Ом асіфіка конга фару

Ом асіфіка конга фару

Субота, 8 березня 2014 г.
Проглядів: 2218
Підписатися на комментарі по RSS

Рівнина заворожувала. Розлоге поле тягнулося далеко за небокрай. Дмухнув вітер, та покотилися хвилі на високій траві. Десь там, у далечині, туманом піднімалися гори. Поле кликало, поле хотіло, що спостерігач нарешті скинув взуття і побіг за хвилями аж поки вони не скінчаться.

Чиясь рука ухопила плече Джейсона, аж боляче стало. Він озирнувся.

- Не раджу, - кремезний лисий чолов’яга потягнув його від краю платформи. – Були прецеденти.

Джейсон зауважив як пильно дивиться цей чоловік, вдягнутий у камуфляж. І він зовсім не лисий – дуже коротка зачіска, сиві волосини лежать одна до одної.

- Капітан Брайан Кессел, - відрекомендувався той. – А ви, мабуть, наш новий головний інженер?

- Так, пане Кессел. Джейсон Армітаж до ваших послуг.

- Добре. Вітаю у Східнозем’ї. Давно з Першої?

- Два тижні тому прибув, - Джейсон потиснув руку капітанові, - ніяк не звикну до… цього.

- Ніхто не може звикнути, - посміхнувся Кессел. – Раджу вам не втрачати голови. Особливо у Каер-ісі. Бувайте здорові, пане Армітаж, ще побачимося.

Військовий пішов, залишивши Джейсона наодинці з полем. Хвилі вщухли, разом із ними зникли гори з туману.

- Каер-іс, - пробурмотів інженер. – А щоб тобі!

 

***

 

У готелі він витягнув паперову мапу північного материка Другої. Планшет не дозволяв відчути масштаб проекту. Отже, праворуч в нас Східнозем’я. Велике поселення простягнулося узбережжям, розкинуло свої шляхи углиб континенту де на п’ять, а де на п’ятдесят кілометрів. На мапі легко було зрозуміти який ареал ще можуть зайняти люди – улоговина, що протягнулася з півночі на південь, обмежувала просування на захід. Тобто, нічого вона насправді не обмежувала. Просто за нею починався Каер-іс.

Західне узбережжя. Три великих міста, і між ними – шахти та кар’єри. Енергетична житниця людства. Рідина для палива та кристали для «вічних» акумуляторів. Людям пощастило, що Прокол втрапив саме у цей світ. Але не дуже пощастило із місцем.

Каер-іс розділяв точку виходу з міжвимір’я із промисловим регіоном. Насправді, ніхто спочатку не здогадувався що саме знайдуть на Другій Землі. Прокол дозволяв пройти людині, жер дуже багато енергії та не відзначався стабільністю. Так тривало десь років зо двадцять, аж поки експедиція відчайдухів не принесла перші кристали.

Біла пляма на мапі дражнилася. Люди завжди намагалися раз і назавжди нанести кордони, позначити річки, хребти та ліси, але Друга сміялася їм у обличчя. Каер-іс змінювався швидше, ніж складалися мапи. Де був ліс – виникав пагорб. Де струменило джерельце – виникало провалля. Над загадкою билися вчені, алгоритм змін намагалися обчислити математики та програмісти – марно. Ця задача досі не мала розв’язання.

Джейсон узяв олівець та провів лінію від сходу до заходу. Повалився на диван. Яка різниця що саме буде на мапі, коли вдасться збудувати цей шлях? Міст, який поєднає два узбережжя. Іншого шляху немає. Літаки зникають над Каер-ісом. Кораблі йдуть довго, а після втрати одразу чотирьох вантажних суден із екіпажами на Першій виникла така істерія, що морський шлях вирішили терміново закрити. Тож, будуємо шлях по землі.

 

***

 

Поїзд йшов на захід. Джейсон дивився у вікно, його пальці вистукували дріб на столику. За півгодини він прибуде до Форпосту, а звідти вже розпочнеться експедиція.

У вагоні загомоніли. Він вжався носом у скло, немов малюк. Зелені поля провалювалися, як скелі у північні моря, без переходу. Широка улоговина була вкрита кущиками і поодинокими деревцями. Інший бік мав жовтуватий колір, вітер здіймав пил і жбурляв його на дно долини.

