Клатч!

Руки Ельмаз ще тремтіли.

Вона поспіхом цідила чай у дві порцелянові філіжанки на панелі керування та одним корабельним оком слідкувала, як другий пілот Ян церемоніально вітав у шлюзі Голландця. Треба ж було системі не вивести її з Блакитного сну в означений час саме сьогодні!

— Хлопче, я б відразу до Ель піднявся, — перебив монолог Яна Голландець.

— До капітанеси, — сухо виправив юнак. — І пройдімо таки процедуру.

Ельмаз влізла до скриньки з дрібничками внизу панелі й завмерла. Вона пила чай з одним кубиком цукру… а Голландець?

Ян вивів гостю купу зелених голографічних графіків:

— Повний техлог «Чайки». Ви маєте упевнитися, що ми як потенційні суперники не вдалися до недозволених модифікацій кораблю і зброю, та підтвердити ось тут…

Сервісний робот-павучок простягнув Голландцю електронну печатку, і той не дивлячись проставив її в повітрі третьою рукою-маніпулятором.

— На! Тепер пускай до Ель, Цербере.

Система навіть виділила для Ельмаз обличчя Яна: якби він міг відростити дві голови з гострими іклами, то зробив би це тут і зараз.

— Капітанеса повідомить, як буде готова.

— А вона буває не готова? — Голландець здивовано блиснув штучним оком прямо в об’єктив, поки Ельмаз марно намагалася прочитати у цьому погляді, скільки клятих кубиків цукру класти йому в чай. Два? Чи жодного?! Дідько! Якщо помилитися, Магнус «Голландець» Гроот точно зрозуміє, що вона прикладається до Блакитного сну…

Його повне ім’я та ідіотську назву його корабля — «Нейтронний альбатрос» — Ельмаз, що характерно, пам’ятала. Як і пристрасні пестощі юного другого пілота Магнуса — Дарія…

Вона чортихнулася та вихилила свою філіжанку взагалі без цукру. Відразу націдила нову. Збадьорлива гіркота надала рішучості.

— Я завжди готова, сучий ти син, — сказала Ельмаз в інтерком з удаваною безтурботністю. — Піднімайся, Магнусе. Яне, вільно.

Вона оглянула себе камерами в кают-кабіні — жодних слідів блакитної рідини на смаглявій шкірі або чорному волоссі, зібраному в довгу косу; на соматичний комбінезон сонний розчин не чіплявся. Щойно Ельмаз вдалася до соломонового рішення — покласти пару кубиків цукру на блюдце поруч з другою філіжанкою — Голландець завалився до кабіни. Низька склепінчаста стеля змусила здорованя в екзоскелеті підійти до панелі з викривленою шиєю.

— Чай? Чи не запізно для сніданку?

Сталева усмішка Магнуса — майже вертикальна із-за нахилу голови — здалася зловісною, особливо на тлі стіни з трофейною зброєю.

— Чи не раптово для візиту? — передражнила Ельмаз. — Я тобі завше рада, чортяко, але що подумають твої старигани?

Голландець реготнув, із шипінням виростив з екзоскелета стілець та сів на нього з протилежного боку панелі.

— Старійшини! Нічого їм думати: позаплановий техогляд суперника, і баста! А ти давно не зазирала на «Альбатрос». Чи не запідозрить щось твій Верховний Вождь? Як він наразі зветься — «Сяйво Блакитних Шахт»?

Ельмаз сховала за сміхом укол тривоги.

— Цього місяця він «Життєве Джерело Пустелі». Як уже задовбало перекрашувати клановий герб на борті «Чайки», хто б знав…

Магнус схопив філіжанку і підніс до рота.

— А я не просто так втрутився у твою напружену працю по захисту Вождю від моїх Старійшин… — він ковзнув штучним оком по цукру на блюдці.

Ельмаз затамувала подих.

— Просто я знудився, — Магнус поставив філіжанку, не відпивши. — Розповідай, як справи!

— Он воно як! — Ельмаз накрило роздратування. — Чому ж тоді мій прекрасний знуджений бойовий товариш і суперник Магнус не вислухав доповідь Яна про техлог «Чайки»? Хлопак готувався, старався — невже не можна було вшанувати?

Голландець дивився на кожен мімічний рух Ельмаз, мов психіатр, і це розлютило її ще більше.

— Бачу, тобі передався Янів бойовий дух, подруго. Він все ще вмовляє тебе розірвати контракт та полетіти звідси, щоби повоювати врешті-решт?

