Ренегат

Корвус знаходився в тісному слабо освітленому бункері. Він часто тут усамітнювався, коли потрібно було прийняти якесь важливе рішення або коли просто хотів згадати своє життя. От і зараз він тримав у руці кулон, що був зроблений у вигляді котячого ока, і згадував минуле. На його зморшкуватому людському обличчі відображались давно втрачені ним емоції. Він згадував особу, що дала йому цей кулон. Вона була його творцем, його богом. Він згадував кожну секунду, кожну мить проведену поруч з нею. Це було як осяяння, просвітлення. Та все це було в минулому і видавалося марою.

Корвус стиснув у долоні прикрасу і глибоко зітхнув. Потім повісив її на шию і вийшов з бункера.

По тунелю, глибоко під землею, крокував чоловік. Його поступ супроводжувався дивним ритмічним клацанням, що дзвінко відбивалось від стінок тунелю і мчало вперед, гублячись у глибині. Довкола була суцільна темрява, та чоловік впевнено йшов по вологому біополіпластовому покритті, оминаючи купи землі, що повисипалися із тріщин. Повітря було затхлим і смерділо горілою органікою. Це був транспортний пневмотунель, що колись з’єднував два сусідніх міста. Вже близько сотні років ним ніхто не користувався, а входи давно були заблоковані охоронними системами. Та жодні перешкоди не могли зупинити чоловіка. Він єдиний знав таємниці цього тунелю і зараз впевнено рухався до однієї з них.

Попереду відчувся рух повітря. Чоловік пройшов кілька кроків і зупинився. Він обережно натиснув на один з наростів, що подекуди вкривали стінки тунелю і перед ним відкрилась діафрагма, яка була входом в бокове відгалуження. Цей тунель був зовсім іншим. Він явно був зроблений недавно і його стіни були вкриті полімерним бетоном. Чоловік знав, хто створив цей тунель. Саме до них він і прямував.

За деякий час чоловік вже стояв біля дверей, які перекривали прохід. Увімкнулась охоронна камера. Прибулий лиш промовив: "Корвус", – і стулки дверей розійшлися. Він опинився в штучній печері, що тьмяно освітлювалась жовтими лампами. Тепер можна було добре розглянути прибульця. Це був високий, сухорлявий, дивно одягнений чоловік. На ньому був новенький чорний фрак, що аж ніяк не відповідав оточенню, а в правій руці він елегантно тримав дерев’яну тростину. 

- Мені потрібен Корвус. – звернувся чоловік до трьох істот, що його зустріли. То були химерні створіння з плоті та металу, що звались біомеханоїдами. Їхні людські торси кріпились до чотириногих механічних шасі, в двох з них замість лівої руки були кулемети. Істоти мовчки, з презирством дивились на прибулого.

- В мене до нього важлива справа. – чоловік зіперся на тростину. У відповідь не пролунало ні звуку. – Агов! Я тут довго стоятиму?

- Пропустіть його. – із-за спин біомеханоїдів виїхав кіборг, що своїм виглядом нагадував пошарпану діжку на коліщатах, до кришки якої причепили людську голову. Це створіння поважно під’їхало до чоловіка і промовило: "Слідуй за мною". Той, імпозантно розмахуючи тростиною, рушив слідом. 

Вузький тунель, по якому вони йшли, звивався, що та змія: то він забирав управо, а то різко повертав уліво.  Кілька разів їм зустрічались відгалуження. Йшли доволі довго, та ось попереду з темряви прорвалось яскраве світло. Химерний кіборг та екстравагантний чоловік увійшли в простору світлу печеру.  Тут стояло кілька інформаційно-комунікаційних панелей і чомусь відчувався запах мастила. За панелями працювали андроїди. Біля однієї з них стояв біомеханоїд, який щось уважно вивчав на віртуальному моніторі.

- Вітаю тебе, Корвусе! – промовив чоловік.  Біомеханоїд повернувся.

- І тебе вітаю, Мовендо! З чим завітав до нас цього разу?

Біомеханоїд, що підійшов до прибулих був дуже старим, якщо поняття старість можна було застосувати до напівлюдини-напівмашини. Його посіріле обличчя було зморшкуватим, на грудях виднілось кілька шрамів, а замість лівої руки був прилаштований велетенський гак. Здавалося, що в ньому вже не було нічого людського і лише його очі палали життям.

