Куратор і Вічність

Куратор і Вічність

Вівторок, 2 жовтня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2558
Підписатися на комментарі по RSS

 

Миттєвість перша.   Острів Джарилгач

Виявляється, що  Тар щиро засумував за чистою  блакитною водою. Прозора. І на дотик така тепла. А яка краса навкруги! Словами не опишеш, почуттями не розмалюєш!

“І так завжди було, ще коли життя на Землі лише народжувалося”, – раптом подумав Тар. Він посміхнувся і дивний стан його охопив, здавалося, що на мить здійснив він подорож у часі і опинився у тому світі, де все наповнене життям, де сонце - жива істота, яка царює на небі, дарує тепло та світло людям, а вночі зникає. Ген-ген, тож на золотій колісниці, запряженій  золотогривими кіньми, пролітає небом  бог-сонця  і вирушає у щоденну подорож на ім’я “вічність”! І цей Дідо-Всевидо уважно спостерігає за  світом, за людьми, за всім живим, що  є  навсібіч. І здавалося  Тару, що чує він золотий дзвін славного минулого пращурів, які здавна тут проживали, і  цей дзвін ніби нагадував, “не сумуй, Таре, адже життя  продовжується, і тобі, сину XXII століття,  аж ніяк не можна падати духом”.  Раптом сонце затягнуло хмарами і світло бога-сонця  почало зникати, відчуття дивного розчинятися у повітрі, а світ Яви почав знову вступати у свої права.

Ех ти, астронавте,  годі фантазії!

Та як хотілося там, далеко від Землі,  у подорожах від планети до планети, у закритому просторі  корабля вдихнути свіжого морського повітря, привітатися із вітром. Тепер у нього є така можливість! Його ж бо списали, відправили, так би мовити, у  “відпустку”. Ко-мі-сія!  І  саме тоді, коли він разом із хлопцями дістався таки Мертвої планети. Планети одного дерева. Нави. 

Про те, що Тар уже не зможе піднятися на борту  “Чумака 3” у складі рідного екіпажу, думати не хотілося, врешті-решт, і на Землі роботи багацько. От скажімо тут, у  Центрі відпочинку для обдарованих дітей, що розміщувався на острові Джарилгач,   біля Маяка.

*

На острові Тара ніхто не зустрічав, що трохи збентежило хлопця. Ні, не так треба поводитися із астронавтами, та ще і спеціалістами Відділу Прогресивного Терраформування.  “Тобто, колишнім спеціалістом”, – сумно всміхнувся Тар. Довелося лишити скайдера на березі і йти до жовтого  п’ятиповерхового приміщення, бо, здається,  можна отак і до вечора чекати. Тільки він зробив перший крок, як  на зустріч Тару із дверей Центру вискочив худий і високий, ніби жердина, чоловік.

- Тарасе! Друже!

Здоровань робив такі велетенські кроки, що здавалося,  летів над землею. Так кумедно бігти міг лише один чоловік на планеті, і такі вуса міг мати теж лише один чоловік. А про окуляри взагалі можна не говорити! То ж Нетребко, дивак із диваків, людина із підвищеним рівнем допитливості у крові, ерудит, чиї знання більші за знання Вікіпедії, а швидкість мислення не гірше розумових здібностей Зазівських Робів. Однак, коли Тар побачив розчепленні у різні боки руки Мишка, який приготувався радо зустріти колишнього  однокласника і друга, він подумав, що   Робів на Зазі робили туподумних. Дійсно, якими можуть бути Роби на колишньому автомобільному заводі?

*

Мишко  сидів у кріслі і весело гомонів.

 – Хто б міг подумати, що ми зустрінемося у стінах нашого поважного закладу. Дивина!

“Ні, давно вже не Мишко, – виправив себе Тар,  – а  Михайло Григорович Нетребко. Директор Центру відпочинку для обдарованих дітей. Гм!”

Вони розміщувалися у просторому кабінеті, більшу частину якого займали книжкові шафи, вщент набиті важкими томами (схоже, справжні, а не ілюзія)  і  великий стіл, за яким і розташовувався  директор цього “поважного закладу”.