— Продовжуй поводитися з ним у тому ж дусі — і Ян тобі й тут бійку влаштує! Я б з Дарієм ніколи так не вчинила! Я…

Ельмаз осіклася. Клятий Блакитний сон: тремор, провали в пам’яті, дикий емоційний фон…

— Ну пробач моє роздовбайство! Але невже тобі цікаво сидіти тут одній «у повній відповідності до контракту»? — Магнус нарешті відпив несолодкий чай та широко всміхнувся. — Що ти робиш довгими пустельними вечорами — роздивляєшся свої трофеї?

Він розвернувся до гвинтівок, що були препаровані на стіні, мов екзотичні комахи.

— Згадуєш, значить, давні битви і навіть мені не дзвониш секретним каналом, поностальгувати?

Невже він дізнався?

Голландець вказав на велике чорне яйце з золотистою в'яззю:

— А це що за штука? Схожа на керовану бомбу для старої двохсотки.

Ельмаз у ступорі дивилася на артефакт: це Ян нещодавно відкопав його у трюмі, і вона ще згадала місію… Яку? І що то за зброя? Кілька ковтків чаю виграли трохи часу, і врешті-решт:

— Тю, цяцька ксантианців. Дісталася зверху гонорару за евакуацію їхніх шедеврів. Там супутник мав у планету врізатись чи щось таке…

— А! «Роби мистецтво, а не війну» — то їхній був девіз? — Магнус поцокав по яйцю витягнутим маніпулятором. — Але ксантианці ж геть не торкалися зброї. Щойно припікало, винаймали таких, як ми. Тож нащо воно тут?

Ельмаз посмикала пальцями, намагаючись водночас згадати подробиці та позбутися відчуття дежавю.

— Як сказав їхній розпорядник… «У мить, коли останній бій здаватиметься програним — це буде ваш клатч».

Магнус гигикнув:

— Клатч як цейво, жіноча сумка?

— В мене тоді перекладач заглючив, вумнику. Я так зрозуміла, що клатч означає…

— «Останній відчайдушний прийом в бою», — Магнус прибив Ельмаз таким поглядом, що вона здригнулася. — Це була твоя репліка. А я відповів: «Та ну, звідки ксантианцям знати староземний бойовий жаргон». І висловив думку, що яйце — просто дуже цінний предмет, за який треба «клатч-клатч», типу міцно триматися, якщо припече з грошима. Ти розсміялася і сказала, що в разі програшу останнього бою тобі буде вже не до грошей.

— Точно! — Ельмаз надто сильно ляснула по панелі та ледь не збила філіжанки. — Ми ж уже говорили про це!

Магнус зітхнув і похитав головою:

— Ель, Ель… Я здогадувався, що справи твої кепські, але щоб настільки… Вимкнися з системи. І тоді поговоримо по-справжньому.

— Ти геть здурів? Це мій корабель!

— Твій-твій. І ти точно не хочеш, щоби ця розмова залишилася в логах!

Що подумає нещасний Ян на все це…

— Зараз! — рикнув Магнус.

Ельмаз залізла пальцями під косу і вручну від’єднала інтерфейс «Чайки» від імпланту. Її свідомість та тіло стали меншими, від чого захотілося стулитися на кріслі. Голландець гмикнув.

— Зблакичуєшся, значить, подруго.

— Використання сонних кристалів поза міжзоряними перельотами не заборонено жодними правилами, — Ельмаз ніби вибудовувала оборонну стіну монотонними словесними конструкціями. — І тим паче на планеті, де їх, бляха, добувають!

— Твоє хімічне дозвілля — не моя справа. На відміну від того, чому ти це робиш!

— Магнусе…

— Не треба мені «магнусити»! Ти гадала, я повний ідіот? Іі не помічу цієї інтрижки з Дарієм?

— Все випадково вийшло…

— Якби так, то ти б зрозуміла, яку дурню вчинила, уже наступного дня, і я б не перся крізь пів пустині, щоби вправити тобі мозок! — Магнус явно хотів підвестися та ходити туди й назад по кабіні перед нею, і це, певно, дратувало його ще більше. — Зі всіх, вибач, йобирів на планеті треба було обрати саме мого другого пілота! Чому не Яна?

— З власним ніяк не можна…

— А з чужим можна?!

Маніпулятор Магнуса підхопив філіжанку і жбурнув її стінку в метрі від голови Ельмаз; уламки та чай бризкнули навсібіч.

