Зерно сумніву

Професора Миколу Борового, начальника Десятої розвідувальної експедиції, вивів із тривожного півсну тихий зумер. Боровий миттю розплющив очі й подався до столика. Так і є: капітанська рубка. На щось вони-таки натрапили - даремно будити о третій годині ночі не будуть!

Чотири години тому зореліт "Перун" успішно здійснив стрибок у другу, ще не досліджену "кротовину", виявлену нещодавно неподалік від Сонячної системи. Випірнувши з "протилежного" боку, корабель зодягнувся компенсаційним полем, захищаючись від енергетичних збурень, викликаних його появою. Космічний шторм здійняв справжню завірюху з різного космічного сміття, котрого зазвичай не бракує в цих вузлах простору. Тому потрібен був час, поки автомати скануватимуть довкілля й обчислюватимуть нові орбіти всіх цих піщинок, каменюк, брил і скель, вишукуючи оптимальний курс для відходу від гіперпросторового проходу. Робота була рутинною, й капітан Барак М’Боло відправив усіх спати, залишившись на вахті лише з першим пілотом, Джеймсом Віллісом.

Похапцем схопившись із застеленої койки, Боровий поспішив до рубки.

- Я щось проспав? - тривожно спитав він, мружачись від яскравого світла, що заливало приміщення.

- Уже ні, - заспокоїв його капітан. - Та й узагалі… Не знаю, може, ми вас і дарма підняли. Але ви просили помічати все не зовсім звичне…

- Миколо Дмитровичу, тут метал! - коротко озирнувся на Борового Вілліс і відразу ж знову повернувся до приладів.

- У якому сенсі? - не зрозумів Боровий, підходячи й стаючи в нього за плечима.

- Ну, гравілокатори засікли на межі дальності… Начебто астероїд.

- Ти кажи суть, не тягни, - неуважно відгукнувся М’Боло, куйовдячи густу чуприну над об’ємною мапою цього району - наразі попередньою й неточною.

- Гм… Здається, об’єкт - поліметалічний композит… Я таких ще не зустрічав, - повагавшись, додав пілот.

- Та невже? - прикинувся здивованим Боровий, відчуваючи, як у душі починає наростати збудження першовідкривача. - Це тим більш дивно, що ми зараз саме перебуваємо на подібному об’єкті.

- Хочете сказати, що то корабель? - скептично підняв брову М’Боло й почухав свій широкий ніс. - Тут? Біля недослідженої "кротовини"?

Боровий знічено обсмикнув куртку й переступив з ноги на ногу.

- Я взагалі-то пожартував… Даруйте.

- Ніяк не звикну до ваших учених дотепів, - похитав головою капітан, іронічно зиркнувши на Вілліса.

- Тю, а я вже зрадів - інопланетник, - підіграв йому перший пілот.

- А нумо, покажіть мені його мерщій, - нетерпеливився професор, не зважаючи на глузи.

- Овва, не так швидко, - засміявся М’Боло, демонструючи крупні білі зуби. - Поки що в нашому розпорядженні лише дані гравілокаторів, та й ті ще до ладу не опрацьовані. Наразі вдовольняйтеся й цим.

- Професоре, а чи існують поліметалічні астероїди? - поцікавився за хвилю цілком серйозно Вілліс.

- Авжеж. Проте вони досить рідкісні. Зазвичай їх відносять до спектрального класу М… Як правило, це відносно невеликі тіла. Бачте, самородні метали…

- Цей великий, - задумливо перебив його Вілліс, вивчаючи покази на екрані. - Приблизно 20 кілометрів у діаметрі.

- Ну, порівняно…

- Так нема ж із чим порівнювати, навколо сама дрібнота.

- Зачекайте… Він що, тут такий один? - уже по-справжньому здивувався Боровий.

- Ви сміятиметеся, але - так, - підтвердив Вілліс. - Сам-один у всій сканованій сфері.

- Стривайте, - насторожився професор. - Але ж так не буває! Металеві астероїди є уламками глибинних порід планетозималей чи загиблих небесних тіл. Якщо є один - неодмінно мусять бути й інші…

- І все ж навколо саме кам’яне кришиво, - вперто повторив перший пілот. - Найбільші уламки не дотягують і до тридцяти метрів… Власне, тому ми вас і розбудили.