- Як тільки я  дізнався, що ти.. теє.. ну, трохи маєш складнощі зі здоров’ям, одразу направив листа до вашого керівництва. Ти ж знаєш, що у нас домовленість, ваші - відмовити не можуть. Та й довелося зв’язки старі пригадати, посмикати трохи, так би мовити.

- Стій-стій, – Тар аж піднявся  з крісла, – кажеш пригадати? Посмикати!!!? Ти...

Події останнього тиждня засяяли для Тара новими барвами. А він то думав, ну, чого його відряджають у цю глушину? Думав, що то Косач винен. До діток якихось!! А він же міг підготуватися до нової комісії, пройти ще одну реабілітацію, адже другий шанс – він завжди є!

- Слухай, ти.. – Тар остаточно втрачав контроль над собою.  Та раптом сталося диво. Мишко повільно піднявся з крісла і Тар остаточно зрозумів, що це таки Михайло Григорович. Вуса його тремтіли, а очі загрозливо блимали.

- А тепер, Тарасе Горе, ти попрямуєш до Відділу Персональної Інформації. Віддаси отим неробам своє направлення і негайно приступаєш до обов’язків  Куратора спецгрупи №5, де знаходяться наші... діти.... виноградної .. гм.. просто діти. Але дуже обдаровані...

- Де ваш  Відділ Персональної Інформації?

-Праворуч по коридору, – буркнув Нетребко,  –  і можеш обрати собі кімнату на другому поверсі.

- Розберуся, – промовив Тар і вийшов із кабінету.

 

Миттєвість друга.   Діти виноградної лозиОтак Тар і почав працювати Куратором у Центрі. Група у нього виявилася незвичайною, можна навіть сказати, вельми особливою. По-перше, у ній було всього п’ять обдарованих дітей. Грей, Дзвінка, Кеп, Малий і Мрія. Їм було від семи (Грей та Малий) до десяти років (Дзвінка, Мрія і Кеп). По-друге, вони дуже відрізнялися від інших дітей, оскільки їхні можливості були надзвичайними і виходили за межи знань навіть XXII століття. По-третє, ці діти часто-густо поводилися досить незрозуміло і у відповідь на слова Тара  сміялися, а  Дзвінка весело пояснювала:  “ми ж – діти виноградної лози!”.  А Кеп додавав:  “Кураторе, не переймайтеся нашою поведінкою,  це так несуттєво у  -  цьому світі, де День змагається із Ніччю, Хаос із Порядком, а Куратор із дітьми”. Особливо  цікаво було почути із вуст десятирічної дитини цитати із творів нобелевського лауреата Пригожина.  Втім за три тижні роботи Тар уже нічому не дивувався. Вони були дуже різними, ці маленькі бешкетники. Грей веселий та винахідливий, Дзвінка – балакуча. Кеп – мужній, Малий – ліричний, а  Мрія – задумлива. А ще вони вміли читати думки, пересувати речі силою думки і вгамовувати головний біль іншої людини. І ще багацько іншого. Та все ж, вони, першочергово,  є дітьми.

Обов’язки Тара, як Куратора,  були різними: головне – супроводжувати дітей у їхньому зростанні, допомагати пізнавати світ і себе. Спочатку Тару здавалося, що він не впорається із цією дивною компанією, але  поступово втягнувся, і, врешті-решт, за два місяці він спіймав себе на думці, що йому подобається ця п’ятірка дітей, які називали себе просто  “діти виноградної лози”.

Одного дня вони сиділи у кімнаті для Вільного навчання, як і завжди, на підлозі, оскільки учнівські парти можна була знайти хіба що у Архівах Часу,  і говорили про Життєві Варіанти. Куратор задав питання своїм вихованцям:

- А ким ви хочете стати у майбутньому?

Діти  одразу стали серйозними, неначе миттєво подорослішали.

Грей тихо промовив:

- Штурманом на кораблі.

Дзвінка проспівала:

- Навігатором.

- Бортінженером,  – одразу підхопив  Малий.