— Я не знаю, що там коїться в твої заблакиченій голові, тому про всяк випадок проговорю деякі базові речі, — Магнус гучно дихав і вишкірявся, мов гірський ведмідь з рідної планети Ельмаз. — Ми придворні найманці двох конкуруючих кланів. Себто вороги! І те, що ти робиш з Дарієм — тупо військова зрада!

— Тут ніколи не було війни й ніколи не буде…

— І саме тому це контракт мрії, який, нагадаю, запропонував тобі я! Щоб не чекати ножа в спину від відбитих арктурианців, яких ті царки винаймали раніше! Але якби я захотів послабити Великого Вождя-Шмождя Пустелі, то доповів би куди треба про кричуще порушення протоколів. Ти б опинилася на ґейтах з голою сракою швидше, ніж можна промовити «Нейтронний альбатрос»!

— Дарія б теж вислали…

— О, так ти щось пам’ятаєш, із важливого? Та я щось теж не радий перспективі обламувати кар’єру синові дуже впливової сім’ї — лише тому що цей дурень не може відмовити шановній пані валькірії!

— Він знає? Ну, що ти знаєш про нас?

— Ні. І я не рвуся налаштовувати проти себе того, хто має прикривати мені дупу. Тод ти мені з цим і допоможеш.

Ельмаз здригнулася та закрила долонями обличчя. Кляті кристали чавили з неї сльози.

— Ти хочеш, щоб я сама…

— Я вимагаю! І потім, лише подумай: ти вдалася до Блакитного сну, щоби що — повільніше старіти заради молодого коханця? Хочеш сказати, все нормально? Тобі самій треба кінчати з цією нездоровою хрінню!

Коли Ельмаз нарешті відняла долоні від вологих очей, Магнус тримав у руці блюдце з цукром, куди маніпулятор один за одним складав порцелянові уламки філіжанки.

— Дай мені зустрітися з Дарієм востаннє, — сказала вона, ані жива, ані мертва. — Я все зроблю. І пробач мені.

— Чудово. Щойно ви обидва прийдете до тями, зустрінемось вчотирьох, під якимось протокольним закидом. Є одна пропозиція… Але про це дійсно потім.

Ельмаз проковтнула комок сліз, лише коли Магнус пішов. Під’єднавшись до системи, відкрила уже не дуже секретний канал зв’язку з «Альбатросом» та призначила Дарію зустріч у приканьонному містечку за годину; він коротко підтвердив. Одягнулася в пустельний комбінезон і вже біля шлюзу натрапила на Яна. Він віддав честь:

— Дозвольте супроводжувати!

Ельмаз зміряла його поглядом: Ян і досі носив соматичний комбез під робочою жилеткою та штанами з купою дрібних кішень, ніби вже завтра війна. Поруч метушився робот-павучок.

— Ще не вистачало! У мене особиста справа.

Ян відвів очі в кут шлюзу, проїтий іржой.

— Вважаю, що Голландець хоче скористатися вашою вразливістю, щоби завдати удару. Я би на його місці…

Він притих, явно відчувши, що бовкнув зайвого. Ельмаз відкрила рота і лише видихнула: жодних сил не було злитися на те, що Ян підслуховував!

— З тобою потім розберуся, — вона відчинила двері та покрокувала трапом у темряву соляної печери.

— Пані капітанесо! — пролунало ехо Яна. — Я лише прагну відвести від вас загрозу…

Ельмаз уже вмикала говербайк, припаркований біля масивної ноги «Чайки».

— Ти лише хочеш бачити загрозу там, де її годі й шукати, — вона вдягнула шолом. — Зі своїм лайном я сама розберуся, красно дякую. А ми з Магнусом ніколи не відкриємо вогонь одне в одного.

Темна фігура Яна посеред світлого шлюзу промовила:

— Ви впевнені, що він вважає так само?

Якби Ельмаз могла передати напряму в голову юнака не лише команди, а все, крізь що вони пройшли разом і з Голландцем…

— Якщо ти правий і Магнус хоче підступно вбити мене, то тим паче маєш лишитися і підняти на бій «Чайку». Все як ти мрієш.

— Хоча б не вимикайте трекер…

Говербайк вилетів з печери, мов корка з «Арктурського особливого». І звичайно ж, вона вимкнула трекер.

В надвечірніх променях піщані хвилі здавалися морськими. Ковзаючи по ним поглядом, Ельмаз намагалася намацати нову опору посеред пастки зибучих пісків, в яку сама себе загнала з цим Дарієм.

