Заповіт Орійської Цивілізації

Заповіт Орійської Цивілізації

Вівторок, 18 вересня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2696
Підписатися на комментарі по RSS

Павло обережно визирнув з машини часу. Залізнична колія перетинала засніжене поле. На стовпі висіла табличка: "Желѣзнодорожная станція Круты". Біля вогнища сиділи парубки.

- Вибачте, хлопці, ви зі студентського куреню? - спитав Павло.

Парубки мовчки кивнули. Були вони втомлені і змерзлі.

- А це точно вісімнадцятий рік? - перевірив Павло.

- Вісімнадцятий, - відповіли хлопці.

- Тисяча дев'ятсот?

Хлопці подивилися на нього, як на ідіота.

- Звідки ти взявся на нашу голову? - спитав один.

- Я з майбутнього! - оголосив Павло. - Налітай, я зброю привіз!

Студенти підбігли до машини часу.

- Вивантажуй! - керував Павло. - Оце - автомати Калашнікова, оце - гранати, а це - ракети земля-земля! Обережно, не розкидайте.

- То Ви це... того... як у Герберта Велса? - почав був студентик у окулярах. - А то правда машина часу?

- Авжеж! А оцю зброю ми придбали на пожертви, що їх зібрав патріотичний вебсайт "Тексти". А машину часу винайшла кафедра фізики Києво-Могилянської Академії.

- Як цікаво, - студенти забули про втому і слухали про технічні дива майбутнього. Попутно розвантажували зброю.

- Зараз покажу, як стріляти, і повернуся назад, - попередив Павло. - Завтра на вас нападе генерал Муравйов і ви маєте від нього відбитися. Тоді увесь хід історії зміниться...

Студенти витягували ящики на сніг і бігли за новими. Павло хотів їм допомогти, але зашпортався за щось довге і тверде.

- Що це?! - він здивовано роздивлявся незнайомий предмет.

Предмет нагадував гетьманську булаву, вкриту якимись ієрогліфами.

- Та це ж артефакт Трипільської Цивілізації, - вигукнув студентик у окулярах. - Я з неї писав курсовик! Але як цей артефакт сюди потрапив?

Хлопець у кашкеті з гербом КПІ подивився у лупу:

- То це Ви, коли гальмували, перерили землю - от воно й вилізло з давнини віків.

Студентик в окулярах підніс булаву до вогнища і почав розглядати ієрогліфи.

- Ой, тут таке написано! - вигукнув він. - От послухайте...

І він почав читати у голос.

 

***

 

5000 тисяч років до того, Трипільська культура:

- Телесику, сідай на лопату! - сказала Зміючка-Оленка.

В неї були великі карі очі і довге волосся з ніжно-чорних змій. А сама - струнка, у короткій нічній сорочці на голе тіло.

- А навіщо? - поцікавився Телесик.

Він не міг відірвати від неї очі.

- Я посаджу тебе у пічку і засмажу, а матуся тебе з'їсть.

Губи були червоні, мов коралі. Щоки вкрилися рум'янцем.

- Я не вмію, - глухо сказав Телесик.

Насправді, він чудово вмів. Просто хотілося ще поговорити з нею.

- Я покажу, - усміхнулася Оленка. - Геть звідси.

Вона жартома хлопнула Телесика по стегнах і від того доторку його ніби полум'я охопило.

- Прошу, пані! - видавив він з себе і встав.

А вона ніби знала, яку владу має над ним.

- Дивись, неук!

Оленка підібрала сорочку і повільно сіла на лопату. Оножені сідниці відчули сухе прохолодне дерево.

Телесик несміливо взявся за лопату.

Оленка обернулася до нього. Вона дивилася, як сильні ласкаві руки піднімають лопату разом із нею, як напружуються сталеві м'язи. Вона вдивлялася у гарне Телесикове обличчя.

- Тепер ти моя, - усміхнувся він. - Ти належиш мені. Захочу, так і кину у пічку.