Гучно загриміло під полом. Поїзд в’їхав на міст. Люди почали потягуватися та знімати речі з полиць. Улоговина скінчилася, але гуркіт нікуди не зник. За вікном майоріли стовпи напівготових платформ. Форпост розширювався. Місто на палях потроху відвойовувало собі простір.

 

***

 

- Вітаю! -  Кессел потис Джейсонові руку. – Як доїхали?

- Дуже добре. Навіть не чекав, що на Другій з’явилися такі поїзди.

- Його зібрали вже тут, з деталей. Але нічого. Налагодимо постачання – і будуть експреси ходити сюди з Нью-Йорка. Ходімо.

Містечко було схоже на тисячі подібних десь у Монтані чи Алабамі. Будинки у два-три поверхи, широка вулиця, якою час від часу проїжджали мобілі, перукарні, кав’ярні, аптеки, матері із колясками, підлітки на велосипедах. Втім, й невеличких відмінностей вистачало: будинки вузькі, від центральної вулиці відходять пішохідні проходи, вивіски та реклама на лінґві.

Авеню закінчилося великою будівлею із двома вежами, над якими майоріли прапори Першої та Другої. Кессел пішов праворуч, і за будівлею вони вийшли у поле. Металеве поле.

Платформи їжачилися арматурою, не всі плити ще були встановлені на каркаси, тож де-інде у рівнині виникали «озера». Джейсон заглянув в одне і трохи не впав – там без поспіху проплив кущик.

- Звикайте, пане Армітаж, - посміхнувся Кессел. – Ви ще не таке побачите.

Вони підійшли до будмайданчику. З нього мав розпочатися проект «Нитка». Джейсон із задоволенням оглянув стартову позицію. Пологий пандус вів до землі… до земель Каер-іса. Перші шість секцій вже були встановлені, техніки монтували на них кріплення під залізничний шлях та встановлювали опори під вітрові щити. На рейках стояв напоготові пересувний кран, за ним розмістилися вантажні платформи із деталями, два локомотиви та два житлові вагони. Біля локомотивів чергував військовий, ще кілька відпочивали під тентом.

- На перший погляд все у нормі. Ви вже знайшли провідника?

- Має завтра прибути. Освоюйтесь, пане Армітаж. До зустрічі.

 

***

 

Джейсон не міг заснути. Вузьке ліжко, вузька кімната. Якщо розвести руки – можна дістатися до протилежних стін. Земля – найбільша цінність у Каер-ісі. Стабільна земля.

Затремтіла ложка на столі. Вода у склянці плеснула на скатертину. Почувся вій. Він то підіймався, то переходив у бас. Вій далекий, а від того ще неприємніший. Їм треба буде йти у землі, де виють ці створіння.

Інженер виглянув у вікно. Темною вулицею йшло кілька чоловік у плащах.

 

***

 

Кессел зустрів його біля крану.

- Доброго ранку, пане Армітаж. Погано спали?

- Так.

- Раджу звернутися до лікаря. Бо перші тижні тут усі погано сплять.

- Дякую. Провідник прибув.

- Провідниця. Йдемо.

Військовий провів Джейсона вздовж повітряних кульок та трибуни. Розпочати будівництво планували із урочистостями. Вони пройшли пандусом та спустилися безпосередньо на секції майбутнього шляху. Зранку робітники вже вклали десять рядів по шість секцій, і монтували на них рейки. Дерев’яний місток вів на землю. Кессел спустився і запросив Джейсона. Той обережно ступив на Каер-іс.

Нічого.

Земля не розкололася, не попливла, і джерельце не з’явилося з-під ніг. Військовий з усмішкою дивився на нього.

- І до цього звикнете.

Джейсон зрозумів, що поруч стоїть фігура у плащі-накидці. Дівчина. Руде волосся, з якого стирчить пір’я. Лоб, фарбований оранжевим кольором. Темно-коричнева сукня із плетеним поясом, буси на шиї, браслети на тонких зап’ястках.

Жовті очі.

