Паралелі, що перетнулися

Паралелі, що перетнулися

Неділя, 17 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2222
Підписатися на комментарі по RSS

Це почалося за місяць до повноліття Дема та Міллі. В нього в житті все добре. Він вчився на відмінно, мріяв стати вчителем етики та ходив до церкви. Міллі ж була прекрасною невинною дівчиною, сенсом життя якої було створення сім’ї та виховання дітей. Саме тому дату свого весілля вони запланували через 24 години після дня народження, а секретом своїх бездоганних стосунків вони вважали той факт, що народилися в один день.

Це була неділя, і Дем, як завжди збирався до церкви. По дорозі він завжди заходив за Міллі, і вони йшли разом насолоджуючись ранком, незалежно від погоди. Та цього разу щось було не так. Дем почував себе якось дивно, в нього паморочилася голова, нудило і йому страшно хотілося пити, але вода чомусь не втамовувала спрагу. Це було нове самопочуття. Незважаючи на це, Дем збирався до церкви, як на свято. Вдягнув найгарнішу сорочку, ретельно випрасувані штани та начищені черевики. На вулиці сяяло сонечко, віяв легенький вітерець. Дем йшов добре знайомою дорогою до будинку Міллі. Він відчував, що його заносить в різні боки, але він намагався тримати себе в руках, все-таки він до церкви йде з коханою дівчиною. Це свято для обох, а свято псувати не годиться. Міллі зустріла його своєю теплою усмішкою, і все було б добре, якби вона не помітила на Демові дивних слідів.

- Дем, у тебе якісь дивні плями на шиї. Ще ніколи таких не бачила.

Вони тикнула в одну пальцем:

- Болить?

- Та наче ні, але я себе недобре почуваю. В голові паморочиться і нудить. А ще я не можу напитися води.

Міллі дістала дзеркальце, щоб показати Демові ті плями.

- Ніколи раніше такого не бачив.

- Здається, я знаю, що з тобою. Минулого тижня взяла в бібліотеці книгу про те, що стається з нашими тілами, коли ми спимо. Ми лягаємо спати і прокидаємося в один і той самий час, тому що наші душі в той час летять у світ снів, натомість в наші тіла вселяються душі тих, з ким ми тіла розділяємо на двох.

Демові на сонці ставало все гірше, тому його почали дратувати довгі балачки.

- Міллі, я це знаю, але давай ближче до суті. Що зі мною?

- Так ось. Ті душі живуть геть по-іншому. Ми про таке тільки не чули, але ніколи не бачили, тому що воно притаманне другій частині життя. Ті душі, вони наче ті самі ми, але дуже погані. Вони ведуть розгульний спосіб життя, вживають різні речовини, від яких їм спочатку стає дуже добре, а потім робиться погано, але вони все одно їх вживають, бо те добре варте того, щоб потім було погано. Мені здається, що твоя паралель щось таке вжила.

- Він собі так робить добре, а мені від цього погано? А що це за плями? Це від тих речовин таке стається? Я скоро весь стану таким коричневим?

- Напевно ні, але я не знаю. Я не дочитала, тому що вчилася пекти коровай, щоб на наше весілля спекти найсмачніший коровай у світі.

- А можливо там написано, коли цей стан минеться?

- Через якийсь час. По-різному, але допомагає, якщо знову вжити ту речовину.

- А де ж її знайти, якщо ми і гадки не маємо, що це за речовина?

- Не сердься. Спробуй цей день перетерпіти…

- Ми скоро запізнимося в церкву.

Той день Дем і справді перетерпів, таке самопочуття не давало йому можливості зосередитися. Він ледве висидів службу, хоча раніше для нього це була найбільша радість. Вдома він не міг нічого їсти. Він не міг читати. Дем почав молитися до Бога, якби він міг спати удень.

