Див не буває. Невже? (Дискваліфіковано)

Грудень видався сльотавим. Сніг лежав недовго, постійно танув, перетворюючись у брудне місиво під ногами.

Я майже відразу зрозумів, що сів не в ту маршрутку. Ну, як відразу? Опам’ятався хвилин через п'ятнадцять, що ніякого лісу, крізь який ми їхали, бути не повинно! Усвідомивши це, я різко підскочив і кинувся до виходу, зажадавши термінової зупинки. Водій загальмував, двері відчинилися, я швидко вискочив і відразу про це пошкодував. Темінь навкруги, хоч в око стрель! Я вже хотів рвонути назад до салону, але водій залишив мене тут напризволяще, рушивши з місця.

Так я залишився стояти посеред лісу з подарунковим пакетом у руках. Ох, Христя, дідько би тебе забрав з твоїми забаганками! От відпочивав би вже тихенько вдома, а не мерз під мокрим снігом невідомо де.

Смартфон моє місцезнаходження відразу відмовився визначати, ніби всі супутники разом зникли. А про навігацію по зірках я знав лише одне - вона існує. Тільки, на жаль, жоден з астрономічних об'єктів не бажав підказати дорогу до дому, або хоча б до зупинки громадського транспорту. Черевики майже відразу промокли і тепер голосно чвакали на кожному кроці. Зрештою, я остаточно заблудився і замерз. Знесилившись, я присів на трухлявий пеньок і намацав у кишені зім'яту пачку цигарок. У тьмяному світлі запальнички я раптом помітив постать жінки.

- Так-так, - раптом почувся буркотливий жіночий голос.

- Христя ?! – здивовано скрикнув я, але замість дружини побачив якусь стареньку жінку.

- Яка я тобі Христя?! Я Стефанія.- сказала бабуся, не без цікавості роздивляючись мене.

- Допоможіть мені звідси вибратися, пані Стефаніє! – благально почав я. – Я з дороги збився, жодної машини повз мене не проїхало, жодної живої душі не зустрів оце, аж поки Вас не побачив. Я вже подумав, що згинути доведеться посеред лісу…Виведіть мене звідси, прошу.

- Не скімли! Наче дитя мале, скиглиш, - криво посміхнулася стара. – Я допоможу тобі, якщо допоможеш мені. Згоден?

- Зго-о-ден, - потягнув я невпевнено.

- Чого розсівся? Ходи за мною! – і впевнено почимчикувала до лісу.

Мені нічого не залишилося, як поплентатися за старою.

***

Баба Яга. Так я про себе охрестив бабцю. Ну, а хто ще це міг бути? І, поки я йшов, майже змирився (не до кінця, звичайно) зі своєю долею запропасти в лісових нетрях. Разом з цим намагався згадати момент, де і коли я встиг проковтнути якийсь галюциноген. З тих пір, як вирвався з роботи за подарунком для дружини (який вона мені заздалегідь записала), навіть кави не пив.

Газ! Відьма застосувала в лісі галюциногенний газ! Я вхопився за цю думку, як потопаючий за рятувальний круг. Тільки це і дозволяло зберегти логічне мислення. Ліс раптово розступився, але замість будиночка на курячих ніжках, до якого я вже морально підготувався, перед моїми очима з’явилася справжня садиба. Я потрусив головою, намагаючись відігнати морок, але садиба чомусь і не думала зникати. Решітка хвіртки з брязкотом відкрилася, і чаклунка спокійно попрямувала широкою доріжкою до дверей свого будинку.

Хіба могла стара жити в такому домі одна? Бабка привела мене до просторої зали, посеред якої стояв стіл, заставлений наїдками. Але я твердо вирішив, що від частування відмовлюся. Досить з мене галюциногенів.

- Я не голодний, - відразу попередив стару, гордо дивлячись на неї з висоти свого зросту.

- Та хто тебе за стіл запрошує? - фиркнула вона.

- Добре, кажіть, бабцю, чим можу допомогти. Дрова наколоти, поличку прибити, розетку полагодити, кран у ванній відремонтувати? Давайте, не тягніть вже. Тільки... - я відкашлявся, - не думайте від мене інтиму вимагати. Я, знаєте, дружині вірний. А вона у мене ще та відьма, дужча за вас.

