Космічне дзеркало

Капітан Шепард стояв у дверях, поки інші поліціянти збирали зі стін краплинки крові та фотографували труп.

– Один метрвий, інший у важкому стані, – бубонів під ніс помічник слідчого, вносячи інформацію в цифровий звіт. – Раніше, ніж за тиждень, допитати не вийде – кома першого ступеня, шок, численні крововиливи. Як гадаєте, капітане, що тут трапилося?

– Час, – видихнув детектив. – Дай мені час.

– Дивно, – помічник лиш дотично вхопив репліку офіцера. – З того дня, як лікарі назавжди зупинили старіння, в кожного з нас є достобіса часу, щоб зробити геть усе, що тільки можеш напланувати на життя. Й однаково знаходяться заздрісники, що прагнуть укоротити віку іншій людині. Чому? Чому життя тривалістю в тисячу років повинне було закінчитися від удару лазерного ножа?

– Якби ж то я мав машину часу й міг відмотати кімнату на кілька годин назад, – процідив детектив. – Але гадаю, що ми розберемося.

* * *

– Обсерваторія. – Круцький обвів поглядом сотні дисплеїв, що вкривали стіни просторої зали. – Раніше це означало просто приміщення з телескопом. Сьогодні ж телескопи мешкають на орбіті; а тут, на Землі, ми лише аналізуємо зібрані ними зображення. Однак Обсерваторією називається саме цей обчислювальний центр, адже аналіз, розпізнавання, зіставлення – це і є найважливіша частина роботи астронома.

Студенти, яких професор Круцький привів на екскурсію, зацікавлено розглядали спіралі зоряних хмар.

– Те, що орбітальний телескоп побачить як малесеньку піщинку, – розповідав викладач, – потім буде проаналізоване потужними нейронними мережами й розгорнуте в зображення цілої галактики. Спектральний аналіз допоможе нам довідатися, з яких речовин складається кожнісінька зірка у найдальшому видимому скупченні на зоряному небі. Кольори, які ви бачите на цих зображеннях, звісно ж, не відповідають справжнім видимим кольорам зір, але вони обчислюються автоматично на основі їхніх спектрів випромінення та інших параметрів, таких, як світність, маса, орбітальні характеристики, щоб можна було швидко розрізнити класи зірок.

«І щоб картинка була гарна», – додав він подумки.

– Нині обсяги зібраних даних вимірюються екзабайтами, а для роботи з ними використовуються квантові комп’ютери. Ми близькі до того, щоб отримувати інформацію безпосередньо з поверхні планет за тисячі світлових років від нас; наші алгоритми здатні зробити те, що раніше гадалося можливим тільки через запуск дослідницьких зондів. Уявіть – нам більше не треба марсоходів; ми вже сьогодні можемо просто глянути в телескоп і побачити ландшафти Марсу з тією ж ясністю й роздільною здатністю, що колись отримували з відеокамер, доставлених фізично на саму планету. Та більш, ніж Марсом, ви будете вражені кадрами з Венери – адже математика й сканування невидимих окові частот допомогли нам зазирнути навіть під її густі хмари.

На одному з моніторів було видно рельєф кратерів далекої планети, побудований за технологією Круцького; втім, поки в обрисах усе ще вгадувався вагомий внесок комп’ютерної графіки.

Гід поспіхом перевів увагу студентів на інший блок екранів. Тут у кадрі було видно сонячні панелі дослідницького апарату, довгі колайдерні гармати і неозору чорноту космосу, проколоту голочками далеких зірок.

– А тепер – кульмінація нашої екскурсії, – оголосив Круцький. – Зараз мій колега професор Блюменталь проводить трансорбітальний експеримент із надвисокими концентраціями матерії. Він гадає, що, створивши мініатюрну чорну діру на безпечній віддалі від Землі, ми зможемо дослідити випромінення Хокінга і, – він хитро всміхнувся, – можливо, навіть сконструювати штучну кротовину. Власне, весь експеримент уже відбувся близько години тому, а зараз ми тільки отримуємо сигнали про нього через обмеження швидкості світла. Ясна річ, якщо ця технологія й дозволить нам відкривати портали у часопросторі, то однаково доведеться спершу досягнути обох виходів кротовини на досвітловій швидкості, а тоді вже…

Договорити йому не дали вигуки науковців і лаборантів.

