Резервація

- Доброго дня, шановні члени Наглядової ради. Я – керівник Резервації культурного різноманіття №324. Проблемою нашої резервації є високий рівень насилля, який значно перевищує максимальну межу, дозволену для планети. Це давня проблема нашої Резервації, яку, на жаль, ми поки що не можемо вирішити.

- Насилля відбувається всередині резервації?

- Так, виключно всередині, бо доступ на її територію закритий.

- Тобто, аборигени виявляють агресію самі до себе? Вони поділяються на різні народи?

- Ні, народ один, одна культура та мова. Розділ відбувається в соціальній площині. Десяту частину населення резервації складає старшина, це така місцева еліта, а інших називають голотою, це антиеліта. Старшина жорстоко експлуатує голоту і придушує будь-які спроби спротиву надмірним застосуванням насильства. Тортури та страти є звичайними явищами на території резервації.

- Тортури та страти? Що це?

- Тортури, це завдання болю шляхом фізичного і, подекуди, морального впливу. Але здебільше фізичного. Страта – позбавлення життя.

- Хіба це дозволено на території резервації?

- На жаль, так. Раніше нам вдавалося впливати на рівень насильства силовими акціями, під час яких ми видаляли найбільш жорстоких представників старшини і примушували інших утримуватися від надмірного свавілля. Але після заборони силового втручання в справи резервацій, важелі впливу були втрачені. І сумні результати не забарилися.

- Але чому в інших резерваціях немає проблем з насильством?

- Думаю, що це обумовлено історичною традицією. Населення нашої резервації було зібрано з народу, що проживав на територіях двадцять сьомої, тридцятої та тридцять сьомої аграрних провінцій . Вони не знали цивілізації у вигляді громадянського суспільства, були травмовані спочатку тоталітаризмом, а потім режимом підвищеної корупції, звикли жити в деспотичних, почасти феодальних умовах.

- Тоталитаризм, корупція, феодальних? Чи не могли б ви висловлюватися ясніше?

- Тоталитаризм – це система влади, яка не допускає існування своїх внутрішніх опонентів. Корупція – суспільне явище, коли влада нелегально конвертується у гроші. Феодалізм – це такий суспільний устрій, коли менша частина населення має більше прав і експлуатує більшу частину населення. Панування феодалізму на планеті здебільшого завершилося тисячу років тому, але кой-де його залишки законсервувалися і існують сьогодні.

- Які заходи вживалися вами для зниження рівня насильства у резервації?

- Спочатку ми спробували використати досить високу релігійність населення резервації.

- Релігійність?

- Віру у могутню силу, яка керує буттям. Це важко зрозуміти, але у свій час більшість населення планети була релігійною. Потім успішні суспільства, що створили планетну націю, відійшли від цього, але в частині резервацій релігійність збереглася. Так само і в нашій. Не дивлячись на вкрай низький рівень життя, значний відсоток внутрішнього продукту резервації витрачається на релігійні потреби: будівництво об’єктів релігійної спрямованості, плату служителям культу, принесення богу, тобто уособленню тієї всемогутньої сили. Ми підготували пророка, тобто особу, що може безпосередньо спілкуватися з богом, з числа місцевих. Він був палкий та переконливий. Потім ми влаштували масштабну та видовищну акцію дарування богом заповідей, яких мусили дотримуватися аборигени, щоб не наразитися на його гнів.

- Тобто ви хотіли страхом примусити їх відмовитися від злочинів? Але ж застосовувати страх – непродуктивно! І заборонено законом.

- У нас – так, але в диких суспільствах резервацій дозволено використовувати страх, бо інколи лише він може бути там ефективним. У заповідях грізний бог, зокрема, забороняв аборигенам вбивати людей, піддавати тортурам і калічити без причини, ґвалтувати, розрізати черева вагітним, кидати дітей у вогонь.

- Для чого забороняти подібні огидні фантазії, хіба хтось робитиме подібне?