Але це було неможливо. Всі люди в цьому світі спали лише в ночі, а ті інші душі, що також жили в їхніх тілах, - вдень. Дем не міг збагнути, як той другий може щось вживати для свого добра, знаючи, що погано буде вже не йому, а Демові. Він довго думав, тинявся туди-сюди. Йому стало цікаво, чи хтось коли-небудь спілкувався з тими людьми, чи взагалі якось реально вийти з ними на зв’язок. Він би попросив цю людину більше так не робити. Він був більш, ніж впевнений, що той би його послухав. Він вирішив написати листа та залишити на столі. Йому так важко було думати, що він ліг перепочити. І ось тут сталося неочікуване…

Він заснув!

Дем відчув, що він вилітає з тіла, як щовечора і летить в знайомому напрямку до світу снів. Йому стало так солодко, як ніколи. Він більше не відчував запаморочення і нудоти. Спрага відступила. З заплющеними очима Дем витав як листя від осіннього вітру. Він вже готовий був заспівати від насолоди, а раптом… бац! Він вдарився об когось головою!

- Ти здурів? Що ти тут робиш? Ти ж мене розбудив! Чудисько!

Перед Демом стояв він самий. Хлопець з його ж зовнішністю. Точніше душа того хлопця. Дем втратив дар мови.

- Чого витріщаєшся? Тобі пояснити доступніше? Та вали звідси…

- Вибачте, я не хотів Вам заважати, просто я відчував себе недобре, ліг перепочити і заснув.

- То ти з денного світу? Ти хіба не знаєш, що вам спати вдень не можна, так само, як нам вночі. Але, здається, ми з тобою з одного тіла, так? Чудово. Я завжди хотів…

- Вибачте, що перебиваю, мені також дуже приємно познайомитися, але я хочу вам сказати дещо важливе.

- Ти нахабний і невихований. А ще кажуть, що ви там всі милі і невинні. Ну. Що там в тебе кажи швидко.

- Я хотів попросити Вас не вживати ті речовини, від яких Вам добре, бо потім мені від них стає погано.

Молодий хлопець зареготав, як скажений. 

- Напевно, для Вас це і справді смішно звучить, але чи могли б Ви… будь ласка…

Дем зрозумів, що з цим чоловіком він не домовиться, тому вирішив хоча б прояснити все.

- А що це за плямив мене… в нас на шиї?

- А в тебе хіба дівки нема? Чи вони у Вас там не такі вульгарні? Ще скажи, що ви там всі чисті і невинні?

- В мене є кохана, ми скоро одружимося…

- Он як… - хлопець хитро усміхнувся і почесав підборіддя. – Кажеш, маєш дівку. Хм… цікаво.

- Чому Ви так дивитеся на мене?

- Отже, слухай, що я вирішив. Я зараз йду до тебе в світ, а ти в моєму залишайся. Моя Фенна тебе усьому навчить. А я твою дівку заодно перевірю! Мене звати Макк. Не забудь. Далі ти зорієнтуєшся. А як тебе звати, щоб я не виглядав лохом?

- Дем. Але зачекайте! Я не хочу мінятися!...

- Пізно! Не треба було засинати.

Макк зник. Дем був наляканий. Він не знав, що тепер буде. Невже він ніколи більше не побачить свою Міллі. Але світ снів затягнув його, тому він не зміг далі думати.

Цей ранок був для Дема особливим. Він вперше прокинувся вночі. В його кімнаті було темно. Він закрив очі, щоб знову заснути, але йому це не вдавалося. Він почав панікувати. Він повинен заснути будь-якою ціною.

Думки Дема перервав гамір на вулиці. Він визирнув у вікно і побачив те, чого ніколи не бачив. Ціла зграя хлопців, тих, з ким він щодня вчить слово Боже, співають на всю вулицю і лапають дівчат, яких Дем бачить щонеділі в церкві. Він протирає очі, але це справді так. І ці дівчата не проти. Дем зараз заплаче, але помічає, що серед тих дівчат йде його Міллі. Її грубо обіймає той хлопчина, який нещодавно переїхав в їхнє селище. А одягнена вона! Дем вперше побачив її ноги вище коліна та груди, які були ледь прикриті. Він не розумів, що діється. Не знав, що йому робити. Він дорікав собі, що не дав тобі Міллі договорити, що ще вона прочитала в тій книзі. Але і стояти просто так він не міг. Треба було щось робити.