Щось спалахнуло на моніторах. Ряди цифр стрімко заповнювали електронну таблицю.

– Що там? – перекрикуючи натовп, Круцький звернувся до Блюменталя.

– Не доведеться, – лаконічно відповів високий чоловік із сивою бородою.

* * *

– Таким чином, – професор Блюменталь представляв результати своєї роботи перед залою, в якій зібралося не менше десятка нобелівських лавреатів, – відкинувши всі інші можливі пояснення, ми мусимо прийти до єдиної розумної моделі: апарат «Лайтнінг-2» під час експерименту потрапив у точку простору, віддалену від Землі на три з половиною тисячі світлових років. Доказом цього є зібрані ним астрономічні дані, які ми не могли б отримати класичним шляхом – не перетнувши світловий конус. Однак наголошую, що це, ймовірно, стало можливим лише завдяки винятковому збігові конфігураційних параметрів із чорною дірою V616 Monocerotis. Навмисно спричинити такий збіг видається неможливим, адже для цього потрібно було б точно знати параметри, якими діра володіє зараз – а не ті, які були три з половиною тисячі років тому і які зараз можна спостерегти в телескоп. Усе це піднімає настільки глибокі наукові та світоглядні питання, як існування чи неіснування глобальної одночасності та домовленість Айнштайна щодо вимірювання швидкості світла у протилежних напрямках.

Руку підняв Джордж Ліпшиц – найбільш титулований серед присутніх, він першим після Джона Бардіна отримав дві Нобелівські премії у фізиці.

– То ви стверджуєте, що апарат побував усередині чорної діри? – поволі протягнув старечий голос.

– Так, – стишено відповів Блюменталь. – Як ми знаємо, з-під горизонту подій можна отримувати інформацію про навколишній Всесвіт, хоч і не вдасться випірнути назовні й спричинити вплив на локальний простір поблизу діри. Ми все ще не можемо подорожувати швидше за світло; але тепер, завдяки топологічному викривленню часопростору, ми здатні збирати знання, що раніше лежали поза нашим світловим конусом. Розірвавши сингулярнісну структуру чорної діри, ми створили замкнений маршрут, яким можемо отримувати зображення...

Він на мить замислився, підшукуючи достатньо яскравий приклад застосування своєї технології.

– Зображення того, якою була Земля три з половиною тисячі років тому.

«І завдяки телескопам Круцького ми побачимо її поверхню, міста, людей в усіх подробицях», – подумав, але побоявся припустити вголос Блюменталь.

* * *

Перші результати з’явилися вже за рік. Їх показували у великих кінотеатрах віртуальної реальності: відвідувач міг одягнути шолом і пройтися між рядами римських легіонерів, зазирнути в античну афінську школу чи в коридор недобудованої піраміди. Не можна було тільки почути звуки, які лунали кілька тисячоліть назад; однак тут допомогли нейромережі – завдяки найчутливішому аналізові, який уже залежав від конкретних одиничних фотонів усередині гравітаційної лінзи чорної діри, мертві мови давніх людей було реконструйовано за рухами їхніх губ.

