Тридцять шостий

Атака на кластер морфів Те-13 здійснювалася відповідно до плану. Штурмова група мехів безшумно рухалася в темряві, прямуючи до головного бункера. Дотримувалися повної ефірної тиші. Механічні тіла, вкриті стелс-покриттям, марилися в темряві нечіткими безформними тінями. Карбонітова поверхня бункера чорніла попереду серед поритої снарядами землі.

СІ-36 БМ "Сірий", що йшов попереду, раптом здійняв руку і стиснув кулак. Біля роздовбаного остова бойового крокера копирсалися кислотні таргани. Тварюки, розміром з долоню, відригували на метал кислоту і з тихим скреготом поглинали продукти хімічної переробки. СІ-36 жбурнув кілька кульок репеленту, відганяючи дрібну наволоч. Таргани хаотично шугонули врізнобіч, та одного це не відлякало і він нахабно подріботів до групи. Мозок СІ-36-го конвульсивно стиснувся. "Що це?", – пролунав у голові голос ЧЕ-7 "Червоного", що стояв поруч з імпульсною гвинтівкою напоготів. Через інфрачервоний фільтр СІ-36 побачив, як тіло таргана стрімко червоніє, жовтіє, потім біліє і хвилею випускає світловий імпульс. За мить потужно тріснуло. Світ фіолетово спалахнув і перевернувся. Електрична судома прокотилася штучним тілом СІ-36-го і вирубила спазмуючий мозок.

Вихідне повідомлення:

"Запит на біологічне перепрошивання

Кластер Те-13, біонік Аргус

До нас в полон при невдалій спробі атаки потрапив цікавий об'єкт. Сенсорний скан визначив його як об'єкт під прізвиськом "Сірий". Ця особа, згідно наших архівів, є наближеною до керівниці спротиву мехів "Світлої".

Прохання дозволити здійснити об'єкту перепрошивання з подальшим вкоріненням у ворожий стан і знищенням керівниці".

Вхідне повідомлення:

"Розум дозволяє операцію".

СІ-36 увімкнув очі. Різке світло боляче вдарило по оптоволокну. Діафрагми-зіниці механічно звузилися. Роззирнувся. Циліндрична кімната, помережена дрібними стільниками. Він висів розіп'ятий в центрі металевого обруча, що левітував над підлогою. Смикнув правицею. Вона навіть не поворухнулася. Металеві кайданки тримали міцно.

"Полон. Це кінець. Розберуть до гвинтика".

Поверхня стіни враз репнула і розсунулася. До кімнати увійшли двоє морфів. Худий в зеленому комбінезоні тип з банькатими очима на стеблинках підійшов ближче, уважно розглядаючи Тридцять шостого. В руці тримав чорну пластинку. Тонкі мацаки, що вигулькнули з-поза спини, торкнулися обруча. Маленький рот розтягнувся в кривій посмішці. Другий – здоровань, мов давній рицар, увесь покритий кістяними пластинами, залишився біля входу і блискав зеленими очима крізь щілини броні, стискаючи електромагнітну гвинтівку.

– Королівський екземпляр, – пробелькотів банькатий. – Ну, що? Почнемо?

Він відпустив обруч і стиснув пластину. Електричний розряд дрібним тремором ударив у мозок – механічним тілом прокотилися судоми. Тридцять шостому здалося, що в нього повискакують з шарнірів руки й ноги. Свідомість колапсувала, мозок спазматично агонізував. Якби у Тридцять шостого були зуби, вони б розлетілися на друзки. Біль перетворився на вічність.

Вихідне повідомлення:

"Звіт

Кластер Те-13, біонік Аргус

Об'єкт "Сірий" піддано дії електричного струму. Об'єкт втратив свідомість. Після приведення об'єкта до тями, процедуру повторено кілька разів. Спостерігалися хаотичні електроімпульси по механічному тілу. Діяльність мозку синусоїдна. Об'єкт готовий до наступного етапу".

– Синку, ти чому не зібрав свої іграшки? – Мама сіла край ліжка, поправила ковдру.

– Я ж і завтра ще буду гратися. Навіщо їх збирати? А чому ти сьогодні так пізно?

Мама всміхнулася легкою посмішкою, погладила по голові.

– Це востаннє, – схилилася і поцілувала в лоба. Перед очима гойднувся бурштиновий амулет у вигляді котячого ока. Амулет забрижився, спотворюючись пікселізацією. Картинка зависла. Тридцять шостий відкрив очі.

"Сон чи спогад?"

Роззирнувся. Лежав на койці, припнутий за руки й ноги. Кімната інша, схожа на лабораторію. Поруч панель керування. Одразу ж відчув, що в боки встромлені штекери. Спробував запустити підпрограму аналізу стану, та вона не відповіла. Лиш заблимало попередження про аномальну роботу мозку.