Їй згадалася мати, яка в тривожні часи наспівувала щось давнє та патріархальне за вечірнім чаєм. Жінка в тих піснях мала лише приймати свою долю та чоловіка — із вдячністю до Всевишнього, звичайно. Не найгірша філософія для перших поколінь тераформувальників, бо їх рідко коли спіткало особисте щастя. Але для народжених уже в раю, як Ельмаз — вибачте, що значить ми не можемо взяти долю у власні руки так як слід розкрутити? Дарій припав їй до серця не лише любовними втіхами, а тим, що Ельмаз із ним завжди була головною. Ніби заочно доводила матері: бачиш, ось як можна брати радість від життя! Щоправда, мати б обов’язково вказала на кепські наслідки і знов би вийшла правою…

Вже ніде не було видно навіть часточки сонця; говербайк досяг кам’янистого плато на краю Великого Каньону і пришвидшився. Десь там, в кілометрових проваллях ділилися блакитні кристали, які оплачували Ельмаз безтурботне життя. Марно найкращі лабораторії намагалися відтворити хімікати з їхнього складу — лише місцевий супергриб із глибин планетарної кори, міг створювати той дорогоцінний засіб для Блакитного сну. Ельмаз не уявляла собі, як перші колоністи наважувалися лягати в примітивний анабіоз, знаючи, що потім доведеться кілька тижнів відновлювати пам’ять та рухомість, та що хтось узагалі не прокинеться. Хтозна — наважилася б вона на наймитське життя, якби його ціна залишалася такою великою?

Ельмаз в’їхала в приканьонне містечко, коли там уже запалили, роздмухали, ввімкнули вогники. На одній вулиці можна було зустріти погонича худоби в нейроокулярах та жінку на сигвеє, але з глеком на голові — так чудернацьки відбивалися на місцевих дурні блакитні гроші. Ельмаз кинула говербайк на початку надто вузької вулички та зайшла в непримітну чайхану біля базару. За транспорт не переймалася, бо герб Великого Вождя захищав краще будь-якої сигналізації.

Зайнявши кальянну нішу, Ельмаз почала репетирувати, як саме скаже Дарієві. Як на злість, тягуча жива музика нагадала їй той вечір на фестивалі, коли вона спокусила його… Якби можна було зупинити, зберегти ту мить в бурштині, щоби початок її падіння в обійми Дарія ніколи не закінчувався! Звісно, такого магічного засобу не існувало, як і не було тут жодного вибору. Ельмаз стала уже двічі винною Голландцеві.

Проте, щойно вона зробить те, чого від неї вимагала ситуація — чи не стане вона надто вразливою? Чи не призведе абсолютно необхідна стежка до ще більшої халепи? Якою б надійною не була дружба з Голландцем — він все ще залишався з біса прагматичним найманцем. Навіть сповнений альтруїзма ксантианець на його місці почав би підсвідомо чекати відплати від Ельмаз критичний момент. Тож якою вона буде? Мабуть, він озвучить ціну на тій загальній зустрічі?..

Ельмаз попросила в хазяїна хумус та розкурила кальян. Дарій запізнювався, та її це геть не дратувало. Навпаки: був час знайти якийсь неочевидний «клатч», що дозволив би обернути ситуацію на свою користь та зрештою — зберегти для себе коханця.

Ну ж бо, думай!

Ельмаз геть не вміла відпускати — що людей, що речі. Чого вартував хоча б той старий сервіз на «Чайці».

Під час роботи з ксантианцями вона геть не розуміла, чому вони так спокійно сприймали загибель рідної планети. Тим паче оздоблену їхнім неймовірно різноманітним мистецтвом. Протягом всієї евакуації вони поводилися так, ніби з’їжджали з найманого житла — без відчаю чи фрустрації, з побутовим фаталізмом.

Один із ксантианських витворів вразив Ельмаз до глибини: то була ціла ферма в натуральний розмір у якомусь скляному кубі, де автори майстерно відтворили побут типових селян-колонізаторів через гіперреалістичні ростові скульптури. Торкнувшися напівсферичної панелі, можна було відчути ніби то їхні думки та почуття: турботу про врожай, молитви до старих земних богів, навіть кохання одне до одного… Ферма здавалася настільки автентичною, що Ельмаз примарилося, ніби вона повернулася додому.