Мрія довго думала і нарешті вимовила:

- Геологом. Хочу брати участь в експедиціях  на далекі планети.

- А ти, Кеп?

- А Кеп буде нашим капітаном, – діти були так упевнені в цьому, що Куратор зрозумів, так,  ця мить невдовзі  перетвориться для них на вічність. І ці діти таки полетять у космос, і наблизяться до золотої колісниці, запряженою  золотогривими кіньми, а може  і  зроблять справжні відкриття.

- Добре, –  пробурмотів Тар, – гадаю наше заняття можна завершити.

Спогади ввірвалися у свідомість  Тара: екіпаж “Чумака 3”,  краєвиди Нави - Мертвої планети і він, виснажений,  ледь живий. І той клятий “просторовий розрив”, один із тих, які іноді траплялися на цій дивній планеті.  А ще довгий шлях від всюдихода “Малюка” до  корабля. І велетенське сухе дерево із химерними гілками, що тягнулося на сотні кілометрів  цієї Мертвої планети. Нави. Планети втрачених пісень та сновидінь.

А ще Тару згадався химерний образ вродливої  дівчини, що йшла по веселковій дорозі йому назустріч. І її пісня, сумна та прониклива.

 

Миттєвість третя. Сновидіння  південного вітру

Тар помітив, що відколи прилетів на острів Джарилгач, його сновидіння стали особливо яскравими, схожими на казки його діда Олександрія, яких у дитинстві хлопця було багацько. Ввечері Тар відкривав вікно у кімнаті і лягав спати, південний вітер зазирав до його помешкання і дихав прохолодою.

*

Птахом швидким рознісся долиною заклик золотосяйного  рогу Святовита, який вийшов боротися проти мороку, що поряд із світлими силами панував у Світі. Мечі Святовита сяяли загрозливо. Виготовлені вмілими руками Сварога, загартовані на вогні Сварожича,  вони навіювали небезпеку силам тьми. На обличчях Святовита можна було побачити різні вирази: від посмішки до зневаги.  А далеко у темряві зібралося військо Чорнобога – чорного велетня мороку, обранця злих сил. І цього разу Святовит знав: нарешті  він здобуде перемогу, нарешті ніч відступить назавжди і день запанує, стане за господаря. Нарешті  тітка Зима, шкутильгаючи, піде геть, а  за нею і холод крижаний зникне. Дівчина-літо прийде. І цього разу перемога стане остаточною, бо знайдено слабке місце Чорнобога: у глибокій  безодні один допитливий чоловік знайшов чорне пір’я від того лебедя,  з якого  і виник цей велетень.  Знайшов і розповів Святовиту, що  є можливість знищити морок. Засурмив у ріг Святовит і на велетенському білому коні ринувся у темряву.

А у теремі Святовита  яскравим вогнем палало чорне лебедине пір’я...

**

Тар ще довго не міг виплутатися із тенет химерного сновидіння. А стало б гарно, як би і в реальному житті  панував вічний день,  і завжди було тепло, як на острові, хоча... Люди і так багацько зробили  для зміни екології на планеті, у 20  столітті  для знищення природи, потім для пристосування її для своїх потреб вже на екологічних підставах.  Водночас людство протягнуло свої міцні руки до зірок і почало торкатися природи інших планет. Терраформування стало потужним напрямком і наукових досліджень, і сферою практичних заходів.  Лише за останні п’ять років їх Відділ  провів роботи на шести планетах. Відповідно, шість війн  Святовита, шість перемог і шість світів, створених для зручного життя людини.

**

Тар відчув, що  на острові він став почуватися значно краще.  Предмети у далечині вже не так розпливалися, та й тиск вже не такий загрозливий. Декілька разів він вже збирав речі, хотів полетіти із острова, але п’ять пар допитливих очей його зупиняли, змушували згадати про те, що він тут необхідний. Та й хлопець не був впевнений, що успішно пройде комісію. Залишалося  ловити миттєвості життя на Джаралгачі, у  різнокольоровій  будівлі біля Маяку.

