Артам-книга

Ввечері, коли за вікном лила шалена злива, у просторій затишній кімнаті розверталась далеко не мирна сцена. Вагітна жінка, не зважаючи на великий живіт, підвелась і почала кидатися на чоловіка, як той буревій за вікном, посипаючи його слабкими ударами та усілякими предметами.

– І чого ти поліз у моє життя?! Мерзотнику! – кричала вона, скоро втративши голос.

– Ще скажи, що син тобі не потрібен! – відказав білявий чоловік, збираючись піти геть.

– Не потрібен! Це все помилка!

Раптом жінка схопилася за живіт. Чоловік одразу стрибнув до неї, всадовив на диван і не забарився викликати швидку…

****

Неспокійна ніч у місті. Знову місяць мляво намагався освітити героїв цього темного перфомансу. І лише одинокий худорлявий ліхтар, що згорбився від нудьги над вулицею, міг розгледіти своїм яскравим оком «акторів».

У вузькому брудному провулку не було видно і пацюка, що шарив серед сміття. І лише над входом у підвал тьмяно горіла вивіска «БАР». Фігура у накидці с капюшоном пірнула туди.

Офіціант не знав гостя, але одразу подав стакан і повну пляшку дорогого коньяку. Незнайомець налив собі сам, випив і зробив запис у дивній книжці – тонкій, але трикутній. Офіціант помітив на коричневій шкіряній обкладинці чудернацькі малюнки, але зовсім не мав бажання говорити до гостя! Ніби той так схотів… Потім відвідувач раптом оживився і з-під капюшона можна було побачити щасливу посмішку й кілька кривих зубів. Здавалося, незнайомець був узагалі потворним, а тому приховував свою зовнішність. Та чомусь усіх навколо це турбувало менш за все. Завтра ніхто в цьому барі не пам’ятатиме дивного відвідувача, проте не через похмілля.

****

Наш Герой вийшов із бару, знявши капюшон, а у провулку стояв довгий білий лімузин. Високий чоловік, вилитий страж Букінгемського палацу, в червоній уніформі та високому чорному капелюхові, відчинив двері, запрошуючи кінозірку Роберта Патісона, так, уже справжнього красунчика!, до салону. А той думає, що це якийсь розіграш, і лиш надто вдоволено вишкіряється та не може позбутися цього виразу обличчя. А йому подобається. Далі сідає, немов у крісло, в глибоке сидіння, й таке м’яке, неначе його вимостили кількома леопардовими шкурами. Так і є! Та не встигає роздивитись, як перед ним зі стелі виїжджає широченний плазмовий телевізор. Ще й під руками з’являється пиво та чіпси, ще й вмикається канал спорту, ще й якийсь фінал футбольного кубку, ще й серія пенальті, одразу вирішальний… го-о-ол! Наш Герой лише сплеснув у долоні, а потім помічає на сидінні навпроти банальний титановий чемодан. Відкриває і прицмокує, промовляючи:

– П’ять мільйонів… ух, є!

Чоловік не вірив, що вони опинилися тут просто так. Адже всьому завжди є причина. Напевне, викрадений капітал якоїсь фірми… О так, ми постійно шукаємо логічне пояснення. Але ж потім зникає вся магія!

Непомітно, без шуму, легко і з задоволенням доїхав Наш Герой.., кудись доїхав. Прислуга в мундирі відчинив і чоловік пройшов через величезні галявини для гольфу і басейни до велетенських апартаментів…

Н.Г. увійшов у найбільшу, найпишнішу, найяскравішу кімнату, вмостився на пурпурових подушках, записав щось у книжці і вмить перед ним з’явилися дивовижні їства. Прийнявшись за них, Н.Г. вирішив порозважатися. Він усвідомив, що володіє силою, за допомогою якої може не тільки свою долю вершити, писати її, а і впливати на долю інших людей. Враз на стінах з’явилися величезні зображення – це були прямі трансляції різних подій світу. Н.Г. хитро посміхнувся і зачиркав…

«Ми продовжуємо пряму трансляцію з Ванкувера, де проходять XXI Зимові Олімпійські Ігри. І це неймовірно! Представник збірної Гани встановлює світовий рекорд на слаломі!» – не вгамовувався голос коментатора. Н.Г. захіхікав. «…Вам не почулось! 6:0! «Челсі» програє, ні, воно просто роздавлене клубом із третього дивізіону Англії, який і продовжить грандіозний виступ у турнірі…» Н.Г. розсміявся і перемкнув на політику. Якийсь депутат красиво розповідав про перспективи… Н.Г. примусив його красиво розповісти правду… Потім над площею Незалежності в Києві несподівано помітили кілька десятків НЛО; в Чорному морі над пароплавом вистрибнуло надзвичайно страшне створіння, яке перевершило Лохнеське чудовисько. А ще (не без допомоги чарівної книжечки) комусь дзенькнула в голову нова дата кінця світу.