- В резервації все це дуже розповсюджене. І це я ще не перерахував всі жахи, до яких ласі аборигени. Саме тому ми вирішили страхом переконати їх відмовитися від надмірної жорстокості. Відступникам від заповідей обіцялося строге покарання. Для наочності ми знищили блискавками кілька найкривавіших представників старшини, які виступали проти заповідей. Це були останні силові акції в резервації. Ми сподівалися, що вражене побаченим та почутим населення буде виконувати заповіді бога, фактично його прямий наказ. Але аборигени продовжили вбивати і чинити злочини проти людяності.

- Тобто вони не боялися того бога?

- В тому-то і справа, що боялися, дуже боялися. Але при цьому вважали, що з богом можна домовитися про порушення заповідей. Достатньо тільки більше заплатити жерцям, принести багатші жертви, найняти кращих співаків релігійних пісень, і можна спокійно порушувати заповіді.

- Але ж бог заборонив!

- Нам був встановлений дивовижний факт, що населення резервації, здається, не може сприйняти і усвідомити ідею єдиного закону для всіх. Це суперечить їх переконаності, що закон має змінюватися відповідно до соціального стану людей: бути поблажливим до старшини і строгішим для голоти. А ще аборигени не вірять у непідкупного бога. Бо влада для них тісно пов’язана з зажерливістю. Не можна мати владу і не користатися цим. Чим більша влада, тим більший апетит. Якщо бог – всемогутній, то це означає, що йому просто треба давати більше. То старшина збільшила кількість і якість принесених жертв, для чого посилила експлуатацію голоти. Та повставала, повстання придушувалися і це призвело до нових спалахів насильства.

- Тобто аборигени вірять у бога, але не вірять у його заповіді?

- Вони вважають, що бог дає заповіді для голоти, щоб тримати її в покорі. А ось старшині, кращим людям, які, через свій високий суспільний стан, осяяні божою любов’ю, завжди можна домовитися з богом окремо. Закон аборигени сприймають не як щось обов’язкове до виконання для всіх, а як перешкоду, яка долається щедрою жертвою богу, яку вони називають хабар.

- Хабар? Що це?

- Слово з мови аборигенів, яке описує явище протилежне закону. Якщо закон діє для всіх, то хабар діє лише між тим, хто дає і тим, хто бере, забезпечує можливість не дотримуватися закону.

- Але як можна не дотримуватися закону? Не розуміємо!

- Мені важко навести приклад, бо в нашому житті не залишилося нічого подібного, тому немає і відповідних термінів. Але колись вони були і в допланетнах мовах, я спеціально дивився у старовинних словниках. У аборигенів резервації поширене уявлення про закон, як недолугу заборону, яку можливо і, навіть, потрібно обходити. Всі використовують хабарі, аби стати вищими за закон. Старшина вимагає хабарі з голоти і в той же час сама платить богу, бо вважають його старшиною для себе. Хабар вважається важливішим за заповіді, які ніхто не сприймає, як обов’язкові до виконання.

- Невже вони думають, що бога можна купити чи обдурити?

- Вона сприймають бога, як владу, тобто, як особу, що намагається отримати зі свого високого становища якнайбільший зиск. Вони не можуть второпати, що бог може вимагати не хабара, а справедливості, чи, тим більше, любові до ближнього.

- Але ж бог же чітко вказав свої вимоги у заповідях!

- Аборигени вважають, що ті заповіді для дурників, голоти, а в старшини завжди є можливість персонально домовитися з богом за допомогою хабара. А якщо завжди можна домовитися, відкупитися, то все дозволено. Тому можна вбивати, ґвалтувати, катувати, кидати дітей на списи і нічого не боятися.

- Списи? Що таке списи?

- Не хочу уточнювати, це занадто страшно. Одним словом, використати релігійність не вийшло.

- А що стало з підготовленим вами пророком?