- Це Ірма. Ірмо, це пан Джейсон Армітаж. Він керуватиме процесом.

Дівчина підняла брову.

- Велика честь, - пробурмотів Джейсон, досі намагаючись зрозуміти як він не побачив її раніше. Ірма відвернулася і вдивилася у простір.

- Агов! – гукнув зверху робітник у касці. – Давайте нагору! Працювати треба!

 

***

 

Неможливо було вирахувати скільки вдасться пройти за день. Іноді вкладали до п’яти кілометрів, іноді ледве просувалися на два-три ряди. Ірма могла півдоби лежати на землі, роздивлятися охристі хмаринки на небі, а потім зірватися з місця і умчатися кудись. Найбільш дивували Джейсона вказівки Ірми, коли вона пропонувала зробити поворот та не стабілізувати його.

- Але ж це на південь! – спробував довести інженер.

Жовті очі провідниці витріщилися на нього.

- Ти знаєш де зараз південь? Сьогодні південь отам! Дурний прибульцю, дурний. Пішли!

Вона вхопила його за руку. Продзеленчали браслети. Одразу поруч з’явився солдат із гвинтівкою.

- Пане Армітаж, сер?

- Спокійно. Зараз.

Кессел із незмінною кривою посмішкою дивився на сцену. Ірма потягнула його на містки. Вони стали поряд.

- Дивися прибульцю. Заплющуй очі і дивися. Ось так.

Вона зайшла за спину, її руки прикрили Джейсону очі. Він відчув запах, тонкий запах різнотрав’я. У голові запаморочилося, ноги підігнулися, немов на гойданці, чи то пак на «Російських гірка». Сонце ставало у голові, плями, шум.

- Де захід? Скажи мені, вкажи мені, де захід?

- Отам, - Джейсон простягнув руку. Долоні Ірми зникли з його обличчя.

Він вказував на південь.

Робітники з подивом дивилися на головного інженера. Той сховав руку у кишеню.

- Туди, - підтвердив він, підіймаючись на майданчик. – Робіть як вона казала. Стабілізаційну колону не будуйте.

Наступного дня секції вишукалися у правильну лінію.

 

***

 

Каер-іс втрачав кольори. Біле небо, темні хмари, сірий попіл замість пилу, темно-зелене, майже чорне листя на поодиноких деревах. Почали з’являтися скелі. Ті колір мали: руді і червоні, як волосся Ірми, жовтувато-коричневі, як її сукня. Скелі супроводжували «Нитку», немов глядачі на дивній виставі.

Джейсон сидів на краєчку стабілізаційної колони. Кожні двісті п’ятдесят метрів робітники встановлювали конструкцію, схожу на платформи Форпосту. Завдяки ним шлях не розповзався землями Каер-ісу. Велике червоне сонце заходило за небокрай. Джейсон мружився та поглядав на Ірму, яка також сиділа у парі кроків від нього та їла консерву.

- Ірмо… Чуєш?

- Так.

- Розкажи трошки про Каер-іс. Ти завжди жила у ньому?

- Так. Мій дідусь прийшов сюди разом із татом. Тато був хлопцем. Дідусь двічі ходив на Захід. Потім на Захід ходив тато. Тричі. Тепер іду я.

- А… ні. – Джейсон помовчав, розмірковуючи над питанням. – Ти кажеш, вони ходили, а потім повернулися, так.

- Так. Бо ще не був час.

- То навіщо вони туди ходили?

Ірма подивилися на Джейсона, жовті очі під променями сонця, здавалось, світяться.

- Справжнє море.

Десь за скелями завило. Ірма скочила на ноги. З майданчику донеслися гучні команди Кессела: «Відійти у тунель. Готувати щити. Руш!»

- Йди, - Ірма штовхнула його.

 

***

 

Локомотиви відігнали склад у «тунель», який утворювали напівпрозорі вітрові щити. Солдати Кессела розібрали гвинтівки. Сам Кессел встав спиною біля щита, яким закрили вихід на майданчик.

- Добродії! Це мало статися і це сталося. Ми увійшли у нетрі Каер-ісу, а ночами тут неспокійно.

Вий перебив його промову. Брайан Кессел пересмикнув затвор.

