

- По цілому світові ми славимо Пророка! Наші брати і сестри - усюди. Серед нас - багаті і не дуже, талановиті і посередні, впливові і звичайні. Бо слово Пророка - для всіх. Ті, хто читає його Книжки, не знає горя. А хто стане на нашому шляху - тих... ліквідуємо.

- Ви боретеся за владу? - питає Фанні. - Створюєте світовий уряд?

- Нас не цікавить влада, ані гроші, - гаряче каже панна Краєвіч. - Той, хто читає Пророка має у сто разів більше, ніж найвпливовіший володар, ніж найбагатший мільйонер. Шкода, що ви двоє ще у темряві незнання.

Світлий енергетичний потік пливе від неї. Як хвиля, накриває собою Проценка і Фанні. І в тому світлі є лише одне почуття: щастя.

- Ми діємо таємно, - продовжує панна Краєвіч. - Щоб не засмучувати тих, хто ще у темряві. Доводиться маніпулювати ними. От зараз, на приклад, ми готуємо проведення літературного конкурсу до 150-річного ювілею Пророка у 2014. Тема буде: "Тіні забутих предків". Переможуть лише 3 оповідання. Вони ще не написані, але ми знаємо: в них буде заховане пророцтво щодо подальшого розвитку Землі і Всесвіту... хоча самі автори цього не розумітимуть.

Вона замовкає.

- Ви контролюєте цей дирижабль? - питає Проценко.

- Як бачите... Капітан - наш брат, хоч і неофіт. Частина команди - також. Пророк хотів, аби ми мали засоби міжконтинентального зв'язку. Це видно з другої глави "Fata morgana".

- Але ви не контролюєте пасажирів, - зауважує Фанні.

- Саме тому ми з Максом, як старші на дирижаблі, попросили пана Проценка про поміч. Капітан лише підписав листа. І ми дуже вдячні, панно Фанні, що Ви зголосилися взяти участь у розслідуванні. Бачите, ми не є всемогутні, Пророк не дав нам таких привілеїв. Але мусимо ж знати, що робиться в нас під носом і хто кого чому вбив. Ну, будьмо!

Усі троє чокаються склянками і п'ють 40-річний коньяк.

- Завдяки Пророкові стала фізіономісткою, - усміхається панна Краєвіч. - Бачу дві речі: primo, ви знайшли вбивцю і, secundo, ви щось накоїли. Чекаю на ваш звіт. І не хвилюйтеся: якщо підете шляхом Пророка, ми врятуємо вас з будь-якої халепи. Але спершу...

Вона відкриває одну з Книжок:

- "Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, з стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла."