За крок від мети

Таїса відшукала Вітерця в інформарії Інституту космоплавання. Поміркувала логічно: в Центрі його нема, вдома також, група Смітсона дев`ятий день чаклує на космодромі, все тестує корабельну електроніку - а це не його парафія. Плюс вимкнений зв`язок. Висновок: бути йому в інститутському інформарії!

Вітерець, розчепірившись павуком, ширяв над підлогою кришталевої комірки інформбоксу, впаяний, мов жук у бурштин, у бузковий енергетичний еліпсоїд псі-варіатора зі складною сіткою "паралелей та меридіанів". Він тільки-но зібрався увійти у віртуальний контур інформатора - рішення ще не встигло збігти з його обличчя.

- Тимку, вилазь!

Дівчина торкнулася "вишеньки" ініціатора на стрімко зализаній панелі й присіла на білий дзиглик біля вікна. Польовий еліпсоїд стягнувся у крапку, щез. Вітерець м`яко плюхнувся на килим, скидаючи брови. Помовчав багатообіцяюче, побарабанив пальцями по колінах. Підвівся.

- Я так зрозумів, із відпочинком покінчено.

- Центр вирішив. Ми летимо до Епсилона Ерідана.

- Ну нарешті. Що ж, ціль багатообіцяюча. Там здавна підозрювали наявність планет…

- Рівно 23 роки тому до Ерідана стартувала експедиція Еміля Добсона, - похмуро промовила Таїса, блукаючи поглядом у осонні за вікном. Десь поряд цвірінчали горобці. - Проект називався "Зоряне світло". Базове судно "Харон", тяга лазерна. Оптимальний час польоту - двадцять з половиною років... у один бік.

- То й що? - здивовано знизав плечима Вітерець, вмощуючись на підвіконні, якраз в окоймі дівчини. - Я чудово пам`ятаю... До речі, що поробляєш сьогодні увечері?

- "Харон" замовк на п`ятнадцятому році польоту - за земним часом, - останнє питання Таїса проігнорувала. - Що там трапилося - годі зрозуміти. Та раз корабель мовчить...

- Вони загинули.

- Так вирішили, - дівчина мерзлякувато знизала плечима. - А коли готували нашу експедицію, виходили, вочевидь, саме з цього припущення. Ти ж знаєш, експериментальний зореліт бажано посилати в околиці Сонця - так нас легше буде відшукати в разі... Проксима - найближча, але після польоту "Гермеса" ми знаємо, що це справжня астероїдна система, летіти туди небезпечно. Решта зір у сфері радіусом п`ятнадцять світлових років поки що малоперспективні для вивчення - це або голубі гіганти, або ж червоні карлики. Епсилон Ерідана як зоря "сонячного" типу - оптимальний варіант, особливо якщо врахувати, що більша половина шляху вже проторована "Хароном" і відома. Тож вибору в Центру небагато.

- То ти вважаєш, що вони таки живі? - Вітерець скептично скривився, чеберяючи ногами.

- А ти?

- Це космос, там усе можливо. Але в межах імовірного. Минуло стільки часу...

- На Землі, - нагадала Таїса. - Я зробила підрахунки... - Помовчала: - Тепер у них якраз двадцятий рік польоту. Якщо радіозв`язок перервався лише через зовнішні чинники...

- Хм, неприємно було б, - пробурчав Вітерець, задумавшись.

- Ти тямиш, що верзеш? Неприємно, що люди живі?

- Та ні, тут не те. Бачиш, усі ми вже живемо подорожжю. Мабуть, багато в чому саме тому, що нам готують лаври першовідкривачів. Гірко було б дізнатися, що мандрівка наша - вже не розвідувальний рейд, а звичайний рейсовий політ за маршрутом Сонце - Епсилон.

Запала тиша, ледь напружена, наче ота зелена галузка за вікном, що відмахувалася від ледачого вітру й посипала кімнату сонячними лелітками.

- В тому й суть, що вони лише на підході до мети, - проказала дівчина з незрозумілим роздратуванням, підперши підборіддя долонями. - Ми будемо там першими, Тимку. Розумієш?

Вітерець задивився в помазковану хмарами синю далеч. Але через якийсь час він поволі змінився на лиці; риси його стали гострішими, руки поволі стиснулися в кулаки: він нарешті збагнув, куди хилила Таїса з самого початку.

- Розумію... о боже...

Хлопець уважно подивився на сумну Таїсу, ховаючи в глибині зіниць безпорадність. Нова думка пекла груди, мов провісниця нещастя. Треба щось вирішити, дідьки б усе вхопили! Інакше про політ усім їм доведеться забути.

Вітерець зістрибнув з підвіконня, вхопив руку дівчини й широко ступив у коридор:

- Гайда до начальства!..

Вони вихопилися на відкриту терасу, що обривалася вниз широкими приступками, облямованими густою зеленню. На краю її примостився майданчик із припаркованими громадськими швидкольотами.

Вдалині на блакитному й смарагдовому тлі біло-кришталевим ажурним мереживом мріли обриси найближчого міста…

*       *       *

Термінове засідання Центру Космічних Досліджень скликали за тиждень до старту. Генеральний Координатор пішов на це з погано прихованою нехіттю, та й більшість задіяних у проекті науковців, терзаючись передстартовою лихоманкою, нарікали на начальство, вважаючи будь-які бюрократичні збіговиська даниною невтамованому марнославству. А втім, засідання справді було екстремальним: екіпаж "Думки" вчинив щось дуже схоже до заколоту.

Вже на десятій хвилині засідання слово взяв делегований астронавтами екзобіолог Мартин Сапєга. Самі вони сиділи компактним гуртом у кутку, наперед тамуючи єхидні усмішечки: експансивна вдача Сапєги була відома далеко за межами Центру.

- Як оце назвати, хай йому грець?! - кричав Мартин, безжально обтовкаючи пальці об стільницю. - Справжня технократична змова! Відколи це інтереси науки важать для нас більше, ніж люди?! Гнати треба таких геніїв звідси втришия!..

Генеральний Координатор Огюст Больцман терпляче чекав, поки екзобіолог захрипне, проте швидко второпав, що потенції Сапєги значно перевершують міру його терпіння. Покалатавши старосвітським дзвоником, Координатор підніс руку, стримуючи запал доповідача. Присутні, охоплені подивом, відітхнули з явною полегкістю. Зачудування, проте, не зникло, і Больцман поспішив опанувати ситуацію.

- Шановні колеги. У двох словах проблема полягає ось у чому... сідайте, друже Сапєго, - він чемно вклонився червоному від невисловленого Мартинові, підвівся й провадив далі: - Понад двадцять років тому, як усі ми знаємо, в рамках проекту "Зоряне світло" до Епсилона Ерідана було відправлено корабель "Харон" із тридцятьма членами екіпажу на борту. Через деякий час радіозв`язок із "Хароном" перервався... Шановна наша команда астронавтів вважає, що екіпаж "Харона" міг вижити й продовжувати політ.

Залою пронісся легкий гомін, котрий перекрив вигук когось із астронавтів:

- Хіба ні?!

Больцман знову примирливо підняв руку й теленькнув дзвоником. Відтак кивнув науковому керівникові проекту, професорові Івасіву. Той незграбно підвівся, нервово крутячи ґудзик на піджаку.