- В мене є пропозиція стосовно забезпечення вашого племені деяким "залізом". – сказав Мовендо, уважно вивчаючи кулон "котяче око", що висів на шиї біомеханоїда.

Химерний діжкоподібний кіборг підкотив до свого ватажка.

- Не слухай його, Корвусе! Він же орг! Такі як він вважають нас варварами, нижчими істотами! Йому тут не місце! Прожени його!

- Зачекай-но, Бареле. Послухаємо, що він скаже. – в голосі біомеханоїда чулись металічні нотки.

Чоловік у фраку тицьнув тростиною в сторону працюючих андроїдів.

- Я знаю, що у вас не вистачає деталей для ремонту. Бачу ваші андроїди вже на ладан дишуть. Та й декому з вас давно потрібно замінити коліщатка в голові. – чоловік виразно подивився на діжкоподібного кіборга. – Я знаю, де вам їх роздобути.

- Я так розумію, в цій справі в тебе є свій інтерес? – проскрипів біомеханоїд.

- А як же! – вигукнув чоловік. – Це буде вигідно і мені і твоєму племені.

- І що тебе цікавить?

- Один артефакт.

- Який?

- А це вже секрет. – промовив чоловік і з викликом подивився на біомеханоїда, натякаючи, що це вже не його справа. Обличчя Корвуса стало кам’яним.

- Вигнати його! – зарепетував діжкоподібний кіборг. З-позаду нього одразу висунувся озброєний біомеханоїд.

- Та годі вам! – примирливо вигукнув Мовендо і демонстративно оперся на тростину. – Корвусе, може переговоримо віч-на-віч?

Здавалося, що в цю мить біомеханоїд розмірковує чи прийняти пропозицію, чи вигнати цього прибульця взаший.

- Гаразд. – проскрипів Корвус. – Ходімо.

Вони усамітнились в одному з віднірків розгалуженої системи ходів, у якій жило плем’я механічних істот. Тут було тьмяно і тісно. Всюди валявся якийсь механічний мотлох: розібрані двигуни, розбиті акумулятори, порожні ємності з-під мастила та ще купа різного, з точки зору Мовендо, непотребу. Він зморщив носа. І запах тут був відповідним. Сам Мовендо прибув сюди з міста під куполом, де панували біотехнології. Там вирощували будинки, створювали нейрокомп’ютери, синтезували поліморфну біомасу для потреб суспільства. Кожен житель цього міста міг трансформувати своє тіло за потребою. І хоча сам Мовендо не був палким прихильником біотрансформації, йому подобалось там жити, тому що там панували біокорпорації, а він був керівником однієї з них. Єдиним недоліком біоміст було те, що вони були ізольованими одне від одного і майже не контактували.

Мовендо подивився на біомеханоїда, який саме зараз прибирав з лави, що була в склепі, якийсь брухт. Він терпіти не міг мехів. В давні часи ревнителі біотехнологій перемогли поборників механо-електронних технологій і загнали їх під землю. І по заслузі! Вони були і залишаються варварами. Краще жити серед витончених оргів!

- Сідай. – запросив жестом Корвус.

- Дякую. Я постою.

- Як знаєш. То розповідай, що задумав.

Мовендо звичним рухом оперся на тростину.

- В місті Тисячі світляків є склад, на якому ти знайдеш багато деталей для свого племені.

- Ти знаєш де цей склад?

- Так.

- І як ми потрапимо в місто?

Чоловік у фраку посміхнувся.

- В тебе є копачі?

По транспортному тунелю, в сторону міста Тисячі світляків, рухалась ватага мехів. Очолював її копач, схожий на велетенського механічного крота, за ним, клацаючи кінцівками, йшли з десяток біомеханоїдів у повному озброєнні. Замикали процесію два невеликих шестиногих транспортники, старий біомеханоїд та чоловік у фраку. Прибувши до місця, на яке вказав Мовендо, копач почав вгризатися в землю. Їхнім планом було зробити підкоп під місто і вийти на поверхню поблизу складу з деталями. Всі розрахунки зробив сам Мовендо, базуючись на інформації, що він знайшов в архівах свого міста. 

