Завдяки допомозі та підтримці Австрійського культурного форуму у Києві та роботі Міністерства закордонних справ Австрії ми знайомимо українських любителів фантастики з австрійською письменницею-фантасткою Рафаелою Едельбауер. До вашої уваги одне з її останніх інтерв'ю. Розмова відбувалася під час виставки «УТОПІЇ ТА АПОКАЛІПСИСИ. Винайдення майбутнього в літературі» в Літературному музеї Австрійської національної бібліотеки у Відні. Щиро дякуємо АКФ за надані матеріали!
Рафаела Едельбауер народилася у Відні у 1990 році. Вивчала sprachkunst (письменницька майстерність та літературознавство) у Віденському університеті прикладних мистецтв. З 2009 року публікує свої твори в літературних журналах, антологіях та виступає на літературних фестивалях. Стипендіатка Німецького фонду літератури, лауреатка премії імені Бахмана та володарка Publikumspreises. Лауреатка премії Теодора Кернера (2019). Має власний youtube-канал. Пише п'єси для театру та радіо. Кураторка проєкту Weltformel, у якому досліджується синтез науки, літератури, перформансу та ілюстрації. Досліджує перформанс.
У лютому 2017 року вийшла її дебютна книжка «Entdecker», яка був визнана найкращим дебютом у німецькомовної прозі за версією Rauriser Literaturtage. Це збірка - смілива поетика мови та науки. Кожна з шести частин книжки - "мікроорганізми" (бестіарій), "мінерали", "геологія" (картографія), "гравітація", "агрегація", "час" - написана у різний спосіб, але всі вони органічно зв'язані між собою. Письменниця протиставляє історію природничих наук сучасним методам досліджень, використовує систематичність, комбінаторику та логіку, властиву наукам та змішує це з поетикою та іншими художніми засобами. Доповнюють видання фантастичні ілюстрації.
Її друга книжка, "Das Flüssige Land" (2019), потрапила у шорт-лист Австрійської та Німецької книжкових премій. Це роман про жительку Відня Рут, яка змушена залишити дослідницьку роботу у галузі фізики та виконати волю загиблих батьків, що заповіли поховати їх у містечку Groß-Einland, де народилися. У це місто не так просто потрапити, а ще воно таїть у собі безліч таємниць. Під містом розташована величезна порожнинна аномалія, яка, здається, дивним чином впливає на життя мешканців Groß-Einland. Повсюди є приховані згадки про цю аномалію та її історію, хоча ніхто не хоче говорити про це відверто. Навіть коли стає зрозуміло, що існування всього містечка під загрозою. Яку роль відіграє у цьому історія родини Рут? Чим більше вона досліджує історію міста, тим сильніше відчуває опір мешканців. Але Рут не зупиняється і розуміє, що мусить докопатися до істини.
Останній роман письменниці «ДЕЙВ» (2021) присвячений темі штучного інтелекту. Головний герой роману, програміст Сіз, не замислюється про наміри своїх роботодавців. Все його життя присвячене програмуванню та створенню першого штучного інтелекту найвищої потужності та з людськими якостями: DAVE. Однак дві події змінили звичне життя героя. По-перше, він закохується, по-друге, проєкту загрожує провал. Поки лабораторія продовжує працювати над створенням штучного суперінтелекту, сліпо покладаючись на технології, Сіз намагається з'ясувати, чиїм інтересам насправді служить. Для роману авторка створила уявні географію, наукові описи та принципи роботи ШІ.
Ця виставка здебільшого присвячена технократичним фантазіям, дистопійним технофантазіям, як ми їх називаємо. У вашому романі "Дейв" ви зосередилися на темах штучного інтелекту і трансгуманізму. Чим так захоплює штучний інтелект?
Гадаю, в мене він зображений дещо інакше, ніж у класичних дистопійних творах. Тому що мене насамперед цікавило, які помилкові очікування з ним пов’язані.
Це означає, що я не створюю правдивих передбачень про існування й майбутнє, натомість радше йдеться про те, які шляхи є завідомо помилковими, як навіть уявлення з минулого завжди вели в хибному напрямку порівняно з тим, як зрештою склалося майбутнє.
Ми, наприклад, досі не пересуваємося в літаючих автомобілях, натомість майже не було передбачено, що існуватиме інтернет, який повністю визначатиме наше життя. Це мені й здається захоплюючим, що кожне передбачення майбутнього є невірним.
Що ще було важливим для цієї виставки, так це висвітлити різницю між утопією та дистопією, показати, що найцікавіше починається тоді, коли дистопія вривається в утопію. І навпаки. Це тема, яка вас цікавить і над якою ви охоче працювали б далі?
