Мій Океан

Мій Океан

Субота, 16 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2218
Підписатися на комментарі по RSS

1

 

Отепер води неспокійні. Непокоїться Океан. Бентежить і мене. Аквамариновими та ясно-синіми водами своїми ледь торкається. А потім хвилями відступає. Повертає. Та знову існує. Існує навколо мене…

Завтра моя перша людоловля. Усі без упину говорять як це важливо. Як змужнію. У відповідь лише нервово посміхаюсь. Це ж направду жахливо! Її кілька століть назад придумала одна кровожерлива сардина. Ідея так сподобалась загалу, що буквально стала новою релігією. Серед цих божевільних. Фанатиків.

Проповідують істину геть усі: «Ми неймовірні. Ми найкращі. Ми риби.» Бо на найвищому щаблі розвитку! Бо зябра наші ідеальні, не те, що легені. От кляті еволюціоністи!

Ми ловимо людей. Приманки бувають різні. Великі. Малі. Блискучі. Найбільше гуманоїдів приваблюють перли. Але це ж спочатку молюсків треба вмовити. Вблагати. Хоч із луски вилізь. Потім ще прилаштувати… Мороки, ой-йой.

Люди попадають до наших пасток. Нанизуються на гаки, десятками запливають у сіті. Кров’ю та стражданням мутять Океан. Стають нашим товаром, який частіше продаємо у ролі їжі. Іноді для декору домівок. Ще віддаємо акулам, в ім'я миру та уникнення канібалізму. Або китам. А геніальні риби лиш посміхаються. Чи рахують виручку, як моя матір. Гидко це все. От якби нас так ловили…

У своїй задумі я зовсім забуваю про співрозмовницю. Та вона повертає з похмурих роздумів.

- Правда, я гарна? – кокетливо запитує Пенелопа. Вона моя подруга-медуза.

- Ні. Ти розкішна, – відповідаю. І нишком милуюсь. Її тіло-парасолька має кораловий колір. Елегантно вигинається та наче увесь час танцює. Довгі тоненькі щупальці відверто червоного кольору. Полум’яно лоскочуть нерви. Такі чисельні, вони променіють навіть тут, у найглибшому Океані. Вдоволена моєю відповіддю, медуза стає ще більше схожа на сонце.

- Ах, дякую. Може, ти, романтичний негіднику, вже закохався у мене? – пустотливо не схвалює. Вона так любить грати в забави, що придумає сама. От, розпочавши якусь нову, додає: – Ти вродливий, але іноді надто сентиментальний. Хоча, може, для летючих риб це норма?

- Якщо на мою сім’ю подивитись, то я б не сказав, – важко зітхаю. Рідня – болісна тема. Батько загинув, а мати одружилася з окунем. Справжнє морське чудовисько! Жорстоке, неотесане, цинічне. З ним не поговориш про високі почуття. Чи про небо, як із татом. Звісно, який окунь уторопає естетичну насолоду від небесної блакиті, коли, то й діло, дном плаває? Мати зовсім не мрійлива, скоріше практична. Збирає, збирає скарби цілими місяцями. А потім запливе у печеру й перераховує десятки разів. Брати дивляться скоса, у них інші інтереси – відкласти ікру з кожною зустрічною рибиною. І усі, геть усі, підозріло ставляться до дружби з медузою. Та я відповів лише: - Водорость від водоростей далеко запливає.

- Амгу, любий Амгу, - бавиться моїм іменем. – Ти здаєшся схвильованим. Розкажи мені, прекрасній, що сталось?

- Усе через людоловлю, - іронічно відповідаю. Хоч і справді мене це тривожить.

- Ах, - вогненні щупальці, що гуляли по усім сторонам раптом зупинились. Пенелопа  підібрала їх у єдиний полум'яний  конус. – Нова жертва масового божевілля значить? І ти робитимеш це підкорюючись купці фанатиків?

- До цих фанатиків і моя родина відноситься, - зітхаю. -  Особливо мама радіє скільки прибутку може принести одна, навіть малесенька, людина.

- От займешся цим і станеш злющою рибиною, - сміється, - уявляю собі, як лють з’явиться в очах. Аха-аха. Кровожерливішим будеш від акули!

- Та годі тобі, - нервую.

- Ради Медузи Пресиньої, не будь занудою. Амгу, не переживай ти так. Може, зміни на краще?

