Прокляття Джейн

Хтось тривожно в дзвони б’є,

— Чуєш, чуєш?.. Де ти є?!

Дівчина прокинулась. Дзвони ще лунали в її голові. У двері тут же постукали. День починався не найкращим чином.

— Жрице Лорей, ви прокинулись? — молода служка боязко ввійшла в кімнату.

— Звичайно, в такий час я вже не сплю, — з посмішкою промовила жриця.

— Трапилось щось незвичне, що змусило завітати вас із самого ранку в мої покої?

— Прошу вибачення, Верховний жрець викликає вас у синю залу.

— Повідомте Верховного, що я незабаром буду.

— лухаюсь жрице Лорей, — випалила дівчина дивлячись у підлогу і поспішила вийти з кімнати.

Страх шириться храмом, як пошесть, — подумала жриця, одягаючись у форму. Скоро не залишиться нікого, хто б у її присутності не трясся від страху чи відрази. Хіба Верховний, його вже нічим не налякаєш.

У залі її вже чекали. Верховний та ще кілька незнайомих чоловіків. Верховний жрець, як завжди з незворушним обличчям, сидів на помості.

— Жрице Лорей, ми вас вже зачекалися — м’яко промовив він.

— Прошу вибачення, — низький поклон. Несподівано дружелюбний тон Верховного насторожував.

— Я жриця богині світла Лорей. Приємно бачити нові обличчя в нашому храмі, — представилась жриця, повернувшись до присутніх. Три пари очей не зводили з неї напруженого погляду. Жриця Лорей граціозно зайняла ще своє місце, по праву руку від Верховного.

—   Я покликав вас не просто так, — сказав Верховний. — Наші гості погодились допомогти вирішити нашу спільну проблему. Саймон, найкращий демонолог у нашій імперії, — старший із чоловіків шанобливо схилив голову. — Він, та його помічники розібрались уже не з однією схожою ситуацією. Вони вірні слуги Тринадцяти богів.  Нікого кращого, хто допоміг б вам, мені не відшукати.

— Це дуже турботливого, з вашого боку, Верховний жрецю. Що ж вимагається від мене?  — спокійно промовила жриця. Демонолог і його помічники, все ще не зводили з неї поглядів. — Вивчають, — подумала вона.

— Ви сьогодні ж покидаєте храм, ваші обов’язки виконуватиме жриця Шайя.

Жрице Лорей, ви разом із командою Саймона, вирушите в подорож, до вівтаря Першого бога та пройдете там обряд очищення.

— Слухаюсь, — в незворушності Жриця не програвала Верховному. — Дозвольте мені, зібрати необхідні речі та після полудня чекайте мене, Саймоне, біля виходу з храму, — звернулась вона до демонолога. Він кивнув на знак згоди.

— Нехай бережуть вас Тринадцятеро, — побажав Верховний.

***

На неї знову вже чекали. Саймон та його помічники про щось сперечалися. Та тільки вони помітили жрицю, розмови припинилися. Демонолог вийшов їй назустріч та, широко усміхаючись, сказав:

— Що ж пора нормально познайомитись. Я, Саймон, демонолог, і щось типу головного у цьому зброді. Отой непривітний, похмурий хлопчина, що намагається вбити мене поглядом — Джун, наш розумник, учений, світла голова, без якої ми б блукали у трьох соснах серед білого дня.

— Саймон! — заверещав «хмурий хлопчина» під два метри зростом.

— І останній у списку, але не за значенням — Рей, убивця, — коротко завершив Саймон. Убити поглядом головного тепер, як виявилося, професійно, пробував і Рей.

Жриця на мить оторопіла від такого представлення, а тоді не менш широко оскалилась. 

— Джейн, моє ім’я Джейн. Колишня жриця Лорей, головний біль Верховного, страх жерців храму та просто проклята. Не менш приємно познайомитись. Я рада, що Верховний підібрав мені гідних товаришів для подорожі.

Тепер настала черга трійці, оторопіти. Такого від тихоні жриці не чекали.

Першим отямився Рей:

— Я не тільки вбивця, — проказав він. І замовчав.

Не витримав Саймон. Від розреготався.

— От чудасія, нам перший раз трапляється така, гостра на язик, жриця. Чи це побічний ефект одержимості?