Та коли вона доповіла, що цей неймовірний експонат площею з квадратний кілометр — і ще декілька подібних — вивезти точно не вдасться, ксантианець-розпорядник ледь не зрадів, з усмішкою подякував та просто викреслив лоти зі списку.

От як зробити так із Дарієм?..

З проходу до неї кинулася тінь в каптурі — та поцілувала в щоку.

— Як добре, що дочекалася! Часу обмаль…

Ельмаз встигла схопитися за ніж, тож Дарій так і затиснув її у своїх обіймах; нарешті відпустив і сів поруч. Не знімаючи каптура, припав теплими губами до її вуха.

— Слухай уважно, це дуже серйозно. Магнус хоче вивести тебе з гри.

— Що за…

— Тихіше! Я підслухав, як він розмовляв із твоїм Яном секретним каналом — тому і спізнився. Бос думав, що я вже вилетів…

— Стоп, що за маячня, — Ельмаз відсунулася та уважно вдивилася у великі чорні очі Дарія. — Ян спить і бачить, як би врізати твоєму босу…

— Він тобі таке каже? Все правильно, налаштовує проти Магнуса.

— Заради чого?

— Щоби вивести з рівноваги. Щоб ти почала бійку поза контрактом…

Ельмаз схопилася за голову, яка досі гуділа від Блакитного сну.

— Але Магнус міг легко вивести мене з гри, просто доповівши про наші стосунки.

Тепер уже Дарій ледь не підскочив:

— Він знає?!

— Так…

— Про це ви говорили? Значить, все ще гірше, ніж я думав. Магнус хоче вбити тебе.

— Та чому раптом?!

Версія Дарія була така: хтось запропонував Голландцеві великі гроші, щоби завести на місце Ельмаз свою людину і влаштувати складну провокацію між двома місцевими кланами в інтересах інших гравців. Як Магнус позбудеться неї — їм було не важливо, але він вирішив зберегти Дарія від скандалу та розіграти партію чесного воїна, що змушений боронитися від лихої колишньої товаришки. Яну Голландець ніби то пообіцяв власний корабель.

— Тепер я бачу, що за допомогою мене бос хоче налаштувати тебе проти себе, — підсумував Дарій. — За планом ти маєш напасти на нього поза кораблем…

Ельмаз гмикнула:

— Магнус звав нас на загальну зустріч…

— Ну ось! Ян допоможе вчинити провокацію, ти втратиш контроль — тут тебе і кінець. Але не хвилюйся, цього не буде. Бо я тебе не зраджу!

Дарій знов обійняв її та прошепотів:

— Я все продумав: заведу тебе на «Альбатрос», і ти вколеш босу блакитний розчин.

А потім лише інсценувати нещасний випадок, — мимоволі продовжила Ельмаз та вжахнулася. Вона вирвалася з обійм та підвелася::

— Вибач, все це… забагато. Треба подумати.

— Любов моя! — каптур спав, мідяні вилиці Дарія спокусливо переливалися у світлі штучних факелів. — Дозволь мені хоч раз подумати за тебе! Діяти треба якомога швидше!

Він кинувся до неї з поцілунками, але Ельмаз закрилася руками:

— Просто почекай мене назовні.

Щойно він пішов, Ельмаз вислизнула через напівпідвальне віконце у вбиральні.

Прослизнула провулком, осідлала говербайк та погнала його пустелею проти ночі.

Що це, бляха, було?

Такий рішучий та хитрий Дарій був їй геть незнайомим — ніби хтось вклав ті слова в його вуста. Але це означало лише одне: Магнус став набагато більш тонким маніпулятором, ніж той, що в нього на екзоскелеті. Невже старий друг дійсно намагався геть вибити з-під неї ґрунт витонченою ментальною атакою — і заманити в пастку?

Або це таки Дарій дізнався, що Ельмаз мусить кинути його на вимогу Магнуса, і дурне кохання підштовхнуло його до такої відчайдушної брехні? І вбивства?

Або коханець геть не брехав, а щиро намагався врятувати її від свого боса, який все ж таки готував їй пастку разом із Яном?

Попереджали її, що у хлопака проблеми із субординацією — але вона гадала, що контракт мрії зробить з другого пілота слухняного песика. І запізно зрозуміла, що мріє Ян про те саме, що й Ельмаз, коли втекла з власної планети…

Кортіло зв’язатися з Магнусом та вивалити йому все, проте вона ж так і не порвала з Дарієм… Чорт!