- Просто лячно якось і все. Люди ж теж живі створіння.

- Твоя чудова Пенелопа втомилась від балачок, - медуза імпозантно відштовхнулась від океанічних вод. Попливла. Та на прощання додала: - Будь ідеальною рибою, мій любий. Інакше вжалю боляче. Розкажеш усе потім.

 

2

 

Брати-телепні гигочуть за спиною. Мати наставляє, що чим жирніші люди, тим краще. Більше заплатять.

День моєї першої людоловлі настав. І я вже встиг від неї втомитись. З ікри навчають що і як.

Та сьогодні мені пощастило. Нетрадиційна ловля! Комусь вистачило сміливості домовитись із самим дияволом – Спрутом. Про допомогу…

Напевно, ціла колонія риб оточила гігантського восьминога. Сильного та величного. Коли він дихає, то від напруги здригається цілий Океан. Громоподібно. Велетенські щупальці не раз ледве не забили десяток риб на смерть. А паща так і норовить поглинути весь світ.

На поверхні заходило сонце. Верхні води набули червоного кольору. Кровожерливого відтінку. Підводній армії не довелося довго чекати – люди не забарились. Гігантський восьминіг запросив корабель на танець.

Привітання партнера супроводжувалось людським криком. Тоді Спрут елегантно охопив щупальцем щоглу. Іншим ніжно торкнувся паруса. Подражнив, то нарощуючи напругу м’язів, то зменшуючи. Торкнувся кіля. Закрутив партнера. Поцілував у носа, леліючи химерні відчуття. Поступово переборюючи сором’язливість, опустив щупальця з парусу та щогли на палубу. Усміхнувся. Знову поцілував. Уже з хтивістю почав досліджувати сокровенні місця – каюти. Ах, скільки пристрасті було у цьому!

Корабель не видержуючи напруги, захлинався у воді та жагучому бажанні спрута. Зітхнув останній раз. І розсипався від жадібних обіймів усіх восьми щупальців. Восьминіг ще намагався приголубити якісь уламки, та було марно. Зрадливий партнер уже тонув. А з ним і здобич. Безладно. Хаотично. Вона наближались до нас.

У західному сонці намагались врятуватись люди. Дерев’яні друзки навколо створювали атмосферу катастрофи. Аквамарин Океану мутився та бруднився кров'ю. Спрут заковтував свій чесно зароблений відсоток. Фанатичні знайомі вже ринулись відшукувати найжирніших людей.

Раптом я побачив ніби якесь чудо. Дивовижа! Далеко від епіцентру подій тонула дівчина. Ніби сирена із давніх казок спустилась у нашу грішну воду. Шкіра, ніжніша від медузи, мала апетитно-шоколадний колір. Великі чорні очі, повні переляку, і від того ще більш виразніші. Поцілила поглядом прямо у моє риб’яче серце. Довге волосся звивалось та танцювало у воді.

Повні губи почали випускати повітря. Тендітні пальці – затуляти рота. У паніці та бажанні жити, красуня нерозумно бовтала ногами. Ошаленіло намагалась виплисти. Інфікувала страхом усе навколо.

Швидко шукаю саргасум (це такі водорості), що допоможуть їй дихати. Тим часом життя не припиняє тікати геть. Так жахливо і безсоромно воно покидає усіх, хто в біді. Ще вчасно знаходжу водорості. Красномовно тицяю їх до рота прекрасної здобичі. Вона підозріло проковтує. Через кілька секунд на обличчі вимальовується полегшення. Дихає. Може дихати.

 

3

 

Теплі потоки води. Хороводять навколо та втікають далі, як полохливий мальок. Довкола різнобарвні корали пишаються своєю красою. Поволі пливе стара черепаха. А потім ураз з’являється ціла колонія риб та дурманить усе. Усіх. Своєю синхронністю. Та нездоланною силою йти вперед. Жити знову і знову. У тисячах нових Океанів. У тисячах нових сердець.

Дівчина сидить на дні. Цинамоновою шкірою мене гіпнотизує. І очима, чорними як безодня. У них я потрапляю, як у пастку.

- Ти гарний, - говорить. – Я ніколи ще не бачила летючих риб. Та тепер одна з них мене врятувала. Ах, мій океанічний лицарю!

- Як же кликати даму мого серця? - підігрую врочисто.