Жриця Лорей, ні, тепер просто Джейн, проігнорувала питання — неприємна для неї тема.

— Нам, раптом, не пора вирушати Головний, Розумник і… Рей?

— Чого, це лиш я без прізвиська? — з насторогою запитав Рей.

Решта чоловіків знову зігнулись від хохоту. Джейн уже почали набридати ці пустомелі. А в храмі були просто верх шанобливості.

— Ну, не треба сердитися, —  відсміявся Саймон. —  Це добре, що наш попутник не останній зануда. Тепер приступимо власне до роботи. Ми зобов’язались провести вас через усю імперію, у Чорні гори, де знаходиться вівтар Першого бога. Судячи, по ваших симптомах, що описав Верховний, ви проклятті одним із демонів потойбіччя. Не буду приховувати, шанси на успішне зняття прокляття невисокі, але для нас немає майже нічого неможливого, — закінчив демонолог.  —  Бажаєте щось уточнити?

— Кілька речей. По-перше звертайся до мене на ти. Шанобливості мені вистачило в храмі. І по-друге, ми ще довго точитимемо ляси? Пора йти, — і дівчина перша, не оглядаючись, покинула територію храму.

Чоловіки переглянулись та рушили слідом.

***

Зупинилась група на ночівлю аж пізно уночі, у селищі Рекхем. Джун повів усіх у таверну «Синє вогнище», де ще вчора, дорогою до храму, винайняв кімнату.

Джейн завмерла в дверях таверни. Вона ніколи не була у такому місці, і не знала як себе вести. Навкруги горланили пісні, дівчина у коротенькому платті розносила здоровенні кухлі з дивною випивкою, гурт чоловіків грав у кутку в якусь гру, невідому їй. Та помітивши її, зупинили гру та тепер дивилися на неї. Колишня жриця взяла себе у руки, та пішла слідом за Розумником.

— Я привертаю увагу, — сказала Джейн, як тільки двері їх кімнати зачинилися.

— Ще й як, — сказав Саймон. — Жриці рідко спускаються у селище, а візит у таверну, це вже щось зовсім невидане. 

— Тоді чого ми тут зупинилися? — нахмурилась дівчина.

— Зробимо з тебе людину, — посміхнувся Рей.

— Потертий одяг, нова стрижка, трохи пилюки, і будеш схожа на звичайного перехожого, — прощебетало дівчисько, що перед тим, внизу розносило випивку. Рей привів її з собою.

— Лізі, вона у твоїх руках, — урочисто сказав Саймон. — Вернеш її зранку, у людській подобі.

— Веселої нічки, Джейн — озвався Джун. Рей багатозначно промовчав.

Дівчисько Лізі потягнуло Джейн геть від групи демонолога.

Зранку жриця була зла як демон. Поспати вночі не вдалось, з одного боку через Лізі, з іншого через похоронні дзвони, що постійно вчувались їй у темряві.

Вона вихром убігла в кімнату чоловіків, прокричавши: 

— Нехай осяє пітьму милостива Лорей! — не спить вона,  значить, не спить ніхто.  

Рей зірвався з ліжка, схопивши меч:

— Джейн, — покликав він, вглядаючись у темну постать,  —  це ти?

Віт тієї вчорашньої жриці не залишилося й сліду. Перед ним було дівчисько, з  короткою стрижкою, в сорочці, штанях та високих чоботах. На перехожого вона схожою не була, швидше на розбійника. З таким то, нахабним поглядом.

— Пора в дорогу, любі мої товариші, — проспівала Джейн. — Чекаю вас внизу, — і з гуркотом закрила двері.

— Я просив людину, а не злу мегеру, — сказав Рей.

— Це, що таке було? — прошепотів Джун.

—  Може прокляття так діє на неї, — відповів Саймон. — А може й ні. В тихому храмі всяке водиться. Йдемо, поки це ще чогось не утнуло.

***

Після тієї ночі в таверні, величаву жрицю з храму, немовби підмінили. Джейн  не виказувала ніяковості, розпитуючи про усе, що не знала Розумника, доводила до сказу Головного, і постійно виводила з себе, загалом врівноваженого Рея. Прізвиська останній так і не отримав. Одним словом, Джейн веселилася. І їй, здається, почала подобатись ця подорож, незважаючи на всюдисущий дзвін, що тепер чувся їй навіть удень.

