Людське божество, чорні лебеді й всесвіт (не)можливого

Кожна порядна й розумна домогосподарка раніше чи пізніше знаходить спосіб – послати до біса свій побутовий реалізм, плиту, миски, фляжки й горнята свого патріарха-господаря. В часи середньовічні цю відьму прирекли б на муки вічні без попереднього психоаналізу й розслідування, та… як бачите, я досі жива! (І буду вічно жити, як заповідала поетеса). Моя істерія або ж історія смішна й трагічна, зате жива: тепер маю свою планету Піфію, мудрих подруг, деякі з них зберегли світлий розум й дожили до 120 років. Ми з тих жінок, про яких пишуть романи і йдуть на подвиги: хоча б заради того, щоб просто переконатися, що такі ще не вимерли. Недавно ми приймали в нашій господі українського письменника Володимира Єшкілєва, це і є той мужчина, який описав нас на грані фантастики (і то наукової) в романі «Тінь попередника». Треба визнати, адепт та ідеолог «станіславівського феномену» зайшов на священну територію, куди ступала нога тільки втаємничених українських літераторів (їх можна порахувати на пальцях однієї руки).

Досі в нас не було нічого схожого: справді науково-фантастичний роман з елементами кіберпанку, антиутопії, космоопери, хоррору й криптоістрії. Понад те, маємо фантастику «далекого прицілу», яка виходить за межі проповідування технічних розробок й суто наукових досягнень. Поміж тим, у художньому тексті розставлені просвітницькі акценти й присутня соціальна спрямованість, традиційна для класичних утопій (Г. Уеллс, О. Хакслі), ритуальність й містифікована естетика нелюдського світу Знаючих (Г. Ф. Лавкрафт), проекція актуальних проблем сучасної західної і східної цивілізацій на кількасот років вперед і прогностичні візії, позаяк автор обізнаний з працями Брайана Гріна, Якова Перельмана та багатьох інших науковців, перелік імен котрих зайняв би не один рядок. Та попри фізику, астрофізику, астрономію, особливе місце в запаморочливих досягненнях займає психологія, яка досягла небувалого розквіту і через століття розрослася в самостійні й самодостатні науки: нейропсихологія, когнітивна психологія, психотроніка, психонетика, телепатія etc. Ґенна інженерія дістала серйозного конкурента – інженерію людських душ (та не у віданні письменників чи тайнописців), іншими словами, не просто клони, біороботи, тупі виконавці, керовані цапи-відбувайли, а нова раса людей, які володіють божественною силою. Ніцше від такого міг би не те щоб розчулитися – ридав би! Щастя – розпачливе. Ласкаво просимо в інший світ… Він виник після глобальної кризи знання, раціонального мислення й культури, яка не втрималася на цьому хисткому фундаменті. Звичний проект Людини (за Протагором, «міри всіх речей») завжди звучить гордо, та Єшкілєв і його відправив на смітник історії. Еволюція людей і світів в часи Ери Відновлення (в романі вона починається з середини 24 століття, точніше, через 700 років з хвостиком) таки здійснилася, хоча соціальна прірва між правлячими кланами й простуватими шахтарями-клонами стала, як би сумно не звучало, неподоланною. Та істоти майбутнього (й минулого водночас) – Повзучі Отці – подолають «пастки на шляху визволення життя від законів часу», а також обмеженість вербальної культури людської цивілізації (нічого більшого за слово досі не винайшли, як бідкався ще Хакслі). Так для клану ящерів мовчання є найвищим рівнем посвячення: «обмін інформацією пов'язаний у ящерів з фізіологією і водночас піднесений до рівня священного ритуалу. (…)кожен із кланів оберігає свої таємниці, має свої храми мовчання. Загальнодоступна інформація у ґ’ормітів практично відсутня. Там словом дають право на життя, право на приналежність до клану і словом убивають». Таємничі створіння, які в романі називаються норнами, опанували принцип взаємодії з гіперпросторовими порталами для власних потреб. Мова про вищі виміри, завдяки яким спрощуються фізичні закони. У десятивимірному всесвіті (це вже неевклідова геометрія), як проголошував великий математик Ґеорґ Бернгард Ріманн ще в 1854 році, фізичні закони всесвіту набувають істинної елегантності й простоти. Подорож у вищі виміри для героїв роману Єшкілєва –реальність: вони можуть спокійно пересуватися в межах галактичної мегадержави зі столичною планетою Альфа Альфа (4КВ20:8, Зоряна система Альдебарану). Темні шляхи, Позачасся, Гіперпростір – по той бік законів тривимірного світу «три кораблі пірнули у задзеркалля буття», «вони летять до Фаренго і одночасно не летять нікуди (летять у нікуди, нізвідки не летять – людські уявлення й образи безпорадно відступають перед загадковим позапросторовим буттям Темних шляхів)», «вони випали з простору і закінчилися в часі». Але їм не страшні «чорні діри», тунелі в паралельний світ, які мають свою перевагу: можна полетіти на ніч сьогодні ввечері і повернутися вчора вранці. Якщо хтось запідозрить автора «Тіні попередника» (першої частини трилогії «Фаренго») в філологічних вправляннях зі смислами, значеннями, словами, одразу підкреслю: це текст не зовсім для гуманітаріїв. Або для гуманітаріїв, які цікавляться наукою й технікою, сучасною астрофізикою, нанотехнологіями.