Вона розсміялася ніжним збавливим сміхом.

- З тобою - хоч у пічку!

Телесик підніс Оленку до дверці і полум'я зігріло її.

- Дякую, милий... - вона глибоко дихала.

Телесик поклав лопату на землю.

- Я не можу тебе запекти, - усміхнувся він.

- А я тебе, - Оленка встала з лопати. - Чую я, матінка сьогодні залишаться голодні.

Вона обійняла Телесика, а він - її. Жадібні Оленчині губи шукали його рота. Ніжні і сильні руки Телесик досліджували її тіло. Сорочка впала на підлогу.

- Так! - сказала Оленка, коли Телесик посадив її на піч. Мов божевільний, він вкривав її цілунками. Усюди...

Потім оволодів нею і обидвоє поринули у солодку казку.

 

***

 

- Розкажи мені про своїх батьків, - сказала Олена.

Голі, вони лежали на пічці і дивилися у стелю.

- Вони вже літні люди, - зітхнув Телесик. - Довго не могли мати дітей. Потім тато витесав колисочку і поклав туди деревинку. Мати почала це все колисати - і з'явився я...

Він замовк на мить, ніби боляче стало.

- І вони відразу ж відправили мене ловити рибу, - сумно додав він. - Ніби я раб який. Приходили до берега лише щоб нагодувати...

- Не ображайся на них... - сказала Оленка. - Вони просто бідні люди, не знали, як бути з дітьми.

По стелі проповзла комаха.

- А я взагалі не знала свого тата, - сказала Оленка. - Мати завжди влаштовувала вечірки, запрошувала подружок... і відьмаків. Хтось з них і був моїм батьком. А хто саме - того може й мати не знають...

Вона заплакала і Телесик ніжно обійняв її.

- І завжди ми когось смажили! - сказала вона крізь сльози. - Завжди!

Телесик цілував її у мокрі від сліз щоки.

- Це закінчилось, - шепотів він. - Ми заживемо новим життям. Наша Трипільська цивілізація - найпрогресивніша у світі! Молоді усюди в нас дорога! То буде наша подорож до себе!

 

***

 

Крути, 1918 рік:

- Це вже дуже цікаво, - перервав студент-політехник, - Але за кілька годин сюди прийде Муравйов, а ми ще не засвоїли автомати Калашнікова.

- Почекай... - підняв руку знавець Трипільської Цивілізації. - Тут важлива інформація...

 

***

 

5000 тисяч років до того, Трипільська культура:

У двері постукали.

- Це мабуть мама, - скривилася Оленка. - Зараз будуть сварити, що я тебе не засмажила.

Вона обернулася вишиванкою і пішла відкривати.

Але то була не мама: на порозі стояли ельфи з шаблюками. Біля явора було припарковано летючий корабель.

- Ми - Комісія трипільської моралі, - відрекомендувалися вони.

- А нам 18 років, - вигукнув з пічки Телесик.

Ельфи ніби не почули.

- Сусіди жалілися, що в вас народ смажать і їдять, - продовжували вони.

- А, то все моя мама, - відмахнулася Оленка.

- Ми мусимо з нею поговорити. Такі дії протиречать елементарній Трипільській культурі.

- А мами нема вдома, - сказала Оленка.

- Тоді зайдемо пізніше.

Ельфи сіли на корабель і відлетіли.

 

***

 

Крути, 1918 рік:- Летючий корабель... - повторив політехнік. - Цікаво, який в нього принцип роботи?

- Зараз подивимось, що тут написано... - студент-гуманітарій поправив окуляри.

...

 

5000 років до того: 

- Ну, пішли до Трипільської цивілізації? - Телесик зіскочив з пічки і швидко одягався.

- Веди мене, - Оленка взяла його під руку.

Вони пішли до Трипілля. Навколо шуміли лани. Вздовж дороги біліли хати у вишневих садках. Над вишнями гуділи хрущі. Десь далеко всміхалося Чорне море, а збоку від мандрівників радів дід-Дніпро.

