Прикладна біомеханіка

Гостей зустрічали двоє. Одного з них Єгор одразу впізнав, згадуючи розповідь пана  Крайнова, свого начальника, який перед відрядженням  довго інструктував своїх підлеглих, посміхався і повторював:

- Слухайте, шановні, і запам’ятайте, як дату мого дня народження. На базі головний Марк Ковач, ви його одразу упізнаєте –  височенний як та модифікована сосна, що росте у нас у дворі. З усіма питаннями – до нього. Ставайте навшпиньки, підстрибуйте, але дізнайтеся, що в них сталося. Зрозуміло?

Тепер зрозуміло. Метрів два заввишки, із широкими плечима,  різкими рисами обличчя. Марк Ковач поглядав на Єгора  та Юзефа, як здавалося із обережністю, ніби чогось очікував. Утім, це було зрозуміло. Коли до вас прилітає у гості  комісія для перевірки – це завжди неприємно, зайві турботи, як не крути.

В якості голови комісії попереду йшов Юзеф.

Що й кажи! Пан Крайнов знав, кого відправляв. Юзеф полюбляв справляти враження на людей, він, коли треба і коли не треба, надував щоки, груди робив колесом, живіт бампером, витягував свого документа і поважно промовляв: “Cлужба безпеки. Старший спеціаліст Юзеф Федорів”. Єгор йшов за ним, намагаючись трохи покращувати враження, яке складалося від появи Юзефа і уважно дивився на Ковача та другого мешканця бази Едельвейс-5. Він був іншого гатунку, невисокого зросту, із широким носом, тонкими, як лезо ножа,  губами.

- Вітаю, шановні. Начальник бази Едельвейс-5 Марк Ковач. Зі мною – геолог Андрій Стовбун. Як добралися?

- Чудово добралися, – поважно відказав Юзеф, – трохи хитало.

Хитало – це не те слово! Їх  “Трансер”  при вході у атмосферу  Ніферіуса ледь на шматки не розвалився, добре, що зроблений  на віка,  та  із врахуванням того, що їм можуть керувати такі вмілі пілоти як Юзеф.

- Дозвольте представитися. Юзеф Федорів. Старший спеціаліст служби безпеки. А це – ваш новий біомеханік. Єгор Дорош. Чудовий спеціаліст, на заміну, як ви просили.

Ковач кивнув.

- Ми думали, що ви доберетеся до нас швидше.

- Пане Марку, нас цікавлять обставини  вашої події…надзвичайної події. Так же ви повідомили?

- Так-так, –  Ковач облизав сухі губи, – ми все розповімо, приховувати нічого, ось побачите. Тільки може ж спочатку – за стіл, ну, і відпочити треба, адаптуватися.

- Гадаю, це не буде злочином,  – виніс вердикт Юзеф, – у нас багацько часу, можна сказати, що ми не поспішаємо.

Єгор подивився на Юзефа і йому здалося, що старший спеціаліст щиро вважає, що їхня місія – то поїздка на відпочинок. Не інакше.

Біомеханик  посміхнувся кутиками губ.

*

Вони сиділи у центральному секторі, який Ковач називав “нашою невеличкою   вітальнею”. Єгор  його пильно слухав, а Юзеф пив апельсиновий сік і нишпорив очима навсібіч. Здавалося, що йому було байдуже.

Ковач продовжував:

- Як ви знаєте, наша база Едельвейс покликана виконати декілька завдань. Одне з них, і воно ж основне, полягає у вивченні Ніферіуса, з тим, щоб можна було  заселити планету у близькому майбутньому колоністами. Звісно, також  нас цікавлять всі ресурси Ніферіуса.  Друге наше завдання – це випробування у польових умовах нової моделі екзоскелету “Пантера”, розробленого компанією  “Нові космічні технології”, ну, Єгор знає.

-Так, – кивнув біомеханік.

- Всі  учасники нашої експедиції працюють, удягнуті  у екзоскелети, особливо, якщо робота пов’язана із чимось надзвичайним.

- А часто буває надзвичайне? – пожвавився Юзеф.