***

Вони подорожували разом близько місяця. І Джейн вивчила багато корисних, і не дуже речей. О боги, я швидко вона вчиться.

— Джейн, — благально протягнув Саймон, — змилуйся над нами, о благородна. Залиш хоч нижню білизну.

Не важливо, хто був тим дурнем, хто показав Джейн як грати в карти, цікаво, хто був тим дурнем, що запропонував грати на роздягання. Дівчина виявилася неперевершеним генієм у азартних іграх. Хто б міг подумати. І тепер трійко чоловіків сиділи майже голі біля багаття на лісовий галявині, де вони стали на ночівлю.

— Добре, раз я така благородна, лишайте рештки одягу на собі, — сказала Джейн, солодко потягнувшись. — Ви точно вмійте грати в карти? Чи це той випадок, коли учень перевершує посереднього учителя? А, Рей?

— Я тебе задушу, власними руками, — кинувся Рей. — Я доберуся до тебе швидше за будь-якого демона.

— Саймон, у Рея вселився злий дух! Треба негайно проводити обряд очищення, — з сміхом кричала Джейн, тікаючи від розлюченого Рея.

— А колись він був таким спокійним, — з ностальгією сказав замріяний Розумник. Тепер це божевілля було їх повсякденністю.

***

Хтось тривожно в дзвони б’є,

— Чуєш, чуєш?.. Де ти є?!

Знову нав’язливий голос. Знову набридлий рядок з вірша.

Дзвін тривожно десь гуде,

— Чуєш, чуєш?.. Ось ти де!

Джейн прокинулась серед ночі, важко дихаючи. Вона бачила, вона вперше його бачила. Чудовисько з полум’яним поглядом. І що гірше він бачив її. Він знайшов її.

Гра в хованки закінчилась. Джейн хрипло розсміялася. Чорт забирай, а вона тільки почала по-справжньому жити. Незнайомі люди, неймовірні краєвиди, і Саймон, Джун, Рей —  її тріо шибайголів.

Вигнання з храму було кращим, що з нею ставалося. Вона вже мало не дякувала демону, що прокляв її. До сьогоднішньої ночі. А тепер страх скував її. Демон уб’є її, повільно уб’є. Або ще гірше, вона… Ні, навіть думати про це…

Вдих. Видих. Треба заспокоїтись. Вдих, видих, — як мантру, крутила у голові Джейн.

Крижаний холод, помалу відпускав її.

— Джейн, — покликав із темряви Рей. Сьогодні йому випало стояти на варті під ранок.

Вдих. Видих. Посмішка.

— Я в порядку. Просто кошмар. Приснилося, що я в храмі, благословляю заблудлі душі. Огидне заняття, якщо чесно. Бачив би ти їх.

— Точно все нормально? З моменту відколи у тебе проявилася мітка проклятої пройшло…О боги, пройшло більше півроку!

— Невже, — усмішка. — Я й не помітила. Не знаю, як почувають себе решта проклятих, а жриць так легко не зламати.

— Напевне. Та все одно ти тримаєшся молодцем, я б сказав із гідністю воїнів мого клану, — підбадьорював Джейн, Рей.

— З чого така люб’язність? Таки щось в тебе вселилося?

— Джейн!

— Все одно дякую. Спати мені вже не хочеться. Що вам трудяги приготувати на сніданок?

Вдих. Видих.

***

Хтось тривожно в дзвони б’є,

Чуєш, чуєш?.. Де ти є?!

Дзвін тривожно десь гуде,

Чуєш, чуєш?.. Ось ти де!

Джейн співала набридливу вже пісеньку. Ніби від того співу при світлі дня, йдучи з товаришами, слова стануть менше її лякати.

— О жрице, я знаю, що у вас прийняти горланити пісні, але чи не могла б ти заткнутися? — свердлив дівчину поглядом Рей.

— А мені навіть подобається, — сказав Джун. — Хтось тривожно в дзвони б’є… Це з якоїсь молитви? Ні, не схоже. Дитяча пісенька. Але не дуже вже й весела, — бормотів собі під ніс.

Джейн зупинилась і перестала співати. Саймон глянув запитально.

— Таки дурна пісенька, — хмикнула жриця.

Більше вона її не співала.