Двері в кімнату з шипінням відчинилися, мов стулки велетенського молюска. З'явилися банькатий і здоровань. Банькатий підійшов до койки, приліпив щось до основи голови Тридцять шостого. Мацаки за спиною злегка гойднулися. Потім усівся за панель керування і мацаками пробігся по поверхні. Койка смикнулася, повільно піднялася у вертикальне положення.

– Продовжимо.

Основа голови Тридцять шостого грубо завібрувала, поширюючи нестерпний біль. Здалося, ніби хтось свердлив металевий череп, намагаючись дістатися мозку. Зображення затрусилося, тіло охопило дрібне тремтіння. На межі свідомості Тридцять шостий почув, як озвався низьким голосом здоровань:

– Може вже питання задавати? Он як його ковбасить.

У відповідь пролунало:

– Ще не час…

Він стояв на краю прірви. Внизу бурхало безкрає море. Вітер легенько гойднув попелясте волосся. Тридцять шостий глянув на руки. Звичайні органічні руки, вкриті ледь засмаглою шкірою. Зненацька захотілося стрибнути у воду. За мить він вже летів до зеленавих хвиль, помережених білою дрібною піною. Вітер рвучко свистів у вухах. Тіло гучно шубовснуло. Вода приємно охолодила шкіру, ноги інтенсивно запрацювали, спрямовуючи Тридцять шостого у напрямку дна. Приємно відчувати своє тіло, кожна клітинка якого жива система. Враз відчуття задвигтіло і зникло.

"Це мій спогад чи ні? Вони зламали систему?"

В лабораторії метушився банькатий. Тридцять шостий смикнувся на койці. Здорованя в полі зору не видно.

– Ви, "консерви", дивні, – пробелькотів банькатий, перевіряючи дроти, що виходили з панелі керування. – Позалазили в свої мушлі і споглядаєте на світ крізь щілину, мов древні старі. От ми, морфи, є нащадками природи. Наші тіла то вершина еволюції. Ми перетворюємо їх для будь-яких потреб: чи для бойових дій, чи для життя у воді, чи навіть для заселення інших планет. І ми живі! А ви? – Очі на стеблинках втупилися в полоненого. – Стара технологія, мотлох, що давно повинен був зникнути, розчинитися у небутті. Ви, як ідіоти, чіпляєтеся за свої металеві оболонки з останніх сил, не розуміючи, що вам тут не місце. Ви повинні або стати такими як ми, або згинути назавжди.

Очі банькатого смикнулися, тонкі губи скривилися. Тіло тридцять шостого мов проштрикнули розпеченим штирем наскрізь. Кожен сенсор запрацював на повну, безжально проламуючи свідомість, руйнуючи всі перепони.

– Ти мене кохаєш?

Коротко стрижена чорнява дівчина наблизила обличчя. Блакитні з бурштиновими вкрапленнями очі зазирнули у самісіньку душу. Тридцять шостий завмер, свідомість смикалася, мов її вражали електричним струмом .

– Ну, Сірий, не мовчи.

Тридцять шостий поглянув на свою долоню, стиснув і розтиснув металеві пальці. Невгамовний біль розлізся по всьому тілу, проникаючи в кожну шпарину.

– Ти хотів би мати тіло? – Пробелькотіло поруч. – Справжнє органічне тіло, а не цей древній мотлох. Відчувати м'якість шкіри, дотик вітру, краплини дощу. Ти можеш це отримати. Тобі потрібно всього лиш знищити вашу керівницю, те органічне створіння, що керує вами. Взагалі, як таке можливо, ти ніколи не задумувався? Чому ви її слухаєте? Їй не місце серед вас. Її треба знищити. Ти дістанешся до неї і вб'єш.

В голосі банькатого відчулася збочена лагідність.

– Звичайно, ти загинеш, та житимеш вічно. – Банькатий улесливо усміхнувся. – Ми скопіюємо біохімічну матрицю твого мозку в органічне тіло. Твоя свідома копія вільно житиме серед нас. В тебе буде відчуття, ніби ти й не помирав.

Тіло Тридцять шостого пронизав струм.

– Ви всі повинні стояти до кінця!

Перед строєм СІ-БМів туди-сюди ходила коротковолоса дівчина, від потилиці якої тягнувся кабель до механізму, що нагадував рака з розкритою пащею.

– Це наш єдиний оплот, наша колиска. Клята "гусінь" хоче знищити нас, та їм це не вдасться! Ми знищимо їхні кластери і розірвемо їхні органічні тіла на шмаття! Вперед!

Позаду дівчини з темряви повільно проступила постать сіроволосого чоловіка, зображення вмить замиготіло і зникло.

Вихідне повідомлення:

"Запит на створення біоматриці мозку

Кластер Те-13, біонік Аргус

Об'єкт "Сірий" придатний для підготовки проведення операції зі знищення керівниці Резервації 2.0. Прошу дозволу на створення біоматриці мозку об'єкта і перенесення її в органічне тіло".

Вхідне повідомлення:

"Розум дозволяє процедуру".