Ельмаз зупинилася, вимкнула говербайк та прислухалася до пустелі, приправленої золотим світлом двох лун.

Вона виграла сотні боїв, але тут виграшної тактики просто не існувало: у будь-якому сценарії Ельмаз втрачала щось суттєве або когось важливого. Все тому, що з самого початку намішала в цю справу надто багато особистого — і далі лише додавала…

Тож єдиний можливий вихід став очевидним.

На «Чайці» Ельмаз відправила Яна у відбій, нічого не пояснюючи. Записала повідомлення Дарієві, сподіваючись, що він не насмілиться атакувати Магнуса без неї. Потім — прощальний привіт Голландцеві. Налаштувала відправку обох на ранок.

Сама покопирсалася в логах «Чайки» і знайшла таки сліди кількох видалених сеансів зв’язку — зокрема, лише годину тому. А ще кілька гвинтівок на стенді ледь помітно посунулися, ксантианське яйце нахилилося… Ельмаз упевнилася, що Ян у себе і заснув, і вперше в житті ввімкнула сигналізацію на дверях. Потім позбавила другого пілота всіх дозволів на використання корабельної зброї під найвищу особисту авторизацію. Він був, по суті, бортінженером, але в разі відключення Ельмаз отримав би повне керування — тож якщо зрадить, нехай лише спробує повоювати.

Зрештою вона дістала із заначки пляшку «Арктурського особливого» та підняла філіжанку за дострокове розірвання контракту із-за конфлікту інтересів. Саме це Ельмаз планувала оголосити Верховному Вождю вранці — і сплатити відступні, аби лише скоріше забратися звідси.

Випила, закусила двома обвітреними кубиками цукру — і все попливло перед очима. Блакитний розчин підсилює ефекти алкоголю, невчасно згадала Ельмаз. Але нічого, треба лише поставити будильник і…

…приголомшлива сирена! Вона схопилася за ніж, але галас ішов не від дверей, а звідусіль. Посеред кабіни виник рябомизий шолом із черепа пустельного бика:

— Ельмаз Халіл-Чагъала! Ми, Життєве Джерело Пустелі, призиваємо тебе до зброї на захист нашої честі!

Вона проморгалася і замість протокольних реверансів тупо спитала:

— Ви серйозно? Якого біса стряслося?

Вождь гнівно затряс шоломом:

— Добродій довів до нашого відома, що підлі Старійшини намагаються створити блакитні кристали поза шахтами й тим самим підривають багатовікові угоди! Тож мають відплатити за це!

— Стійте, я збиралася…

— Роби свою справу, дівко! Будь на світанку на Плато брані, а не те я натисну на Червону Кнопку!

Великий Вождь дійсно мав детонатор бомби, закладеній в «Чайці» як абсолютну гарантію лояльності — тож Ельмаз сумирно погодилася та лишилася в повній тиші.

— Пані капітанесо! — збуджений голос Яна. — Ви як? У мене готовність п’ять хвилин!

— Добре, — відрізала Ельмаз.

— Впевнені, що можете битися проти Голландця?

Ніби голограми, перед нею промайнули залізна посмішка Магнуса та чорні очі Дарія.

— Мушу.

І Ельмаз розвернула крісло в бойове положення.

Коли над великим плато між найвіддаленішими форпостами двох кланів з’явилася перша часточка сонця, гостроноса «Чайка» вже висіла на позиції — а навпроти у видошукачі вгадувалися широкі обриси «Нейтронного альбатроса».

«Повідомлення не відправлене… не відправлене», — поскаржилася система, і Ельмаз двічі поспіль чортихнулася. Всі комунікації між суперниками згідно з протоколами автоматично переривалися до закінчення битви. Щоб вони не могли домовитися про бойову нічию, приміром…

Сонце злетіло над пустелею, і через сенсори «Чайки» Ельмаз відчула гарячий вітер, ніби це вона сама парила над плато.

— Сигнал до бою отриманий, — повідомив Ян.

«Альбатрос» вирушив уперед, «Чайка» рвонула назустріч. І Ельмаз, і Голландець вже могли відкривати вогонь, але ніхто з досвідчених пілотів не вчиняв так на першому наближенні. Зараз їхня зброя — сканери, що могли підказати енергетичну конфігурацію супротивника.

— Яне, тримай щит на максимумі.