Дем хутко переодягнувся і вибіг на вулицю. Міллі відпихнула того хлопчина і кинулася до Дема.

- О, Макк.  Ти чьо так пізно! Сьоні ми йдем до тебе, чи до мене, а?

- Вибач,… Міллі, це ти?

- Шо з тобою? Ти явно вчора перепив! Це я, Фенна. Чи в тебе є ше інша дівка? – вона аж почервоніла, хоч на вулиці було темно, її лють була помітна неозброєним оком. – Ти тільки попадися мені! Я вас обох як!...

- Досить! Будь ласка. Я тебе благаю не потрібно нічого казати і нічого робити. Давай краще зайдемо в середину. Я хочу тобі щось розказати. Ходімо.

- Ну йдем. Шо з тобою? Ти хворий? Шось ти дуже ввічливий.

- Насправді дещо сталося. Ходімо, розповім.

Як тільки вони опинилися наодинці, Фенна накинулася на нього і почала цілувати. Дем  мрів, що його перший поцілунок буде з Міллі в день весілля, а не так, як зараз. Це була Міллі, але не Міллі. Він ледве зупинив цю зіпсуту версію своєї коханої дівчини.

- Та послухай ти мене нарешті. Сталося дещо жахливе…

- Шо? Тільки не кажи, шо ти хворий! – перелякано спитала дівчина.

- Та ні.

- Ти когось вбив? – вона заспокоїлася, наче це було нормою.

- Та ні.

- А! Я знаю!...

- Фенно, мила, люба. – він рукою затулив їй рота. – Не потрібно вгадувати. Я тобі сам розповім.

Вона дивилася на нього і нічого не розуміла, що сталося з її брутальним хлопцем.

- Насправді я не Макк. Мене звати Дем.

Фенна знову хотіла щось сказати, але він випередив її:

- Тобто ми з Макком живемо в одному тілі, тільки я в день, а він вночі. А зараз ми помінялися. Випадково. Я просто приліг відпочити і заснув. Я сам не знаю, як так вийшло.

Дем все ще не давав їй рота відкрити, хоча вона і намагалася прокоментувати кожне його слово.

- Я просто хочу, щоб ти мені допомогла заснути, щоб ми з ним знову могли помінятися. У мене там є кохана дівчина, я боюся, щоб він її не скривдив. Допоможи мені, будь ласка.

Фенна замовкла на кілька секунд. Потім ще десять хвилин не вірила і по сто разів перепитувала Дема, як це сталося. Потім розпитувала про Міллі. Їй сподобалася історія цих закоханих і принцип дошлюбної чистоти.

- Ну, ти вибач. Я не хотіла забрати твій перший поцілунок. Але ти фактично з нею ж і слинився. Губи ж у нас з нею одні і ті самі, правда? – вона усміхнулася, ніби тягар з плечей скинула.

- А що таке «слинився»?

- Ну ти і зелень! Ну цілувався! Можна і здогадатися, блін.

- Допоможи мені, будь ласка.

Вони стали думати, як зробити так, щоб він заснув. Вона і мугикала йому колискову. Він випив теплий чай з медом, щоб його розморило. Фенна змусила Дема бігати навколо будинку п’ятнадцять кіл, щоб він стомився. Але все марно. Дем був бадьорий, як ніколи.

- Ну та ти не парся. Спробуй зачепити його, коли буде перехідний момент.

- Напевно ти маєш рацію…

- А поки… В мене є горілочка. Бухнем. Розважимося трохи. Шо скажеш?

Дем намагався ввічливо відмовитися. Він не розумів, що таке «горілочка, що таке «бухнем», але передчував щось недобре. Він почав проповідувати їй, якою повинна бути дівчина. Пояснював, що Бог спостерігає за людьми і т.п. Фенні це все було нецікаво.

- Слухай, ну скучно же. Давай щось робити.