Копач натужно гуркотів, риючи тунель. Його бур робив отвір і розпушував землю, а ущільнювачі трамбували стінки тунелю. Мовендо вперше в житті спостерігав за дією копача. Його потужність вражала.

Через три години роботи копач зупинився. Вони були під розрахованою точкою виходу. Копач повільно підняв своє членисте тіло вгору і почав пробиватись на поверхню. В цей час його двигуни сповільнили оберти, щоб не створювати великого шуму.  За десять хвилин крізь отвір проникло тьмяне світло. Копач виліз і скинув у отвір підйомний механізм. Скоро всі були на поверхні.

Довкола простягався майданчик, на якому розташовувались приземисті мушлеподібні споруди. Була глуха ніч, але зверху падало мерехтливе зеленаве світло. Корвус підняв голову і зрозумів, чому місто називалось містом Тисячі світляків. Високо вгорі під прозорим куполом, який вкривав усе місто, роїлось безліч світлових цяток, що в химерному танці створювали подобу рухливих сузір’їв.

- Це закинута промислова зона, – промовив чоловік у фраку, - але будьте обережні, тут можуть бути охоронці.

- То на якому із цих складів зберігаються деталі? – спитав Корвус.

Мовендо озирнувся і тицьнув тростиною в сторону споруди, що була праворуч від них.

- Ось на цьому.

Вся процесія попрямувала до вказаної споруди. Тим часом копач повернувся під землю, щоб не привертати зайвої уваги. Вже входячи на склад, Корвус краєм ока побачив у далині між "мушлями" якийсь рух.

- Гей, Ферро, - звернувся він до найближчого біомеханоїда, - лишайся на вході чатувати. – І потім до всіх. – Працюємо швидко, беремо лише найнеобхідніше: енергоакумулюючі елементи, системи біоживлення, ремонтні блоки, діагностичні плати. Все! В темпі, працюємо!

Всі розбрелись по площі складу, вишукуючи необхідне. Через деякий час транспортники були забиті під зав’язку. Раптом біомеханоїд, що стояв на варті вигукнув: "До нас прямують двоє охоронців!" Корвус миттю підбіг до стулкоподібних дверей і виглянув назовні. Біля їхньої діри стояли двоє чотирируких велетні і щось жваво обговорювали. Вони були озброєними. Один з велетнів раптом подивився в сторону їхнього складу і щось вигукнув.

- Приготуватися! – скомандував старий біомеханоїд і в цю ж мить ніби нізвідки до складу увірвались білі створіння, схожі на чотириногих паличників і почали розповзатись по стелі, підлозі, стінах. Один з них виплюнув жовту масу і вартовий біомеханоїд упав обмотаний клейкими нитками, що ніби гадюки сповили свою жертву. Корвус різко відскочив в сторону і гаком відбив масу, що летіла в нього. Та впала долі і почала звиватись неначе жива. Пролунали постріли з кулеметів. Це мехи почали шматувати оргів. Білі "паличники" падали зі стін та стелі, усіваючи її мертвою біомасою.

- Нам потрібно звідси вибиратись! – крикнув Корвус, озираючись. – А де Мовендо? Чоловіка у фраку ніде не було видно.

- Він піднявся на гору он тим пневмопідйомником. – указав біомеханоїд, що стояв поруч.

- Тримайтеся! – наказав Корвус, і кинувся до підйомника.  Він не побачив, як в цей час до приміщення увірвались шість озброєних чотирируких велетні та маса інших створінь.

Пневмопідйомник переніс біомеханоїда в просторе приміщення, що скидалось на печеру. Тут було темно і вогко. Посеред кімнати в колоні світла спиною до Корвуса стояв чоловік у фраку. Він уважно спостерігав за тим, що відбувалось на віртуальних екранах, які висіли довкола нього в повітрі.

- Неприємна ситуація. – не повертаючись промовив Мовендо. – Скоро твоїм підопічним настане кінець.

- Навіщо? – тихо спитав Корвус.

Чоловік у фраку повернувся і вийшов зі світлової колони.

