історія

42
 

 «42 фантасти» продовжують свій шлях до ваших сердець. І сьогодні розмова із авторкою, кожному новому успіху якої ми особливо радіємо, бо були часи, коли і вона брала участь у конкурсах «Зоряної фортеці», а уважні читачі «Лазаруса» навіть можуть знайти згадку про це. Наша співрозмовниця - неймовірна Світлана Тараторіна.


 Світлана Тараторіна - письменниця та журналістка. Народилася у Криму, 42переїхала до Києва у 17 років. Має дві вищі освіти, одна з них юридична. Володарка премій «ЛітАкцент року» (2018), The CHRYSALIS AWARDS – за найкращий дебют (2019), спеціальної відзнаки директорки Українського інституту книги О. Коваль на BookForum Best Book у Львові (2019). Дебютний роман Світлани увійшов до довгого списку Книги року ВВС–2019. Переможниця декількох конкурсів оповідань, у тому числі від літературного об’єднання «Зоряна фортеця».

 

 На твою думки, чи є тема, яка не до снаги фантастам? Нещодавно ти запитувала на своїй фб-сторінці, чи є фантастичні твори на тему Геноциду, тож куди привели ці розмірковування: у фантастів є свій власний «Аушвіц, про який не можна писати вірші»?
 

 42На мою думку, фантастика – ідеальний жанр. З одного боку у нас досі панує стереотип, що це легкий жанр, який дозволяє відволіктися, а з іншого - фантастика давно переросла ці штани. Жанр змінився, межі розсунулися. Тепер автор-фантаст може підступно змусити читача замислюватися над темами і проблемами, з якими раніше ці книжки не асоціювали. Під обкладинкою геройського фентезі чи кіберпанку підсунути роздуми про війну, інформаційну свободу, сучасну політику, осмислення історії, - те, що раніше було на території «високої полиці».

 Якщо говорити про те, як було раніше і як стало, то про голокост та жахи війни метафорично писав ще Лем. Сапковський, описуючи своїх ельфів, теж іронізував на теми расових утисків. Десь на межі стояла альтернативна історія. «Людина у високому замку» Філіпа Діка, «1984» Орвела, «451 за Фарангейтом» виросли з реакції на справжню історію, але зараз ми радше сприймаємо ці книжки, як політичні висловлювання, провіденційні застереження, ніж, як власне фантастику.

 Сучасні фантасти стали говорити конкретніше. Наприклад, Яцек Дукай не боїться критично оцінювати національну боротьбу поляків.

 Далі…

42

 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Цього тижня ми не такі академічні, але від цього не меньш серйозні, бо говоритимемо про дійсно важливе - життєві принципи. І наша гостя - Ірина Грабовська.

 


hrabovska

Ірина Грабовська - українська письменниця і блогерка, у минулому - журналістка і перекладачка. Писала сценарії для комп'ютерних ігор. Співавторка військового бестселеру - хроніки «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» (під псевдонімом Анастасія Воронова). Веде блоги, присвячені письменництву, у Facebook і Telegram.


42

 

 У тебе досить «серйозна» робота, і ти співавторка дуже гнітючої книжки «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту», але дебютувала і продовжуєш писати саме у фантастичному жанрі. То фантастика назавжди у твоєму серці, чи ми можемо очікувати на зовсім інші книжки?

 

 Я б не називала «У вогняному кільці» гнітючою книжкою. Нашою метою було зафіксувати перебіг операції і злочини, що чинила Росія і її сателіти проти нашої держави і наших людей, але і показати історію опору, історію мужності, історію взаємодопомоги військових і цивільних. Для мене вона не гнітюча, а піднесена, бо, незважаючи на все, це було недарма – наші війська не дозволили використовувати аеропорт російській авіації, яку б рано чи пізно «відшукали» в шахтах бойовики. Це дань пам’яті усім тим, хто там був і хто не повернувся, це пряма мова про їхній подвиг у цілковитому оточенні.

 

 

Далі…