Роман не позбавлений гумору й дотепності навіть у контексті сексу (про який можна прочитати вже на 12 сторінці книжки). Значення сексуальних, як і духовних практик, без іронії, велике й недооцінене. Глибоко символічно, в романі інтимні стосунки поміж героями і героїнями мало нагадують велику й красиву любов, яка буває тільки в описах великих романістів. Жінки й чоловіки навіть аристократичної породи керуються в своїх бажаннях холодним розумом (все через розрахунок), жодних сентиментів і зайвих ритуалів, про почуття ніхто нічого й знати не хоче, лірика не має значення, тільки фізика: телепатки, піфійки, жриці таємних культів професійно спокушають чоловіків. Був правий словенський філософ і теоретик культури Славой Жижек: людина, хто б вона не була, мріє, аби її …професійно спокусили («Метастази насолоди»). Воно, з одного боку, цікаво, а з іншого, чомусь телепатія в фаворі тільки на планеті Піфія, де живуть лише жінки, чоловіки в Єшкілєва менш розумні й, як кажуть у Львові, там нема жодного, з ким би я «пішла на каву»! Чи то чоловіки як вид здеградували, чи то в таких, як я, домогосподарок, зависока планка? Або ж автор щось недопрацював, та, може, він фемініст(?) Де сексуальна еволюція? Якесь неподобство: секс став всього-на-всього інструментом маніпуляції, «відмичкою» до іншого, засобом зчитування інформації. Люди Ери Відновлення нашпиговані різним інформаційним начинням, їм майже не потрібен звичний комп’ютер, бо всі важливі для життя і мислення дані вмонтовані в тіло (файли імплантованої кіборґенної пам’яті, крихітні персональні комунікатори, глаймери – життєві лічильники, нанороботи, які працюють оперативніше й продуктивніше, ніж медики). Емоційний розвиток натомість лишився десь на рівні психічного автоматизму, інтелект з емоціями явно не корелюється. Архаїзми ріжуть вухо і в мові: замість «сказав» не раз читаю «мовив», схоже, роман старанно вичитували коректори і не вчитали, що такі правки просто недоречні. Те саме, якби Вів’єн Вествуд вказували, що їй в її поважному віці треба бути стриманою і не фарбувати губи червоною помадою… «Відрехтували» деякі діалоги так, що недалекі клони, які мріють одружитися з клонкою самої імператриці, висловлюються екстрарафінованим літературним стилем (якому позаздрив би й сам Великий комбінатор Бендер!)

Адже всім без винятку клонам «імплантуються молекулярні обмежувачі інтелекту й біологічного віку», авжеж, існують звичайні й елітні розплідники, де майстри-клонороби створюють генетичні копії найкрасивіших представниць жіночої статі: відомих актрис, секс-моделей і топ-моделей минулих епох. Цим прекрасним створінням на «масажній панелі» ведеться далеко не найгірше, на відміну від двох з половиною мільйонів клонів (обох статей), які працюють на рудниках периферійної планети Кідронії і в прямому сенсі собі не належать, бо є власністю впливових приватних осіб. Ні, це складно назвати жорстокістю, надто воно нагадує розумних олігархів, які вболівають за футбол, точніше, за великий спорт, й однаково дбають про своїх підопічних: тих, що намотують кілометри на помпезних стадіонах, та інших, які торують свій земний шлях дуже глибоко під землею. Абсурд – велика річ, йому завжди буде місце в людському житті, що на Землі, що на Марсі. Під кожну велику світлу ідею можна підкласти іншу ще потужнішу ідею, тоді підірвати її і зовсім знищити. А от безглуздя неприступне, неподоланне, тому – вічне. Отож, автор «Тіні попередника» й бачить сценарій розвитку людства через оптику ідеології тотального нагляду, цифрову «орвеллізацію» пересування в просторі й стилю життя, от тільки чи рівноцінний цей обмін свободи на безпеку (?) Як домогосподарка зі стажем протестую! Стоп. Жінок-красунь клонують, а чого нобелівську лауреатку Марію Склодовську-Кюрі й не тільки красиву й розумну Марію Матіос забули дублювати, де, нарешті, клони великих мужчин: Нікола Тесла, Ніколас Кейдж і меланхолійний злий геній Ларс фон Трієр, й красунчики Обама та Путін з Распутіним… Гендерна несправедливість, пане Єшкілєв. Як потомствена відьма й стратег-аналітик виступаю проти нерівності, соціальної і статевої! Хоча що б там робив клон Путіна без Російської імперії – стояв би тихенько в музеї невинно усміхнений.

Згадайте, пане письменник, що англійський публіцист і політик Едмунд Берк ще наприкінці ХVIII століття зауважив: суспільство – це партнерство не лише між живими, а між живими, померлими та ще не народженими. Великий консерватор переконував: будь-який перерозподіл власності (тої чи іншої) завжди загострює почуття несправедливості в суспільстві й загрожує соціальною катастрофою. Крім того, не треба забувати й про так званий «ефект чорних лебедів»: ми не знаємо, що ми будемо знати. Міжгалактичні одіссеї – техноархеолог, ксенобіолог й відступниця з планети жриць – власне полюють на «заборонені» знання предків, аби назавжди змінити хід розвитку мегацивілізації, критично переповнену чварами й почварами. Мудрі попередники «виходять з тіні» (так звана Тінь у Юнга, синонім так і не прожитого життя й нереалізованої ролі), приходять у сни й кличуть до себе. Містика? Якщо вкладати в це поняття більше ніж речі апріорі непоясненні, мабуть, ні. Йдеться радше про те, що рукописи не горять, навіть якщо їх (як і мене) давно спалили. З огляду на це, перша частина трилогії «Фаренго» оптимістична й провіщає майбутнє прогресивної цивілізації, яка унеможливить самознищення людства та у можливий чи неможливий спосіб забезпечить досконалість людини майбутнього в її зв’язках з предками і вищими силами. А чи не в таких пошуках і полягає основне завдання науково-фантастичної літератури – бо щоб змінити людину, треба починати з Ліліт або з Єви, або вже йти до самого Попередника.