***

Натрапити у лісі на місцину, де збираються душі загиблих наглою смертю… Вони таки щасливчики.

— Дивіться, як працюють професіонали, — сказав Саймон. — Зараз я покажу, що значить найкращий демонолог.

У його долонях спалахнуло блакитне полум’я.

— Пора душенькам, вознестись на небо, — запалив полум’я і Рей.  

— Нам за це не заплатять, — проскиглив Розумник, але пішов у гущу закривавлених постатей.

— Таки щасливчики, — подумала Джейн, і собі запалюючи полум’я.

Душу, яку вона збиралась очистити охопило ніжне блакитне, а за мить, несамовите багряне вогнище. Як вона кричала. О боги! Як верещала ця нещасна душа. Жриця спробувала згасити полум’я, але те більше не підкорялося її.

— Перестань! Досить! — закричала Джейн. А тоді безсило опустились на коліна. Крик поволі стихав.

— Джейн! — Рей підбіг до дівчини першим. Вона не озивалася. — Джейн, Джейн! — він вліпив її ляпаса.

— Рей, відійди!

Вдих, видих. Вдих, видих.

— Далеко нам ще до цього чортового вівтаря? — крізь стиснуті зуби вимовила Джейн. В її очах все ще палахкотіло багряне полум’я, але погляд був сповнений рішучості.

***

— Їй все гіршає, — сказав Саймон.

— А то я не бачу, — роздратовано процідив Рей.

Джейн спала біля вогнища. До вівтаря Першого бога залишався день пішої ходи.

— Обряд очищення має допомогти, — Джун не зводив погляду з вогнища. — Той демон таки вогняного типу. Ви ж бачили те… Як ту душу…

— А якщо не допоможе? — запитав Рей.

— Ми будемо шукати спосіб далі, до самого кінця. Як завжди.

— Як завжди… А потім я зроблю свою роботу. Як ти мене вперше представив? Убивцею ж.

— Рей!

— Не звертайте уваги, я просто стомився…

***

Ось твій дзвін. Давай, дзвони…

Хай луною б’ють вони…

Ну, давай… Ну озивайся…

Грай дівчисько! Не впирайся!

Джейн…

— Нехай осяє пітьму милостива Лорей! — прогорланило щось під вухом.

Джейн прокинулась. Все ще Джейн.

— Оу, соня. Доброго ранку! Як спалось? Пора проходити обряд очищення, — воркував Рей.

— В тебе щось таки вселилося? — посміхнулася жриця.

— Раз є сили мене діставати значить ти все ще ти, — відповів Рей.

— Ми дотягнули твою тушку до вівтаря, — підійшов до Джейн Саймон. — Джун, готує все до обряду.

— Вівтар тут? Десь за цим озерцем в печері?

— Ну, майже. Озеро і є вівтарем. Тобі треба зайти в воду. Самостійно. Зможеш?

— Звичайно, зможу, — вперто відказала жриця.

— Буде боляче. Але тобі треба потерпіти. Намагайся залишатися у свідомості. Я проводитиму обряд. Все буде добре, — говорив Саймон.  

— А після всього цього підемо в таверну і відгуляємо так, що від похмілля тиждень відходити будем, — усміхався Рей.

— Після всього цього, майте на увазі, в храм я не вернуся. Так що, від мене ви так легко не позбудетесь, — Джейн  поволі опускалася у воду.

А потім було боляче. Страшенно боляче. І демон ревів усередині, виміщаючи свою злість на ній. Багряне полум’я несамовито палахкотіло над озером.

Хотілось здатись. Вона, Джейн, і так, отримала, більше ніж заслужила. А це її плата, за останні місяці повні радощів. Останні… Здатися, і нехай буде, що буде…

 — Усмішка! Усміхайся, ти… Усміхайся до кінця. Хоть помри як жриця…

«…в храм я не вернуся…»

   Гаразд, здатися вона ще встигне.

Вдих, видих. Вдих, видих. Вдих, видих.

***

— Кха, кха. Спочатку п’єм і гуляєм... Кха… Потім я посилаю його Верховність, під три чорти. А потім я залишаюся з вами. Буде тепер четверо зірвиголів по імперії тинятися…

— Будь-яка забаганка, Джейн. Будь-яка…

Джейн усміхнулась і заснула, вперше за довгий час, без сновидінь.