Дорога до гуманізму

Отже, у мене дві новини. І, в точній відповідності з третім міжгалактичним законом розповсюдження новин, одна з них добра, а інша погана. Чи це не третій закон?.. Спробую згадати формулювання самотужки, без використання пошукових систем.

Закон різної швидкості поширення новин: погані новини поширюються швидше, ніж добрі.

Закон різної послідовності новин: якщо ви отримали добру новину, то наступна буде поганою, але якщо ви отримали погану, то наступна зовсім не обов’язково буде доброю.

Випливаючи з попереднього, далі йде закон множинності поганих новин: погані новини поодинці не поширюються.

Закон інверсії новин: добрі новини для одних можуть бути поганими для інших.

Закон погіршення новин при старінні одержувача: що більше вам років, то відсоток добрих новин зменшується.

 І це навіть не усі закони. Що ж, якщо самі визначення якось та згадалися, то послідовність - хоч ти вбий. Взагалі, оперування числами не найсильніший бік Кпуврянської цивілізації. Через це і всілякі катастрофи, пов’язані з помилками в розрахунках. То хмарошкряб на бік завалиться, то фотонна торпеда не туди влучить. До речі, про фотонні торпеди якраз і йшлося в поганій новині, з якої починалася моя розповідь.

Схильність постійно відволікатися від наперед визначеної справи чи теми – це теж властивість пересічних представників нашої цивілізації. Непосидючість, неуважність, імпульсивність, відсутність концентрації – як тільки це не називають. Тьху! Знову починаю відволікатися.

Отже, маю дві новини. Добру та погану. Добра: випробування стазисної камери відбулися успішно. Тепер можна не старіючи вирушати за межі нашої задрипаної зоряної системи. Налаштовуєш дату пробудження, лягаєш собі в ящичок, засинаєш і прокидаєшся вже в розрахунковій точці, у визначений час. Мрію фантастів, які не вірили в можливість руху швидше світла, здійснено. Як справжній дослідник, працездатність камери я випробовував на собі. Хоч це і не найкраща ідея з точки зору мого виживання у випадку невдалого результату експерименту. Та що вдієш, такою є споконвічна традиція Кпуврянських науковців: ліки та свіжо винайдені пристрої  винахідники випробовують самотужки. Хоча, як завше, і з цього правила є винятки. Зокрема, дію отрути на собі не вивчають. І зброю також не випробовують тільки на інших. Хоча, мабуть, варто було б винахідникам цих речей не відхилятися від неписаних законів. Тоді, стовідсотково, менше отрут та зброї було б винайдено.

Що ж це я знову відволікся. Треба ж  про погану новину розказати. Про фотонну торпеду, вже згадану вище. Так от, погана новина – я прокинувся раніше розрахункового часу через влучання в мій космічний корабель фотонної торпеди. На щастя, пошкодження виявилися не фатальними. Інакше б я не писав ці рядки. Добре, що на час перебування в стазисі, ваш покірний слуга не вимкнув силове поле зорельоту. Воно і врятувало. Та все одно моє коритце струсонуло добряче. Аж відкрилася кришка стазисної камери та запустилися механізми відновлення життєдіяльності. Звісно,  продовжувати експеримент зараз і небезпечно і нелогічно.

Відверто кажучи, одночасно з випробуваннями стазисної камери, я сподівався згаяти трохи часу та прокинутися, коли мешканці планети Кпувр, які безпідставно називають себе розумними, і справді хоч трохи порозумнішають. Стомився я від цих воєн та стрілянини. І не тільки від них. Від всюдисущої агресії. Змучився від постійної боротьби за виживання, коли доводиться постійно sleep with one eye open, якщо хочеш прокинутися на цьому світі.

Зважаючи на влучання фотонної торпеди, моя теорія про порозумнішання та зменшення агресивності кпуврянців в ході історичного процесу є цілковито хибною.

Тепер потрібно з’ясувати, хто ж це мені не дав спокійно випробовувати стазисну камеру. Чому і за що? Чи може це чиясь чергова помилка в розрахунках.

