Владислав Лєнцев

Дата реєстрації: 2018-12-03 00:53:27

Нік: Владислав Лєнцев

Коментарів: 20

Сайт: https://www.youtube.com/channel/UCXfvxTCmkME2FH4FXTb3ibA

Комментарии

• Служба дедеїзації
  2021-06-24 19:00:12
  

  Відгукач и Почитач, чого не очікував - так це відгуків на своє оповідання за півтора місяці після закінчення конкурсу :gulp:

  Ймовірно, почули про цей текст у моєму блозі? Коли я зараз вже відійшов від тексту, то в цілому з вами погоджуюся щодо недоліків. Коли придумав цей авантюрний сюжет із загадкою, то мені здалося, що не вистачає головного конфлікту, але він вийшов недостатньо пропрацьованим та прив'язаним до сюжету оповідання.

  Треба якось редагувати, але поки не впевнений, що саме з ним робити.

  Дякую за фідбек

• Копії Іншаї
  2021-05-02 19:56:43
  

  Початок насторожив:

  Велике чорне авто зупинилося біля входу в напівзруйнований будинок. Спочатку вийшов молодий 25-річний водій, обійшов машину і відкрив дверцята до переднього сидіння. Він подав руку невеликій Пані, що там сиділа і вона теж, хоч не без труднощів, вилізла назовні. Жінка здавалася немічною та хворою, хоч на вигляд їй було не більше 50 років.

  А чому не можна сказати "молодий водій"? Нащо ця інвентаризація віку, до того ж, цифрами - я нагадую, числівники в художньому тексті передаються словами, за незначними винятками типу технічних термінів. Загалом ду-уже багато описів тривіальних дій у першій же сцені.

  І от знову, ну чому б не написати "чотири"? "Двадцять"? Це конспект чи що?

  З-під землі з’явилися 4 стіни

  Нове тіло буде готове рівно за 20 днів.

  І діалог ні про що, хоча герой і так поспішає. Невже чай такий важливий?

  - Може вам чаю? - спитала Доктор.
  - Можна, зелений з лимоном без цукру. І давай одразу до суті. В мене не так багато часу.
  - Розумію, - мовила Доктор, - Артуре, будь ласкавий.
  Іншая кивнула водієві і той пішов робити чай.

  Числівники цифрами насправді дуже напружують тут, з'являються знов і знов:

  У тілі цього молодого юнака сиділа душа 66-річного чоловіка.

  Добре, припустимо, тоді було важливо на початку сказати, що тілу було двадцять п'ять років. Але чому не словами, ну?

  Ще я заплутався, хто така пані і хто така Крижанівська, аж доки не з'ясувалося, що це одна і та сама особа. Тож із називанням персонажів теж проблеми, а ще вони говорять всі однаково.

  Іншая шоковано втупилася в Пані. Вікторія це помітила.

  Бачите, тут таке враження, що три людини є: Іншая, Пані та Вікторія. Я в курсі, що я маю знати на цю мить, що Пані це Вікторія, але кожного разу треба докладати зусилля, щоби не заплутатися.

  Оце все:

  Артур Закревський мав контрольний пакет акцій великої енергетичної компанії. Кілька місяців назад він підмінив своє старе тіло новим і успадкував все як власний син. От тільки нове клоноване тіло належало не Артуру, а його справжньому сину, який не раз з’являвся разом з ним на публіці, мав посаду в компанії та навіть сам встановлював нові зв’язки. Справжній Артур – молодший загинув в ДТП півроку назад. Його тіло привезли до Іншаї через 15 годин після аварії. Вона ще встигла витягти з нього душу, адже та може триматися за труп до трьох днів в разі наглої смерті. Вона змогла навіть скопіювати пам’ять з пошкодженого в аварії мозку. Але коли нове тіло для хлопця було вже майже готове, його батько вирішив, що сам хоче побути молодим. Душа Артура - молодшого так і залишилася скніти в холодній колбі, серед десятків інших, що стояли в сейфі Іншаї.

  - дуже цікаво. Але подача в лоба віднімає десь відсотків п'ятдесят тієї цікавості... Бачите, написав "пятдесят" замість "50" і не помер!

  Оу. Май. Сві. Джізус.

