Пастка

Пастка

Понеділок, 30 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2103
Підписатися на комментарі по RSS

Дрібний гравій тихо шурхотів під ногами Джеймса. Він стрімко біг вперед, ступаючи підошвами на пожовклі кленові листки, що вже почали потроху облітати з дерев.

 

Ранок для Джеймса почався черговим нападом суму. Сьогодні на нього знову чекали буденні справи, які супроводжували його з дня на день ось вже двадцять дев’ять років.

Чоловік підвівся з ліжка. Спальню наповнювало світло яскравого осіннього сонця. Природа давала можливість насолодитися останніми теплими днями перед довгою зимовою сплячкою. За вікном гомоніли пташки ‒ одні з них летіли в тепліші краї, а інші ‒ облаштовували домівки для чергової зимівлі тут.

У величезному триповерховому маєтку стояла мертва тиша. І так вже чотири роки. Час минав повільно, дні скрапували в нескінченну чашу минулого. Години розтягувались у роки цілковитої самотності. Уже чотири довгі зими Джеймс прожив без бабусі. Старенька померла і залишила його тут зовсім одного. Вона була єдиним справжнім товаришем для нього. Щонайменше один раз на тиждень він спускався в родинний склеп, розташований під будинком, та подовгу сидів біля її могили. Сидів мовчки, бо всі теми для розмов давно вичерпались. Батьки Джеймса загинули, коли той був ще зовсім малим – пам’ять про них він не зберіг. Їх могили теж були тут. Але вони не викликали в нього жодних емоцій –чергові холодні мармурові плити, яких тут було чимало.

Вихованням Джеймса займалась бабця. В домі раніше було ще кілька слуг. Він добре пам’ятав Європу ‒ таке дивне ім’я мала кухарка. Висока, гладка жінка завжди лякала маленького хлопчика своїми габаритами та голосним заливним сміхом. Та років в десять Джеймс зрозумів, що служниця має добре серце та не завдасть йому жодної шкоди. Навіть навпаки ‒ інколи він помічав страх в її очах, коли вони залишалися сам на сам в кімнаті. Над причинами тривоги кухарки Джеймс не надто задумувався, бо в десятирічному віці він ще міг знайти багато цікавих речей, щоб зайняти себе. Одного дня Європа вирішила не продовжувати співпрацю з їхньою сім’єю. Зібравши речі, жінка залишила будинок і подалася шукати кращої долі. З ним вона, здається, навіть не попрощалася. Хоча в цьому Джеймс не був певен на сто відсотків.

Крім неї він ще запам’ятав старого невеличкого чоловічка, який доглядав за садом. Той приходив кілька разів на тиждень і копирсався в квітниках. Джеймс любив сідати на підвіконня і спостерігати за ним. Ще зовсім маленьким він до нестями хотів допомогти садівникові, відчути, яка на дотик земля, з якої ростуть всі ті троянди та орхідеї, якими так пишалася бабуся.

Та мрії так і залишалися тільки мріями. Джеймс не міг згадати куди подівся садівник і коли це було. Коли його не стало, на місце, яке він займав, ніхто не прийшов. Воно залишається вакантним і понині. І, відверто кажучи, буде таким ще дуже довго.

Фінанси родини Джеймса зараз переживали важкі часи. Світ навколо змінювався надто швидко. Підприємства, які процвітали за часів молодості його діда, принісши свого часу чималий капітал родині, вже давно збанкрутували. Чоловік зараз існував на мізерні залишки тих славних часів.

Він би і радий змінити щось. Але цей триклятий будинок був проти.

 

Джеймс підійшов до вікна, з якого колись любив спостерігати за роботою старого садівника. Садок давно заріс та перетворився на непролазні хащі. Старі яблуні з порепаними стовбурами ще приносили плоди, але майже всі яблука, які ще донедавна червоними боками красувалися на деревах, загубилися в заростях сухого бур’яну, де вони зрештою і згниють, перетворившись на чорні смердючі кулі. Отаке в них невеселе та безглузде життя.

Подібне до його власного.

За садком тягнулися пожовклі луки. А вже за ними починався ліс, який зливався з обрієм.

Гарно.

Краєвид лиш додавав смутку в його безвихідне становище. І за що йому це все? Навіщо взагалі так жити?

На ці питання Джеймсові вже ніхто відповіді не дасть. Бабця запевняла, що не знає чому так відбувається. Чи правдою були її слова, залишається тільки здогадуватись.