- Ти не хочеш слухати. Але насправді, це все дуже важливо. Твоя душа потім не потрапить в рай.

- Ладно, я піду до хлопців. Ти кльову історію розказав про себе і свою ту, як там її… Мілю?

- Міллі.

- Ага. Про неї. Але, блін, я тепер шо, цілу ніч маю просто говорити? Треба тусити. Я валю до чуваків. Ти зі мною? Побачиш, як ми живемо, може і не захочеш повертатися. Або лишайся тут сам. Як хочеш.

- Я краще піду з тобою. Тільки одягни мою сорочку зверху, бо в тебе все видно.

Його вражало все навколо. Люди, яких він добре знав, були зовсім іншими. Вони палили багаття просто на вулиці. Танцювали і щось вили. У кожного в руках були пляшки. «То напевно та «горілка», та сама речовина», подумав Дем. Ще вони підпалювали дивні білі палички і тягнули з них дим. Люди не соромилися проявляти тваринні інстинкти просто на вулиці, серед натовпу.

Враз його зупинила думка. «Якщо той Макк такий самий, як ці всі люди, то він там зараз руйнує моє життя і чіпає мою кохану наречену! Потрібно щось робити!». Дем зупинився. Він благав Фенну, щоб та ще щось придумала.

- Слухай, ти мені вже так набрид. Ладно. Поможу ше. Пішли, герой. Але тільки ти зі мною маєш випити. На! Дуй з горла!

- З чийого горла, - не зрозумів Дем. – І як це дути «з»? Дують «в». Таке правильне вживання прикметника. Або просто дують…

- Ти, як дитя. – Фенна знову сміялася на весь голос. – Пий горілку з пляшки. І йдем швидше, я вже скучила за своїм Макком.

- А я сумую за Міллі.

Поки вони повернулися до будинку, вже пляшка майже спорожніла.

- Допий і задуй бежання, – у Фенни почув заплітатися язик.

- Хочу скоріше повернутися в свій світ.

В кімнаті Дем вже нічого не міг сказати. Він просто звалився на ліжко.

- Ей, чуєш. Я забула, як там тебе. Вже пора всім спати. То ти давай там по дорозі поміняйся з моїм Макком назад. Чао. Ти такий нічьо, хоть і скутий. І зануда. Але було прикольно. Буде тепер про шо всім розказувати.

- І я дуже радий з тобою познайомитися. Насправді ти дуже хороша. Не паскудь себе.

- Спи вже.

Дем заснув солодко. Він не помітив, як потрапив в країну снів. Там він наче і не був. Все, як в тумані. Дем прокинувся. Навколо знову ніч. Було чути, що на кухні хтось щось робить. Він пішов туди. Фенна вирішила приготувати сніданок.

- Макк, це ти? – вона вже знову була готова наскочити на нього.

- На жаль, Фенно, це Дем.

- Вот блін. Ладно. На, їж. Я думала, що це вже Макк. Він завжди затримується зі сну.

- Насправді я завжди встаю вчасно.

- Ти вмієш малювати?

- Ні.

- Я тебе навчу. Потім. А зараз їж.

Після сніданку вони пішли знову гуляти. Фенна більше не кидалася Демові в обійми. Вони йшли за ручку. Люди дивилися на них, як на ненормальних. Цього разу Дем детальніше озирався. Він хотів запам’ятати, яким є світ, коли на вулиці темно. До нього підбігло кошеня і почало нявчати. Маленьке чорне кошеня.

- Залиш ти цю блохатість. Вона тобі болячки різні передати може.

- Ти що. Поглянь яке воно миле, добре і лагідне. Воно, здається, як я, загубилося в світі, в якому не може жити.

- Ну ти і ненормальний. Ладно йдем до мене. Покажу, як я живу.

- Ходімо. До речі, хотів тебе ще вчора спитати. А у вас в світі. Що ви робите. Ви працюєте? Вчитеся? Чи тільки ось так гуляєте, як ми вчора.

- Нє, ну ми нічого такого не робимо. Просто вештаємося тако.

- Але ж у вас нема тоді змісту…

- Зато нам весело.