Завдяки кривині горизонту подій чорна діра фіксувала не один часовий момент життя Землі, а одразу цілий відрізок; апарати «Лайтнінг» могли рухатися в межах передбаченої ще Шварцшильдом «вивернутої» системи координат із трьома часовими вимірами й одним просторовим, таким чином скануючи цілий історичний період людської цивілізації. Скарб Александрійської бібліотеки, давно й безнадійно похований під попелом пожежі й пошматований кігтями війни, вдалося відновити по клаптику завдяки античній традиції читати не в сутінках склепінь, а під прямим сонячним світлом. Деколи випадкового відображення у поверхні води вистачало нейронній мережі, щоб реконструювати подію, яка трапилася всередині приміщення. Обставини вбивства Цезаря, секрети будівництва останніх пірамід, розквіт династії Хань – скарбниця історичних знань поповнилася неймовірною кількістю нових шматочків пазлу, що ідеально пасували до картини, зібраної за століття аналізу текстів і артефактів; місцями свідчення «Космічного дзеркала» вже ставали авторитетнішими за писемні згадки й заперечували автентичність тих чи тих джерел.

– Неймовірні обсяги інформації зачаровують, – розповідав Круцький на своїх лекціях. – Перед нами розгорнулася не Александрійська, а, мабуть, Вавилонська бібліотека – така величезна, що замість проблеми нестачі знань тут є протилежна проблема їх надміру. Де шукати? На що дивитися? Які саме відтинки аналізувати? Ми докладаємо всіх сил, але неминуче розсипаємо частину цінних фотонів повз детектори й не можемо реконструювати нашу історію повністю. Ціла група істориків працює зараз в Астрономічному центрі, щоб допомогти нам зосередитися на найважливіших подіях минулого й не засмічувати «Космічне дзеркало» інформацією, що не принесе нам користі.

* * *

Минуло декілька років. Програма оцифрування історії людської цивілізації набрала обертів. Картина античної історії ставала дедалі неперервнішою й деталізованішою.

– Хтось каже, що ми стали богами, – говорив професор Круцький у своїй спільній з Блюменталем нобелівській промові. – Бездіяльними, спостережливими богами, що дивляться на світ з висоти – чи то пак, із нескінченної глибини гравітаційного колодязя – але не втручаються в хід історії. Ми наче наблизилися до одного з атрибутів Бога – всезнання; та це ще не зробило нас усемогутніми. Щоб і справді здійснити крок уперед, ми маємо винести уроки з побаченого нами у глибинах космосу і на ґрунті досвіду минулого навчитися передбачати майбутнє. Лише це буде справжнім корисним результатом нашого прориву. Споглядайте ріки крові, що текли нашою планетою тисячі років тому, й думайте про те, як уникнути повторення давніх подій у майбутньому.

Тим часом відблиск минулого, освітлений Космічним дзеркалом, не стояв на місці: він рухався вперед із тією ж швидкістю, що й людство, яке його спостерігало, лише трішечки пригальмований інфляційним розширенням простору і рухом чорної діри в сузір’ї Однорога відносно Землі. Щороку історики дізнавалися ще про один рік античного життя. Насувалася неминучість.

* * *

– Це дозволяє переглянути контекст палестинського конфлікту на початку нової ери, – оповідав на лекції професор-біблеїст Моріц Зейдель. – Ясна річ, про винищення десятків тисяч немовлят не могло бути й мови; однак раніше вважалося, що за цією легендою стоїть бодай якась справжня історія. Тепер же видно, що цар, ім’я якого ми не зовсім правильно вимовляємо як «Ірод», був жорстокий лише до двох своїх синів, і що ця опала могла бути виправданою, адже вони справді готували заколот проти нього. Також цікаво, що в Палестині першого сторіччя домінували елліністичні тенденції, однаковою мірою скеровані як проти римської окупаційної влади, так і проти колабораціоністського уряду Синедріону. Можна сказати, що це була націоналістична опозиція – недарма до її складу входили зилоти.

– Роданід калію й хлорне залізо, – в іншій аудиторії професорка хімії Евеліна Нунц демонструвала, як дві прозорі рідини, змішуючись, забарвлюються в червоний колір. – Раніше ми думали, що цю реакцію відкрили тільки в третьому столітті нашої ери, однак завдяки проєктові «Космічне дзеркало» вдалося зафіксувати застосування подібної технології ще на світанку римського Єгипту. Висуваються навіть гіпотези, що славнозвісне перетворення води на вино в Кані Галілейській – це демонстративний хімічний фокус.