Але в тому, що ніколи не може вийти з будинку, він не сумнівався.

 

Глибоко в закутках пам’яті загубилася згадка про те, хто першим і як повідомив йому про "подарунок", який приготувала йому доля, але суть його від того не змінювалась ‒ Джеймсу в жодному разі не можна виходити з будинку, а інакше він помре.

Чому так має статися ніхто пояснити не міг, але всі, хто його оточував, свято вірили в істинність цього твердження. Цю віру він всмоктав з молоком матері і теж не піддавав сумніву.

Бабуся говорила, що це прокляття. Воно висіло над їх сім’єю ще з тих часів, коли тільки побудували цей будинок. А будо це мало не триста років тому.

За цей час тут встигло померти багато людей. Скільки їх було, сказати важко. Та, мабуть, не один десяток. Останнім був дід Джеймса. А ось наступним може стати він сам.

Найдокладніше він знав саме про загибель діда. Помер той в ніч свого весілля.

Була середина літа. Спека. Церемонія була дуже скромною. Серед присутніх лише найрідніші ‒ батьки наречених та бабусині молодші сестри, а ще прислуга будинку, якої в той час було з десяток. Бабуся не любила згадувати той день. І не тільки через те, що тоді помер її чоловік.

Раніше молодих людей часто одружували проти їх волі. Хоча прямо бабця цього ніколи не казала, але, зрештою, стало зрозуміло, що її випадок був саме таким. Вперше свого нареченого вона побачила лише за весільним столом. Хоч зараз це і видається дикунством, але подібні речі були цілком прийнятними ще зовсім недавно. Її батьки, говорячи простими словами, продали її нареченому. Для дідуся, який не міг покинути будинок, як зараз і сам Джеймс, це одруження було хорошим варіантом. А бабця не суперечила волі батьків, через виховання та скруту. А її рідні дуже раділи появі нових заможних родичів.

Врешті, відсвяткувавши урочисту подію, мешканці будинку заснули. Та серед ночі здійнявся страшенний ґвалт. Палав третій поверх і дах північного крила. Рятуючись від полум’я, усі повибігали на двір в нічних сорочках. Не стали винятком і молодята. Наречений тоді вперше переступив поріг власного будинку.

Швидко прибули пожежники і почали боротьбу зі стихією. Півтора десятки мешканців будинку, затамувавши подих, спостерігали як поволі стрічки полум’я вщухають і ховаються в пустих зіницях почорнілих віконних рам. Коли вогонь майже погасили, сталося непередбачуване. Флюгер, який стояв на вершечку даху, несподівано полетів донизу разом із довгою металевою трубою, до якої був прикріплений. Коли люди помітили, що він падає, то здійняли галас, але було вже занадто пізно. Іржаве залізо прошило молодого господаря наскрізь. Пророцтво чи прокляття будинку, як кому більше подобається, в черговий раз зібрало криваву данину.

Він був далеко не першим, хто загинув не ступивши й десяти кроків за поріг. Скільки достеменно було жертв раніше можна було дізнатись із записів сімейного архіву, але він був втрачений під час тієї пожежі. Тому новий список почали з Джеймсового діда – для перестороги майбутнім поколінням.

Через дев’ять місяців після тих сумних подій на світ з’явився батько Джеймса. Та йому вдалося уникнути прокляття. Про це потурбувалася його мама.

Жертви будинку мали дещо спільне. Усі вони народжувались в ньому. Так було і з дідом Джеймса, і тепер з ним самим. Бабця ж, дізнавшись про сімейні легенди та про тяжке прокляття, яке висіло над родиною, ще за кілька місяців до пологів відправилась до своїх батьків, де у встановлений час і народила хлопчика.

Подібний трюк планувала провернути і його власна мати, але раптові перейми перешкодили цьому. Джеймс з’явився на світ на сьомому місяці вагітності саме в цьому будинку і провів всередині все своє життя. Точніше, існування.

 

У будинку була величезна бібліотека. Вона, на відміну від сумнозвісного архіву, зовсім не постраждала під час пожежі. Її полиці заповнювалися рідкісними виданнями ще відтоді як двері будинку вперше відчинилися для мешканців. Джеймс давно перечитав майже всю колекцію. Найбільше його приваблювали ті художні твори, які дозволяли зануритись в чарівний світ пригод та подорожей незнаними далекими краями. Він цілими днями міг супроводжувати героїв у небезпечних мандрівках, повних тривог та пристрастей. Емоції переповнювали його. Та все змінювалось, коли він відкладав черговий роман в бік. В його власній реальності над ним нависали високі стіни з кількома вікнами, через які можна було лише спостерігати за тим безкрайнім простором, де могли б народжуватись його власні пригоди.