- Я - Єва, - голос у неї дзвінкий та виразний, ніби до мене сама душа промовляє.

- Амг.

- Амг. Амг, - смакує. Мовчить кілька секунд і додає: - Ну що ж, спасителю мій. Показуй свої дивовижі. Закохуй у себе, я готова!

Здіймається та артистично підморгує.

 

4

 

Близько до поверхні. Найближче до неба. Проміння проходить крізь воду та лоскоче різнобарвні водорості. А ті гойдаються собі. Поволі розмірковують про щось далеке. І ростуть, ростуть аж ген на поверхню океану. Їхні масивні тіла дихають благодаттю. Мудрістю. А час від часу вони ведуть бесіди з Океаном. Як прислухатись – чуєш ледь вловимі діалоги.

Моя прекрасна дама серця вмовила піднятися до самих верхніх вод. Вона виринала з води. Дихала тим киснем, що так бажала його. Та поверталася. З усмішкою. З радістю в очах.

Тут її шкіра здавалась мідною. Тендітні ноги увесь час вигинались, майже як мій хвіст. На руках ніжні пальці  лоскотали воду та іноді мене. Я шаленію від її ключиць.

Єва прикрасила чорне кучеряве волосся вінком з водоростей. Зелені, жовті, сині - вони ніби створені для цієї голови.

- А давай я тепер буду русалкою? – звабливо дивиться на мене. Вабить рукою. – Ну пливи вже сюди! І будь Посейдоном!

- Бешкетниця. Прийдеться силами морськими покарати.

- Так, так! – очі запалюються, - де твій тризубець?

Ми розігруємо сцени з…хм…міфологічними нахилами. Спочатку новоявлена русалка дзвінко сміється. Потім широко відкриває очі. Чорні, аж до швидкого серцебиття та подальшої зупинки серця. Виціловую її смачну коричневу шкіру та уперше торкаюсь пухких коралових губ. Вона від враження та чималими емоціями втрачає свою рішучість. Стає покірною. А я готовий на жертовний вівтар покласти своє життя, тільки би знову і знову цілувати. Кохати.

Емоції, дійшовши до межі, одурманили. Оп’янілі усміхаємось. Ще раз Єва проводить рукою по лівим плавникам.  А потім приємна напруга втомлює нас остаточно. Дівчина поправляє вінок з водоростей. Лягаємо на дно океану.

- Ти навіть краще, ніж русалка.

- Я гарна здобич, правда ж? – утомлено всміхається. Кладе під голову руки. Удалині чути дельфінів. Позіхає. Очі врешті-решт закриваються останній раз. Заснула.

 

5

 

Тіло моє напружене, надчуттєве. Віддаюся повністю глибинній блакиті. І вона потоками води входить у мене. Прохолодою наповнює душу. Та зупиняється перед серцем – нема місця. Зайнято там. Ще якийсь час очищає мене до первородної краси. Циркулює усередині. А потім витікає уся одразу.

Єва причаровано милується кораловими поліпами. Торкається то тут, то там. Дивуюсь, бо вже заздрю їм, хоч і тендітні пальці лише нещодавно проходились по моєму хвосту.

Несподівано помічаю знайомі полум’яні щупальця. Медуза з грацією підпливає до нас.

- Привіт, негіднику, - вітається. – Хто мав після людоловлі прийти все розказати, не знаєш часом?

- Здоров, ні, не знаю таких, - іронічно.

- Медуза! Ах, яка ти гарна. Неймовірний колір! – Єва припиняє пестити ті кляті поліпи (слава Богу!) та поривається до моєї подруги (ой лишенько!)

- Так, я така чудесна, - звабливо муркоче. – Та все одно можу вжалити. Тому руки, будь ласка, від мене подалі.

- Єва, познайомся з Пенелопою, - надіюсь, одна одну не повбивають.

- Коли я казала, що все зміниться на краще, то я не це мала на увазі, - холодно.

- А що може бути чудесніше!? – щиро дивуюсь.

- Ти здурів! Бовдур! – по-справжньому обурилась медуза. А я дивлюсь на неї і не можу зрозуміти в чому справа. Так, вона іноді самозакохана. Тобто, завжди. Але романтичність у ній теж живе… Ну і здоровий глузд.

- Він мій лицар, Посейдон. Не смій таке говорити! – ну от на тобі. Масове безумство.