- А де ви берете гроші на життя? І хто продає, якщо ніхто не працює?

- Наївняк ти. Ми просто йдемо у ваші магази і беремо на складах. Ви не помічаєте, бо у вас всього і багато. А нам мало треба. Ми – анархісти. Є радикальні, а є і помірні. В нас в селищі всі – помірні. Нема якогось справжнього бунтаря. Хоча, ми покладаємо великі надії на Макка. Ось ми і прийшли.

За розмовою Дем і не помітив, що вони вже біля дому Фенни. Він ніколи не був вдома у Міллі.

- Знаєш, а це прикольно, що в нас так співпало, що ми зустрічаємося у вашому і в нашому світі. Типу наші тіла в обох світах разом. Так романтично…

Наступила тиша. Пауза довжиною в півхвилини здалася Фенні вічністю.

- Ладно, забий. Ти дивися, щоб твій кіт тут не насцяв. Сам будеш прибирати. Я піду горілку дістану.

Дем сів на канапу і спробував заснути. Йому це ніяк не вдавалося. Він міцно притулив до себе того котенятка:

- Ти будеш моїм Світлом. Ти бачив коли-небудь світло?

Кошеня муркнуло. Він почав розповідати свою історію, чим він займався в своєму світі, про Міллі, про те, як потрапив сюди і яким страшним йому здається цей світ. Кошеня уважно дивилося на нього, ніби все розуміло. І мурчало.

Дем незчувся, як Фенна простягнула йому якийсь папір:

- Це буде тобі мій подарунок.

- Що це?

На папері Фенна зробила ескіз: Дем на канапі з кошеням на руках.

- Фенно, в тебе талант. Тобі потрібно вчитися і працювати. Не можна марнувати такі здібності!

- Припини.

- Я справді тобі кажу!

- В моєму світі це нереально. В нас і нема, де вчитися. І тим більше, працювати. Те, що у вас школи, в нас просто будинки, де можна зависати.

- Тоді ходімо зі мною, у мій світ! Він тобі сподобається! Я не жартую! Там справді чудово!

- Дем, подумай головою, що ти мелеш. Я не можу піти з тобою туди, тому що сюди потрапить твоя Міля.

- Міллі!... точно, Міллі. Вона читала книгу про наші світи. Треба спитати її, як нам можна зробити так, щоб ви обидві були в тому світі.

- В одному тілі? Дві душі? Дем, ти починаєш тут тупішати. І тим більше, у вас скоро весілля. А мене ти позбавиш можливості мати хлопця.

- Невже ти справді любиш Макка?

- Я не знаю, як це. Я просто з ним.

- А якби ми змогли змінити твій світ.

- Тут потрібний справжній диктатор, який би змінив усім свідомість. Це нереально.

- Давай проведемо цей день разом. Без компаній і прогулянок. Просто удвох, тобто втрьох. Тут.

Фенна сіла поруч. Вони втрьох притулилися один до одного. Вони просиділи так до світанку і заснули. Коли прокинулися, на столі лежала записка від Міллі для Дема. Вона написала, що щаслива з Макком. Що він дуже милий і чуйний. Що йому вдалося завоювати повагу усіх. Що ніхто і не помічає різниці мій Макком та Демом. Вона ввічливо натякнула, щоб він не повертався, тому що Макк буде вчитися і працювати замість нього.

«Я знаю, тобі цікаво, як я змогла передати тобі записку. Це все твій кіт. Коти єдині створіння в світі, які маю одну душу, і, коли вони сплять, ніхто інший в них не вселяється. Все тому, що у них є… Але це занадто складна система. Коротше кажучи, котиком твоїм і передала цю записку.

Бувай, Міллі»

 

Дем залишився жити в темному світі. Він поступився своїм місцем заради щастя своєї коханої. Більше того, він сам знайшов своє щастя поруч з Фенною. Їм не вдалося змінити світ навколо, але їм вдалося змінити свій власний маленький світ, де місце є тільки для них трьох: Фенни, Дема та Світла.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>