Роздався вибух! Гігантські вікна розлетілись на дрібнесенькі шматочки і, немов сніг, сріблястим килимом укрили залу, в яку з усіх боків влітали, стрибали, падали десятки спецназівців, швидко звужуючи коло навколо Н.Г.. Той розгубився. Він так і знав! Схопився за ручку й писати, а внизу лишилося трішечки місця. Взагалі не лишилося. Та його зараз схоплять! Поб’ють і довезуть до в’язниці дірявий мішок з розірваними нутрощами, а не злодія! Усе немов відбувалося в тисячу разів повільніше, але й Н.Г. ледве виводив лінії літер, які змінять його долю… Тіло судорожно здригалося, складалося враження, що кожна клітинка відбивала скажений ритм, а холодний піт вбирали в себе жовті сторінки… Згори хутко спускався білявий офіцер, що грізно дивився на Н.Г. і немов хотів особисто провести до пекла… Але Ніколас Кейдж устиг написати бажання. Книга Долі поповнилась записом.

Н.Г. опинився на іншому кінці світу в незнайомих апартаментах. Він уперся в розкішне ліжко, сівши на м’який килим, і перевів подих. Та й досі, немов у мурашнику, пощипувало все тіло, а серце шалено билося, наче не вірячи, що вже можна заспокоїтись. «Бісова книжка», як про неї думав чоловік, лежала далеко в іншому кутку величезної кімнати. Нарешті Н.Г. захотів усе зрозуміти...

І тільки він допустив цю думку, як велике тонке вікно розчахнулось, піддавшись пориву вітру, і сторінки трикутної книжки заворушилися, дуже швидко перегортаючись. Це вітер зробити не міг! А може, то вітер незвичайний… Проте сторінки так гортались у різні боки чотири рази. Н.Г. відсувався все далі, шукаючи вихід. Урешті-решт книга зупинились на останній сторінці… А там усе одно порожньо. Н.Г. придивився.

– Що за!.. – тільки й злетіло з вуст, коли на жовтому папері почали проявлятися завитки гарного почерку старої каліграфії. Ще трохи і чорнила чітко виднілись на чистенькій сторінці.

«Дійсно хочеш?..» – казав напис.

Н.Г. хотів було запитати, що саме, проте язик його не слухався. Язик узагалі мов не існував! Але, мабуть, книзі не потрібно було говорити. Вона й так чула… думки. І, неначе відповідь на нерозуміння Н.Г., у книзі з’явився цілий текст. Схоже, він був написаний давно…

«Настанова / Інструкція (книжка порадила вжити саме це диявольське слово, посилаючись на бридкі майбутні часи)

Вельмишановний, преблагородний і неповторний Властителю! Це послання Якова Геліоського, четвертого власника всемогутньої Книги Долі чи Артам-книги, який залишився після див ним сотворених невідомим за власною волею. Впевнений я, що встиг ти уже випробувать чудеса дані, а тому перейду одразу до суті. Пиши! І пиши серцем, бо тільки тоді напишеш ти совісну, прекрасну і чисту, мов гірський кришталь, долю. Я прожив 992 рази повної зміни Природи-Матері і кожного підйому Сонця, й до самого його сну, був щасливий. Усе було, як я хотів. Я творив добро, і світ віддячував мені тим самим. Та не один я; завдяки моїм записам усе жило так само довго, як і я: сім’я, друзі, навіть Дуб Мудрості, який сам посадив… Але я також пізнав інші істини й вирішив відійти на кілька вічностей у небуття, щоби знову повернутися з новим світом. Артам-книга перейшла до мого сина. Та він не залишиться надто довго,бо ж Дуб Мудрості нагадає йому. Проте хто далі? Мабуть, багато Людей будуть ще тримати цю книгу в руках. Але вона і небезпечна! Особливо, коли емоції беруть верх над розумом. Нижче ти можеш побачити сліди всіх власників Артам-книги. Їх часточка душі, мов плата за користування, відпечаталась на сторінках пергаменту…»

«Але ж папір у нормальному стані!» – продовжував диву даватися Н.Г.. Та найбільше його охопила думка про безсмертя і визначних власників… Не дочитавши послання, Н.Г. кинув погляд униз – там довгий список імен! Відомих імен! Неймовірно! …Александр Македонський, Юлій Цезар, Чингізхан, Наполеон Бонапарт, Гітлер…