 

На полях працювали чоловіки у вишитих сорочках. Усі вони орали.

- Це автохтонні автентичні трипільці, - пояснив Телесик, - Їх називають Орії, бо вони увесь час щось орють. Разом вони складають Орійську Расу.

Посеред полей стояла гора із написом "Говерла".

На горі стояв троль з оселедцем і кричав:

- Чужинці - геть! Трипілля - без чужорідних елементів та запозичень! Ніяких вухатих! Ніяких Володарів кілець та Гаррі Поттерів! Слава Оріям, смерть ворогам! Хай живуть песиголовці, летючі кораблі та жовто-блакитне яйце-райце!

 

Голос троля було чути скрізь - по мужицьких хатах, по ремісницьких верстатах... Чи дослухалися до нього Орії невідомо: орали собі та й орали.

 

- А де ж усі жінки? - спитала Оленка.

Справді, навколо були одні лише чоловіки.

- А он там, за Дніпром! - вказав Телесик.

На іншому березі їздили вершниці у шароварах, але з оноженими бюстами. В кожної була довга коса.

- Усі трипільські жінки - амазонки, - пояснив Телесик. - Їх ще називають Косачками. З них колись пійдуть Запорізькі Козаки!

 

- Яка ж вона гарна, ненька-Трипільщина! - зраділа Зміючка-Оленка. - Давай напишемо листа нащадкам, щоб заповісти їм любов до рідного краю!

- Та що нащадкам з того листа?! - не погодився Телесик. - Треба щось практичне. Якесь там закляття, чи що...

- А навіщо їм у майбутньому закляття? - не зрозуміла Оленка.

- Ну, може на них нападуть комуністи - а так хоч буде чим ся захистити.

Відьма з'явилася несподівано.

- Де вечеря?! - закричала вона. - Чому Телесика не засмажила?!

- Мамо, як добре, що Ви прийшли! - зраділа Оленка. - Нам треба закляття для нащадків!

- Скільки можна гратися з їжею?! - перервала відьма. - Ти ж доросла дівчина, а не мале дитя! Ще трохи, і вечеря б втекла.

- Та ми ж тільки... - почав Телесик.

- А ти - сідай на лопату - і в піч! Я зголодніла, та й гості чекають!

- ...тільки побралися, - закінчив Телесик.

- Побралися? - перепитала відьма. - Тоді тим більше! Ти хіба не чув, що чоловік має годувати сім'ю? Ну то швидко у піч! Теща не годована, а він десь блукає!

Телесик підкорився і почав шукати піч, але навколо було лише Орійське поле.

- Зупиніться!! - пронеслося над полем. - Я хотів би дещо сказати до громади!

До них біг старенький Орій на ім'я Захар Беркут:

- Не їш, відьмо, Телесика! - продовжував Беркут. - Бо треба нам жити у громадському порядку, триматися один за всіх і всі за одного.

- А ми вже тримаємося одне за одного, - зауважила Зміючка-Оленка. Вони з Телесиком справді обіймалися. Помітивши це, старий зрадів:

- От доки усі робитимуть, як ви, то ніяка ворожа сила нас не переможе. Кохайтеся, чорнобриві! Бо чує се душа моя: нападуть на наш край московські більшовики. Але серед тих злиднів пригадає народ наше громадство. І як нагадає скоро, то постануть давні трипільці на захист нових. І зрадіє рідний край.

Беркут зітхнув.

- А у тій сім'ї великій, сім'ї вольній, новій, нехай назвуть моїм іменем загони вояків, що стоять біля громадськості, коли та виходить на майдани.

- А що ж я буду їсти, як не Телесика? - перервала відьма.

Мудрець задумався.

- Треба порадитися з громадою, - сказав він нарешті.