Це і є так звана реалістична форма, дихотомія. Але мені видаються цікавими й абсолютні утопії. Тобто ми вже маємо багату традицію абсолютних дистопій, де чітко можна сказати, що певна подія має негативне значення чи являє собою щось, чого ми не хочемо.
Дуже захоплюючими для мене є й утопії. Але здається, вони трохи вийшли з моди, чи не так? Коли автор розповідає, що ось таким має бути суспільство. Ми вже мали – передусім у XIX та XX століттях – низку режимів, про які напевне можна сказати, що щось пішло не так.
Але що таке абсолютно утопічний елемент? Це сказати: я знаю, що суспільство може бути кращим, а саме ось таким! Така позиція може здатися навіть зворушливо наївною. Але саме тому, на мою думку, має знову й знову знаходити своє втілення.
І література – слушне для цього місце (сміється). Тобто створення політичної системи, чи ідеологія… Чим може література тут зарадити?
Мені, наприклад, подобається, що в політичному сенсі робить FRIDAYS FOR FUTURE1.
І також ця форма нецинічного, що, на мою думку, знову стає популярною серед покоління, яке прийшло на зміну моєму. Я відчуваю, що моя філософська й літературна соціалізація відбувалася в надіронічному суспільстві. Тому мені здається чудовим, коли хтось каже "Ні", тобто в суспільстві присутнє певне ядро, з якого можна проростити нове, зближатися. Це видається мені сміливою справою, набагато сміливішою за всі дистопійні сценарії, які можна написати.
На запитання, чи є література для цього слушним середовищем, відповісти складно. Бо коли я уявляю, що літературно це буде втілено таким самим чином, мені здається, створюється величезний простір для кітчу.
А цього дозволяти не можна. І література подекуди… якісно дуже виграє від того, про що я казала раніше. Коли всередині є злами. Коли форма та зміст, так би мовити, стикаються між собою. Це не те що б… Слушне середовище для абсолюту.
На запитання, чи потрібно розділяти літературу та філософію, я теж не маю однозначної відповіді. Але мені здається, це радше місце для філософських політичних сценаріїв, де може бути присутній такий оптимізм, але себе я для цієї ролі не бачу.
І якщо ми зараз перейдемо від великих утопічних жестів та ідей на протилежний бік, до апокаліптичних фантазій… Це тема, яку люблять обігрувати в популярній культурі, фільмах-катастрофах. Чому ж нас так захоплює ідея абсолютного кінця?
Мені здається, це лежить на макрорівні, коли людське, або не тільки людське, існування живої істоти на цій планети сприймається як ціле. Єдине, що відомо напевно, – це те, що рано чи пізно все скінчиться і Сонце колись проковтне всю Сонячну систему, і з цієї ситуації немає виходу.
І тому я вважаю, що це дуже важлива форма психологічного вирішення конфлікту, який, звичайно, може знаходити вихід у жахливий спосіб деструктивного потенціалу, коли людина сприймає кінець не символічно, а фактично. Тобто якщо ти поводитимешся ось так і ось так, то потрапиш до пекла. Це також форма спрощення, яка перетворює те символічне,що існує в загальнолюдському уявленні про циклічність часу, на банальність.
Отже, я вірю, що існують переконливі психологічні причини для того, щоб не споглядати кінець світу лише з особистої перспективи і казати: "Мої рідні помруть, я колись помру", – а сприймати як факт, що все відоме нам живе має обмежене існування в часі. Але потрібно стежити за тим, щоб не обмежитися знову цим особистим і не повірити, що кінець світу може залежати від окремої людини або від певних релігійних обрядів, які також є доволі суб’єктивними.
В матеріалі використані фото та матеріали з сайту письменниці. Фото обкладинки: (c) Klaus Kindermann.
1 - Шкільний страйк заради клімату, також відомий як П'ятниці за майбутнє (Fridays for Future), Молодь за клімат (Youth for Climate) та Молодіжний страйк за клімат (Youth Strike 4 Climate) ― це міжнародний рух школярів, які вирішують не відвідувати заняття, а замість цього брати участь у демонстраціях, щоб вимагати заходів для запобігання подальшому глобальному потеплінню та зміні клімату. Широка організація та популяризація компанії розпочалися, коли кліматична активістка Ґрета Тунберг влаштувала акцію у серпні 2018 року під шведським парламентом (Риксдагом), тримаючи плакат з написом: "Skolstrejk för klimatet " ("Шкільний страйк заради клімат")
Розмовляли Рафаела Едельбауер та Керстін Путц.
Подивитися відео німецькою мовою можна тут.