Сказав і спохмурнів, замислившись, коли ж тільки встигла його ніжна фея Христя перетворитися на вічно незадоволену відьму…

- Тю, - сплюнула старенька, - здався ти мені, хлюпік кривоногий!

- Чого це я кривоногий? – чого нема, того нема; ось тут вона прибрехала, їй богу. Це у мене штани такі просто.

- От, - махнула відьма рукою, - виконай мої три бажання, тоді й допоможу швидко додому дістатися. Отже, хочу дзеркальце чарівне. Щоб чого тільки побажаю, те і показувало.

Хм, схоже, вона мене ніколи не відпустить. Вимагати неіснуючу річ. Підсунути їй звичайне дзеркало і сказати, що воно чарівне? Може, навіюванням вдасться її переконати? Але при собі не було і простого скельця. Я навіть по кишенях понишпорив, але крім зім'ятої пачки цигарок, окулярів і телефону, нічого там не було. Мене раптом осяяло, телефон! Ось тобі і дзеркало чарівне, і показує, що хочеш, тільки батарейка майже розряджена. Треба швидше з бабкою розібратися, поки акумулятор зовсім не сів. Я дістав з кишені телефон, розблокував і включив селф-камеру. Простягнув старій. Та з побоюванням поглядала на гаджет, але все ж боязко взяла в руки, піднесла смартфон до очей і насупилася.

- Це не те, - відповіла вона. - Дзеркало повинно показувати те, що я хочу, а не цю страшну мармизу.

Тоді я просто включив рамки. І бабці показав, як їх міняти. Вона відразу засміялася, приміряючи котячі вушка. Видовище, звичайно, було ще більш безглуздим, ніж її звичайний портрет, але старенька була щаслива.

- Ну, догодив! - вона навіть стала пританцьовувати на місці, тішачись телефоном, наче мала дитина. Навіть сутулитися перестала, і мені вона здалася тепер не такою вже старою.

Вона сховала мій телефон кудись у складки спідниці, а я зрадів, що гаджет не встиг розрядитися.

- Тепер друге моє бажання. Хочу я роздивитися те, що далеко-далеко.

Тут телефоном не відбудешся. На мить я розгубився, але потім вирішив, що це бажання навіть простіше попереднього. Вона ж не просила вічної молодості або здоров'я, а всього на всього краще бачити. Я підійшов до відьми впритул, дістав з футляра свої окуляри і прилаштував їй на носа. В мене ще з студентських років короткозорість, тому бабуся помітить очевидну різницю.

Бабця невдоволено запихкала, коли в очах все попливло, але потім раптом обличчя її засвітилося усмішкою. Я ще здивувався, що зуби у неї білі, рівні, зовсім не старечі.

- Тоді ось моє третє бажання - хочу бути красунею.

Спантеличила - так спантеличила. Я потер маківку, думаючи, як викрутитися з ситуації. І тут мій погляд впав на пакунок з подарунком для Христі, я його все ще тримав у руці. Доводилося бачити професійну роботу гримерів, та й у дитинстві я непогано малював. Правда, одні тільки танки, але вчителі мене хвалили. Бабуся - це тобі, звичайно, не танк, але що мені було робити?

- Так-так, сідайте, бабусю. Будемо з вас красуню робити. – запросив я її присісти.

Стара, крекчучи, вмостилась на стілець і задерла голову так, що хустка з її голови сповзла. Я очікував побачити під сірою ганчіркою такі ж сірі патли, але бабка, мабуть, користувалася фарбою, тому що відкрилися мені блискучі чорні локони. Розпатравши пакунок з косметикою, я почав гадати, як це все застосувати? Звичайно, я й гадки не мав, з чого треба починати, але згадав, що десь чув, ніби червона помада повинна бути у кожної жінки. Хіба бабця не жінка? Дістав червону помаду. І легким рухом прикрасив губи старої. Вийшло, відверто кажучи, не дуже. Тепер здавалося, ніби відьма загризла когось, забруднивши обличчя. Я вирішив нічого не зачіпати, щоб не розтерти помаду ще більше. А взявся за найскладніше - очі. У баби під ними були темнющі синці, ніби вона регулярно бійки влаштовувала. Я вирішив їх замастити і вибрав якусь субстанцію світло-мигдалевого кольору. У ній ще блискітки плавали, красиві такі. Думаю, буде непогано. От халепа! Ця фарба виявилася прозорою, і тепер на темних синцях старої з’явилося мерехтіння зірок, ніби на нічному небі.