- Пророк, такий палкий і віруючий, був переповнений намірами змінити суспільство резервації, вивести його з варварства на шлях цивілізації. Для цього він очолив боротьбу проти старшини, досить успішну, аж поки сам не почав вчиняти вбивства та катування, мовляв без них світле майбутнє не переможе. Пророк обіцяв, що після остаточного реформування суспільства відмовиться від насильства, але до того просив дозволу на жорстокість. Минуло кілька років, вороги пророка все не закінчувалися і рівень насильства в резервації не знижувався, а підвищувався, причому суттєво. Бо якщо раніше насильство чинилося кустарними засобами, то тепер перейшло на індустріальний рівень, перетворившись на геноцид.

- Геноцид?

- Це страшне явище, якого вже кілька століть не знає планета. Але цей народ вже переживав його. Так от пророк забажав отримати монополію на спілкування з богом у резервації. Він знищив всіх старих служителів культу, поставив своїх, які були йому підпорядковані і змушені віддавати більшість всіх приношень. За невиконання цих вимог нових жерців вбивали. Проти пророка почався рух спротиву, який підтримала і частина старшини, невдоволена тим, що втрачає владу. Спалахнула війна, настільки кривава, що ми змушені були втрутитися і замінити пророка на більш м’якого. Той, наче, теж хотів змінити суспільство, але потім, під впливом хабарів, відмовився від своїх планів і проголосив, що все має залишитися, як є: старшина матиме владу, а голота підкорятиметься. Якщо ж відмовиться, то буде вбита. Війна всіх проти всіх, нехай і з меншою інтенсивністю продовжилася. Наш план знову зазнав невдачі.

- Але чому аборигени настільки жорстокі по відношенню до своїх же?

- Так, зазвичай жорстокість до своїх менша, аніж до чужих, але у аборигенів нашої резервації все навпаки , вони ненавидять своїх значно більше, аніж чужих. Можливо тому, що чужих у резервації майже не зустрічається.

- Чи не закладена ця схильність до жорстокості на генетичному рівні?

- Була і така гіпотеза. То ми забрали кілька десятків маленьких дітей аборигенів і відправили їх до резервацій з низьким рівнем насильства. Спостереження за дітьми показало, що виховані в іншій культурі, вони були цілком законослухняними, не демонстрували агресії і не були схильні до вбивств чи застосування тортур. Тобто проблеми нашої резервації були не в генах, а в культурі. Коли ми зрозуміли це, виникла ідея заміни суспільної еліти. Ми відібрали сто двадцять маленьких дітей, яких виховували у культурних резерваціях, де вчили не застосовувати насилля, поважати закон та права інших. Ці діти мали достатнє харчування і медичну допомогу, добре одягалися і не були виснажені важкою працею. То навіть фенотипом вони відрізнялися від однолітків в нашій резервації, які росли в умовах голоду, хвороб, насильства та важкої праці. Коли ті сто двадцять стали дорослими, ми навчили їх методам колективного бою і розповіли про їх надзадачу змінити суспільство рідної резервації. Ми висадили їх, озброєних вогнепальною зброєю, в резервації. Старшина не хотіла поступатися місцем прибульцям, але у кількох битвах програла, після чого голота вчинила різанину залишків старшини і підкорилася новій еліті, яка почала розбудову оновленого суспільства. Ми покладали великі сподівання на цей проект, але досить швидко нова еліта, вихована нами у значно більш цивілізованих суспільствах, перейняла ідею хабара і власної виключності перед законом, перетворившись на звичайну старшину, що бачила сенс свого існування лише у жорстокій експлуатації голоти. Все, чому вона була навчена, еліта дуже швидко забула.

- Але чому так відбулося? Чому не еліта підтягнула за собою населення резервації, а населення здичавіло еліту?

- Боюся, що відповідь на це питання дуже невтішна: так відбулося, бо це притаманно людині від природи: принижувати, вбивати і вірити у власну виключність перед законом чи богом. Лише потужний вплив суспільства дозволяє трансформувати ці налаштування, але в нашій резервації тиск має протилежний напрям. І саме він перетворив нову еліту на звичайну старшину, яка не поважала закон, а задобрювала бога хабарами, щоб мати можливість творити над голотою будь-яке свавілля.