- Щоб не ставалося пам’ятайте – це все витвір вашої уяви. Ну, майже все.

Величезна тварюка кинулася на щити. Слина текла з її пащі, пазурі шкрябали по плексигласу. Тварюка намагалася втриматися і впала кудись під платформи. Ліворуч стрибнула ще одна і також не втрималася.

- От це я і маю на увазі, - із задоволенням додав Кессел. – Тож грайте у покер, або спробуйте трішки поспати, незважаючи на концерт. Гучні сусіди, що вдієш. Конструкція витримає пориви вітру, чи не так, пане Армітаж?

- Так, - піднявся Джейсон та прокашлявся. – Так. Це все передбачалося. І це закладено у розрахунки.

- От і добре.

Робітники почали гомонити, і Джейсон зрозумів, що вий трохи послаб. У куточку біля стику щитів дрімала Ірма.

Вранці він оглянув щит ззовні. На плексигласі залишилися борозни.

 

***

 

Рух сповільнився. Нетрі Каер-ісу опиралися вторгненню залізного шляху. Ірма довго сиділа на одному місці, аж поки вдавалося вкласти кілька рядів. Якось вже під вечір вона зірвала листочок із куща, розтерла його у кашицю та обережно лизнула. Її обличчя засвітилося радістю

- Джейсоне, це ксикх! Ксикх! Ми перетнули половину.

Вона почала танцювати, босі ноги підіймали сірий попіл, який кружляв навколо неї, немов кільце астероїдів.

Після заходу сонця до «Нитки» майже впритул присунулися дві скелі.

 

***

 

- Підйом, підйом! – кричав Кессел. – Бойова тривога! Провідницю до мене.

Вий змінився. Він більше був схожий на регіт. Ірма з розкуйовдженим волоссям виглядала пташкою, яку витягли з гнізда.

- Що се там?

За наказом Кессела солдати трохи розкрили стулки щита. Ірма поглянула назовні, зойкнула і впала на підлогу. Її руки дрижали, вона намагалася відповзти від щілини. Джейсон заглянув сам.

У темному небі висів повний місяць. Величезний, він освітлював чорно-білу рівнину, якою сновигали тіні.  Швидко бігли небом хмари. З-під землі без поспіху вилазили скелі. А біля небокраю стояла фігура. Велетенський гуманоїд із довгими руками, схожими на стовбури. Замість голови у фігури стирчала на півсфера ширша за плечі.

Ірма прийшла до тями і копирсалася у своєму мішку. Витягла з нього барабанчик із відкритим корпусом і мішечок, з якого різко тягнуло травами.

- Мені потрібне вогнище.

- Але?..

- Жити хочете? Зніміть оздоблення у вагонах, сміття, що завгодно. Мені потрібен вогонь. Підсвітіть.

Вона вислизнула за щити. Прожектор залив попіл Каер-ісу синім променем. Ірма підібрала долу сукні, перев’язала пояс та вдарила у барабан. Тіні завмерли, і величзне страхіття теж зупинило свій рух.

- Вілло! – вигукнула Ірма і забила у барабан, задаючи собі ритм. Босі ноги витоптували майданчик для багаття. Джейсон із переляканими солдатами носили до неї містки, стільці та пакети. Солдат кинув запальничку, і імпровізоване вогнище охопило полум’я. Ірма продовжила танець, кинула трави. Густий дух шафрану охопив навколишніх.

- Назад! – гукнув Кессел. Джейсон заліз на платформу.

- Стріляти вмієш?

- Так.

- Тримай. – Брайан дав йому пістолет. Джейсон перевірив набої і подивився на нього із питанням.

- Якщо дикунка не домовиться із ними. А, чорт. Назад!

На освітлену ділянку вислизнули тіні і перетворилися на чи то собак із довжелезними задніми лапами, чи то песиголовців. Ірма сіла на попіл, вистукуючи ритм і захиталася. Собаки розпрямилися.

- О, ю гаре муча ма’йява кета лам е уна? – запитала Ірма незнайомою різкою мовою.

Пси не відповіли.

- О на у. Ма соре.

Пси підійшли ближче до багаття. Ірма піднялася.