- Ну, не без цього. Загалом, Ніферіус не представляє загрози для життя людини, – посміхнувся Марк, – фауна і флора безпечні, а місцеві жителі, ми називаємо їх Хліборобами, знаходяться на рівні розвитку постфігуративної культури. Від них можна чекати чогось дивного, але ми з цими аборигенами так-сяк спілкуємося. Якщо можна назвати це спілкуванням.  

- Тоді, що сталося із вашим біомеханіком?

Марк спохмурнів.

- Те й сталося.  Олег Лавров  був цікавою людиною. Душа компанії, як кажуть на Землі. Три місяці тому він поїхав на “Крабі” до Смарагдової гори, був у  екзоскелеті, себто керував машиною, вдягнутий у Костюм. Так ми  називаємо ці штуки.  Спочатку було все гаразд, він постійно, і, головне, за розкладом виходив на зв’язок, а потім..

- Що потім?

- Потім він почав марити.

- Марити? Отак просто почав?

-Ну, нести всяку маячню.  Так вважає лікар бази Віктор Адамович. Я з ним погоджуюся. Потім зв’язок із ним ми почали втрачати, ще пізніше Олег знову озвався.

- Що він сказав?

- Ми можемо прослухати запис. Давайте підемо у сектор управління зв’язком. Ви все почуєте.

Єгор не був знайомий із Олегом, бо працював у Компанії не так давно, та ходили розмови, що він непоганий хлопець і свою справу знає. Голос його був трохи хриплий і схвильований.

-Едельвейс, я Краб-1, я Краб-1, відчуваю…мені..

- Краб-1, Краб-1, втрачаємо зв’язок.

- Всім на базі… обережність.. небезпека…не можу… відчуваю.. клята стерилізація...

- Краб-1, Краб-1, повторіть вас не розумію.

- Марку, треба ЇХ зупинити!! Чуєш, Марку…не можу впоратися…не можу більше…

- А що було потім?

- Зв’язок остаточно обірвався. Олегового “Краба” ми знайшли в Ущелині Вогню, що біля Смарагдової гори, лежав догори черевом, далі прозаїчно – підняли машину, витягнули Олега. Ну, гаразд йдемо знайомитися із жителями Едельвейсу. Ще час буде – я розповім деякі деталі.

*

Знайомство із мешканцями бази було не дуже приємним. Начальник представив Юзефа та Єгора, наголосивши, що це – “наші нові співробітники”. З Андрієм вони вже були знайомі, а серед інших виділявся своїм гучним голосом, що звучав як труба, лікар Віктор Адамович. Він був удягнутий у в’язаний светр  і носив  бороду. Руки тримав під час розмови у кишенях, проте  для привітання простягнув правицю.

- Приємно, приємно познайомитися. Звертайтеся!

Менш симпатичним був  Стас Новік, один із трьох випробувачів екзоскелетів, які мешкали на Едельвейсі-5. Його вигляд був контрастним до посмішки Віктора Адамовича, принаймні, під час розмови він дивився на хлопців спідлоба, і, взагалі, складалося враження, що  Новік кудись поспішає, він зиркав на годинника і про щось думав. Двоє інших – Антон Павлов та Костя Книш були його копіями. Однакові атлетичні фігури, суворі обличчя, проникливий погляд. Щоправда, Костя був більш приязним, він підтримував розмову,  поцікавився  “що там нового”.

- Ви на них не ображайтеся, – сказав потім новоприбулим Ковач, – вони непогані хлопці. Просто ми вже тут другий термін сидимо, спочатку  вивчали планету, а потім намалювався цей проект із “Пантерами”, діватися не було куди, та й вибору фактично ніякого. Рішення нашим керівництвом приймалося досить директивно, хутко призначили випробувачів, хоча ми всі до цього причетні, але ця трійка – найбільше. А так… вони виконують різні функції, як і ми всі. Єдиний, хто самоусунувся – Адамович. Він на дух не переносить ці Костюми. А Олег Лавров був четвертим. Він дружив із Костею Павловим. З дитинства.

Отже, всього шість учасників експедиції  і плюс один робот  РП-4, якого Марк Ковач назвав Феніксом. Єгор із цікавістю подивився на РП-4, він не знав, що у складі експедиції робот. Фенікс був сріблястого кольору, на його обличчі, застиглій залізній масці,  не можна було нічого прочитати.

