Видання «Аеніль»

Нарешті дійшли руки нашкрябати трохи про написання і видання мого роману. Оскільки про написання розповідати довше, то почну з коротшої історії видання. Напевне, це може бути цікаво будь-кому хто пише і ще не дуже добре розібрався як же видати українську книжку в Україні.

Я свідомий того, що все написане буде дуже суб’єктивне і може не спрацювати для інших авторів. Адже мій роман міг бути дуже вже хорошим, кращим за середньостатистичну українську художню книжку, або мені могло просто пощастити, або спрацювали ще якісь невідомі мені фактори. Однак я все одно вважаю, тепер вже не тільки теоретично, що будь-який достатньо талановитий і — обов’язково — впертий та наполегливий автор-початківець може видати свою художню книжку в Україні. І це без перемог у серйозних конкурсах, без протегування відомих письменників, без знайомств у видавництвах, і, безперечно, без якихось власних фінансових затрат.

Усе почалося, коли закінчилося. Коли я у 2007 році дописав роман, перечитав і відредагував його, дав почитати кільком друзям і знайомим, то задумався — як же його тепер видати?

У мене був попередній невеличкий досвід спілкування з видавцями, ще в студентські роки я пробував видати збірку оповідань. Надсилав її у «Факт» і «Фоліо»,  у першому отримав ввічливу відмову з аргументацією «книга надто некомерційна», а в другому все було ще простіше — «ми не видаємо книг невідомих авторів за власний рахунок». Після чого, власне, друге з видавництв автоматично потрапило у мій чорний список (не в сенсі поганих видавництв, а в сенсі — куди немає сенсу щось надсилати). Власне, написання «Аенілі» було зумовлено саме тією відмовою «Факту» — треба спробувати написати для початку щось «комерційне». Зрештою, за легкою для читання формою цілком можна спробувати сховати щось глибше.

Враховуючи тематику і цільову аудиторію мого роману я одразу надіслав його до «А-ба-би-га-ла-ма-ги». Через кілька місяців зателефонував і поцікавився. У короткій розмові Іван Малкович сказав, що «український письменник має писати на українському матеріалі» і досить ввічливо натякнув, що його цікавлять патріотичні тексти (напевне про козаків), а не книги з такими чужинецькими іменами персонажів. Все це було досить коректно і я вирішив, що якщо напишу колись книжку про шкільні пригоди Олесі й Іванка, то звернуся сюди. Однак поки та книжка не написана, треба було щось робити з цією. Далі я відіслав її у «Факт», та відповіді не дочекався, і мій ентузіазм дещо підупав. Правильного механізму надсилання я ще не знав (треба обов’язково телефонувати, а не чекати біля моря погоди).

Тоді я вирішив дати прочитати свій роман компетентному літературознавцю, аби вже точно для себе з’ясувати, чи є сенс його видавати, чи краще спрямувати зусилля на написання ще більш якісного тексту. Це була науковий керівник моєї дисертації проф. Н.І. Бернадська, об’єктивність якої була зумовлена ще й її байдужим (якщо не негативним) ставленням до фентезі. Вона прочитала і сказала, що книга цілком нормальна і її сміливо можна публікувати. Це мене цілком заспокоїло і я, нікуди не поспішаючи, став надсилати роман по черзі до різних видавництв.

Найоптимальніша модель як це робити така: 1) перевіряється чи видавництво взагалі видає подібну літературу; 2) твір надсилається електронною поштою; 3) наступного дня можна зателефонувати і запитати чи отримано текст і коли приблизно можна чекати на відповідь; 4) почекати (зазвичай це від кількох місяців до півроку) і знову зателефонувати, аби дізнатися про його долю. Зазвичай твір відправляють одразу в кілька видавництв, але мені це не подобалося і я все робив по черзі, максимум — одночасно у два. В першому видавництві мій роман десь загубили, на Коронації слова його не помітили, однак вже друге видавництво погодилося видати. Та сталася криза і через кілька місяців мені остаточно сказали, що видати не зможуть. Третє видавництво відмовило дещо грубо і потрапило у мій чорний список вже в прямому сенсі слова. Потім я надіслав одночасно у «Богдан» і в ще одне, однак коли зателефонував у «Богдан», то несподівано почув, що книга зацікавила редактора. Цікаво, що телефонував я від Академії мистецтв, куди саме ходив на підготовчі курси і десь у час, коли вже остаточно вирішив вступати до неї. Це сталося на початку 2011 року. Ще більше року довелося чекати на видання книги, однак, зрештою, вона з’явилася.

Таким чином від написання до публікації минуло 5 років. У цей час я був зайнятий дисертацією і майже нічого не писав, тому не сильно звертав увагу на час. Утім, гадаю, авторам-початківцям треба приготуватися, що видання книги в Україні справа передовсім тривала. Навіть якщо надсилати одразу у всі видавництва, це все одно займе пару років, як мені видається.

П’ять видавництв так чи інак відмовили, одне не змогло видати й одне, зрештою, видало. Тому основний підсумок — треба бути впертим і наполегливим, особливо якщо знаєш, що книга варта публікації і нічим не гірша за основну масу того, що у нас видається.

Для мене було принципово, щоб книгу публікувало видавництво. Я не зовсім розумію авторів художніх текстів, які намагаються видавати щось за власний рахунок. Одна справа якась абсолютно некомерційна література чи поезія, але видавати художню прозу за власний рахунок... Якщо два десятки наших видавництв, що на цьому спеціалізуються, не зацікавляться цією книгою, то чи є взагалі сенс її видавати? Краще спробувати написати щось більш якісне. Хоча той же Курков, якщо не помиляюся, так починав, тому це не аксіома. Однак для мене було важливо, щоб навіть у важких умовах нашого ринку когось із редакторів моя книга зацікавила настільки, що вони були б готові вкласти гроші у її видання.

У якості епілогу дам список основних місць, де можна купити «Аеніль»:

1. Мережа книгарень «Дім книги» видавництва «Богдан».  У Києві це книгарня на м. Чернігівська у приміщенні Книжкової палати України (вхід з двору). Також можна замовити книгу з їхнього сайту (http://www.bohdan-books.com/catalog/book_148_3735/). Це найдешевший варіант: 33 грн.

2. Мережа книгарень «Є» та їхній інтернет-магазин (http://book-ye.com.ua/shop/product_11234.html). 36,25 грн. Перед візитом до книгарні краще туди зателефонувати, бо вони беруть лише по кілька примірників і в потрібний момент книги може не бути.

3. Можна шукати у цьому великому переліку книгарень: http://www.bohdan-books.com/where_buy/. Теж краще телефонувати і дізнаватися чи є у наявності.

Оригінал повідомлення за адресою http://demetri0s.livejournal.com/119169.html