  Відтоді, як людина змогла клонувати овечку Доллі етичне питання щодо цієї процедури піднімалося не раз. Вчені пророкували, що клонованих будуть вирощувати на органи. Релігійні фанатики переживали за душі ненароджених дітей, ДНК яких викидали із біологічного матеріалу перед клонуванням. Фантасти – що таким чином багатії зможуть жити вічно, як тільки знайдуть спосіб переносити в нове тіло особистість людини.

  Одна справа інфодамп про передісторію персонажа, інша - про передісторію світу з фантприпущенням, яке використовувалося вже тисячі разів. Але подача така, ніби ми вперше маємо здивуватися такій сміливій ідеї. Абзац за абзацем, від особи оповідача, а не персонажа... Ох.

  Ось на цьому:

  - Так, все можливо. До того ж у неї знання трьох особистостей. Нова Вікторія – це ти, я і Артур в одному флаконі. Я скопіювала його пам’ять поки він спав.

  - я зламався, і мені стало все одно. Тож все можливо, тоді чому хоч щось має бути цікавим? Чужий сон.

  Коротше, якась "Санта-Барбара", де не зрозуміло, кому співчувати, бо всі цинічні переселені надлюди. І міжсобойчик у них. Стрічка "Геть" цю ідею набагато цікавіше використала - саме про неї і згадав відразу. Ну, ще про старий бойовичок "Шостий день", де прискорене клонування було. Але і там, і там я міг сказати, про що історія. Тут... Про хитрість Іншаї?

  Не знаю. Даруйте, дуже посередній твір.

• Навіщо богам совість?
  2021-05-02 18:49:12
  

  Це. Жесть.

  Ніжне золотаве сяйво повільно розтікалося по небосхилу, оповиваючи верхівки гір вранішнім іскристим туманом. Над землею царив правічний спокій, лишень віддалені крики пташок час від часу порушували світанкову тишу. Легенький вітерець ліниво грав з пасмами сивого волосся старого, що велично завмер у медитації. Його широкі плечі були гордо розправлені, а обличчя підставлене променям золотого сонця, що поволі сходило над обрієм. Легка усмішка ледь торкалася його вуст, навколо заплющених очей весело розбігалися зморшки, видаючи лагідну натуру, що так часто ховалась за суворою маскою учителя. Незважаючи на поважні роки, вся постава старого вказувала на неабияку внутрішню силу та могутність, його тіло залишалось міцним та потужним. Урочистість та гармонія ранку знаходили віддзеркалення у його вкритій шрамами минулого душі…

  Така цеглина, з такою кількістю епітетів та прислівників, що який би там не був геніальний текст далі - миттєво може втопити.

  Другий удар по сприйняттю - гігантський інфодамп посеред твору. Його я вже не витримав і подивився переказ в коментарі Злого Критика, дякую йому за економію часу. І мені аж ніяк не соромно, бо тут заради простенької історії із сумнівною мораллю треба продиратися крізь важкий стиль, реалії іншого світу, що подають просто в лоба, та нецікаві страждання клішованого протагоніста.

  Раджу працювати над ефективним початком твору та інструментами, що допоможуть зацікавити читача. Ну і ще поміркувати, який вигляд можуть мати дії героя, якщо ми не сприймаємо його як однозначно доброго. Нічого кримінального, проблеми типові, але, на жаль, коли все це разом - читати дуже складно, зусилля треба над собою робити.

  Успіхів та наснаги!

• Поки триває мить
  2021-05-02 18:36:37
  

  Правду кажуть: ідея непогана.

  Але реалізація, як на мене, максимально далека від того, що можна назвати цікавою історією.

  Головна причина: кілотонни експозиції лише через діалоги. Нам ду-у-уже багато розповідають про головну загрозу і методи відповіді на неї, але, окрім Тіфона на екрані та химерного світла за вікном, нічого суттєвого не показують. В результаті все, що відбувається, нагадує перше в житті спостереження за засіданням районної ради. Хто всі ці люди? Чому вони говорять про врожай картоплі? А що, у нас нашестя колорадських жуків? А що, є новий засіб проти них?

  До того ж, виникає ефект "рояля в кущах", бо тільки-но нам розповіли про проблему - відразу кажуть, як на неї можна зреагувати, а ми разом з героінею навіть не знаємо, чи не бреше хтось, не знаємо, чи це нормально для цього світа або щось виключне. Все в купу: боги, зорельоти...