- А що голота? Вона ж найбільше потерпає від такого суспільного устрою. Можливо треба було дати владу гнаним?

- Була і така спроба, але все завершилося тим, що частина голоти стала новою старшиною, яка знищила попередників і почала жорстоко експлуатувати своїх колишніх товаришів по нещастю. Ми забирали окремих представників голоти, розмовляли з ними і з’ясували, що вони не вважають поганим сам стан справ у резервації. Недосконалим вони вважають лише те, що знаходяться внизу владної піраміди, а не на верхівці. Тому й мріють не про знищення системи, як таке, а про те, щоб зайняти місця вгорі, стати старшиною, а далі вбивати, ґвалтувати, експлуатувати так само, як експлуатували їх. Тобто головну хибу стану справ у резервації вони бачать не в насильстві чи несправедливості, а в тому, що самі не можуть чинити насильство, або отримувати зиск від несправедливості.

- Хіба бажання справедливості не є базовим для людини?

- Здається, що ні. Принаймні не для аборигенів нашої резервації.

- Невже у них немає жодних позитивних рис? Невже вони лише злочинці і нічого більше?

- Чому ж, позитивні риси є. Наприклад, вони досить трудящі. Враховуючи примітивний характер знарядь праці, голоті доводиться важкого і довго працювати, щоб забезпечити їжею не тільки себе, а й старшину. Це важка, безпросвітна робота, яку мало хто міг би витримати, але вони витримують. Почасти, через страх перед покаранням з боку старшини, почасти завдяки бразі – примітивному наркотичному засобу, якій дозволяє хоч трохи прикрасити їх буття. Ще вони несподівано добре, як для таких дикунів, співають. Саме завдяки їх пісням у свій час було вирішено залишити резервацію, а не знищити весь народ, який був визнаний непридатним до цивілізованого життя.

- Щось ще?

- На жаль, все.

- Ми не можемо мати на планеті місце з таким рівнем насилля.

- Я розумію. Але ми робили все, що могли. Наприклад, була ідея, що насильство в резервації пов’язане з нестачею ресурсів через перенаселення. Ми провели обробітку резервації вірусами, завдяки чому чисельність аборигенів була зменшена в вісім разів. Були запущені релігійні пояснення, що цей мор посланий за неправедне життя, недотримання заповідей божих, то треба змінитися і припинити вбивати та експлуатувати один одного, принаймні,грішити менше. Але ті аборигени, яким пощастило вижити, не зробили жодних висновків! Вони вважали, що змогли врятуватися від епідемій завдяки тому, що домовилися з богом, бо їх хабарі були кращими за хабарі загиблих. Жодних змін в світогляді не відбулося, так само, як і в способі життя. Хоч землі та інших ресурсів тепер вистачало, аборигени продовжили вбивати і залякувати один одного, відтворивши копію свого суспільства в мініатюрі і в усіх жахливих подробицях.

- Тобто навіть при наявності ресурсів аборигени будуть вбивати один одного?

- Так, бо насилля і влада завжди дають більше, аніж рільництво. Навіть у ситуації, коли землі чи дичини вистачає, аборигени будуть намагатися захопити владу, щоб експлуатувати когось, а не працювати самім. Навіть, якщо на всю резервацію залишиться двоє аборигенів, що житимуть за десятки кілометрів один від одного, вони здолають цю відстань, битимуться і потім хтось когось підкорить, або вб’є.

- Це жахливо! Ми не можемо погодитися з таким станом речей!

- Ми, як адміністрація, теж. Останнім часом ми впроваджували великий проект по зміні харчування аборигенів.

- Що мається на увазі?

- Аборигени їдять багато м’яса і сала, це такі продукти тваринного походження, які добуваються з живих тварин.