Стояли на полицях і різні трактати філософів та, на думку Джеймса, псевдофілософів, від яких просто нудило. Всі ті розумні речі, про які писалося там, виглядали для чоловіка в його становищі просто смішними ‒ чи не байдуже йому до складності й розмаїття людських стосунків, коли він зачинений в будинку сам один?! Такі книги він намагався не чіпати.

Стояли на полиці і дві книги зовсім не схожі на всі інші. Одна з них була абсолютно чорною. І це стосується не тільки обкладинки. Кожна сторінка, яку вже не один раз досліджував чоловік, мала колір сажі. Та й пахла вона відповідно. Жодного напису за всі ці роки Джеймс на сторінках цієї книги не знайшов. Тільки останній аркуш відрізнявся від інших. Він був сліпучо білим. Його не паплюжила жодна пляма чи потемніння. Сторінка була білосніжною, мов перший сніг, який покривав садок за вікном. Одного разу Джеймс спробував провести експеримент та зробити на ній помітку. Та ні олівець, ні ручка, ні, навіть старе бабусине перо з чорнилами не залишили і сліду на гладесенькій поверхні останньої сторінки моторошної чорної книги.

Ця загадка ‒ одна з небагатьох речей, які ще викликали інтерес у Джеймса. Ще одна цікава річ стояла поряд з дивним фоліантом на полиці.

Це також була книга. Але вона була цілком звичайною – обтріпані аркуші, списані мереживом слів. Її можна було б навіть прочитати… якби знати мову, якою вона написана. Джеймса засмучувало те, що він не належав до тих щасливців, які могли б це зробити. Закарлючки, напевно, були написані арабською. Але для нього вона була неприступним бар’єром. Він трохи знав французьку та німецьку, а ще з десяток слів іспанською. Про більш екзотичні мови і говорити нічого. Джеймс вирішив запросити перекладача, якщо фінансові справи трохи покращяться, щоб розгадати таємниці книги, яка так розпалювала його уяву.

Книга була у дуже поганому стані. Скільки Джеймс себе пам’ятав, вона не мала обкладинки і кількох перших сторінок. Папір був цупким, а прошита вона була товстою ниткою, що і не дало їй розсипатись за всі ці роки. Сторінки давно пожовкли, а чорнила ледь можна було розрізнити. Ілюстрацій книга не мала, але перша літера кожної сторінки була прикрашена орнаментом червоного та зеленого кольорів.

Скоріше за все, книга була художнього спрямування. Джеймс зробив такий висновок виходячи з її структури. Десь до половини розповідь велася суцільним текстом. Після чого, судячи з усього, йшли окремі вірші. Кожен з них складався з сімнадцяти рядків і мав великий заголовок.

Звідки в домі взялося це добро, він не знав. Хоча міг здогадуватися. Бабця розповідала, що мала хороші відносини з родиною чоловіка. Вони добре до неї ставилися і довіряли, як своїй. Їй часто розповідали про часи, коли ще прадід мого діда їздив на далекий схід і торгував там різним крамом. Їй навіть показали кілька коштовних перснів та рубінів, які залишилися з тих часів. Джеймс припускав, що саме тоді в домі і з’явились ці дві книги.

 

Вчергове просидівши весь ранок над книгами і не вдовольнивши свою цікавість, самотній чоловік перевів погляд у вікно. Сонцю залишалося не так вже й далеко до свого зеніту. Вдалині хлопчаки бігали з м’ячем на подвір’ї найближчого будинку, зліва змією звивалася дорога, спускаючись до перших будинків містечка, яке розросталося в долині. В таких невеличких мальовничих містах часто починаються пригоди в тих книгах, які Джеймс так любив. А за містом виднівся вихід у безмежний світ ‒ пристань, до якої кілька разів на день пришвартовувались катери та кораблі. А праворуч від неї вилась дорога, яка прошивала все місто, ховаючись врешті-решт за пагорбами на горизонті. Звідси все видавалося таким дрібним та величним одночасно. Варто тільки ступити кілька кроків і життя наповниться сенсом. Ось воно ‒ щастя. Варто лише простягнути руку. Скільки разів він вже стояв на порозі і повертався?

Джеймс важко зітхнув і витер непрохану сльозу.

