З 23 по 24 травня у Любляні тривав найбільший коміккон Словенії — «Na Meji Nevidnega». Його відвідало 6000 людей, а локація нараховувала аж три поверхи виставкового центру Любляни. Так, програма вражала своїм різноманіттям і літературна частина теж була надзвичайною.
Цьогоріч літературними гостями конвенту стали письменники Джонатан Страуд і Саманта Шеннон. Про дискусію з Джонатаном Страудом читайте у першій частині «Хронік NMN». Словенські автори та місцеві видавці також брали активну участь у «Na Meji Nevidnega». Власне, про них, а також про зустріч фанів з Самантою Шеннон і поговоримо.
Саманта Шеннон: «Кістки і корені фантастики»
Дискусія з Самантою Шеннон розпочалась з обговорення її останньої, п’ятої книжки з серії «Сезону кісток». А також британської колоніальної історії та її впливу на створення авторкою дистопії.
У мене ірландське прізвище. Тому що мої предки були ірландцями. Вони мігрували у Британію під час Великого голоду. І я часто про це думаю: як це їм було? Вони були змушені зректися своєї культури і жити у країні, котра цей голод і створила.
У 18 років вчитель англійської порадив їй прочитати «Оповідь служниці» Марґарет Етвуд — звідси і почалася любов авторки до дистопій. Шеннон розповідає, що обрала за локацію для серії Оксфорд, бо, на її думку, це дещо тиранічне середовище.
Панельна дискусія з Самантою Шеннон. Фото: А.Ковальова ©
Мені подобається досліджувати, як під тиском персонажі роблять неймовірні речі.
Авторка каже, що її книжки з серії навмисно мають різний сетинг та різний вайб і що вона завжди звіряє локації з місцевими мешканцями. Події у «італійській книжці» серії відбуваються поза межами дистопії. Саманта розповідає, що її завжди цікавило: а як же існує світ за межами диктатури. Бо дистопії часто закриті у собі. Вона згадує як приклад «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз і питає: «А що собі у цей час думала решта світу, поки існував Панем?». Бо очевидно, що мала б бути інша частина світу, можливо, і демократична, але ми її не бачимо. Саманта каже, що її колись дуже вразила сцена з «Оповіді служниці», де героїня раптом зустрічає жінку з «зовнішнього світу». Та вирізнялась тим, що мала нафарбовані нігті, а це було заборонено у «Гілеаді».
Та як би ці люди з-зовні реагували на того, хто прийшов з дистопії? Ось що цікаво.
Модераторка згадує про «Обитель помаранчевого дерева», і авторка розповідає цікаві факти про книжку. Шеннон вирішила написати її після прочитання дуже старої праці Ричарда Джонсона «The Seven Champions of Christendom». Там її обурило зображення Святого Юрія(Георгія), бо за життя той не був надто героїчним на думку авторки. Спочатку «Обитель» задумувалась як одиночна книжка, але навіть агенти Шеннон не хотіли їй вірити, коли вона це оголосила. Мовляв, вона завжди пише серії. Так і сталося. З одиночної книжка згодом перетворилась на серію.
Зізнається, що не може повірити у любовну лінію, якщо це не "slow burn". Ненавидить словосполучення «сильні жіночі персонажки». Любить грати у Baldur's Gate. І розповідає, що «Обитель» досі її найпопулярніша книжка — значною мірою через величезну підтримку сапфічної спільноти TikTok.
Саманта Шеннон із українським виданням. Фото: А.Ковальова ©
Саманта каже, що її як молоду авторку раніше часто називали «наступною Роулінґ» і їй це страшенно не подобалось. Адже такий титул одразу покладає надто багато очікувань, тиску і насправді ніхто з авторів не хоче наслідувати когось іншого. Згодом вона навчилась відповідати, що хоче бути першою Самантою Шеннон.
Словенська фантастика
Юлія Луковняк
Про словенську фантастику ми спершу говоримо з Юлією Луковняк, молодою письменницею. Юлія закінчила фентезі-трилогію «Уявні світи Едґара Хаоса» (Imaginarni svetovi Edgarja Kaosa), її дебютний роман отримав словенську премію «Золота грушка». Авторка була учасницею європейської програми «CELA - Connecting Emerging Literary Artists» і минулого року відвідала Книжковий Арсенал в Києві. Про цю мандрівку, а також про підтримку України Юлія активно розповідала словенській аудиторії на своїй сторінці в Instagram.
Юлія Луковняк. Фото: А.Ковальова ©
Наскільки фантастика — популярний жанр у Словенії?
Чи правда, що зараз молоді автори радше пишуть англійською мовою, ніж словенською?
Розкажи трохи про свої твори, про що ти пишеш.
Юлія Луковняк (праворуч) на Книжковому Арсеналі 2025
Ти брала участь у дискусії з Самантою Шеннон, бо вас об’єднує спільна тема у творчості — хаос і дракони. Як тобі було спілкуватися з авторкою?
Ми дійшли до того, що британський і словенський книжкові ринки неймовірно різні через те, що Словенія маленька і відносно молода країна, а Британія набагато краще з’єднана з міжнародним ринком. Тож британському письменнику легше опублікувати роман, але у Словенії легше бути оригінальним у своїх текстах.
Чи є у словенській літературі певні програмні твори? Що ти порадиш прочитати?
Я знаю, що ти була учасницею програми CELA і як молода авторка минулого року відвідувала Книжковий Арсенал в Києві. Розкажи трохи про своє враження від мандрівки.
Я пам’ятаю, що почувалась неймовірно сумною і розлюченою, коли їхала геть. Мені було соромно за свою привілейованість: що я можу міцно і безпечно спати у себе вдома. У мені щось змінилося. До моєї поїздки у Київ я знала про війну і, звісно, була розлючена через неї, але після Києва вона почала здаватися мені моєю особистою проблемою, якою я теж маю щодня опікуватися.
Боян Екселенськи
Письменник і головний редактор словенського часопису «Supernova», котрий цього року отримав відзнаку Єврокону за найкращий журнал, Боян Екселенськи, також ділиться з нами своїми спостереженнями про словенський ринок фантастики.
Боян Екселенськи на Євроконі 2026. Фото: В.Савотіна ©
Розкажи, будь ласка, як змінилася словенська фантастика за останні роки? Чи більше авторів, на твою думку, пишуть зараз у жанрі?
Які найбільші виклики та перепони ти бачиш на шляху популяризації фантастики зараз? Це якраз та справа, якою ви займаєтесь у журналі «Supernova»?
Команда «Supernova» представляє Словенію на міжнародній арені. Розкажи, чи вдалося налагодити міжнародну співпрацю, чи є інтерес до країни та її культури? Бо нам, наприклад, дуже цікаво дізнаватися про вас більше. Саме тому, що ми знаємо так мало одне про одного.
травень 2026, Любляна, “Na Meji Nevidnega”