- Вам, пані, варто перейти на вегетаріанську дієту, - гукнула через Дніпро одна Косачка. Вона знала, що говорить, бо була мамою Котигорошка.

- А як це? - зацікавилася відьма.

- А отак!

Косачка злізла з коня і підібрала з землі горошину. Обережно, двома пальцями, піднесла її до червоних розпалених губ... Торкнулася її язиком... Проковтнула... Її гарне, не старе ще тіло здригнулося від насолоди.

- Яка добра ідея! - зраділа відьма. - І чоловіків не треба! Я теж обов'язково стану вегетаріанкою!

- То мені лізти до пічки, чи ні?! - обурився Телесик. Теща почала його дратувати.

- Та вже не треба, - кинула та. - Поки ти зберешся...

- Та це в Вас, мамо, сім п'ятниць на тиждень! - образився Телесик.

Оленка поцілувала його у губи.

- Час писати листа до нащадків! - нагадав Захар Беркут. - Пані відьмо, диктуйте закляття.

Відьма продиктувала. Беркут вицарапав його ієрогліфами на Орійській булаві, а перед тим - усю історію, що ви її тільки що прочитали...

...

 

Крути, 1918 рік:- От і все, - студентик поправив окуляри. - Далі починається власне закляття. Читати?

Вже світало. За лісом тупотіли коні генерала Муравйова.

- Читай швидше! - гукнув Павло. - Червоні наступають, а ви ще й Калашнікови не засвоїли! Одна надія - на голос предків.

Студентик знову схилився над булавою.

- Ш-лях до се-бе! - розібрав він слова закляття і додав кілька незрозумілих висловів.

Земля затряслася - і почалася суцільна міфопоетика:

Щільними рядами вийшли з Минулого мавки і нявки, русалки і лісовики, вовкулаки і солом'яні бички. А у голові загону летіли на летючих кораблях ельфи з шаблюками і тролі з оселедцями, їхали на конях напівоножені Косачки, неслися на волах Орії (воли ревіли, шукаючи повні ясла). Уся Трипільська Культура була тут. Уся рушила на ворога.

- Плі! - прохрипів Муравйов.

Гармати вистрілили, але характерники відвели снаряди убік.

- За мною! - закричав Івасик Телесик, керуючи тещиною ступою.

- Слава Нації! - відгукнулися тролі з оселедцями.

Червоні загони Муравйова покидали зброю і побігли геть.

- Аааьставіть! - наказав був Муравйов, але його впіймав Вій.

Епілог

Над Петроградом поставав ранок. Смольний оточили водяники та київські студенти. Котигорошко (головний отаман) готувався до штурму.

- Врьош, нє возьмьош, батєнька! - засміявся Ленін, виглядаючи і вікна кабінету Ілліча.

- Вазьмьом! - донеслося з боку Василівського острова.

- Хто там? - здивувався Котигорошко.

- Ми - міфопоетіка братского русского народа!

На Смольний рушив загін пічок. Поруч з Іванушками Дурачками, сиділи Кащеї Безсмертні, Василиси Прекрасні, Царівни Жабки, Чебурашки, Мальчіши-Кібальчіши і Солов'ї Розбійники. У небі над Смольним з'явилися Змії Гориничи під керівництвом Баби Яги.

- Здайомся! - закричав Троцький.

Більшовики підняли руки і вийшли.

На вулиці приземлилася Телесикова ступа, звідти вийшов Павло.

- Пам'ятайте! - сказав він. - Російська демократія закінчується там, де починається українське питання!

По рядам переможців пробігла недовіра.

- Тєпєрь всьо будєт по-новому! - сказали Хрюша і Стєпашка. - За то, что ви нас освободілі от большевіков, ми прізнайом вашу нєзавісімость от Сяна до Дона. І дажє нє будєм мєшать украінізаціі.

І так воно й сталося.

Зміцнилася незалежність, розцвів рідний край...

Отак Трипільська Цивілізація врятувала нащадків.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>