- Добуваються з живих тварин?

- Так. Аборигени нападають на тварин, вбивають їх і вживають їх м’язи, частину внутрішніх органів, а також жирові відкладення. Раніше подібний спосіб харчування був розповсюджений по всій планеті, але після початку виробництва централізованих харчів він залишився лише в резерваціях.

- Тобто аборигени вбивають тварин?

- Так. Вирощують і вбивають.

- Але це ж жорстоко!

- Ми теж подумали, що саме звичка до вбивства тварин призводить до поширення цієї практики і на інших аборигенів. Окрім того, велика частка продуктів тваринного походження у раціоні могла теж сприяти агресивності аборигенів. То ми вирішили перевести їх на рослинний харч. Для цього вірусами були знищені всі свійські тварини, яких вирощували аборигени, а також дикі тварини. Птахи залишилися, бо ми не могли контролювати їх пересування крізь межі резервації. Щоб полегшити перехід на іншу дієту, ми через служителів культу передали пояснення, що тварин забрав бог, бо їсти їх гріх, але бог турбується про своїх дітей, то передає їм рецепти страв з продуктів рільництва.

- І що ж сталося?

- Аборигени витлумачили необхідність обходитися без м’яса по-своєму. Замість того, щоб змиритися, змінити раціон і заспокоїтися, вони почали полювати один на одного. Старшина, краще озброєна і підготовлена, почала влаштовувати напади на голоту, представників якої не просто вбивали, а й їли.

- Їли? Люди їли людей? Як то могло бути?

- Старшина була переконана, що лише вона має право на білковий харч, а так як інших носіїв білка у резервації не залишилося, то старшина їстиме голоту. Статусність білкового харчу несподівано зросла, про нього почала мріяти і голота. Всі полювали на всіх. Села та хутори були залишені, аборигени втекли в ліси, щоб врятуватися. Лани були не засіяні, то досить швидко у аборигенів не залишилося рослинної їжі і вони були змушені полювати. А так як жодної великої дичини не було, то аборигени полювали один на одного. Сам цей сплеск насилля звернув на себе увагу Наглядової ради, а нас змусив припинити експеримент, повернути аборигенам свійських тварин, щоб зменшити рівень насилля хоча б до попередніх позначок. З появою свиней та корів аборигени припинили вбивства одне одного заради добування м’яса, але продовжили підкоряти і експлуатувати.

- Так. Рівень насильства дійсно трохи зменшився, але досі не відповідає встановленим обмеженням. У випадку, якщо рівень насильства суттєво не зменшиться найближчим часом, Наглядова рада змушена буде розглянути питання про ліквідацію Резервації культурного різноманіття №324.

- Ми розуміємо це. Але ми не можемо зменшити рівень насильства в Резервації. Хабар і не сприйняття рівності перед законом заважають побудувати там суспільство з прийнятним рівнем насильства.

- Тоді Резервацію буде ліквідовано.

- А от з цим ми б просили не поспішати. Наша пропозиція полягає в тому, що для Резервації необхідно зробити виключення стосовно рівня насильства.

- Чим резервація заслужила на це?

- Своєю новою роллю, яку ми пропонуємо.

- Новою роллю?

- Так, ми хочемо, щоб наша Резервація почала використовуватися в лікувальних цілях.

- Як можна використовувати дикість в лікувальних цілях?

- Вам відома проблема депресії, яка все більше охоплює планетне населення. Вже зараз на депресію та пов’язані з нею розлади страждають більше третини громадян. Не виключено, що насправді ситуація ще гірша.

- І до чого тут Резервація?