  Якщо підсумувати: спершу краще показати світ, ввести правила, а лише потім презентувати проблеми в ньому, і тоді в читача не буде враження, що все це виникає з нічого, мов імпровізація. Між першою експозицією та вирішенням проблем на основі того, що було заявлено, має бути хоч якесь "м'ясо", а тут хоп-хоп і оповіданню кінець.

  Відчув себе ну дуже стороннім спостерігачем, на жаль.

• Роги
  2021-05-02 18:14:26
  

  Попри розповсюджене переконання, оце все:

  Навкруги густава чорнота й неспокій, що напливає, мов хвилі погожого моря. Здається, це відчуття от-от зірветься на страх чи гнів. З новою хвилею темрява рветься вдалі небокраєм, і тої ж миті через нього перевалюють бурштинові пасма. Даль наче біля самої зіниці й сліпить. Схід сонця. Проте досі темно. Із черні, що нижче погляду, піднялися роги. Їх чітко видно на тлі янтаревого диска світила.

  - дуже слабко створює початкову картинку твору. Бо наше сприйняття відразу воліє прив'язатися до дієвих осіб, а вони згадуються після восьми (!) перших речень абстрактних описів.

  О!

  Жіночі вуста почали цілувати його голе тіло, звабливо притислися перса, а руки ринули вниз.

  От з чого треба було починати! :coolgrin: Серйозно, навіть із цього краще почати, ніж із того, з чого твір починається насправді.

  Маю надію, що Ви якнайшвидше завершите ці збори.

  Маю надію, що колись ніхто вже не буде вживати "Ви" з великої літери, окрім як в офіційних листах. Навіть стібатися вже не хочеться з цих забобонів.

  Загалом я просто повна антицільова авдиторія таких творів. Лицарщина, ельфи, інтриги... Уф. Той випадок, коли пропустив би це оповідання навіть у збірці відомого та улюбленого автора. Просто немає жодного фактора, що чіпляє, а написано дійсно складно. Тому нічого поганого не можу сказати, тільки констатувати, що цей текст - абсолютно повз моє сприйняття.

• Сліпучі вогні
  2021-05-02 17:53:35
  

  В принципі, хаотичне виділення жирним в перших абзацах вже налаштувало мене на дещо скептичний лад.

  Але те, що сталося далі...

  Найкраще слово, яким я можу назвати це - внутряк. Згадалися чомусь "Джордж і коробки" Шеклі, але там, хоча і постмодерн, була якась нить оповідання. Тут просто навалено подій, особистих асоціацій та, звичайно, помилок.

  Я не знаю, що це. Або абсолютно геніально, або жахливо. Не я цільова авдиторія тому що.

• Дорослішання в Червоному Домі
  2021-05-02 17:47:33
  

  Мої головні претензії до твору:

  1) Гарний саспенс першої частини дуже різко розвіюється спокійними такими описами потойбічних істот та розмовами з ними головного героя. Ніби з кимось на вулиці познайомився, їй-бо.

  2) Сам герой дуже так побутово сприймає паранормальщину, нічому не дивується - і це після слів про скепсис. Типу, о, такі правила гри? Ну ок. Повірив тому хлопчику... А вибір між тим у нього був - спробувати знайти того, хто мав справу з тими істотами. Я не кажу, що саме так мало бути, але так, як є... Якось ніяк.

  3) Гепі-енд. Так, він мені не сподобався. Герою дали інструкцію, він все так і зробив. Так, заплатив ціну у вигляді якогось мутного "дев'ять років все, що він робить, належить не йому", та і все. До речі, взагалі не зрозуміло, чому саме так, а не інакше. На містику все це списати не вийде, бо коли ви чітко прояснюєте містичні події з середини твору, подальші загадки без роз'яснень мають вигляд "просто те, що треба для сюжету".

  Загальне враження: технічно написано добре, концептуально - дуже посередньо. Донні Дарко на мінімалках.

• Легка робота
  2021-05-02 17:21:14
  

  Ну от правда, це ж треба пропустити дієслово в першому реченні оповідання!

  У місто М. першим потягом, мало не проспавши потрібну зупинку.

  А ще Ворд чи в чому написаний текст постійно намагається поставити велику літеру після іменя героя:

  М. Кивнув, не зовсім розуміючи

  Загалом можна описати оповідання як непогано втілений рояль у кущах. Починали з інтригою в один бік, закінчили "оце так несподіванкою" зовсім в інший, без будь-якої підготовки. Що це за світ, не зрозуміло, та й "Загибель богів" як тема не дуже клеїться. Коротше, одоробло вийшло, на превеликий жаль.