- Це питання ми вже піднімали у вузьких колах, але, бачу, доведеться висвітлити його детальніше для шановних колег, - професор покректав, переступив з ноги на ногу, наче вмощуючись зручніше, поскубав кошлату бороду й продовжував уже значно впевненіше: - Проект "Зоряне світло" є конструктивним продовженням програми "Гермес", у рамках якої було запущено автоматичний зонд, що першим досяг Проксими Центавра. Тоді ж уперше у практиці освоєння космосу ми використали ідею радіовітрила, запропоновану вченими ще позаминулого століття. "Харон" також був радіовітрильником, щоправда, значно масивнішим - майже 80 тонн. Діаметр його вітрила та фокусуючої лінзи Френеля складав 1000 кілометрів. Після більш ніж півторарічного розгону стаціонарними орбітальними лазерами зореліт досяг крейсерської швидкості - половини швидкості світла. Було помічено вплив на корабель релятивістських ефектів: маса його збільшилася на 13 відсотків, а час потік дещо повільніше. Політ, утім, тривав нормально. Приблизно через десять років, згідно з програмою, геліоорбітальні лазери-рушії увімкнулися ще раз: почалося гальмування. Але через три роки зв`язок перервався. Найімовірніше, зореліт зіткнувся з метеоритом. У такому випадку достатньо було пошкодження хоча б одного з трьох концентричних сегментів вітрила, щоб корабель уже ніколи не повернувся на Землю.

- Чому ж тоді було дозволено цю авантюру? - запитання з зали, очевидно, від представника Інформаційного Агентства.

- Ну, тоді це виглядало дещо інакше. Побутувало переконання, що вище Ейнштейна, так би мовити, не стрибнути, межею швидкості вважалася швидкість світла[1]. Реально ж досягти хоча б половини її можливо було лише під радіовітрилом. Так, проект був неймовірно небезпечним і дорогим, адже лише потужність лазерів-рушіїв мала сягати в кінці набору крейсерської швидкості 75 тисяч терават[2]. Але він видавався єдино можливим практично, - професор говорив зі стриманим роздратуванням, наче хаяли не проект, а його особисто. - Це вже тепер, із висоти досвіду, ми легко судимо про його кричущі недоліки... - закінчив він гірко і знову посилено зайнявся ґудзиком.

- Гаразд, а чи не виникало в Центру думки, що радіохвилі можуть екрануватися чи поглинатися якоюсь перешкодою на шляху корабля? - повагом підвівся капітан "Думки" Семен Дем`яненко. Начальство треба було рятувати від атаки невігласів, спровокованої, по суті, його ж екіпажем.

- Така думка, звісно, була. Втім, вона ще більш невтішна. Перешкода на шляху "Харона" може теоретично виявитися або хмарою міжзоряного водню, або ж космічним пилом. В обох випадках вітрило корабля, зважаючи на його швидкість, припинило б існування.

- А якщо це якесь випромінювання? Або щось узагалі невідоме?

- В усякому разі запропоновані вами "сюрпризи", найпевніше, не посприяли б рухові зорельота, чи не так? - докинув хтось із президії саркастично.

- Невже ж ви остаточно зневірилися? - стиха поспитала Таїса, осудливо зсунувши брови. - І вимкнули лазери, коли є хоч крихітна надія на успіх експедиції?

Професор невдоволено насупився й, нарешті, скрутив ґудзику в’язи. Тицьнув його в кишеню й відрізав сухо:

- Мадемуазель, лазери досі працюють - і працюватимуть до логічного завершення програми. Хоча це й безглузда трата енергії, як на мене-фахівця. Як і нашого часу сьогодні, вам не здається? З якої нагоди взагалі весь оцей шарварок із історичними відступами?

- Здається, я зрозумів, - подав голос академік Шпарко, головний медексперт Центру. - Якщо не помиляюся, моїх підопічних хвилює проблема пріоритету в досягненні мети польоту.

- Це ж як, дозвольте спитати? - відразу ж перекотилося кількаголосся. - Зривати політ через дитячі забаганки? Амбіції...

- Хвилинку, - не втерпів Вітерець, схопившись зі стільця й вибачливо вклонившись академіку, що теж було протестуюче відкрив рота. - Поясню все наочно. Колись мені трапилось фантастичне оповідання про вельми схожу ситуацію. Космічний корабель через багато років досяг довгоочікуваної мети й застав на невідомій планеті дівчат-землянок, котрі з квітами вітали відважних завойовників Усесвіту. Виявилося, що новітні зорельоти долали відстань від Сонця до тої планети за лічені дні. А тепер, шановне товариство, що говорить тут про амбіції, спробуйте на мить уявити себе на місці тих астронавтів!.. У кожного з нас є життєва мета, до якої ми йдемо. Заберіть її, й життя втратить будь-який сенс. А як воно людині, котра наблизилася впритул до омріяного й раптом із жахом усвідомлює, що, по-суті, відкривала велосипед, прагнула до марева й усі свої поривання спалила намарно?..

- Коротше, - докинула штурман Ліз Джеймс, - ми не хочемо зустріти там людей, котрі половину свідомого життя присвятили такому небезпечному польоту й спіймали облизня за крок від мети. Дивитися їм в очі, вирвавши з-під носа перемогу, що належить їм по праву... бр-р-р! Як же жити з таким тягарем надалі?

- Це серйозна проблема, якщо розібратись, - підтвердив Шпарко задумливо. - Своєрідна етична бомба… Біда в тому, що її не візьмеш на арапа, не вирішиш абияк. Гм-м, і часу в обріз…

- Тре́ба вирішити, та так, щоб політ відбувся за графіком, - не втримався хтось із науковців.

- Нагадаю, будь-які значні нововведення в проект обійдуться нам енергетично дорого – адже програма вже запущена, - зазначив Координатор. - Певна річ, це ніщо, коли мова йде про людей... Але якщо в когось з`являться суттєві пропозиції, враховуйте цей аспект.

Підвівся Генеральний Конструктор, академік Колісов. Досі він лише тактовно зберігав тишу, ворушачи борідкою-еспаньйолкою, проте ловив кожне слово й, схоже, робив для себе певні висновки.

- Про перенесення строків польоту не може бути й мови, - категорично розбатував він повітря сухою долонею. - Повторне нарощування потужностей, у тому числі й енергопотенціалу, займе роки. Та й шкода для науки буде величезною. Тому в даних умовах можна запропонувати одне: поки не пізно, змінити маршрут подорожі. Якщо взятися до справи оперативно, провести нові розрахунки можливо за кілька тижнів. У якості об`єкта польоту пропоную: а - Сіріус і б - Тау Кита. Останній варіант є більш оптимальним, оскільки Тау, як і Епсилон Ерідана, є зорею "сонячного" типу.

Колісов усівся на місце й зацікавився світильниками; ніхто, однак, не сумнівався, що він уважно прислухається до реакції присутніх.

- Можливо, це й вихід, - обізвався Івасів пісно. - Але далеко не найкращий. До Тау, по-перше, трохи в інший бік. Звісно, для гіперкорабля це не важливо, але ж наш - експериментальний. По-друге, річ не лише в розрахунках нового курсу польоту. А як же програма наукових досліджень? Ну і, по-третє, якщо вже на те пішло, не можна виключати припущення, що "Харон" уцілів і досягне Епсилона...

- Або ж зазнав аварії й несеться тепер серед зір некерований! - вигукнув Сапєга. - В будь-якому випадку, не залишимо ж ми товаришів добиратися додому допотопним способом, хай йому тисяча чортів у горлянку!

Зала загула, завирувала, наче думки людей ураз одяглися в звук. Той гул був і тривожним, і обнадійливим водночас. Зміни в програмі польоту були серйозною проблемою. Але проблема, піднята екіпажем "Думки", була чи не важливішою, якщо підходити до неї з точки зору людяності. Як вирішити дану дилему, чо́му віддати перевагу: почуттям чи здоровому глуздові? Думати, думати, думати!..

*       *       *

- Капітане! Тривога! - занепокоєно скрикнув вахтовий - передчасно посивілий біохімік Ікеда Сігеру.

"Знову…"

Добсон здригнувся, відчуваючи в грудях знайоме відчуття обриву холодної струни, й хрипко кинув:

- Ну?!

- На межі видимості рухомий об’єкт, - доповів Ікеда, обернувшись і дивлячись просто у відеокамеру; ця звичка завжди дратувала Добсона.

Взагалі після втрати зв’язку з Землею усі вони змінилися. Стали більш знервованими, настороженими, наче щомиті чекали якоїсь небезпечної каверзи від космосу. З-під їх ніг наче хтось вибив опору, а покладатися на свої сили в умовах абсолютної невідомості було не так уже й легко. Особливо тяжко було спочатку, коли люди зрозуміли, що якийсь зовнішній невідомий чинник пропускає радіохвилі лише в одному напрямку. Можливо, то було ще незнане загадкове поляризоване випромінювання, можливо - магнітне чи якесь інше поле з дивними властивостями. Досить того, що на "Хароні" чули Землю й, що головне, й далі отримували лазерний радіоімпульс для вітрила, але не могли послати про себе жодної звістки.

Якби таке сталося раніше, Добсон зовсім не був певен, чи не з`їхали б вони усі з глузду від безнадії. А так мета була вже порівняно близько, і це впливало на свідомість незгірш від чудодійного, збадьорливого ліку. А далі на них чекатиме дорога додому, коли кожна мить буде наближати їх до рідної Землі...

- Метеорит? - запитав Добсон, холонучи від думки, що космічний волоцюга міг розтрощити зовнішнє тисячокілометрове гальмівне кільце, послане вперед, аби лазерний промінь, відбившись від нього, падав на вітрило корабля, скероване відбивною поверхнею вперед, і гасив швидкість "Харона".

- Ні, - здивовано процідив Сігеру, схилившись до приладів. - Це якесь джерело енергії. Рухається паралельним із "Хароном" курсом...

Добсон відітхнув полегшено, але за мить знову вкрився холодним потом від слів вахтового:

- ...але з меншою швидкістю... Трясця! Капітане, траєкторія його польоту, схоже, перетинається з нашою!

- Обсерваторія! - рикнув капітан у бік селектора. - Ви чули? Негайно результати аналізу!

Астрономи, втім, чомусь зволікали, й Добсон вирішив було розсердитися, коли звідти прийшла приголомшлива звістка:

- Капітане, нерозпізнане джерело енергії ледве вдалося помітити, воно дуже мале... лише трохи вище від фонового випромінювання... і... - астрофізик Ла Пуньяк затнувся, й Добсону довелося підстьобнути його роздратованим порухом брів, - ...розподіл випромінювання за довжинами хвиль свідчить про його штучне походження!

Добсон заціпенів, прислухаючись до порожнього гулу в голові. Думки кудись поділися, лише краєм свідомості капітан здогадувався, що в подібному психологічному вакуумі цієї миті опинився весь екіпаж. І це відчуття також стало вже болісно-знайомим. Через якийсь час люди здолають мертвотну нерішучість, і довкола закипить робота, гарячкова, навіть шалена, аби забути про їхнє майже безвихідне становище й боротися до останнього, щоби не дати чорній безнадії перемогти на її території, щоби всупереч усьому жити, доводячи хоча б собі самому власну вартісність. Та це буде потім...

*       *       *

Дем`яненко висунувся з компенсаційного кокона, пильно оглянув присутніх на містку астронавтів, умостився зручніше й сказав:

- Ну ж бо, орли, вище голову. При зустрічі не обов`язково виглядати страстотерпцями. Несемо ж майже благу звістку.

- Воно так, - кисло згодився Вітерець.

Відведена йому в близькому майбутньому непроста місія не додавала хлопцеві ентузіазму. Добре, хоч Таїса буде поряд, а то потім могла б і глузувати, з неї станеться!