Раптом усе зникло. Чорнила стекли, немов вода зі скла… Натомість виникла нова фраза: «Будь обережний із сумнівами, навіть вони здатні погубити тебе. Жорстокі полководці й ті проявляли людяність і совісність і отримували свої кари…»

Та Н.Г. не дуже зважив на це… Він облизав губи, чекаючи на дещо неймовірне і непідвладне розумінню. Але це Незрозуміле вмить зробить його… наймогутнішим у всьому світі! Це безперечно так. Гітлер був божевільний, тому його промах навіть із Книгою Долі зрозумілий, але чому силу втратив останній власник?.. Н.Г. прочитав ім’я і згадав 92-річного старого, якого бачив у новинах. Його звинувачували у причетності до смерті кількох десятків тисяч людей у часи Другої світової війни. Мабуть, цей німець знайшов Артам-книгу в кабінеті Гітлера. Останній її або не знищив, або це неможливо…

«Все можливо», – немов кепкуючи, несподівано з’явився напис, Н.Г. ковтнув слину.

А тоді цей злодій і вбивця жив тихо і щасливо, адже з допомогою Книги Долі він легко написав безтурботне життя у США. Совість, звичайно, мучила, але ніщо не віщувало біди, доки чоловік не прорахувався і одна з його радостей не паралізувала йому руки. Смішно, але саме через це він і не зміг більше переховуватися, адже не міг писати долю... Старого депортували назад у Німеччину. Розпочався суд.

Н.Г. більше не чекав. Він, наче завжди знав, підійшов до багато оздобленого письмового стола, висунув середню шухляду й дістав звідти посріблену ручку. Й одразу прийнявся писати…

Не змусили Н.Г. чекати прислуги, що внесли гарячу й таку дивовижну їжу, яку у звичайних ресторанах не подають. Заразом ще кілька персон в красивій уніформі принесли нову одежу й привели кількох красунь… За годину по всьому заморському місту розлетілась новина, що в їхньому найліпшому готелі зупинилася найбагатша людина, найталановитіший політик з небаченою харизмою, прекрасною зовнішністю, захоплюючим поглядом, що так і полонить твою душу. Наступного дня було поганим знаком не поставити в кожному місті на планеті бодай один пам’ятник цій визначній персоні. І великою честю було для якогось народу, щоби цей всіма любимий Лорд завітав до їхньої країни. Він був Спасителем. Адже Він об’єднав усіх в єдину націю, де процвітали мир і порядок. І всі прагнули віддячити добром.

Але тільки сам Спаситель розумів, що всі ці люди – немов ляльки з щасливим виразом обличчя, але піском замість душі всередині. Вони були просто зомбовані, засліплені, у трансі. Всемогутній Повелитель розумів: ніщо не може спинити його, та й навіщо? Адже він сам пише долю… самої долі, всього Всесвіту. Немає місця нічому поганому, Він усе контролює. Проте совість все одно мучила Повелителя, Він переживав, що своєю владою над прекрасним ніби чимось ув’язнює інших. І ніби все-таки щось непередбачуване має статися…

Якось раз, коли він відкрив Артам-книгу, ніби в черговий раз увійшовши до брами Розуму, ще яскравіше світло, аніж в раю, охопило простори Летючого Замку Повелителя. На кілька секунд осліпнувши, потім Він побачив, як сильна і вдвічі більша од нього постать із гігантськими білими крильми винирнула з Книги Долі й відкинула Н.Г. аж у дальній кут Зали, стіни якої були обвішані дзеркалами. Йому у вічі грізно дивився чи то Архангел чи то хто Інший, але з тим самим обличчям білявого Стража… Знайомий страх у вигляді цього створіння простягнув свої могутні руки, щоби забрати Н.Г. із собою… Воно майже накрило людину біло-сяйними крильми. Артам-книга була надто далеко. Н.Г. глянув у велетенське дзеркало й побачив її віддзеркалення. Він хотів, щоб це все припинилося, щоб він заново почав життя…

****

…Десять хвилин потому карета швидкої допомоги неслась до лікарні. У жінки починалися перейми. Але «то була помилка». Через негоду автомобіль потрапив в аварію… за три дні до народження, якого не буде.

****

Ні! Том Хенкс відстрибнув від Артам-книги, немов випірнув із льодяної води. Він захотів отримати відповідь на те, що станеться, коли він почне заново життя, і отримав її. Ні! Якщо він захоче, то сам змінить своє життя. Тепер він знову став Євгеном – особистістю. Він – Властитель своєї долі! Він її творець! І Він гідно доживе своє неповторне Життя, бо іншого такого не буде. Проживе так, щоби інші також змогли випити Грааль Щастя і відкрити свій шлях до Істини, яка є одна.

А ви обережніше, в кожного своя Артам-книга…