Боровий гарячково розмірковував. Ось вона, перша загадка, піднесена "кротовиною"! Звідки узявся біля неї астероїд, та ще й металевий? Його наявність тут не вкладається в жодну з існуючих теорій.

- Ось що, - врешті вирішив він. - Скиньте-но координати цього тіла на комп’ютер обсерваторії. Я зараз же візьмуся за нього по-справжньому.

- Своїх підлеглих не будитимете? - поцікавився М’Боло.

- Наразі нема потреби. Хай набираються сил - завтра буде напружений день. Гадаю, з попередніми дослідженнями я впораюся сам. Може статися, що нічого видатного ми й не відкрили.

Від попрямував до дверей, але на півдорозі спинився.

- Капітане, ви й надалі скануватимете довкілля?

- Певна річ. Аж поки не картографуємо навколишній простір і не прокладемо курс від "кротовини". Тоді можна буде зорієнтуватися, куди ми, власне, потрапили.

- Чудово. Якщо знайдете ще щось… гм, на кшталт цього астероїда, сповістіть мене в будь-який час. Однаково спати сьогодні мені не доведеться.

- Як скажете, колего.

Професор пішов.

- Розворушив ти осине гніздо, - пробурчав М’Боло, дивлячись йому вслід, але звертаючись до Вілліса.

- Та я й сам, гляди, скоро задзижчу, мов оса, від цікавості.

- Не ти один, друже… Не ти один.

***

Як і сподівався капітан, до ранку простір навколо "кротовини" було детально вивчено.

З’ясувалося, що цей прохід виніс їх досить далеко - у 200 астрономічних одиницях було виявлено жовтувато-білу зорю, ідентифіковану згодом системами орієнтації як альфа Діви.

- Спіка, - зачудовано прошепотів капітан М’Боло. - 350 світлових років! Далеченько ж нас закинуло…

"Кротовина", як це вже траплялося зазвичай, знаходилася у точці, перпендикулярній до площини екліптики і, як знали корабельні астрономи, віддаленій від зорі на відстань, рівну радіусу місцевої "Хмари Оорта".

Наявність у цьому місці космічного сміття вченими наразі ще не була переконливо пояснена. Воно просто було біля кожної нововідкритої "кротовини", ускладнюючи доступ до цих просторових "тунелів". З другого боку, воно-таки допомагало виявляти їх гравітаційними локаторами. Крім того, космічні каменюки та щебінь відігравали роль лише своєрідного "корка". При проходженні корабля крізь "кротовину" енергетична сфера відкидала їх навсібіч, і вони з часом розсівалися по системі. До речі, так удалося виявити особливі гравітаційні лінії, які пов’язували "кротовину" з кожною планетою системи, що дозволяло порівняно швидко знаходити їх.

- "Перун" вийшов на оптимальний курс відходу від "кротовини", - повідомив капітан на загальних зборах екіпажу. - Політ триватиме рівно добу, після чого корабель лягає у дрейф і вмикає енергетичні накопичувачі. В цей час до праці стає команда науковців. Словом, план дій стандартний… Однак деякі його аспекти потребують уточнення. Ви вже знаєте про нашу знахідку…

Звістка про металевий астероїд зранку миттєво поширилася між ученими й командою, хоча, всупереч побоюванням капітана, особливого ажіотажу не викликала. Нічого-бо не було відомо до пуття.

- Друзі, - підвівся професор Боровий. - Пропоную детальніше вивчити відкритий астероїд. Бачте, я провів ряд досліджень, і вони мене вельми здивували. Альбедо тіла доволі значне й відносно стале. Отож, поверхня планетоїда, вочевидь, металічна й менш-більш рівна, або ж він не обертається навколо осі. Спектральний та гравіметричний аналіз засвідчує наявність не лише заліза й нікелю, але й ще цілого ряду різних металів, включаючи золото й платину. Це досить дивно й незвично. Але ще дивнішим є те, що густина астероїда надто низька для твердого металічного тіла.