- Ти питав, який мій інтерес у цій орудці? – він підняв тростину і тицьнув нею Корвусу в груди. – Ось цей кулон. Біомеханоїд відступив і прикрив коштовність долонею.

- Навіщо він тобі?

- Мене дуже цікавить твій творець. Я знав її, мав можливість послугуватися її силою, та втратив її. Цей кулон допоможе її знайти.

Обличчя біомеханоїда спотворила гримаса ненависті.

- Ти нас спеціально сюди заманив?!

Тої ж миті він кинувся на Мовендо, але отримав такий потужний удар в груди, що відлетів метрів на три і впав додолу. Не допомогли навіть чотири кінцівки його механічного шасі. Такого сильного удару Корвус ніяк не очікував від сухорлявого Мовендо.

- Хах! Б’юсь об заклад, ти цього не чекав! – чоловік у фраку, як ні в чому не бувало підійшов до біомеханоїда і оперся на тростину. – Знаєш, мій любий друже, я взагалі-то розраховував, що ти загинеш там, внизу, де гинуть кращі представники твого племені, а я потім заберу цей клятий кулон з твоїх решток. Та, мабуть, доведеться робити це тут.

Корвус підвів голову, на його вилицях ходили жовна.

- Зрадник! Звідки в тебе сила?

- Я отримав її завдяки твоєму творцю.

Чоловік у фраку нахилився до повергнутого біомеханоїда. Цієї миті його обличчя розділилось вертикально навпіл і дві половинки розійшлись в сторони, оголюючи металічну основу. На Корвуса дивилось механічне обличчя з проникливими холодними фоторецепторами.

- Ти мех?!

- Так, – половинки знову стулились і перетворились на людське обличчя, - але якщо ти розраховуєш на якусь племінну солідарність, ти глибоко помиляєшся. Якби моя воля, я б винищив вас усіх! Ви ниці створіння! Живете під землею, ніби хробаки, користуєтесь віджилими технологіями! Ваше плем’я повинно зникнути!

Біомеханоїд подивився на покривлене люттю обличчя Мовендо.

- Ти ж мех!

- Я мех лиш за народженням! За місцем проживання, за суттю я орг!  Віддай кулон!

Корвус різко підчепив ногу Мовендо і поки той падав з силою вдарив у груди. Чоловік у фраку впав. Його тростина відлетіла в сторону токотячи по підлозі. Біомеханоїд стрибнув на поверженого.

- Тобі кінець, перевертню! – вигукнув він і зі всього маху вдарив Мовендо гаком в обличчя. Почувся тріск металу, в усі боки розлетілись іскри та шматки плоті. Тіло людини у фраку кілька разів сіпнулось і затихло. Корвус підвівся. В його думках панував повний безлад. Озирнувшись, він подивився на тростину, що валялась поруч, а потім на екрани віртуальних моніторів. Всі його одноплемінники загинули. Між мертвими мехами ходили орги і уважно їх оглядали. Потрібно було вибиратися звідси, з цього клятого міста. Корвус дістав невеликий вибуховий пакет і прикріпив його до стіни. За мить стався вибух, що пробив діру. Біомеханоїд не зволікаючи вистрибнув назовні, так як діра почала затягуватись. Впавши з другого поверху він приземлився на кінцівки і миттю притиснувся до будівлі. Він відчув тепло, що випромінювала стіна. Обережно виглянувши з-за рогу, Корвус побачив, що біля діри, через яку вони потрапили в місто, лежить розбитий копач, а поруч стоять двоє чотирируких велетні. Не роздумуючи, той ривком кинувся до діри. Корвус сподівався, що орги не заблокували її. На щастя отвір був відкритим. Біомеханоїд блискавкою промчав повз спантеличених велетнів і нирнув у діру.

Підбігши до вибухівки, яку вони заклали перед виходом на поверхню, Корвус активував таймер. Позаду почулись вигуки велетнів, та він вже щодуху мчав у глиб тунелю. За мить почувся потужний вибух. Біомеханоїд ледь втримався на ногах. Зверху посипались шматки землі, та Корвус не звертав на це уваги. Він зупинився, притис до грудей кулон і промовив: "Я тебе знайду, наше плем’я відродиться і ми винищимо всіх оргів!"