 

Він відвернувся від вікна і швидко збіг сходами до просторої вітальні. Чоловік вирішив покинути дім-пастку. На заваді цьому стояли тільки дві речі. Це величезні двері з кольоровими вітражами та він сам. Першу перепону Джеймс досить швидко подолав. Він без остраху відчинив двері. Холодна рука взялася за ручку і навстіж їх відчинила. Тіло відразу відчуло осіннє тепло. Світ манив незвіданими просторами. Він кликав Джеймса до себе. Спонукав залишити клітку, яка вросла в його підсвідомість і тримала чіпкими пазурами у вічному рабстві чотирьох стін. Можливо, вся ця історія з прокляттям лише чийсь невеселий жарт? Усі ті дивні смерті в його роду могли виявитись простим збігом обставин. Чи варто ризикнути життям, нехай і таким нікчемним, заради свободи? Щоб зробити це, Джеймсу потрібно перебороти наймогутнішого ворога ‒ власний страх.

Він уже безліч разів задавався питанням, чи реальне все те, що відбувається з ним. Всі згадки про родинне прокляття видавалися такими далекими та нереальними. Його батько об’їздив мало не весь світ і був щасливим далеко від цього дому, а він як миша, замкнена в пастці пустих забобонів, скніє на самоті. Яка вірогідність того, що в сучасному світі є місце для чарів, магії, чаклунства та всіляких проклять? Для нього ‒ велика. Серце несамовито калатало, а очі з сумом дивилися на легеньке погойдування золотих крон на фоні блакитного неба. Час йшов. Секунди перетворювались в хвилини. Лише один крок відділяв його від мрії. Мимоволі він помітив, що його рука так міцно вчепилась в ручку дверей, що побіліли суглоби. В ногах з’явилася важкість. Коліна затремтіли. В животі закрутило. Нудота підступала до горла. Потрібно зробити лише один крок, щоб перевірити, чи має він право на життя. Єдиний крок, щоб довести собі та світу, що він ‒ звичайнісінька людина, яка зможе прожити щасливе життя. В небі він помітив пташок, які летіли невеликою групою в бік затоки. Їм не потрібно думати про якісь кордони ‒ вони абсолютно вільні. Чи мусить він зробити щось надто складне, щоб змінити хоч щось? Ні. Він мусить зробити лише один крок. І Джеймс його зробив.

 

Дрібний гравій тихо шурхотів під ногами Джеймса. Він стрімко біг вперед, ступаючи підошвами на пожовклі кленові листки, що вже почали потроху облітати з дерев.

Він невпинно біг вперед. Очі заливали сльози щастя, на обличчі сяяла посмішка, а серце переповнювало щастя. Ось гравій змінився на твердий асфальт, позаду залишився будинок, а ось і перша людина.

Якась жінка з переляканим виглядом дивилася на Джеймса і раптом несамовито заверещала. Та його це зовсім не хвилювало. Проте через ці крики на вулицю повибігали мешканці сусідніх будинків, на обличчях яких теж з’являлись занепокоєння та страх, коли вони помічали Джеймса. Всі відступали з його шляху. Та йому було байдуже. Він привітально помахав їм рукою, але ніхто йому не відповів.

Але чи рукою він помахав? Так, це його рука, але чомусь зеленого кольору. І пальців на ній вже не п’ять, а незрівнянно більше ‒ близько дюжини. І всі вони схожі на спагеті.

Джеймс все ще щасливий продовжував бігти, але кроки його ставали все коротшими і повільнішими. Остаточно він зупинився, коли перед ним виник високий чоловік у синіх джинсах, спортивному піджаку та дурнуватій кепці бордового кольору. В руках він тримав вінчестер. І цілився він в нього.

 

Коли Джеймс почув гучний постріл, та перед тим як розбити власним тілом лобове скло автомобіля, припаркованого поруч, він краєм ока встиг помітити гидкого монстра у відображенні дзеркальної вітрини магазину. Та остаточно усвідомити, що саме побачив, Джеймс не встиг. Він все ще був щасливим… до самої смерті.

 

Коли тишу розрізав громовий постріл, в невеличкому містечку зчинився неймовірний гамір. Лише в пустому будинку стояла мертва тиша, усе в ньому завмерло. І тільки розгорнена чорна книга, яка лежала на столі в бібліотеці, зазнала змін. Остання її сторінка перетворилася з білосніжної на абсолютно чорну.

А за вікном птахи продовжували свій політ на південь, куди їх так невпинно щось манило.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>