Пошуруєва Ольга

Гра в чотири руки

Четвер, 11 лютого 2010 г.
Мітки: |
Проглядів: 3608
Підписатися на комментарі по RSS

Другові, просто чудовій людині - Копиці ПалСаничу

 

 

***

"Горбун," – подумала Настя, і лише повернувшись, зрозуміла: хлопець з поглядом каліки волочив за собою крила, заламані немислимим, неприродним чином. Колись біле пір’я стирчало на різні боки, злиплося і посіріло від бруду. Хлопець обернувся, зустрівся поглядом з дівчиною, але тільки на мить: людський потік розлучив їх, розніс у різні боки, кожного – своєю дорогою.

 

***

Кирило вивільнився з обіймів людської ріки. Невже, в довершення всіх негараздів, у нього ще й параноя? Оце щойно здалося, ніби незнайомка побачила брудне ганчір’я, що колись було його крилами. Він навіть озирнувся, та на підході до ескалатору ніколи ловити гав: його стиснули з усіх боків і внесли на рухливі сходи.

Кирилові дуже захотілося опинитися вдома, у тиші і спокої. Та де ж він, той спокій, коли в голові без упину крутиться одне й те саме, ніби нездара-механік ненароком чи зумисне пустив по колу котушку з кіно, а сам чи то заснув, чи то завіявся де інде.

Купа пір’я, що він тепер тягав за спиною, горблячись, ніби справжній каліка, колись була його крилами – прекрасними, дужими крилами, які піднімали його у височінь, поки він не поламався раптово і, як сам вважав, безглуздо.

Черговий політ. Кир піднявся на незнану висоту і тепер, крізь пориви вітру чув уривки розмов диспетчерів та пілотів. Власне, літак наближався до Кира, і його охопило нестримне бажання зазирнути в ілюмінатор. Він любив дивитись на чужі вікна, завжди намагався відгадати, що роблять люди в домівках. Якщо випадало помітити силуети на шторах, він радів, як дитина: той шматочок чужого життя, миттєвий епізод здавався проникненням у казку. Аж раптом азарт і марна цікавість облишили Кира, натомість прийшли хвилювання, тривога і біль. Дівчина у літаку…

Далі…

Мандрівний жаб

П’ятниця, 13 березня 2009 г.
Мітки: |
Проглядів: 4629
Підписатися на комментарі по RSS
1.
Світанок починається за обрієм. Це Петрик знав напевне. У своїх снах він часто підходив до самого краєчку землі і пестив сонечко – маленьке, рожево-оранжеве, схоже чи то на цуцика, чи то на лошатко. Це потім, піднявшись ген високо в небо, воно розжарювалось, немов залізо у кузні, і палало, насилаючи на землю спеку. А зранку-раненько, коли Сонечко навіть невмиване і нерозчесане, з ним можна погратися. Наприклад, у піжмурки. Втім, це буде надто легко, як шукати світляків безмісячної ночі. Може, у м’яч, або…
Зазвичай на цьому місці мрії Петрика переривав сон, та не сьогодні. Овва, хіба можна заснути у такий день?
Петрик прожив на білому світі цілих сім років. Так, цілісіньких сім, хоч в кого спитайте! Навіть гульвіса Сірко та глухенька кобила Каня відчули надзвичайність цього дня, що вже казати про інших.
Сім років – це ж ого-го скільки! Звісно, краще було б мати вісім, або цілих дев’ять, як Ромко-Бугайчик, та й сім добре: сім кольорів у веселки, сім нот, якими можна заграти всю музику, що є у світі.

Далі…