*

Одного дня, після того, як завершилася Година спілкування  із дельфінами і Тар із дітьми вибрався на берег, просто перед собою побачив високого чорноокого чоловіка у синьому костюмі. Андрій Косач, один із спеців Відділу Прогресивного  Терраформування. “Неочіковано, – подумав Тар, – і не вельми приємна зустріч, треба сказати”.

- Вітаю, Таре, гарно час проводиш. Не сумуєш за роботою?

Тар спохмурнів. Кивнув, але руки гостю  не простягнув. Власне, Коcач  був одним із тих, хто ініціював постановку питання про “відпочинок“  Тара.

- Моя робота тут.

- Ясно. А це  твої дітки?

Дітки стояли поряд із Таром і спідлоба дивилися на Косача. Раптом Кеп зробив крок вперед і промовив:

- У людини-хамелеона багацько облич.

Потім продовжив:

- Кураторе, можна ми попрощаємося із дельфінами і підемо у Корпус?

- Так,  Кепе, ідіть.

Мовчки двоє дорослих  дивилися, як діти прощалися із дельфінами, щось шепотіли їм і махали руками, аж поки вони не зникли у далечині.  Потім діти пішли у Корпус.

Нарешті  Тар і Андрій залишилися наодинці.

- Чого тобі треба, Косачу?

-Ну-ну, Таре, давай не так офіційно, ми ж колеги! Нас усіх турбує твій стан, Таре, от приїхав подивитися, як ти почуваєшся.

Тар пильно дивився на обличчя людини-хамелеона. Але ж  влучно сказав малюк Кеп! Косач дійсно вмів за необхідності  підшуковувати  влучні слова і змінювати стиль спілкування. У Відділі його не дуже любили, але цінували за професіоналізм і  працездатність. Тару здалося, що  за три роки так і не зрозумів, що він за людина, цей Косач.

-Ходімо, Таре, розповіси про свою роботу, а я ще поспілкуюся із директором.

**

Вже чотири доби мчав Святовит лісами та полями, серце його хвилювалося, на душі було зле від тих змін, які сталися після славетної перемоги Світла над Тьмою. Вже  тиждень боги святкували перемогу у теремі бога-сонця, а потім, із початком вічного літа, почалося нове життя. І цей початок виявився не надто приємним. Могутній білий кінь Святовита, засумувавши за втраченим світанком,  впав неживим на дорозі, довелося Святовиту крокувати дорогою. Та невдовзі зупинився, вражений. На зустріч йому йшов дивний звір із козлиними вухами і ногами, то був Троян, невеселий та кволий.

- Друже, куди йдеш? – запитав Святовит.

-А-а...Святовите, полководець без війська... святкуєте перемогу всім своїм почесним братством? А Троян вирішив залишити цей світ вічного літа, бо, ти ж знаєш, я  - нічний мешканець. А після вашої перемоги ніч перетворилася на вічний день,  і, скажу тобі чесно,  я більше не можу зазирати до майбутнього і минулого. Втратив я частинку своєї сили. Залишилося тільки теперішнє, одна  частинка Вічності. Он як...

“Троян втратив частинку своєї сили? Неймовірно! ” –  Святовиту хотілося  закричати, зупинити Трояна, та ані слово не могло зірватися із вуст бога; мовчки розвернувшись, він рушив до терему, де за міцними гратами, у підвалі, сидів Чорнобог.

**

Сновидіння ще довго не відпускали від себе Тара. До самого вечора ходив Куратор якимсь замріяним, зануреним у власні думки. Тому недбало слухав Андрія, мало звертаючи  уваги на його слова. “Дійсно, а щоб сталося, якби на Землі панували вічний день і літо? Людство від цього виграло, чи програло б?” – задавав собі питання Тар. Замість відповіді на це питання  він отримував посмішку Косача.

- Ей, Кураторе,  з тобою все гаразд?

-Так, – механічно кивав Тар.

- Я й бачу. Ходімо, покажеш мені своїх дітей обдарованих.

*

Косач після спостереження за дітьми деяку мить мовчав. Потім промовив:

- Знаєш, Таре, у тебе дуже цікаві діти. Як  вони себе називають? Діти виноградної лози? Дивно.  І ти кажеш, що бачиш незвичайні сновидіння?