— Ми маємо вдарити зараз. «Чайка» маневреніша…

Той, хто атакував першим, послаблював власний щит з антиматерії і відкривався для удару у відповідь — мов у староземному фехтуванні лицарів. Тож Ельмаз огризнулася:

— Твоєї думки ніхто не питає, хлопче!

«А які в тебе думки, Магнусе?» — спитала вона у ревучого сіро-червоного «Альбатроса» попереду. Її маленьке людське тіло тремтіло від перевантажень та напруги в соматичному кріслі — і водночас вона всеосяжно населяла білосніжний, сталевий, аеродинамічний стан «Чайки».

Кораблі розминулися в повітрі лише в десятках метрів, і Ельмаз ледь не проґавила спалах задніми камерами: «Альбатрос» прикрив перший пуск вогнем власних двигунів. «Чайка» підморгнула лазером та підірвала ракету — посеред плато розквітнув коричневий гриб.

Наступний промінь лизнув тупий хвіст «Альбатроса» та, звичайно, анігілювався щитом. Ельмаз сподівалася, що, побачивши енергетичні покажчики, Магнус зрозуміє: то був дружній тичок, запрошення до розмови, а не справжня спроба пробити оборону.

Обидва кораблі завернули лівий віраж та закрутили танець, за яким, певно, спостерігала вся ця клята планета.

Залп дюжиною ракет! — Ельмаз не очікувала такої грубої відповіді. Але замість того, щоби маневрувати, «Чайка» лишилася летіти як є, ніби підкреслюючи стійкість своєї пропозиції. Мінус п’ять ракет лазерами, чотири відволіклися на обманки, ще три гакнув Ян та розвернув на хазяїна. Проте Ельмаз скерувала їх у плато — цей натяк Голландець повинен був зрозуміти. Вона шукала не перемоги, а виходу.

«Альбатрос» огризнувся зенітним вогнем, але надто неприцільно й далеко позаду — тож це відповідь «добре, Ель»?

Продовжуючи рухатися по колу над плато, корабель Магнуса опинився між «Чайкою» і сонцем — і в ту саму мить випустив ще чергу, але вже перед носом суперниці. Ельмаз огризнулася рельсотроном і ледь не пробила «Альбатросу» поле біля правого двигуна. Що ж він, врешті-решт, палить контору настільки явними промахами?

Раптом щось червоне блимнуло на радарі зовсім близько, і на «Чайку» навалилася бік червоної кулі з розпеченої плазми! Корабель відкинуло вибуховою хвилею, і лівий борт не підсмажився тільки тому, що Ян все ще тримав щит на максимумі…

Підступна атака збила Ельмаз з пантелику: трюк із пуском проти сонця, яке засліпило сенсори «Чайки», був достойним Голландця… але потужна термобарична ракета для звичайної дуелі в атмосфері? Він геть сказився?

«Чайка» вирівнялася після удару під дих та рвонула в зеніт. Корабель Ельмаз, на відміну від важкого супротивника був «скляною гарматою» — крихким, зате спритним та смертоносним.

Пролетівши крізь рвані залишки вибухів, «Чайка» різко пірнула вниз, мов однойменна пташка за рибою, і з поземного польоту протнула щит «Альбатроса» десятком високоенергетичних лазерних голок.

— А рельсотрон?! — не витримав Ян.

Ельмаз вимкнула інтерком, ухилилася від панічного зенітного вогню та змусила дві ракети врізатися одна в одну. Бойовий рефлекс вивів її на ідеальну позицію над розгубленим супротивником: «Альбатрос» не міг пускати ракети настільки зблизька, а зенітки ще не перелаштувалися, тож було цілих кілька миттєвостей, щоби вразити кабіну… Невже Голландець запрошував її до цього?!

Ельмаз здригнулася та пішла на віддалення, розкидаючи обманки. Не могла вона покінчити з Магнусом, мов якась варварка — після всього. Він мав зрозуміти, що вона тільки-но зробила, а радше — не зробила!

«Альбатрос» отямився, пустився у переслідування та почав відстрілювати обманки. Цього разу він спробував сховати термобаричну ракету за їхніми спалахами, але Ян усе помітив та грохнув її вірусом самознищення. Вибух розділив кораблі; Ельмаз не стала шукати вдалий випад та віддалилася майже на стартову позицію, щоб отримати передишку…

Тут її і настиг гравітрон.

Широкий промінь інтерферувався щитом та надав кардинально різну масу окремим частинам «Чайки». Від припливу крові Ельмаз ледь не знепритомніла, а системи кораблю настільки ошаленіли, що лазери разом прошили повітря у всіх напрямках; з корпусу самовільно висунулася стара гармата-двохсотка — рудимент заводського комплекту.