• П'ять прозрінь гобліна Грума
  2021-05-02 01:12:45
  

  Ну ось чудове гуморістичне оповідання, яке не припускається головної помилки - не намагається бути тим, чим не є.

  Головну свою мету воно виконало - розважило. І тому я не буду придиратися щодо довжелезної експозиції комірок, дуже умовних механізмів роботи цієї гри, де все пояснюється одною настоянкою, а енпісі раптом може вийти за межі свого світу...

  Я хотів би бачити такий сюжет у наступному "Любов, смерть, роботи", от серйозно. Цікава сучасна варіація на класичне оповідання В. Тенна "Проблема слуг". Дякую!

• Спогад один для всіх
  2021-05-02 00:48:49
  

  Ви не повірите, але я вже вп'яте заходжу на це оповідання, бо забуваю, що його читав! Це натяк не на мій маразм, а на те, що назва не дуже вдала. Дженерік, так би мовити.

• Мавки. Заколот
  2021-05-02 00:44:24
  

  Це. Речення.

  Варя впікала яскраво-синій погляд своїх кришталево-крижаних очей в теляче кліпання закляклого Моді.

  А більше епітетів не було? А то мало якось...

  І імен, імен незнайомих мало! Ще давайте, ух!

  Це речення могло б успішно замінити все оповідання:

  Безапеляційний матріархат мавок

  Хоча назва і так його цілком описує.

  Гарна ілюстрація того, що як би там не розписували яскраво дію, коли за нею не стоїть ані співчуття до дієвих осіб, ані якоїсь їхньої притомної мотивації - все виявляється порожнім. А чому інших істот не вбили? Які правила світу?..

  А, не важливо. На початку твору людину бухнули, мов напій, оце головне!

  .

  .

  .

  .

  (Ніт)

• Кращий зі світів
  2021-05-02 00:34:29
  

  Вау, західний захід, Нью-Йорк - магнум. Ну, припустимо.

  Відразу око сіпнулося від тавтології:

  ‒ Будучи по той бік дула, я б так не вважав, ‒ мені здалося, що ця фраза мала б звучати круто або хоча б переконливо. Але Містер Спостерігач, чи як його там, явно так не вважав. ‒ І не думай, що хтось зайде.

  ...а потім від неприхованої експозиції:

  ‒ Крім того, здається, стріляти в найбільшого інвестора вашої компанії ‒ не дуже розумно? Все ж 2008-й рік, криза надворі. Безробіття і все таке…

  Він що, хоче мене збентежити?

  ...подумав я про автора твору :grrr: І таки збентежив величезним абзацем експозиції про хронотуриста (хоча і так вже ясно, що то хронотурист)

  Бач, як підготувався герой до діалогу! Реквізит!

  Я дістав з кишені заламіновану світлину та показав йому.

  І-і-і скотилися до обговорення вбивства Гітлера. Я не дуже зрозумів, до чого там була ФАУ-2 (яка існувала чомусь водночас із "Сатаною"), але найбільше мене засмутили рядки:

  Звідки в людини з майбутнього, мандрівника в часі, що перекроює історію, виникло таке бажання? Що такого він про мене знає?

  Дійсно, думаю я і скроллю нижче, а це... останні рядки. Нагнітали-нагнітали, їхали-їхали і нікуди не приїхали. Що з цьго винести? Що ми живемо в найкращому зі світів? Щоби ця простецька ідея вразила, треба її розкрити на особистому рівні, через персонажа, і точно не в лоба.

  Дивне оповідання, замальовка радше. Треба було герою стріляти відразу, я вважаю.

• Жертви, на які ми йдемо
  2021-05-02 00:19:31
  

  Три головні претензії:

  1) Героїня де-факто Мері С'ю: все в неї виходить із легкістю, а думки про те, що вона щось не зможе - лірика. Вона прям правильна-правильна, моральна-моральна, наскільки б це не було нереалістично для відданої членкині Ордену.

  2) Дуже слабке виправдання того, що вона тільки-но дізналася про спотворення аліумів, враховуючи як легко про це рандомні перевізники базікають. Також співпадіння-співпадіння, що саме тоді, а не раніше, вона побачила спотворених. Чому лише зараз це все?