- І не треба ставати в позу мученика за віру, - додав Дем`яненко, не оглядаючись, але з такою їдкою інтонацією, що обличчя Вітерця вмить спаленіло. - Майте на увазі: ми виконуватимемо єдину з екіпажем "Харона" дослідницьку програму, починайте звикати. Природно, що й звитягу поділимо порівну.

- Еге ж, - поспішив бовкнути Вітерець цілком нейтральним тоном.

Нахилившись до сенсорної панелі, він пригасив світло. Невелике приміщення рубки поринуло в сині тіні, скраплені різноколірними соковитими мазками індикаторів.

На великому лобовому екрані, що сяяв у сутінках, вимальовувалися чудернацькі обриси "Харона". Корабель скидався на крихітного перлистого павука, що зачаївся в центрі обсипаної міріадами сигнальних вогнів круглої павутини, такої великої, що пруг її й близько не вміщався в полі зору й губився в космічній темряві. Вона була "зіткана" з легких концентричних кілець, крізь які гостро просвічували безліч далеких зоряних світів. Діаметр "павутини" зараз складав 320 кілометрів - саме таким за розмірами було проміжне кільце радіовітрила; внутрішнє ж, на якому знаходився видимий зараз модуль екіпажу, складало 100 кілометрів. Саме на останньому кільці "Харон" мав у майбутньому повернутися додому, використовуючи проміжне кільце так само, як тепер використовував тисячокілометрове зовнішнє - в якості відбивача.

Знайти "Харон", усупереч побоюванням, виявилося не так уже й важко. По-перше, на нього постійно був націлений потужний лазерний промінь із навколосонячної орбітальної станції. По-друге, вийшовши з гіперпростору в наперед розрахованій точці на траверсі Епсилона, теоретично можна було намацати по вектору радіопроменя як 320-кілометрове вітрило корабля позаду, так і тисячокілометровий його сегмент-відбивач попереду. Власне, так воно й сталося.

І тепер екіпаж "Думки" замислено споглядав легендарного космічного бурлаку, очікуючи завершення гальмівного маневру та урівнювання швидкостей зорельотів. Невдовзі їх чекала зустріч, і як вона відбудеться, годі було передбачити наперед. Уже лише те, що "Харон" за ці двадцять років польоту лишився майже неушкодженим, було дивом із див. Вижили й люди, але про їхній стан зараз можна було лише здогадуватися. Звісно, поява "Думки" нізвідки на шляху "Харона" викликала величезну уразу. Налагоджений згодом зв`язок, щоправда, мав би трохи заспокоїти їх, та все ж... перенапруження нервової системи, надлишок почуттів могли вилитися в цілком непрогнозовані наслідки.

Астронавти чекали, чекали з ледь помітною тривогою, надією й якоюсь дитячою безпричинною радістю від усвідомлення, що роблять справді потрібну, шляхетну й по-людськи добру справу. Хвилини спливали, мов краплі в задумливій клепсидрі...

*       *       *

В ангарі, навколо брами шлюзу, зібралися всі без винятку члени екіпажу "Харона". Навіть вахтові полишили напризволяще свої пости, й Добсон не смів їм дорікнути. Серце кожного тріпотіло й розривалося від суперечливих почуттів, ноги час від часу в’янули, паморочилося в голові й безперервно щеміло під грудьми. Ось-ось вони побачать людей, нових людей рідної планети, що несли в собі по часточці такої далекої й такої жаданої тут матері-Землі. Вже лише від цього кортіло плакати й сміятися, кричати, співати й пританцьовувати. Подібне щастя годі собі уявити, більшим від нього було хіба що перше радіозвернення "Думки", котре всі сприйняли з очманілою надією й недовірою водночас. Та зараз вони побачать живих людей, торкнуться їх, почують нові голоси, впізнають забуті запахи, дізнаються про земні новини...