- Тобто, воно порожнисте? - здивувався планетолог Манеллі й тут-таки заперечив: - Дурниці, це неможливо. Радше тіло має пористу структуру.

- Пористий металічний композит? - засумнівався астрофізик Клос. - Я, звісно, не фахівець, але назвіть мені хоч один аналог.

- Суперечки зараз безперспективні, - зупинив їх Боровий. - Доцільніше організувати вилазку й дослідити астероїд на місці.

Здавалося, така пропозиція не видалася капітанові несподіваною. Але його чорне лице було незворушним.

- На жаль, тіло віддаляється в бік, протилежний до оптимального курсу "Перуна", - повільно промовив штурман корабля Дієго Ланда. - Подібні погоні не передбачені жодною програмою, тому "Перун" не має на це додаткових енергоресурсів.

Боровий сприкрено ляснув себе по колінах. Його колеги - два астрофізики, астробіолог і планетолог, - невдоволено загомоніли. Ніхто, втім, не зважився вголос коментувати штурманів вердикт.

М’Боло це сподобалося, й він поспішив підсолодити пігулку.

- Однак на кораблі є дослідницький катер. При потребі частина екіпажу може злітати до астероїда й провести його огляд на місці. Щоправда, експедиція буде дуже короткою.

Рубкою прокотилося полегшене зітхання. Але капітан ще не закінчив.

- Годі й казати, що ні я, ні керівник експедиції не маємо права покидати корабель. До того ж катер невеликий - у ньому зможе полетіти лише двоє-троє чоловік. Один з них - пілот. Решту кандидатур прошу повідомити мені на протязі години.

Вчені тут-таки взялися за обговорення на підвищених тонах, але М’Боло визнав за потрібне додати:

- Дозволю собі, втім, нагадати вам, що програму досліджень ніхто не відміняв. Рівно за дві доби ми мусимо повернутися в Сонячну систему. А тому за цю годину вам доведеться ще й суттєво відкоригувати графік робіт.

Коли збуджені вчені пішли, Вілліс співчутливо похитав головою:

- Не заздрю я їм. Зараз почнеться баталія.

- Й випробування сили волі. Бо всі вони однаково сильно хочуть вивчати систему Спіки й досліджувати астероїд, - засміявся капітан.

Штурман якийсь час помовчав, смикаючи себе за тонкі вуса, відтак із сумнівом промовив:

- Ти… постійно називаєш цю штуку астероїдом… Звідки така певність?

- Бо я міркую тверезо. Що це ще може бути?

- Наприклад, чужий корабель.

- Чуєш, Віллісе, маєш іще одного послідовника… Не танцюй, друже, джигу на теорії ймовірностей. Легше знайти голку в копиці сіна. Може, років так через тисячу…

***

На експедицію до астероїда відводилося п’ять годин, причому дві з них припадали на дорогу туди й назад. Цього було вкрай мало, але люди не володіли більшим лімітом часу. Виконання програми досліджень і так опинилося під загрозою зриву.

В екіпаж катера увійшли другий пілот Василь Жмих, а також астробіолог Гледіс Терн та планетолог Маріо Манеллі. Як тільки все було остаточно вирішено й узгоджено, катер відразу ж стартував і взяв курс на невидиме наразі космічне тіло, що летіло десь серед зір.

Через півгодини бортовий телескоп зафіксував прямо по курсу появу нової зірочки, яка швидко нарощувала яскравість. Це й була мета їхнього польоту.

Ще хвилин через п’ятнадцять астероїд уже можна було спостерігати простим оком.

Люди побачили на оглядовому екрані неправильну світляну плямку, що з кожною хвилиною віднаходила все більшу чіткість.

- Дивна форма, - озвалася стиха низенька білява Терн. - Я не бачу прямих ліній чи заломів. Отож, це не уламок.

- Не обов’язково, - пропихтів у своєму кріслі опасистий Манеллі. - Якщо речовина астероїда зазнавала впливу високих температур після утворення, він може виглядати навіть правильною сферою.

- Але це й не сфера, - докинув пілот Жмих, бородатий здоровило з оманливо незграбними рухами. - Враження таке, що перед нами якась… гм, шишка.