— Ми м-уаємо ди-іяти! — прорвався несамовитий крик Яна.

Ельмаз пропустила крізь «Чайку» нормалізаційний розряд і встигла ухилитися від кількох залпів «Альбатроса», аж доки він не припустився дивної помилки. Дебелий корабель дозволив їй залетіти прямо собі під черево! Ельмаз на підльоті пробила рельсотроном крило супротивника, і наступний набій мав би влучити в реактор…

І це означало б миттєву смерть і Голландця, і Дарія!

«Чайка» просто пролетіла повз і ледь не отримала в корму ще один гравітронний удар.

— Та що з тобою не так! — невідомо як, але Ян повністю позбавився блока. — Системо, запитую протокол заміни пілота. Причина: ментальна атака!

В Ельмаз очі на лоба полізли:

— Відбій, системо! Я повністю контролюю себе!

— Тоді чому вона вже двічі не підірвала його? — Ян звертався не до неї, а до «Чайки». — Ворог явно використовує заборонений псі-промінь! Перевіряти часу немає…

— Ян, схаменися! Просто я… — з очей Ельмаз бризкнули сльози з домішками крові від перевантажень. — З біса складно вбити тих, кого…

Вона не договорила.

— Перший пілот скомпрометований та буде дезактивований, — протараторила система. — Повний доступ наданий другому пілотові.

— Ідіот! Ти не зможеш…

Голос та сприйняття Ельмаз, що наповнювали всю «Чайку», зіщулилися до об’єму кабіни. Вона спробувала вивільнитися, але корабель не пускав…

«Альбатрос» почав нову атаку.

«Чайка» не змогла нічим відповісти. Другий пілот із жахом побачив блок Ельмаз. Зі всього арсеналу йому лишилася доступною тільки одна механічна зброя.

«Клатч-клатч-клатч», — пробіг до капітанської кабіни робот-павучок, підхопив ксантианське яйце з розгромленого стенда та скрився з ним у сервісній шахті.

— Я-а-ан! Я-а-ан! — волала і звивалася Ельмаз, аж доки не схрипла і не заридала.

Підбита «Чайка» пішла на криву мертву петлю, «Альбатрос» підринув до плато, щоби краще націлитися ракетами… І у мить, коли останній бій здавався програним для Ельмаз та Яна, стара двохсотка виригнула назустріч супротивнику розписаний золотом артефакт.

«Роби мистецтво, а не війну».

Всякого високого гостя, що завітає на варварську піщану планету, спершу запрошують до цього дивного експоната, створеного невідомою технологією ксантианців.

У велетенському стазис-полі, мов комахи у бурштині, навіки застиглі два корабля-супротивника. Четверо людей всередині них розповідають трагічну історію.

Магнус Гроот — дуже здивований і розчарований. Передчуваючи небувале зіткнення кланів найближчим часом, він хотів попередити Ельмаз та Яна й домовитися про бій внічию. Втім, у цій запеклій битві могутній Голландець участі не брав: другий пілот ще вночі вколов йому блакитни розчин та помістив у тривожний сон.

Дарій — переляканий до смерті, бо очікував битися з Яном замість досвідченої Ельмаз. Другі таємно домовилися нацькувати своїх командирів одне на одного, щоби стати нарешті першими. Але кожен змовник прагнув обманути іншого та вийти єдиним переможцем. Саме тому Ян тієї ночі надіслав Верховному Вождю та Старійшинам заздалегідь сфабриковані докази про хімічні експерименти іншої сторони — проте не вивів із гри Ельмаз. Великої війни між кланами, до речі, не сталося — Вождь та Старійшини на диво розкусили інтриги пілотів. На заміну вони знайшли найманців попростіше.

Свідомість Яна сповнена гнівом та страхом — так само як і Дарія, що на диво більше нічого не відчуває.

Інші справа — Ельмаз! В її зафіксованій душі стільки всього непромовленго: відчай, любов, провина — ціле життя, що промайнуло перед її очима під час вибуху клатч-заряду. Статистика свідчить, що відвідувачі експонату, торкнувшися напівсферичної панелі на велетенському склоподібному кубі, найбільше часу проводять саме з почуттями та думками Ельмаз…

Втім, ніхто не може зрозуміти, чому в найостаннішу мить вона думала про один клятий кубик цукру.