- Довго ще там? – нетерпеливо буркнула бабця.

- Ні-ні, - запевнив її, дістаючи пудру.

Я напевне знав, що дружина, завершуючи макіяж, пудрить обличчя. Ага, і мізки всім пудрить. Впевненим рухом я витягнув з коробки щось схоже на кролячий хвостик, встромив у баночку з пудрою і щедро обсипав стару. Чомусь мені здавалося, що цей порошок виправить всі огріхи.

Чаклунка раптом зморщила носа і голосно чхнула, розмазуючи косметику по всьому обличчю. Та вже, здається, без макіяжу вона була б гарнішою.

- Все вже? - неквапливо зойкнула вона.

- Майже, треба тільки чарівним зіллям тепер вмитися.

- Ех ... - зітхнула відьма, піднімаючись, - пішла я вмиватися...

Легкої ходою вона вийшла з зали. А я знову подумав, що це все галюцинації. І, може, я просто заснув в маршрутці? Я сів на стілець і став чекати, коли жертва макіяжу з'явиться за новою спробою. Двері рипнули, і з’явилася чорнява пані.

- Ой, мій друже, в тебе в родині чарівників не було? - проспівала вона, - зробив з відьми красуню!

Я очманіло втупився на чорняву незнайомку. На її обличчі не залишилося і сліду від старечих зморшок, кіл під очима, брудно-коричневих плям лентиго. До речі, від макіяжу теж нічого не залишилося. Але він їй і не був потрібен. Переді мною стояла пані, якій було не більше тридцяти. Але я чомусь пробекав:

- Б-бабуся?

- Сам ти бабуся! - махнула красуня рукою. - Всі бажання виконав, мізки-то у тебе цілком придатні. Із загадками моїми добре впорався, і вмитися хитро змусив. Тепер їж-пий-гуляй, все для тебе.

Я різко підвівся і заперечливо похитав головою.

- Ні, мені додому треба. Я ваші бажання виконав і вимагаю дотримання умов угоди, - не знаю, чого я тепер злякався, напевно, від різкого перевтілення старої.

Хоча, якщо подумати, тут-то якраз ніякої магії не було. Ну, грим вона нанесла, ну, волосся під хусткою сховала, а я-то, дурень, не впізнав у лахміттях молоду жінку. Я мовчки зібрав косметику, обтрусив кролячий хвіст, щоб Христя нічого не запідозрила, запакував все, як було, і рішуче ступив до дверей.

- Може, залишишся? – раптом запитала мене покращена відьма, і я завмер, обернувся. - Мені так нудно тут одній, - вона підійшла до мене впритул. - Давай хоч сад тобі покажу. Ходімо? - і відьма з надією заглянула мені в очі.

- Добре, покажи, чи що, - байдуже відповів. Дійсно, куди мені поспішати? Все одно вже запізнився, і Христя дома неодмінно влаштує скандал. А тут вряди-годи справжня пригода сталася. Чаклунка взяла мене під руку, і ми разом вийшли у двір, але попрямували не до хвіртки, а пройшли через арку і раптом опинилися в саду. Ні, я точно пам'ятав, що на календарі був кінець грудня, сльота, дощ зі снігом, ліс похмурий і голий, а тут ... Я чітко відчув запах квітучої вишні. А потім і побачив цей чарівний сад. Небо тут було темним, але я міг розгледіти кожну пелюстку на заквітчаних деревах.

- Тобі ж тут подобається? - звернулася до мене чаклунка. - А якщо подобається, то буде тягнути сюди. У світі без дива людина починає тужити. Не потрібно тобі йти. Хіба тобі було добре там? - вона невизначено махнула рукою.

Я не зміг їй відповісти. Походив трохи по саду. Між двох дерев натягнений гамак, завжди хотів такий на дачі повісити, але дружина говорила, що я їй своїм гамаком яблуні переламаю. А тут он висить, і ніяких проблем.