РП-4 простягнув важку руку і представився:

- Робот РП-4. Можете звати мене Фенікс. Приємно познайомитися.

Голос його був схожий на голос людини. А рука – міцною.

Після цього знайомство завершилося.

*

Юзефу тут сподобалося.  Він одразу сказав Єгору, що їхнє відрядження – то є породження фантазії пана Крайнова.  Відсилати людей на Ніферіус для того, щоб вони подивилися в очі втомленим, насупленим  людям, що чекають, коли завершиться їхня експедиція і вони повернуться додому – це крок, як мінімум,  непродуманий. 

- Знаєш, друже Єгоре, маячня все це. Екзоскелети, випробування, Олег цей. Ну, не впорався із керуванням. Які проблеми?

- Поки не знаю. Треба поговорити із іншими.

- Гм. Ти так гадаєш? А мені здається, що тут все ясно. А давай запишемо – не виявлено жодних фактів…як там…ага.. які дають можливість стверджувати…

Єгор розсміявся.

- Юзефе,  давай так. Ти переговориш із людьми, а я подивлюся техніку. І ще – запитай у начальника, чи  не було якихось проявів незвичайного раніше. Це, по-перше, а по-друге, якомога більше інформації отримай про місцевих. Чим займаються, як влаштований побут, ну, і, так далі.

- Ну, не зна-а-ю. Ти думаєш, тубільці? Не зн-а-аю.

*

  Для Єгора проблема тут була. Навіть декілька питань, які він задавав собі. Чому Олега не врятував екзоскелет? Ця штука у декілька разів збільшує реакції людини, він для того ж і створювався! Передбачалося, що людина отримує те, про що могла раніше лише мріяти. Швидкість, силу, витривалість. А про що говорив Олег? І до чого тут “клята стерилізація”? Нарешті, хто це – ВОНИ? Хтось із команди? Тубільці?

З такими думками Єгор почав працювати із екзоскелетом   Олега Лаврова. Весь день він присвятив тому, щоб перевірити його стан. А головоломка таки була. Екзоскелет  не був пошкоджений якимись зовнішніми предметами, так, вогонь, що знищив  “Краба”, створив для нього пекельну атмосферу. Як результат – людина загинула,  (бо шолом був відкритий),  а екзоскелет витримав високу температуру. Штучні м’язи теж у нормі. А от коли Єгор добрався до центральної частини, то виявив, що “чорний ящик” розплавився. Отже, біокомп’ютер не витримує високих температур, на противагу оболонці. Припустимо. Однак, це ж нонсенс! Повинен був витримати, бо в лабораторних умовах витримував. Виходить, на практиці виявилося, що “ящик” –  ахілесова п’ята екзоскелету?

Треба думати.

* 

 Наступного дня події почали стрімко набирати обертів. Думати вже не стало коли.

Юзеф розповідав про те, що почув:

- Єгоре, що тобі сказати. Вони тут усі скажені, хіба тільки Адамович на людину схожий. І начальник трохи, епізодично, так би мовити. Дехто зі мною навіть балакати не захотів Уявляєш? Зі мною!!! Я кажу цьому  Павлову, що думаєш про те, що відбулося? А він…він.. не буду повторювати. А Книш ледь мене не придушив. Новік, щоправда,  трохи розговорився.  Виявляється, проблеми із екзоскелетами були у них і раніше, місяць тому один зламався. Я що думаю, а може хтось зіпсував Олегів екзоскелет? Бо ця компанія у мене довіри не викликає.

- Він же біомеханіком був. Навряд.

- Гм. Дійсно. А знаєш, Новік  сказав, що Смарагдова гора – це земля місцевих. Вони вважають, що великий бог  Р’гу  не схвалює  появу небесних людей, що, якщо люди не повернуться на небо, то великий бог Р’гу  торкнеться своїми долонями Вежу і зробить із неї кульку. Може це бешкетує   Р’гу?

*

Трохи пізніше сталося таке. Коли Єгор із Юзефом вийшли із кімнати, то побачили начальника та  Стовбуна, які, як метеори, летіли коридором.