Вони розглядали малюнки, створені дітьми і безліч питань виникало у Тара. На деяких із них  він упізнавав себе, втомленого, що крокував дивною планетою.  На деяких була зображена планетарна система  зірки Глізе 581, зображена по дитячому, але упізнати планети можна було. Особливо  кидалася в очі одна. Та, яка залишила чималий слід у спогадах Куратора, врізалася криком та і сумною піснею. Чому саме такі малюнки?

Раптом Косач змінив тему розмови.

- Таре, є ймовірність того, що процес терраформування Нави відбудеться на початку наступного року, але остаточного рішення ще не прийнято.  Наступного тижня, у понеділок рівно о 15 годині ти мусиш з’явитися у  конференц-залі Білого Корпусу. Два питання засідання Ради буде торкатися твоєї особи. Одне з них  – відносно твого продовження служби у Відділі.

- А друге питання? – Тар не міг приховати радості.

- Доцільність проведення Т-формування планети Нави.

***

Косач полетів із острова опівдні. Сухо попрощався із Таром, зайшов до директора  і до Відділу Персональної Інформації. Тар ще довго дивився, як удалечині зникав, розчиняючись у повітрі, скайдер непроханого гостя, якій, утім, таки приніс приємну звістку. Коли Тар повернувся  до приміщення і зайшов до кімнати Відпочинку, він побачив п’ятірку дітей, які уважно дивилися на Куратора.

- Щось трапилося?

- Кураторе, можна ваші руки? – звернулася до Тара Дзвінка. – І заплющіть очі.

Діти утворили  коло і  взялись за руки. До них приєднався Тар. Голос Дзвінкої тремтів і її слова луною відгукнулися у кімнаті.

- Кураторе, врятуйте планету Наву.

Темрява на  мить вдарила по очах, потім із неї народилося світло і Тар побачив, ні, осягнув знайомий краєвид. Зруйновані міста стародавньої цивілізації, висохлі моря, величезне сухе дерево, що тягнулося на сотні кілометрів планетою. І дивну постать, що блимала різними кольорами. Ступаючи над землею до Тара повільно йшла сліпучо-красива дівчина, обличчя якої Тар не міг побачити через яскраве світло, що падало від неї навкруги. Знову маріння, як тоді, на планеті!! Знову   дивний голос, слова, що линули піснею. “Таре, врятуй планету Наву!”  

Миттєвість четверта. Пісні Зеленої ПланетиКоли Тар увійшов до Білого Корпусу, одразу побачив Косача, який розмовляв із високим рудоволосим незнайомцем. Тару здалося, що він знає його, принаймні  обличчя знайоме.  Куратор упевнено попрямував до співрозмовників.

- Я перепрошую, Андрію, на хвилинку. Є розмова.

- Вибачте. Ходімо.

Косач похмуро дивився на Тара.

- Ну?

- Слухай, Андрію, я знаю, що ми з тобою в доволі... складних стосунках. Та все ж, ну, не байдужа ж тобі доля живої істоти! Чуєш, Андрію, це довго розповідати, але діти...там на острові, ну, ці... вони якось пов’язані із планетою. А ще мої сновидіння... Треба зупинити терраформування Нави..

Тар розумів, що він говорить досить незрозуміло, але сподівався, що зможе  донести до Андрія основну думку, яка останніми днями його хвилювала. Та потік слів розбивався об холодні очі Косача.

- Гаразд, Кураторе. Давай, до зустрічі в Залі.

І Андрій повернувся до незнайомця.