Тридцять шостий прийшов до тями. Мозок немилосердно спазмував. Відчуття реальності спотворилося і розчинилося. Завібрувала койка. Банькатий підняв її у вертикальне положення. Здоровань біля входу зітнув плечима і стиснув руків’я гвинтівки. Банькатий стягнув біле простирадло з покритої фігури навпроти.

– Ось тіло, до якого ми перенесемо твою свідомість, – банькатий вичікувально витріщився на полоненого.

Тридцять шостий застиг. Діафрагми зіниць різко звузилися. Перед ним прив’язане ремінцями до опор стояло його тіло. Усвідомлення з'явилося зненацька. Це його колишнє, органічне тіло. Худорлявий чоловік з різкими рисами лиця і попелястим коротким волоссям.

– Ти станеш колишнім, – банькатий підійшов упритул, – відчуєш своє тіло. Насолоджуватимешся свободою від цього іржавого залізяччя. – Він торкнувся руки полоненого. – Ти станеш нарешті собою. Лиш вбий Світлу.

Тридцять шостий подивився на свою руку, стиснув пальці в кулак, відчув, як тихо загули сервоприводи. Глянув на органічне тіло.

– Я згоден, – ледь вимовив.

Банькатий схвально посміхнувся, повернувся до керівної панелі, пробігся по ній мацаками. Потім підійшов до тіла, надів на попелясту голову пристрій, схожий на сплетіння нервів. Повернувся до панелі, мацаки знову забігали по поверхні. Увесь цей час здоровань-чатовий незворушно стояв біля входу.

В мозок Тридцять шостого встромилися тисячі голок. Перед очима промайнуло сіре зруйноване місто, усіяне тілами морфів та остовами мехів; здоровенний бойовий морф, схожий на краба, що смикається в електричних тенетах першої лінії оборони; усміхнена Світла граційно потягується в променях призахідного сонця і чорна точка, що мов черв’як прогризає ефемерну реальність.

– Що відбувається? – пробелькотів банькатий, ошелешено дивлячись на монітор. – Щось копіюється разом зі свідомістю! – Мацаки замелькали над панеллю з неймовірною швидкістю. – Зніми бісів транслокатор!

Здоровань миттю опинився біля тіла і зірвав нервоподібний пристрій. Банькатий вичікувально глянув на тіло. Провал операції Розум йому не пробачить.

Очі в тіла забігали під повіками і різко відкрилися. Банькатий чомусь зробив крок назад.

– Вітаю тебе, Тридцять шостий, – тихо промовив чоловік, пронизливо дивлячись на полоненого меха.

Тридцять шостий підвів голову і проскрипів:

– Вітаю, Тридцять сьомий.

Чоловік посміхнувся і його скорчила страшенна судома. Ремінці полопалися, тіло звалилося додолу, продовжуючи конвульсувати. Шкіра почала репатися, злазити, оголюючи дзеркальну поверхню.

– Вбий його! – несамовито заверещав банькатий. Здоровило спрямував на тіло електромагнітну гвинтівку і натиснув гачок. Пролинув тонкий звук імпульсу.

– Дурень! Він же органічний! – банькатий натиснув кнопку тривоги і сховався за панеллю керування. Здоровань вдарив тіло броньованою ступнею та воно навіть не поворухнулося. Конвульсії припинилися і за мить перед охоронцем постало нове створіння. Здоровань побачив своє спотворене відображення на дзеркальній шкірі. Лівиця створіння піднялася, вмить перетворилася на блискучий клинок і прохромила охоронця. Той лиш важко зітхнув і заточився на підлогу. Брунатна кров розтіклася підлогою. Права рука істоти трансформувалася на жмут мацаків і метнулася до панелі керування. Банькатий відсахнувся і зглитнув. Істота вмить заблокувала доступ до лабораторії, зиркнула на банькатого синіми очима.

– Пощади, – банькатий забився між стелажами, заставлених ємностями з каламутною рідиною. Істота повільно спрямувала на нього кінцівку, що все ще нагадувала клинок. Банькатий здригнувся. Вістря блискавкою від’єдналося і пробило горопасі голову. Очі кілька разів смикнулися і повільно опустилися.

Істота підійшла до Тридцять шостого. По її шкірі пробігла дзеркальна хвиля і за мить перед полоненим постав худорлявий чоловік з попелястим волосся.

– Ми зробили це. Лишилося знищити локальний Розум.

Звільнивши Тридцять шостого, Тридцять сьомий підійшов до панелі керування і поклав долоню на з’єднувальне гніздо. Він застиг, задерши голову. На екрані монітора заблимало повідомлення про збій системи. Світло згасло і увімкнулося червоне освітлення. Тридцять шостий активував свій зв’язок і передав коротке повідомлення: "Першому. Розум кластера Те-13 знищено. Атакуйте". На червоному від світла обличчі Тридцять сьомого з’явилася тріумфальна усмішка.