Тепер уже було чітко видно, що астероїд мав ледь витягнену форму й горбкувату поверхню. З того, як вона відбивала скупе проміння далекої Спіки, було ясно, що поверхня металева, однак метал був не відполірований, доволі тьмяний.

Тіло справді не оберталося навколо осі, а просто дрейфувало у просторі.

- Спочатку зробимо навколо нього кілька витків, - сказав пілот, поступово гасячи швидкість катера. - Ви уважно спостерігайте за приладами, я ж підшукаю зручне місце для посадки.

Вже перший виток дозволив відкрити на поверхні астероїда цікаву деталь. На одному з його вужчих кінців виявилася чимала вирва з нерівними, проте згладженими краями. Ближче до її центру, котрий ховався в густому мороці, зблискували якість незрозумілі чи то стяжки, чи то ребра й громадилися невиразні безформні купи.

- Вочевидь, сюди не так давно влучив метеорит, - припустив Манеллі. - Втім, кратер доволі незвичний.

- Скидається радше на жерло кометного гейзера, - заперечила Терн.

- Я б не сказав, - заперечив планетолог. - Металева комета - нонсенс.

- А якщо не комета?

- Тоді чужинський дредноут, - невинно запропонував Жмих. - А що, чим не гіпотеза?

Манеллі з Терн перезирнулися й розсміялися. Відкрити інопланетний зореліт у космосі було б вельми заманливо, але те, над чим вони пролітали, мало скидалося на творіння розуму. Навпаки, у вигляді астероїда чітко проступав характерний почерк матінки-Природи, котра любила експериментувати з розмахом, але вельми сліпо й марнотратно.

Згодом на поверхні астероїда було помічено ще декілька заглибин, але вже маленьких, явно ударного походження. У всіх випадках кратери були згладжені й неглибокі.

- Гадаю, найкраще сісти біля найбільшої вирви, - поділився пілот своїми міркуваннями з ученими. - Так ви матимете безпосередній доступ до оголених глибинних шарів і, можливо, не доведеться бурити поверхню.

Манеллі з Гледіс не заперечували. В передчутті висадки вони сиділи мов на голках, не відриваючи, втім, палаючих очей від полискуючої поверхні планетоїда, що зайняла вже більшу половину екрана.

Посадку Жмих виконав майстерно. Катер сів майже без поштовху на розчепірені посадкові лапи. Крізь них відразу пішов електрострум, і судно надійно примагнітилося до металевої поверхні.

- Вітаю з прибуттям, - зітхнув пілот із полегкістю. - А нумо поглянемо, що в нас навколо.

Навкруги тягнулася слабо погорблена тьмяна сірувата поверхня. Дивно, але звідси вона майже не блищала, та й на металеву скидалася не вельми. Обрій був зовсім близько; над ними нависало бездонне зоряне небо.

- Не надто мальовничий пейзаж, - відзначила Терн із зітханням.

- Це тому, що темно, - пояснив Жмих. - Доведеться ввімкнути бортові прожектори.

Прожектори, втім, допомогли мало. Щоправда, вони дещо оживили панораму, додавши до сіруватого трохи блакиті й іржавості, але й тільки.

Пілот зв’язався з "Перуном" і коротко повідомив про посадку. Розбалакувати, однак, часу не було: хоч як нетерпеливилися люди на кораблі, власної роботи в них було під зав’язку, а всі інструкції дослідники отримали заздалегідь. Тож домовилися про черговий сеанс зв’язку за годину, після чого пілот вимкнув радіо й бадьоро промовив:

- Ну що, колумби, ваш вихід. Ех, шкода, що мені, рабові галерному, такі маленькі радощі клята інструкція забороняє.

- Кожному своє, - вельми своєрідно втішив його Манеллі. - Ходімо, Гледіс. Я, як джентльмен, поступлюся вам честю першою ступити на ґрунт цього світу.

- Ну, не те щоб на ґрунт, - засміялася Терн, - та все ж спасибі, Маріо. Наука цього не забуде.

За мить вони вже стояли на гладкій поверхні дивного астероїда.

- Нагадую, не робіть різких рухів і, головне, не стрибайте, - почувся в шоломах голос Жмиха. - Тяжіння тут практично немає, вас тримають лише електромагніти в підошвах. Цього досить, щоб ходити, тож долю дарма не випробовуйте. А то лови вас потім по всій системі.