Але десь на краю цього хмільного тріумфу щемкою заскалкою зачаїлася ще малопомітна тепер думка: отже, вся подорож виявилася даремною, двадцять найкращих років життя пропали марно в залізній в`язниці посеред порожнечі. Тепер якщо хтось і помічав її, сприймав із легковажною полегкістю й байдужістю. Та Добсон надто добре розумів, що з часом вона розростеться, заполонить усе єство, й від неї вже не буде рятунку.

Корпус "Харона" ледь здригнувся, коли чудернацький катер із земного корабля пришвартувався на причальному пандусі. Люди несвідомо зімкнули ряди й подалися до шлюзу. Хвилини дезинфекції повзли, здавалося, безконечно.

Але нараз масивні стулки шлюзових воріт роз`їхалися в боки, й до ангару ступили три людські постаті в блікуючих, мовби з зім`ятої срібної фольги, одежах. Люди з "Харона" мимоволі ахнули, коли прибульці зняли непрозорі шоломи й перетворилися на двох юнаків та дівчину. Цілу вічність, здавалося, обидві сторони дивилися одна на одну, мовби не сміли повірити власним очам і хотіли увібрати одним поглядом усі деталі цієї фантастичної, хвилюючої миті, поки вона не обернулася гірким маревом. Нарешті один із прибулих зважився схитнути тишу: широко всміхнувся й мовив:

- Мир вам, товариші! Земля вітає вас!

Ніхто не зрушив з місця, наче закам’янівши від слів юнака. Ніяк не змінилися й вирази облич астронавтів; то була саме та зламна мить, коли джерела нових емоцій уже вичерпалися, а звичні не в змозі були відобразити всієї гами переживань, і відмовляли одна за одною, перетворюючи лиця в болючо-напружені маски.

- За час вашого польоту люди навчилися літати значно швидше від променя світла, - додала дівчина, переводячи цікавий погляд з одного спустошеного чеканням обличчя на інше. - Міжзоряні мандри стали майже миттєвими. Ви були першими й останніми, хто віддав роки життя дорозі в невідоме.

В очах астронавтів заблискотіли сльози - чи то радості, чи підсвідомого жалю - не розбереш. Над головами майнуло майже невловиме зітхання, більше схоже на схлип.

- Але, повірте, ми гідно оцінили ваш подвиг, - вела далі дівчина, розчервонівшись. - Як першопрохідцям, вам належить честь першими досягти іншої зоряної системи. Тому ми віддаємо "Думку" у ваше розпорядження! Через три дні ви побачите Епсилон.

- А як же... "Харон"? - хрипко прокаркав хтось, немов через силу видирав слова із запісоченої гортані.

- "Харон" відтепер можете вважати повноправним учасником експедиції, - засміявся третій землянин. - Було б гріхом кидати напризволяще таке чудове судно. Лише частина нашого екіпажу полетить з вами - головно щоби ознайомити з кораблем та новими технологіями. Решта поведе "Харон" до мети. Через рік зустрінемося коло Епсилона, обладнаємо на "Хароні" стаціонарну автоматичну базу - і додому!.. А тепер - привітаємося по-справжньому?

Добсон нетвердо видибав наперед, утер тремтячою рукою чоло, простягнув руки й мовчки стиснув найближчого до нього юнака в обіймах. Порух капітана наче прорвав греблю заціпеніння, і стужені за домівкою люди зі сльозами на очах ринулися до гостей. Лише на мить серед щасливого гамору злетів чийсь зрадливо ламкий голос:

- Обережно! Не зачавіть даму!

Ще ніколи доти в Таїси не з`являлося поспіль стільки шанувальників. А з десяток навіть призначили їй побачення. Й дівчина змушена була всім дати згоду...

У вселенських безоднях, прямо по курсу кораблів, серед діамантової зоряної куряви жовтаво сяяла вогняна горошина - далекий Епсилон Ерідана, - ще не відаючи, що невдовзі йому доведеться приймати нежданих гостей.

ЛЮДЕЙ.