– Удар Лонгінового списа, – ніби підхоплював її думку віддалений на кілометри колега Зейделя з іншого університету, – удар, після якого з грудей Христа начебто потекла «кров і вода», мав бути театральним дійством. На тіло Спасителя було заздалегідь нанесено один реагент, а на спис – інший; однак через спеку та піт реакція не відбулася – звідси «вода», яка після впорскування каналом списа просто заструменіла розп’ятим тілом. Тоді Ісуса довелося вбити по-справжньому – і весь план елліністів пішов шкереберть. Усе це ми дізналися завдяки тому, що в момент розп’яття планета була повернена денним боком до чорної діри V616, яку тепер можна спостерігати зсередини.

– Замість розп’ятого Ісуса публіці представили двійника, – підтримував колегу професор Транстрьомер. – Звідси й цей біблійний наратив – «Ніхто не впізнав Його, аж поки Його учні не сказали, що це Він». Як бачимо, мистецтвом гриму в давні часи володіли не надто добре. – Він замовк, щоб насолодитися сміхом у аудиторії.

* * *

На моїх руках – кайдани. Крізь заґратоване вікно пробиваються останні промені сонця. Капітан Шепард пильно дивиться мені в очі.

– Можемо зачекати декілька тисяч років і побачити твої переміщення у «Космічному дзеркалі», – без тіні посмішки говорить детектив. – Але думаю, що звичайних камер спостереження буде цілком достатньо. Отже – чому?

Я зітхаю й починаю розповідь знову.

– Синедріон, – перераховую, тягнучи хрипким прокуреним голосом кожнісіньке слово. – Понтій Пилат. Римські солдати на чолі з Лонгіном. Юда Іскаріот. Ви можете вважати вбивцями когось із них. Але це однаково буде помилкою. Вони – виконавці, а замовником тоді був Сам Потерпілець. – Говорячи про Нього, я переходжу на шепіт. – Він знав, що все буде саме так, а не інакше, й не противився цьому. Він Сам усе спланував. Так і повинно було статися. Ніхто не міг похитнути цей план тоді – так само, як ніхто не може змінити його зараз, дивлячись ваші, – я гидливо кривлюся, – тривимірні мультики в «Дзеркалі». Минуле не змінити.

– Це я вже чув, – залізним голосом нагадує Шепард. – Перейдімо до теперішнього.

Про число Звіра, яке насправді складає не 666, а 616 – номер тої чорної діри – він теж уже наслухався.

– Вони не були вбивцями, – повторюю. – Ні римляни, ні юдеї, ні Зрадник. Справжні вбивці – ті двоє.

– Вбивці? – перепитує капітан.

– Якщо вхопити ящірку за хвіст, вона вирветься, – терпляче пояснюю. – Лонгін, Понтій і Юда спіймали ящірку за хвіст. Вони вбили Тіло, але Тіло воскресло, як регенерований хвіст. Вони зробили те, що мали зробити; у них не було свободи змінити своє призначення. А справжні злочинці – це ті двоє, що при тверезому розумі й нескутій волі вирішили зруйнувати Ідею, хоч могли цього не робити. Це вони вбили мого Бога – вбили не Тіло, а Ідею. Я був на кожній їхній лекції. Я бачив вогники в їхніх очах. Я знав, що то вогні Сатани.

– І як найкращий студент мав перепустку в їхню особисту лабораторію, – хитає головою Шепард.

– Прийшов подивитися відео нових історичних подій, – шкірюся. – На народження фільмів і лекцій, після яких іще більше людей зневіряться у Христі.

– Що ж, – детектив кладе руку на стіл, а іншою зупиняє запис на диктофоні. – Мабуть, таки закосиш від тюрми в дурку, але свою роботу я зробив. Тебе звинувачено у вбивстві Стефана Круцького й замаху на життя Романа Блюменталя.