- Ми будемо обережні, - запевнила його Терн, уважно роззираючись довкола.

Манеллі тим часом уже присів навпочіпки й торкнув рукою поверхню. Вона виявилася явно металевою, але зовсім не рівною - ямкуватою, в дивних напливах. Зверху її вкривав тонкий шар пилу.

- Здається, залізо, - пробурмотів він. - Спробую взяти пробу.

Від підтягнув до себе валізу з інструментами й досить легко відокремив від поверхні кілька металевих шматочків. Узяв також зразки пилу.

- В цього дредноута надто вже ненадійний панцир, - пожартував він.

- Ми ще не знаємо, якої він товщини, - відзначила Гледіс. - А з верхнього шару я б не судила про ціле - він-бо постійно зазнає впливу середовища.

- Ви говорите так, ніби й справді мова йде про панцир… якоїсь там космічної черепахи…

- Або шкаралупу міжзоряного яйця… - підхопила Терн весело. - Фантазувати - то фантазувати, Маріо.

- Я б не забував також про працювати, - скромно докинув із катера Жмих. - Гіпотези громадитимете на кораблі.

- Йдемо до великого кратера, - похопився Манеллі.

Вони почовгали вбік від катера, туди, де на близькому обрії спинався закруглений край чималої вирви. Йти було легко, адже тіло практично нічого не важило. Це додавало всьому, що відбувалося, якоїсь нереальності, а вкупі з несподіваними ландшафтами вельми скидалося на химерний сон.

Ось і округлена крайка. За нею - ледь освітлений чималий амфітеатр метрів сто в діаметрі. Манеллі ввімкнув прожектор.

- Сили небесні! - вражено скрикнула Терн.

Кратер виявився доволі глибоким. У широкому колі світла проступили його стінки, густо вкриті чимось на кшталт блискучих вусиків та широких перетинок, що починалися десь посередині схилу й пнулися вниз, до центра вирви, прямі, мов струни. В самому ж центрі виднілася чимала нерівна яма з прямовисними схилами, завалена на третину великими безформними брилами.

- Та це ж каміння! - не йняв віри очам планетолог. - На поспіль металевому астероїді - каміння!

- Вочевидь, він зовсім не металевий.

- У цьому годі сумніватися, ми ж облетіли його не раз. Суцільний шматок металу. Як свідчать гравілокатори, далеко не одного. Але каміння!

- Як туди спуститися? - пробурмотіла Гледіс, розглядаючи жорсткий металічний ворс стінок. - Можна порвати скафандр.

- Ну, це не проблема.

Манеллі повернувся до катера й прив’язав до однієї з його опор тоненький трос.

- Тепер головне бути обережним і обачним.

- Краще давайте-но спочатку я спущуся, - зупинила його Терн. - З вашою-бо комплекцією, помноженою на професійний азарт, допіру лізти в посудну крамничку. Пропустіть-но вперед даму.

Манеллі знічено покректав, але змовчав: з його черевцем, та ще й у роздутому скафандрі він почував себе справжнім вайлом. Де вже тут говорити про спритність.

- Насправді мені потрібне страхування, - поплескала його по плечу Гледіс. - Я-бо не втримаю вас на вису.

"В невагомості?" - хотів шпигнути її планетолог, але вчасно зрозумів, що Терн його просто підбадьорює.

Пристебнувши кінець троса до пояса, астробіолог почала обережний спуск. Манеллі тримав її у промені світла, поступово попускаючи линву.

Раптом Гледіс шумно зітхнула й зупинилася.

- Що там таке? - насторожився Манеллі.

- Здається, я щось зламала, - невпевнено озвалася Терн.

- Поранення? - почувся в навушниках насторожений голос Жмиха.

- Ні-ні, оці вуси під ногами. З самого початку здавалося, що вони трохи подаються. Щойно я мимоволі натиснула на один з них дужче, й він відламався.

- Дивно. Вус металевий?

- Ніби так, - після паузи продовжила Терн. - Такий собі прут у палець завтовшки. Зараз його підніму - матимете чудовий зразок. Лише заберіть це світло - креше просто у вічі.