***

Вже три години у Залі Білого Корпусу тривало засідання Ради Інституту  Терраформування. По черзі до слова запрошувалися провідні спеціалісти Інституту, представники Академії та Косморозвідки. Тар для себе відмітив, що в Залі запанував дух  своєрідного словесного змагання. Кожен із тих, хто виступав, намагався довести свою думку, спираючись на певні данні і, зважаючи на суттєві розбіжності, позицій кристалізувалося дві – “за”  Т-формування і “проти”.  В якості необхідності проведення робіт показувалися переваги процесу, що проводився раніше, за останні роки у інших екосистемах. Тар знав про ці планети і не розділяв захоплення доповідачів. Принаймні на одній із планет було порушено її екобаланс, хоча у офіційних звітах це не відображалося, але ж Тар знав, що там відбувалося насправді. Ті, хто виступав проти Т-формування, говорили про необхідність достеменного  вивчення  природи Нави, вивчення пустелі і Дерева.  Тар нишпорив очами залом і чекав, поки йому дадуть можливість виступити, хоча трохи хвилювався. Нарешті, Косач піднявся. Раптом Тар почув, що Андрій  є заступник директора Інституту. Треба ж! І коли це він встиг? Однак далі Куратор почав дивуватися ще більше, оскільки Косач говорив цікаві речі, як жонглер він грався інформацією, демонструючи обізнаність у питанні. Присутні уважно його слухали.

Тар особливо пожвавився, коли Андрій згадав його ім’я.

***

- Так,  шановні колеги, процес терраформування – це чудовий засіб отримання нового життєвого простору для людей, але ми мусимо подивитися на це з іншого боку. Ми звернули увагу, що Нава  має дуже особливу екосистему, не дарма ж її назвали Мертвою планетою. Вона відноситься до планетарної системи зірки Глізе 581 і є екзопланетою  зони, що придатна до життя. Відмітимо також наявність крижаних масивів та достатньої кількості сонячної енергії, що отримується планетою. Ще виявилося, що температуру слід лише ненабагато підняти, а, отже, вже із самого початку відкриття екзопланети, розглядалася доцільність її бомбування  з метою досягнення парникового ефекту. Неспокій викликав лиш  дивний Артефакт, схожий на засохле дерево довжиною у 450 кілометрів і, найголовніше,  так звані “розриви” простору, про які говорили попередні доповідачі. Зміна клімату дозволить  урівноважити ситуацію на планеті, вдихне життя у екосистему, але що робити із “розривами”, із цими “просторовими ямами?”

- Ми наголошуємо на необхідності проведення претерраформування – створення штучної біосфери. За нашим припущенням терраформування Нави мусить включати також  біогенний вплив та ландшафтні зміни, можливо після  цього  “розриви” зникнуть, –    миттєво зреагував на слова Косача рудоволосий професор.

- Гравітація на планеті не є низькою, немає потреби будувати велетенські куполи, щоб утримати атмосферу.

- А ми пропонуємо створювати штучну біосферу не для цього. По-перше, колоністи зможуть одразу відчути комфортні умови..

- Зачекайте, а Артефакт? І просторові ями?

- А що той Артефакт? На першому етапі змін ми розчистимо поверхню, а просторові ями зникнуть від зміни клімату. Як тільки зникнуть загрозливі буревії.....

- А я навіть не сумніваюся, що вони зникнуть, – посміхнувся Андрій, – проблема не в цьому. Хочу познайомити вас із людиною, співробітником нашого Відділу, який потрапив у “розрив”. Це Тар Гор, один із найкращих наших працівників. Тар під час буревію опинився у такій “просторовій ямі”, і  пробув у ній біля десяти хвилин, опісля наші лікарі діагностували у нього порушення зору, сприймання, координації рухів, та навіть виникнення галюцинацій. Для вторинної реабілітації Тара було направлено на острів Джарилгач, до Чорного моря, у Центр для обдарованих дітей, де він протягом останніх трьох місяців виконував обов’язки Куратора однієї із груп дітей. Давайте ми послухаємо самого Гора.

Тар повільно піднявся.

- Так, все правильно. Я працював із дітьми, дуже дивними дітьми, наприкінці XX століття їх назвали б дітьми-індіго. Ці діти мають надзвичайні здібності, але найголовніше, виявилося, що вони якось пов’язані із  планетою Нава. Цей зв’язок проявлявся по-різному, в їхніх снах, розмовах, малюнках.

- А що вони малювали? – не втримався один із присутніх.

- Різне. Проте найчастіше – виноградну лозу  навколо зеленої планети. І краплинки води на листі винограду. Вони говорили, що ця вода солона.