Доведеться придивитися уважно до показів протиторпедних радарів на моніторах. Чи не летять до мене наступні несподівані фотонні гості? Як відомо, ракети, незалежно від конструктивних особливостей, поодинці не літають. Якщо ця невідома поки вражина випустила одну, чому ж не випускає іншу? Чи він чекає на мою ракету у відповідь? Нечуване, як для кпуврянина, джентельменство. Хоч можливо, що то тільки моя фантазія, і інша ракета не влучила в ціль. Або й взагалі задум ворога ще хитріший. Можливо і просто нема у нього інших торпед. Але останнє дуже сумнівно.  Кпуврянці без повного боєзапасу не літають та з одною торпедою бій не розпочинають.

Мабуть слід більш детально описати кпуврянську расу. Фізіологічно – нічого особливого: дві кінцівки для стрибання, дві кінцівки для роботи на комп’ютері. Хвіст для підтримання рівноваги при стрибках. Голова. Голова невідомо конкретно для чого. Нею і їдять, і думають, і дихають, і бачать, і чують, і нюхають, і говорять. Інколи нею також б’ються до стіни. Неважко здогадатися, що якщо без лапи та хвоста кпуврянин ще сяк так може жити, то без голови – ніяк. Бо чим тоді їсти? Вже не кажу про стіну.

Якщо ж кпуврянина описувати з точки зору психології, та ще й напружитися і одним словом, то це слово буде «агресія». Також додам, що цю рису я щиро ненавиджу.

Та більше за кпуврянську агресивність мене дратує кпуврянська жадібність. Не збрешу, ствердивши, що у кпуврянця у відкритому космосі вакууму не допросишся.

А як не згадати кпуврянську мегаприскіпливість? Написав оце я нещодавно в академію наук запит на фінансування проектування та виготовлення стазисної камери. З математичним викладками та всім таким. Приходить мені відповідь: «На жаль, ми відмовляємо у фінансуванні вашого проекту, оскільки надані вами матеріали містять багато помилок». В мене від жаху аж шерсть на хвості настовбурчилася. Починаю перевіряти. Сторінка 2. Третій рядок зверху. Відсутня… кома? Думаю – невже помилка в розрахунках. Не там кому вліпив у числі. Відкриваю сторінку два, а там формул нема. Завважили відсутність коми в реченні. І такого штибу п’ять сторінок зауважень. То зайва кома, то кома відсутня. То неправильне відмінювання, то запозичення з іншої – ворожої мови. І жодного зауваження по суті проблеми, обґрунтування розробки стазисної камери.

Та досить про пусте. Необхідно витратити якийсь час на вивчення ситуації. Оглянути околиці та для заспокоєння зробити кілька залпів бронебійними фотонними ракетами. Не можна ж отак безкарно робити замах на мирного науковця. Мирного - я вжив не для вихваляння, а тому що віднедавна вирішив твердо йти дорогою гуманізму. Іншими словами, зайвий раз не використовувати фотонні торпеди. Але тут же форс-мажор. От знайду кривдника, провчу, а потім знову стану гуманістом.

Подумайте, я ж спеціально, зважаючи на небезпеку, відлетів подалі від рідної планети. Та, мабуть, потрібно було віддалитися ще більше. Мій зореліт запеленгували, і в когось із кпуврян, як у нас кажуть, засвербіло під хвостом. Тепер треба тільки визначити в кого.

Кпувряни – кпувряни… Поки що мені невідомо про інші цивілізації. Щиро сподіваюся, що ми є сумним винятком із всесвітніх правил і більше таких збочено-агресивних рас у всесвіті не відшукати.

Чим же нам хвалитися? Тим, що перші рукотворні знаряддя кпуврян слугували не для землеробства, не для мистецтва, а для вбивства собі подібних та слабших. Сокири, списи, мечі й дотепер вірою та правдою слугують кпуврянам для вирішення побутових  суперечок. Тільки замість каменю та бронзи-заліза в історичній минувшині зараз виготовляються високоміцні сплави. Вогнем наші предки оволоділи спершу для того аби катувати спіймані жертви та ще спалювати поселення ворогів. І лише значно пізніше почали його використовувати для при готування їжі.