Манеллі відвів промінь прожектора, натомість Гледіс увімкнула свій і завовтузилася на схилі.

- Ну, що там? - не витримав Манеллі.

- Чорт… Здається, линва десь зачепилася. Тепер ні вперед, ні назад…

Планетолог посмикав трос, але той і справді не рухався.

- Продовжу спуск без нього, дно вже видно, - вирішила Гледіс.

- Іду слідом за вами, - не витримав Манеллі, махнувши рукою на всі інструкції.

- Перепаде вам, шановні, від капітана, - попередив пілот.

- Не залишу ж я її там саму, - огризнувся Манеллі й, крекчучи, поліз униз.

Всупереч сподіванням, спуск проходив зовсім не складно. Просто треба було вважати, куди класти ногу й вивіряти кожен крок. Притримуватися було за що.

Поки планетолог дістався до місця, де зачепився трос, і звільнив його, Терн досягла дна кратера.

- Я на ґрунті! - радісно вигукнула вона, обережно зістрибуючи з металевого схилу на кам’яні брили.

На її здивування, стрибок вельми затягнувся, але врешті ноги торкнулися землі. Навколо відразу здійнялися ріденькі хмарки пилу.

- Маріо, стрибайте! - гукнула вона своєму товаришеві. - Так буде значно швидше й безпечніше.

Манеллі, що досяг уже середини схилу й густо сопів від старанності, із сумнівом поглянув униз, але врешті вирішив, що стрибок у невагомості цілком безпечний.

- Гей, стоп! - занепокоївся Жмих. - Ви чули, що я вам допіру казав? Ніяких стрибків!

- Ну, ну, мова ж ішла про стрибки в висоту. А я - вниз, - примирливо пробурмотів Манеллі й таки стрибнув.

Політ був направду плавним, достоту ширянням. Але планетолог не врахував, що зі втратою ваги маса й інерція тут зберігалася. Відштовхнувся він надто сильно. Що ближче було дно, то швидкість падіння наростала.

- Чорт, я, здається, переборщив! - процідив Манеллі. - Гледіс, мерщій відійдіть убік!

Наступної миті планетолог урізався у верхівку найближчої брили. Удар був доволі відчутним. Далебі, він навіть переламав би собі ноги, якби брила раптом не хитнулася, зм’якшуючи падіння злощасного літуна. Та все ж Манеллі добряче забився.

- Все гаразд, - пробурмотів він поспішно, незграбно зводячись на ноги.

- Скафандр?! - кричав із катера пілот.

Гледіс підскочила до планетолога й швидко оглянула зусібіч.

- Авжеж, усе обійшлося, - підтвердила вона й додала. - На щастя… Це я винна, даруйте. Ідея зі стрибком була дурнуватою…

- А її втілення в життя ідіотським, - самокритично додав Маріо. - Але досить про це. До роботи. Так, схоже, тут у нас базальт.

Вони вклякли на землю й заходилися збирати зразки.

- Базальт, частинки кременю… все як належить, - пробурмотів здивовано планетолог.

- Тепер-бо ви вірите, що це таки звичайний астероїд?

- Так… Тобто ні… Нічого схожого наука досі не знала.

- В усякому разі, тепер ясно, чому його маса була меншою від очікуваної. Вочевидь, він кам’яний усередині.

- Аж ніяк. Маса все одно замала… Крім того, яким дивом залізо опинилося назовні, перетворившись у суцільну оболонку? Радше, мало б бути якраз навпаки…

Вони підвелися й заходилися оглядати стінки, котрі внизу були криті металевими стрижнями, перетинками й стяжками особливо густо.

- Цей кратер мало скидається на ударний, - завважила Терн.

- Так само це не схоже на жерло вулкана чи гейзера.

По хвилі Гледіс якось дивно промовила:

- У мене таке враження, що астероїд заліковує тут якусь свою рану…

- Астробіологові всюди ввижаються космічні монстри, - всміхнувся Манеллі й тут-таки став мов укопаний. - Гледіс, онде щось на кшталт печери!