- Агередженчіті. Акевай!

- Ррум! – нарешті почулося від псів.

- Каху-у-у-ла, - відповіла Ірма і завела вже інший ритм. Пси відступили у тінь, розчинилися серед інших тіней, закрутили навколо неї коло. Вона била у барабан.

Годину.

Дві.

Три.

Аж поки небо не почало світлішати. Велет зник, тіні стали попілом. Каер-іс змінився, скелі розтанули і пішов дощ. Джейсон підбіг до Ірми і побачив рани на шиї, руках і ногах.

- Ов. Кахула соре, - прошепотіла вона.

- Все гаразд, - відповідав Джейсон, - спокійно, все скінчилося.

Ірма розплющила очі та поглянула на нього суцільним золотом очей.

- Ні.

 

***

 

- Хто то були? – запитав Джейсон наступного дня, коли Ірма знову змогла вести будівельників.

- Кахула. Дикі Каер-ісу.

Її очі майже увійшли у норму. Майже. Золотаві іскорки причаїлися у очах.

- Джейсоне. Вам треба поспішати. Невдовзі я піду за ними.

- Що ти таке кажеш?

- Вам треба стигнути хоча б вийти з нетрів. Або повертатися зараз. Я не дійду до моря людиною. Каер-іс кличе. Ви маєте іти швидше. Подумай над цим.

 

***

 

- Я пропоную укладати лише дві центральні секції замість шести. – Джейсон обвів поглядом зібрання. – Таким чином ми збільшимо швидкість пересування. Власне, нам потрібно з’єднатися із стабільними землями західного узбережжя. Рейки зможуть триматися і на двох секціях. Обійдемося без вітрових щитів. Наскільки я розумію, для кахула вони – не проблема.

- Так, - відповіла Ірма. Вона чухала ліву руку вже кілька годин поспіль.

- Тож наша стратегія – протягнути «Нитку», справжню нитку. Друга і третя бригада будуть добудовувати за нами тунель. Наскільки встигатимуть. Перша бригада прокладатиме шлях. Лише добровольці. Тож, хто за?

- А чи є інший шлях? - Кессел сьорбнув чай. – Розпочинаємо.

 

***

 

Ірма вела їх днями, аж поки не стало зрозуміло, що вони все одно йдуть занадто повільно. Час від часу вона провалювалася у глибокий сон, який ставав ще довшим. Але вночі вона прокидалася та годинами сиділа, роздивляючись Каер-іс.

- Ми можемо йти і вночі, - переконував Джейсон Кессела. – Тіні, витвір уяви? Пам’ятаєте? Ви самі це казали.

Брайан не відповідав і лише дужче тримав автомат. Але наступної ночі, після того, як вдалося вкласти лише двадцять рядів по дві секції, він здався.

- Прожектори.

За першу ніч вони втратили двох солдат. За другу – солдата та будівельника.

Ірма вперто йшла до свого моря.

 

***

 

«Нитка» тремтіла. Задля швидкості Джейсон відмовився від стабілізаційних колон. Пан або пропав. Або вдасться дотягнути до західного узбережжя, або відступати на вихідні позиції.

«Провідник – це стан душі. Ви можете чекати наступного провідника тиждень, а можете рік чи два. Се так, Джейсоне. Се є Море».

Очі Ірми заповнилися золотим павутинням, вуха загострилися, а нігті більше нагадували пазурі. Будівельники та солдати трималися осторонь, Кессел демонстративно тримав її на прицілі. Лише Джейсон намагався розмовляти з провідницею. Йому здавалося, що саме звук людського голосу тримає Ірму від переходу до кахула.

І ще він почав вгадувати напрямок. Поклик Моря час від часу знаходив і його.

 

***

 

- Знаєш, Ірмо, у дитинстві я більш за все полюбляв старого дерев’яного коня на колесах. Його випиляв ще мій прадідусь. Звісно, кінь вже був зовсім непрезентабельний, хоча я й пофарбував його. Інші хлопці сміялися, похвалялися електромобільчиками та великами, а у мене от був кінь. Ірмо? Ірмо?

Він узяв її за руку. Дівчина збросила долоню та відсахнулася.