Електрику винайшли для електрошокерів, електричних стільців для страти, електрошоку при катуванні полонених та просто ворогів. І вже значно пізніше з’ясувалося, що електричним розрядом можна змусити битися серце, і це можна використовувати для реанімації хворого.

А тортури? Взагалі, мистецтво знущань досягнуло на Кпуврі нечуваних висот. Починали ж з примітиву: диб, колісниць, груш, іспанських чобітків, крісел допиту, коліно дробарок, катувань водою, масок ганьби, хвосторізок. І це далеко неповний перелік. Проте, всі вище описані пристрої вийшли з моди, поступившись місцем сучасним винаходам. Наприклад, книжкам мозкоруйнуючої дії. Взяв книжку, почав читати, і, по-перше, уже не відірвешся, доки не прочитаєш. А, по-друге, в результаті читання в тебе добрячий шматок мозку на холодець перетворюється. Та книжки – то півбіди. Оскільки їх ніхто і не читає. А от пісні з дебілізуючою дією, або пісні для вербальних тортур. Як від них сховатися? Хіба що вуха затикати. Але ж і тут всілякі хитрощі та підступності. Починається, як нормальна пісня. І слова знайомі. Про кропиву. Про одинокого орла. Про сірники та дрова. А лиш трохи, як то кажуть, розвісив вуха і все. Ти на гачку. І, в кращому випадку, стаєш на 10 одиниць IQ дурнішим. А в гіршому, розтрощиш собі лоба, б’ючись об стіну, благаючи, аби припинили знущання, зізнаєшся у всьому, що робив і що не робив, лише б вимкнули оте про голки від сосни та «я сиділа в твіттері». Слова пісень я спеціально трохи переінакшив,  щоб не піддавати вас небезпеці.

Поясніть мені таке: чому не можна жити без агресії, без жорстокості? Як казав один дуже давно закатований чувак: «Чинити з іншими так, як хочеш аби вчинили з тобою». Чому у нас найкасовіші фільми – бойовики? Найпопулярніші комп’ютерні ігри – стрілялки? 

Мабуть, не дочекаюся я настання ери гуманізму на рідному Кпуврі. Що ж, значить, саме час відправитися в подорож до інших зірок. Можливо, інші планети заселені справді розумними істотами, котрі не знищують собі подібних за першої ж зручної нагоди.

Ага! Ось ти де, дорогенький. Це я, врешті, знайшов свого кривдника. Хитрий! Думав сховатися за астероїд. Та від комп’ютера не сховаєшся. Обрахувати траєкторію ракети та визначити координати точки, звідки її запущено, для комп’ютера не проблема. Чомусь не дивно, що нахабою виявився зореліт академії наук. Ймовірно, хочуть припинити створення стазисної камери. Адже в обґрунтуванні купа помилок. Дарма що синтаксичних та граматичних.

Академія наук – це ще та організація! Скільки народу було спалено за заперечення кпувроцентричності? Скількох вчених розстріляли за захоплення генетикою та кібернетикою? Можливо, прийнято рішення ще й стазисні камери заборонити?

Так-так-так! Не відволікатися. Бронебійну фотонну підготувати до запуску. Уважно ввести координати цілі. Усі цифри перевірити тричі. Приготувати ракети-сателіти для фільмування знищення ворожого корабля. Звісно, своя краса є і в кадрів, отриманих з ракети, яка влучає в ціль. Особливо ефектний момент, коли ворожий зореліт займає весь екран, а наступної миті зображення зникає. Та все ж, на мій смак, кадри з сателітів набагато і красивіші, й інформативніші. Адже дозволяють бачити і те, що відбувається після вибуху. Інколи серед феєрверку друзок навіть вдається розгледіти фрагменти тіл нещасного екіпажу.

Дивовижна краса – спалах вибуху фотонної торпеди в космічній безодні, шматки зруйнованого зорельоту, що розлітаються навсібіч. А краса, як відомо, врятує світ.

Що ж, не я перший розпочав. Віддаю команду центральному комп’ютеру. Мить – і ракети полетіли. Час повертатися на дорогу до гуманізму, якою б важкою вона не була.