Вони обоє кинулися в той бік. Печера виявилася радше невеликим гротом, завішаним тонкими металевими фестонами. Стіни його виявилися кам’яними, однак у декількох місцях їх пронизували товсті залізні колони. А от склепіння вкривала якась шарувата чорна речовина, текстурою подібна на ніздрюваті пластинки гриба. Біля колон вона створювала концентричні потовщення.

- Що скажете? - тріумфуюче спитала планетолога Терн.

- Не знаю, - пробурмотів Манеллі. - Щось незбагненне…

- Підсадіть-но мене, - розпорядилася астробіолог. - Треба взяти пробу.

Це виявилося не такою легкою справою. Те, що скидалося на грибний спорокарп, мало твердість каменю, й це трохи охолодило запал Гледіс.

Закінчивши зі склепінням, вони взяли проби зі стін. Урешті планетолог дістав ручний бур і приступив до однієї з колон. Однак не заглибився він і на кілька сантиметрів, як із отвору вирвалася туга цівка якогось білого газу.

- Нічого собі… - тільки й мовив учений.

- Мерщій пробірку! - не розгубилася Терн. - Що далі, то більше! - задоволено виснувала вона, ховаючи закриту ємність у наплічник.

- Ви щось розумієте? - розгублено промимрив планетолог. - Це ж ні в які ворота…

- Нічогісінько, - радісно проголосила Гледіс. - Але що тут дивного? Чого ви хотіли від Великого Космосу?

Вже йдучи геть із гроту, вони раптом натрапили на те, що спочатку пройшло повз їхню увагу. Долівка вздовж лівої стіни, підозріло рівна, коли з неї мимоволі стерли пил, виявилася на декілька сантиметрів укритою якоюсь каламутною склистою речовиною жовтуватого забарвлення з безліччю дрібних темних украплень. Речовина легко подалася під ударом кирки.

- Та це ж…

- Вітаю, колего! Ви знайшли лід!..

***

- Вони повертаються, - оголосив М’Боло, закінчивши сеанс зв’язку з катером.

- Приголомшливо! - тільки й мовив Боровий. - На Землі це викличе справжній фурор.

- Але то буде на Землі, - повернув його з емпіреїв розсудливий голос капітана. - Наша робота тут ще не закінчена, незважаючи на перший успіх. Часу лишається обмаль. Тому все зайве зараз - набік!

- Звісно, - погодився професор. - Утім, ми тут також не дрімали. Відкрили дванадцять планет, з них два "блакитні ряди"! І це ще не кінець!

- Не сумніваюся, - усміхнувся капітан. - Але попереджаю: після повернення катера - жодних попередніх досліджень! Програма є програма. Ось на Землі - скільки завгодно.

Посміхаючись своїм думкам, Боровий пішов до виходу.

- Хвилинку, професоре, - не втримався М’Боло. - Як ви гадаєте, що воно таке - отой астероїд?

- Я не Кассандра, капітане. Не знаю. Можна лише припускати…

- А ви спробуйте… Як то кажуть, для розвантаження розуму.

- Це може бути що завгодно - без вивчення зразків годі стверджувати щось напевне. Можливо, направду винятково рідкісний астероїд, сформований за аномальних умов. Не виключено, шматок загиблого через космічну катастрофу населеного світу. Або якийсь анаеробний живий організм чи колонія організмів на кшталт хемотрофних бактерій, що будують своє тіло шляхом перетворення наявних в астероїді речовин…

- А я чомусь згадав про панспермію, - озвався задумливо штурман Ланда. - Аналогія, звісно, далека, але… що, коли це міжзоряне зерно? Воно несе в собі зародки життя, так би мовити протоплазму, мандруючи в космосі мільйони років, аж поки не натрапить на відповідну планету, й тоді…

- Але що ж воно робить біля "кротовини"? - зацікавлено спитав Боровий.

- Ну… може, все так і задумано…

- Що задумано? І ким?

- Є безліч в світі цьому, мій Гораціо… - посміхнувся Ланда.

- А як же думка про чужий корабель? - похопився Вілліс. - Її що, остаточно на смітник?

- Не спішіть поперед батька в пекло, - відмахнувся заклопотано Боровий. - Усьому свій час!