- В нас народилася ідея, що знайомство з життям в Резервації, брудним, агресивним, несправедливим, жорстоким, сповненим страждань, позитивно відіб’ється на сприйнятті громадянами власного життя. Ми запросили двадцять хворих з середнім рівнем депресії. Саме середній рівень був обраний, щоб не ставити під загрозу життя громадян у випадку можливих ускладнень. Ми домовилися з підрозділом Планетної ради охорони здоров’я і вони надіслали своїх фахівців для організації спостережень на належному науковому рівні. Ми розмістили пацієнтів у непомітних для аборигенів капсулах, з яких вони могли спостерігати за повсякденним життям Резервації. В перший день у всіх пацієнтів реєструвався шоковий стан і погіршення стану здоров’я, але ми, з дозволу фахівців, вирішили продовжити експеримент. Вже на другий день у частини пацієнтів було відмічене покращення. Це тенденція продовжувалася і в наступні дні. За результатами тижня у трьох хворих рівень депресії впав до фонового, у восьми скоротився до прийнятного, у чотирьох зменшився значно, у інших незначно, але знизився. По закінченню другого тижні перебування в Резервації, вже більше половини пацієнтів досягли фонового рівня депресії, а в інших спостерігалося значне зниження рівня. За висновками фахівців Планетної ради охорони здоров’я, жоден з відомих ліків не мав подібної ефективності!

- Але за рахунок чого?

- Громадяни бачили життя, в якому людину можуть легко вбити, примушують важко працювати, погано годують, завдають травм та ушкоджень, не поважають її прав. Життя, яке тривало в десятки разів менше, аніж в цивілізації. Це було справжнім шоком, результатом якого стало розуміння комфортності звичного життя. Пацієнти відчували щастя від того, що можуть жити в цивілізованому суспільстві, а не в жорстокому світі Резервації. Ми прийняли ще вісім груп пацієнтів і у всіх без виключення були відмічені потужні позитивні тенденції. Лише поодинокі найважчі випадки депресій не піддавалися лікуванню. Але загальний результат був визнаний успішним. Тому ми і пропонуємо не ліквідовувати нашу Резервацію, а перевести її з розряду закладів збереження культурного різноманіття, до закладів охорони здоров’я, для яких межа рівня насильства не обумовлюється. Таким чином, ми примусимо служити Резервацію для задоволення проблем культурного людства. Вся інформація про результати наших досліджень зібрана ось тут, ви можете з нею ознайомитися. Там же і висновки Ради охорони здоров’я, яка підтримує нашу пропозицію.

- Тобто ви пропонуєте залишити в Резервації все, як є?

- Так, на конче потрібен цей високий рівень насилля для того, щоб успішно лікувати наших хворих. Жорстокість, кров, насильство, несправедливість – все у великих дозах, ось наш рецепт успіху. Якщо з якихось причин рівень насильства в Резервації почне падати, хоч я не уявляю собі цього, ми будемо штучно підтримувати його, бо саме він лікує наших хворих. Лікує вкрай ефективно, як в сенсі медичних результатів, так і в сенсі фінансових вкладень. Зараз ми різко нарощуємо поголів’я Резервації, для передали туди кілька примітивних ліків, які дозволять перемогти деякі з хворою, що спричиняють дитячу смертність. Ми збільшуємо кількість аборигенів, бо розраховуємо на збільшення потоку хворих. Виробники ліків та власники антидепресивних санаторії, звичайно, категорично проти цього, але думаю, що суспільна користь та здоровий глузд переможуть.

- Ми в цьому не сумніваємося. Ваша інформація буде уважна вивчена, рішення Наглядової ради буле готове за декаду. Ви отримаєте його. А поки постарайтеся, щоб рівень насильства в Резервації хоча б не збільшився.

- Буде виконано.

Я вклонився і вийшов. Анітрохи не сумнівався, що Резервацію буде збережено і я зможу продовжити спостереження за аборигенами. Мені було потрібно ще років двадцять. Щоб численність аборигенів досягла максиму і озброєні натовпи варварів вирвалися б на простори планети та знищили цю гнилу цивілізацію, де все підкорялося закону і всі вже забули, про солодкуватий смак свавілля. Я хотів увійти в історію, завершивши її. Хіба не велична ціль для дрібного бюрократа з другорядного департаменту? Так і я про що.