  3) Сюжет: твіст, що Старший лиходій, за парсек видно, але й він провалений, бо маємо відкритий фінал і не бачимо, яку ціну героїня заплатила за свій вибір.

  3.5) А, ну ще про напарника взагалі забули на півдорозі

  Схоже на частину більшого твору. Загалом цікаво, але якщо починаєш міркувати, все починає розпадатися. Середнячок.

• Переоцінка
  2021-05-01 23:51:36
  

  Особисто я взагалі пропустив би початок, якби не довелося працювати

  Читаю та думаю: ну просто про мене та читання конкурсних оповідань! :lol: Жартую.

  Жодних "прокинувся", я дивився відеоблог)))

  Супер! А в останньому я якраз наводив помилку діалогів, коли не зрозуміло, хто говорить. Тут вона у всій красі. Я просто гадки не маю, кому належать голоси, але типу це не повинно мати значення, так? Якась команда, ну нехай.

  Проблема навіть не в твісті - тут у нас ненадійний оповідач, так би мовити, що не розкриває всієї правди - а в тому, що... І що? Інтрига була, навіть цікава, але наприкінці вона розкрилася у найгіршому вигляді з можливих. Бо головний герой просто відмінив всі події сюжету. От якби йому не вдалося вбити цю істоту - то був би непоганий поворотний момент. А так оповідання по факту обривається на півслові. В чому була мотивація головного героя? Як саме він все це провернув? А, не важливо. "Всьо фігня, давай па-новай".

  Слабко, тому що не зрозуміло, що я як читач маю винести із цього. Штучний інтелект погано? Та невже!

• Коли співають шпаки
  2021-05-01 01:33:15
  

  Дякую за пояснення, Авторисько.

  Ось це:

  Усі навколо починають життя з нової сторінки (селяни замовили план старої будівлі, Світлана вибрала тему дисертації). ГГ цим надихається ("Може, я теж нарешті допишу статтю?"+підпал зрубу її змінює більше покладатися на себе, ніж на зовнішні обставини), сподівається, що селище попри втрачену історичну пам'ять все-таки себе віднайде заново.

  - не те щоби треба буквально якось підкреслити. Бо головна проблема, чому це не зчитується - бо надто дрібне та умоглядне. Тут у вас якийсь бог закопаний, ну! А ви: стаття, дисертація... Якби наслідки були більш значущими, то й проговорювати би не довелося.

  Загалом ідея, коли ви її пояснили, чудово... Але втілення де? Бажаю знайти найкращу форму для нього.

• Володар ілюзорності: таємниці фіктивного світу
  2021-05-01 01:24:27
  

  Зверніть увагу: ось цей недолугий абзац прибрати, і геть нічого не зміниться:

  Вона спокійно йшла по вулиці в своїх роздумах. Серед натовпу, що поспішає кудись в побутових турботах, складно сховатися від відчуття тотальної самотності.

  Вибачте, ну тільки-но зробив відео про діалоги, де ось це згадував - як наївно сприймаються вітання-прощання героїв.

  – Привіт, Ліно! Ти так рано прийшла! Отакої! Ти з твариною?
  – Привіт, Катю. Так. Вибач, а в тебе є вдома молоко?

  – Вибач, Катю, але я вже піду додому, добре?
  – Ну що ж, зустрінемось пізніше.

  І нехай це все ілюзія, але мені посеред ночи непогано так стимулювали оті булочки з повидлом, сосиски, молоко, ну! Знущання!

  За допомогою маніпуляторів Антон обережно переклав відділений мозок до поживного кваркового розчину

  А ви знаєте, що кварковий розчин - це, по суті, вся матерія? Ну звичайно ж, фантастика у нас, має ж бути щось таке...

  А якщо серйозно, оповідання дуже слабке. Про твіст зрозуміло якщо не з назви, так з першого ж речення. Інтриги нуль, і тому особливо тяжко читати всі ті беззсмістовні діалоги, які навіть не відбуваються в реальному світі - тож чому звертати на них взагалі?

  Фінал просто вбив. Почали за наївняк, закінчили за "Чорне дзеркало". Головне, не зрозуміло, до чого це все. Шокувати публіку? Щоб всі розплакалися? Але все настільки схематично, що емоцій взагалі нуль.

  Гадаю, треба визначитися, що саме ви хотіли сказати цим текстом, якщо взагалі хотіли. Бо зараз історія, мов мозок, що винули з черепа.