Її очі засяяли, волосся прийшло у рух. Вона відкинула плащ та розірвала сукную. По тілу йшли візерунки, які спліталися дивними мереживами. Ірма – чи та, хто раніше була Ірмою, ковзнула до Джейсона и вхопила його обличчя в долоні. Від очей йшло відчутне тепло.

- Ом асіфіка конга фару, - прошепотіла вона. Нігті-пазурі подряпали щоку.

 

***

 

- То що будемо робити?

- Наразі стабілізуємо конструкцію, - відповів Джейсон, - хоча… Хоча, не знаю, навіщо. Ми тягнемо міст над водоспадом. Колись він знесе «Нитку». Ми нічого не розуміли про Каер-іс…

- Сер! – Вартовий увірвався до вагону. – Пане Армітаж, капітане! Ви маєте це бачити!

Криваве сонце заходило за небокрай. Довга тінь тягнулася від фігури, вдягненої у темряву. Бліде обличчя та грива рудих волос, що ворушилися як змії у Горгони.

Вона підняла руки і жестом запросила йти за нею.

- Це пастка! – проричав Кессел. – Пане Армітаж! Ви розумієте, що це мара? Кахула, чи як там її?

- Це не кахула. Вона – фару. Це зовсім інше.

- Дозвольте нагадати, пане Армітаж, що це ви у нас недавно з Першої. Саме ви. А я на Другій вже майже п’ять років. П’ять років, чорт забирай, на цій жалюгідній пародії на Землю. Тож не треба мене вчити?

- Хто такі диваки? Чим осоре відрізнається від краї? Як знайти джерельце у скелі, якщо сонце червоніє?

- Не знаю і знати не хочу! Пане Армітаж. Я змушений…

Пролунав постріл. Брайан Кессел роззявив рота та гепнувся з платформи.

- Я казав, що вмію стріляти. Але я не казав де вчився, - промовив Джейсон, бросив під ноги пістолет і підняв руки. Фігура з рудим волоссям неквапливо уходила на захід. Солдати оточили його.

- Добродії. Я не тільки головний інженер. Лейтенант Земної безпеки до ваших послуг. Але річ не в тім. Річ у тім, що в нас є лише один шлях – на Захід.

«До Моря», - трохи не зірвалося з язика.

- Але як інженер бачу наступне Ми не встигнемо повернутися до Форпосту. Каер-іс обертається, «Нитка» зламається перш, ніж ми вийдемо з нетрів. Що чекає у нетрях – ви бачили. Тож наша мета – досягнути узбережжя та закріпити «Нитку» на ньому. Міркуйте, добродії. Але час не на нашому боці.

Солдати опустили зброю.

- Бригадо, до роботи!

Тієї ночі їм вдалося вкласти майже двісті рядів.

 

***

 

Каер-іс повертав кольори. Попіл став жовтим піском, листя зеленіло, а у повітрі з’явилися різнокольорові пташки із довгими носиками. Джейсон почав відчувати запах. Так пахнуть сіль, піна та хвилі.

Море.

 

***

 

«Ти знаєш, як іти далі» - золоті очі Ірми горіли, бліде обличчя сяяло у темряві.

«Я знаю, як йти далі» - без слів відповідав Джейсон.

«Ти дійдеш за мене людиною» - обличчя уходило у темряву.

«Я встигну»

 

***

 

- Агов! – кричали з платформи. – Люди, ви герої! Молодці!

Джейсон підняв змучений погляд від земель Каер-ісу та важко посміхнувся. Будівельники замахали руками та загукали у відповідь.

- Браття! Дійшли!

Інженер вліз на залізний шлях та розпорядився:

- Останні секції не вкладати. З’єднайте платформи рейками.

Запанувала тиша.

- Але чому?

- Вода має пливти. Каер-іс має пливти. Інакше все, що ми зробили, буде марно. Потім ми зробимо шлюзи, а поки що нехай буде так.

Кран підняв рейку у повітря. Джейсон провів по нею рукою та вдивився у Море.

У його очах з’явилися золотаві іскри, а пазур залишив борозну у металі.

- Ом асіфіка конга фару, - прошепотів він.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>