-Дякую, Таре, – Андрій продовжив, – додам лише, що у дітей їхні здібності з’явилися, коли на планеті почалися перші спроби терраформування, я маю на увазі використання орбітальних дзеркал. З нами зв’язався директор Центру, ми познайомилися із результатами спостережень за дітьми і вирішили відправити  Тара Гора. З метою перевірки ситуації, так би мовити. Для чистоти експерименту нашому  співробітнику не повідомляли справжньої причини його відрядження.

- Так що це все означає? У вас є пояснення?

- Є лише припущення, доволі сміливе і, ясна річ, воно потребує перевірки. Пам’ятаєте теорію Девіда Бома?

- Ілюзорний Всесвіт? Звісно, тільки ж виявилося, що не такий вже ілюзорний.

- Так, – погодився Андрій, – деякі ідеї Бома не підтвердилися, але ще у тому ж XX  столітті один із європейських вчених виявив, що в певних умовах електрони здатні миттєво спілкуватися один із одним незалежно від відстані між ними. Зроблено висновки, що така взаємодія можлива тому, що відстань між ними ілюзорна, на певному рівні ці частки є не окремими об’єктами, а   є  компонентами цілого.  По відношенню до Всесвіту – аналогічно.

- Я зрозумів, – раптом усміхнувся рудоволосий вчений, – ви хочете сказати, що ті обдаровані  діти із Центру є відображенням цілого, їхня поведінка – то своєрідна проекція. Частинка голографічного Всесвіту.

- Щось таке. Однак не лише проекція, але і знак, прохання, спроба передати інформацію. До речі, своєрідною проекцією  є химерні сновидіння Тара, це теж спроба наштовхнути нас на певні роздуми і, головне, дії.

- Але що ви маєте на увазі? – запитував професор Кравцов.

Андрій після паузи промовив чітко і впевнено:

- Знаєте, наші технології терраформування сягнули певних вершин, ми потроху досягаємо майстерності у цій справі, та хто з нас останнім часом переймався питанням: чи маємо ми право втручатися у справи Всесвіту? Якщо раніше процес терраформування торкався лише окремих планет, то тепер ми змінюємо все  і в будь-що! Завершуючи свій виступ, я хочу показати вам останні дані, отримані нами із планети Нави. Світло!

У залі стало темно, а  у його центрі виникла сяюча голограма. Вона оберталася, деякі її ділянки збільшувалися і всі могли розгледіти планету. І дивовижне дерево, на якому з’явилося зелене листя.

Тар теж дивився на голограму, яка оберталася у повітрі. Дивина!

- Так, – прокоментував Андрій, – планета Нава відноситься до особливого класу екзопланет, що здатні до самовідтворення, зміни власного клімату. І, просторова яма, у яку потрапив Тар, це лише частинка простору планети, що має іншу темпоральну структуру, пов’язану із здатністю екосистеми планети до самоорганізації.  Планета ніби рухається в часі та просторі, але, оскільки цей рух неврівноважений, вектор  її існування може коливатися в різну сторону. І ми мусимо їй допомогти...

 

Миттєвість п’ята.  Коловорот життя

Після цієї розмови пройшло три місці. Навіть, можна сказати -  пролетіли, як один день, непомітно і миттєво. Після засідання Ради процес терраформування Нави припинили, і  у Відділі постала проблема  зміни технологій терраформування. Тар таки пройшов комісію і отримав бажаного надпису у своїх паперах ( здоровий!).  Він попрощався із дітьми і почав готуватися до нового відрядження на одну незвичайну планету планетарної системи зірки Глізе 581. Тар ще декілька разів бачив свої казкові сновидіння, в яких знову стояли один проти одного стародавні вороги Святовит та Чорнобог;  знову  тітка Зима позирала на дівчину Літо, чекаючи свого часу; знову день змінював ніч, і Тар розумів – так було завжди і так залишиться у майбутньому. А ще Куратор згадував свої миттєвості життя і просто радів, адже вони сплелися для ньому у дивному коловороті життя  і перетворилися на... Вічність.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>