• Колискова для Хаосу
  2021-05-01 01:03:35
  

  День Великого Сну, попри назву, починався метушливо.

  Безнадійно деформований "Футурамою", я прочитав: "День Великого Сну-Сну". Ех, який потенціал загубили...

  А ви впевнені, що виділене речення міг би сказати мешканець цього світу? Мене чомусь ну прям дуже вибило - ніби у Фейсбук зайшов. Надто сучасно?

  – Е, ні, – протягнув власник. – Моя сестра працює служницею у храмі Сонми. У них там шалена паніка зараз. Дівчина, що мала сьогодні спускатись в гробницю в ролі богині, зникла.

  Він найсильніше з усіх відчував, коли щось у світі відбувається не так як має бути.

  Тож в Україні би він просто не вижив... (ba-dum-tss!)

  От знову: невже в цьому світі є слово "колега"? "Ізолювати"?

  Не кажучи ні слова колишнім колегам, він покинув храм, вирушивши на пошуки.

  Для чого ізолювати мене, коли інші жриці спокійно заводять сім'ї?

  Твого батька день перед цим забрали піски, а я б не вижила зовсім сама.

  Ем... А з маленькою донечкою сама вижила би?

  Ух, ну теоретично накрутили непогано, якби не одне головне АЛЕ. Ось для ілюстрації:

  Він перетворював хаос битви у неймовірний та ефективний танець смерті.

  Багато, багато розповідаєте там, де треба показувати, щоби справити враження. Де опис крутої битви, я питаю?

  Ну і головний герой - по-перше, ну зовсім не Геральт, по-друге, типовий Марко Простенко Марті Ст'ю, вибачте. І зір у нього крутий, і б'ється класно, і регенерує, і добрий аж настільки, що вирішив змінити традицію. Ось тільки запитання: чого він насправді цим домігся?

  Взагалі-то історія пройшла якось повз, не зачепили проблеми цих людей. Може, знову ж таки, тому що не був як слід показаний той самий Хаос? Тільки й розповідали про нього. А так побалакали, посперечалися, поскакали, походили - і все. Таке враження лишилося.

• Спалах
  2021-05-01 00:39:03
  

  Тю, так це ж переспів "Зоряних війн: Нова надія" в окремо взятому селі!

  Імперія атакує селище Ярса Скайвокера, тож він звертається по допомогу до відлюдника Обівана, щоби той допоміг знищити головний корабель загарбників точним потраплянням в спеціальне місце. І принцесу Оксу врятували, ну. Тільки там вона сестра була, брр...

  Але чого насправді хотіли ці "боги"? І звідки у відлюдника така зброя? Оце насправді найцікавіші запитання, які змогли би якось оживити цю казочку, надавши неочікуваний контекст, але ж ніт.

  І Хана Соло немає. Ну все, мінус-мінус.

• Атракціон мрій
  2021-04-30 01:53:25
  

  Ех. І дійсно, що я досі тут роблю?

  Із сумом фіксую перехід на особистості, це раз. Співчуваю вашому обуренню, але не можу виправдати його прояви, це два. Констатую, що такі коментарі від автора будь-кого відлякають залишати відгук і тим паче голосувати безвідносно до якості твору, це три. І все ще сумніваюся щодо того, чи можна писати своїм основним профілем під власним текстом, це чотири.

  А твір між тим все ще кіберпанк-езотерична мішанина з претензією - і так, це суб'єктивна думка. інших і не маємо.

  Бажаю простіше ставитися до критики, хоча і знаю, що це буває важко. І, звичайно, миру і філософського спокою.

• Коли співають шпаки
  2021-04-30 01:45:25
  

  За сконцентроване відчуття рідної країни в невеличкому тексті плюс.

  За сюжет, який ніби сам не зрозумів що він таке, мінус.

  За дефіси замість довгих тире у діалогах (при тому, що довгі тире тут є) щире засудження, атата.

  І знову головне питання: і що? Як ця історія, як би її не трактували, змінила світ/героя? Церкву вирішили побудувати автентичну, і це все? Загадка того божка теж не розкрита. Я не кажу, що саме так має бути, але щось має лишатися від тексту. Окрім відчуття, про яке я сказав на початку.

  Ну або ми геть нічого не зрозуміли. Якщо так, при редагуванні варто подумати, чи треба прояснити головну суть, бо вона загубилася.