- Мене вдома чекають, - чомусь сказав я.

- А я? - сумно глянула на мене чаклунка. - Я ж теж чекала, шукала тебе по всіх світах, заклинання плела, а ти ... - мені здалося, в її очах заблищали сльози. - І знову мені нудьгувати тут одній ...

- Мені пора. - зовсім не вмію правильно реагувати на жіночі сльози.

- Ну, як знаєш, - зітхнула чаклунка і витягла зі складок мій телефон. Хороший, до речі, телефон був, ще кредит за нього не виплатив. Не промовивши більше ані слова, вона вивела мене з саду назад у вогкість зими. Прямісінько до хвіртки під’їхала маршрутка. Я навіть номер розгледів «13а», треба ж, як пощастило, якраз до мого будинку йде. Ледве транспорт загальмував, я зайшов до нього.

- Гей, стій! - раптом вигукнула відьма, коли я вже був у салоні. - Дзеркало твоє зламалося! - вона махала розрядженим телефоном. – Ану, брехун, повернися!

І чомусь мені раптом стало так шкода їхати, і відьму цю шкода, вона ж у тих кам'яних стінах одна зовсім. І, взагалі, виникло раптом відчуття, що я роблю найбільшу помилку у своєму житті. Але маршрутка вже на повному ходу. Ніколи гальмувати, ніколи розбиратися в собі, ніколи жалкувати. Весь час ми кудись біжимо, поспішаємо, абсолютно забуваючи, що ж насправді важливо.

***

Висадивши мене біля мого будинку, маршрутка зірвалася з місця і помчала в темряву, тільки папірець закружляв у повітрі і ліг до моїх рук. На листку був напис: «Див не буває», а на зворотному боці було дописано: «Невже?».

- Ну, привіз? Чого так довго? - замість привітання сказала дружина і тут же вирвала подарунок з моїх рук. Не минуло й десяти хвилин, як вона розлюченою фурією увірвалася до кімнати, мотляючи кролячим хвостом і пакетом.

- Це! .. - задихалася вона від злості. - Це що? Вживане ?! А це?! - вона витягла червону помаду. – Ти зовсім здурів? Ти привіз мені на подарунок чийсь непотріб?! - вона жбурнула пакетом у мене і втекла на кухню. - За кого я заміж вийшла? - долинуло звідти.

- Христя, - крикнув я, - на мене хулігани напали. Телефон відібрали! - спробував я викрутитися, але заздалегідь знав, скандал все одно буде. Адже не розкажеш, як все насправді було. Хто ж в таке повірить?

- Ось і йди до своїх хуліганів! - вигукнула вона з кухні, додавши фальшивих ридань. - І губи їм фарбуй!

Нічого не відповів. Накотилася раптом смертельна втома. І така туга раптом взяла. Так, звичайно, я, може, і завинив сьогодні. Повернувся пізно, косметику її зіпсував, але хіба ж в інші дні було інакше? Чомусь щовечора мені хочеться просто взяти і здохнути. Чи не тому, що мені так погано. Тому що втомився. Я намацав у кишені листок, ще раз перечитав обидва написи. Чомусь соромно стало не від того, що косметикою дружини покористувався, а тому, що відьму обдурив. Що ж вона з розрядженим телефоном робити буде?

- Якщо ти зараз же не розповіси, де ти був, я поїду до мами! - знову долинуло з кухні.

Мовчки встав, сховав у кишеню зарядку від телефону і пауербанк. Звичайно, важко там без електрики, але нічого, потім динамо-машину зберу. Інженер я або хто? Побрів у коридор, натягнув черевики, які так і не встигли просохнути.

- Ти куди це зібрався? - Христя вибігла з кухні в коридор, коли я вже натягував куртку.

- За дивами, - буркнув, відкриваючи вхідні двері.

- Ти зовсім здурів?

- Зовсім, напевно, - і чомусь цей факт мене нітрохи не турбував.

***

Вітер жбурнув в обличчя мокрий сніг. Місяць сховався за кучерявими хмарами. А вдалині блимнули два жовтих ока маршрутки. І я точно знаю, куди вона мене відвезе. Тому що дива, чорт забери, все-таки трапляються.