- Амгу, вона людина. І, схоже, не першої свіжості. Отямся, не божеволій, мій милий друже.

- Амгу, я клянуся, це гадюка якась! Підступна, як акула. Чого ми взагалі це слухаємо?!

- Пенелопо, що ти мелеш! Я її кохаю! Не смій ображати Єву. Вона тепер мій Океан, - дівчина засвітилась, очі мене у котрий раз зловили у пастку.

- Ти і справді хворий. Ну що ж, божеволій далі!

Медуза манірно попливла геть. Хижо розмахуючи своїми щупальцями. Довгі тонкі, вони здавались закривавленими. Звісно, вона ж убила нашу дружбу через якусь невідому примху.

 

6

 

Болить спина. Очі запалені. Та от я майже дома. Світло у вікні кухні віщує відпочинок.

Відчиняю двері. Байдужо кидаю дипломат  на підлогу. За ним летить і пальто. Заходжу на кухню. Моя мила сидить біля вікна. Волосся. Чорне, кучеряве. Стікає неслухняними хвилями на плечі та прекрасні ключиці.

- Ти гарний, - каже замість привітання і легко цілує.

- Ти ще краща.

Я сідаю до столу. Єва йде діставати їжу. Нишком милуюся своєю дружиною. Граційно розігріває вечерю. Вона все робить по-особливому.

Питає про роботу. Розсіяно відповідаю.

- От, ходила на ринок сьогодні, купила дещо особливе для тебе. Надіюся, сподобається.

На великій блискучій тарелі приносить духмяну страву. А запах. Запах-то який! Моя кохана турботливо розрізає страву. Тендітні шоколадні пальчики смачніші за все на світі. Та все ж вертаюсь до справжньої їжі. І усвідомлюю, що переді мною смажена летюча риба.

 

 

Фух! Насниться же таке!

 

7

 

Прийшов новий день. Океан сьогодні шовковий. Його хвилі аквамаринові. Заспокоюють. Та мене і досі трохи трясе після того сну.

Оглядаюсь довкола у пошуках Єви. Напевно, десь знову розглядає молюсків, чи вінки з водоростей плете. Іноді так захоплюється, що півокеану може проплисти! Де ж моя чудова русалка сьогодні?

Усе пливу і згадую її ніжні долоні, смак соковитих губ. А волосся…

Не помітив, як зліва з’явилась Пенелопа. Якщо знову хоче сварки, то просто втечу.

- Ти не бачила Єву? Напевно, кораловими поліпами смертельно зацікавилась, тепер спробуй знайди.

- Амгу, є розмова про неї.

- Я надіюсь, що ти проситимеш вибачення.

- Ні, я скажу тобі щось інше. І, прошу, вислухай мене. Зрозумій, - кораловий колір її тіла здається більш світлішим. Якщо медузи полотніють, то, думаю, це проявляється саме так. Вид у неї стурбований, нервово сіпає щупальцями.

- Та що ж таке? Мені вже якось не по собі, ти така тривожна.

- Амгу, твоєї Єви нема.

- Як нема? Вона вирішила втекти? Знайшла собі новий корабель, так?! – це ріжуче відчуття біля серця, чи у ньому, ніби потроху мене убивало. Та чи взагалі можливо, щоб вона отак просто пішла?

- Ні… Її зовсім ніколи не було, - медузі слова давались важко.

- Ну це вже абсурд взагалі! – напевне, хоче мене знову до дружби схилити. Тим часом би Єва на поталу акулам пішла. – Ти ж сама її бачила, тоді біля коралових поліпів. Кучеряве волосся, чорні очі…

- Та годі опису, бачила. Та вона була мертвою!

- Що…Що ти верзеш взагалі!

- Люди не можуть дихати під водою, вони не еволюціонували.

- Тому я і дав саргасуму скуштувати… - емоції розривають. Що це взагалі за ідіотизм!?

- Це просто бурі водорості, вони не можуть змінити легені на зябра. Амгу, вона мертвою була одразу!

- Я… - німію. Стаю порожнім. Повністю пустим. І лише одна нав’язлива репліка починає таранити мою пустку. «Амгу, вона людина. І, схоже, не першої свіжості. Отямся, не божеволій, мій милий друже...»

- Лікар Скат каже, що у тебе шизофренія.

 

 

Чорні очі стали для мене пасткою, з якої я не в силах вибратися.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>