- Що трапилося? – поцікавився Юзеф.

Однак  його запитання розчинилося  у повітрі.

- Не виходьте із кімнати, – нарешті почули у відповідь.

Єгор і Юзеф обмінялися поглядами та рушили за Стовбуном.

Коли вийшли із Бази, побачили “Краба-2”, на якому зранку виїхали до Червоної Пустелі  Павлов та Книш. Машина на стояла  за метр від стіни. Та турбував не “Краб”, а те, що відбувалося поряд із ним. Павлов  і Книш  каталися по піску, наносячи один одному міцних ударів. Обоє були вдягнуті у свої екзоскелети.  Ковач  дивився на хлопців і мовчав.  Стовбун теж насуплено дивився.

Єгор зробив крок вперед  і схопив  Павлова за тулуб, потягнув назад. Потім здалося, що якась сила його підняла і кинула у бік на пару метрів. Падати було боляче. Єгор одразу відчув шкірою, що екзоскелет збільшує реакцію, силу і витривалість людини у декілька разів.

Ковач закричав щосили:

-Стовбуне, де Новік? Де його ноги носять? Чого стоїш, біжи вдягай Костюма. Вони зараз повбивають один одного.

В цю мить Книш обхопив  Павлова руками і ногою перекинув за  себе.

- Все, дочекався!!!  – лаявся  Павлов, який гепнувся на пісок та миттєво підхопився.

Він  блискавкою кинувся вперед. І рухався так швидко, що Єгор ледь встигав за ним очима.

- Ти в нормі? – Юзеф допоміг Єгору піднятися.

- Так.

Двері відчинилися та з приміщення вибіг Новік, за ним Стовбун. Раптом Фенікс, який до цього стояв, як стовп, і дивився на хлопців, зробив крок уперед і кинувся до Павлова із Книшем. Він рухався дуже швидко, як і хлопці. А може навіть і швидше. Поява нового суперника не збентежила Книша,  він присів на напівзігнутих ногах  і спробував нанести удар Феніксу у грудну клітину, вважалося, що це могло пошкодити робота. Однак Фенікс устиг зробити крок уперед і трохи праворуч,  спіймав руку Книша, за другу його вхопив Павлов. Тоді вже і всі інші кинулися на допомогу. За мить усе буле завершено. Однак Книш заспокоївся  лише тоді, коли із нього стягнули екзоскелет.

- Я ж кажу, скажені, – підвів потім підсумки Юзеф. – Ще б трохи, і наламали б вони дров. Не болить?

*     

Розмова із випробувачами не пролила світла на тінь.

Адамович уколов якоїсь рідини Книшу і його залишили у спокої. Павлов пробурмотів, що нічого пояснювати він не збирається, бо це  не “ваші справи” справи. Добитися від них нічого не вдалося. Тому Єгор вирішив діяти у двох напрямках. По-перше, поговорити із Адамовичем. По-друге, глянути на екзоскелети хлопців.

  Адамович був насуплений.

- Що говорити, Єгоре. Виснаження. Вони “згоріли”, давно було слід їх відправити на Землю. Як і всіх нас.

Єгор кивнув.

- А як ви думаєте, яка причина їхньої сварки?

- Та будь-яка! Книш давно чіплявся до Павлова. Вони із різних соціальних груп, розумієш? Павлов із “простих”, він заслужив своє право працювати у Космосі своєю працею. Книш – із числа “спадкоємців”. Думаю, що причина банальна, щось не те сказав, чи подивився.

- Ви ж не думаєте, що через це вони  мало Базу не розтрощили?

- Не знаю. Можливо Новік має рацію.       

-  Це ви про Р’гу?

- Та ні. Але місце тут дійсно погане. Мені Олег неодноразово говорив, що тут негаразд щось.

- Олег?

- Так. Тут така справа…розумієш, Олег він був непростою людиною.

- І в чому це полягало?

- Цього ніхто не знав, лише я. Олег був стерилізованим телепатом, він мав підвищену чутливість, щось відчував…небезпеку, але яку саме точно не міг сказати. Просто відчуття. До того ж у таких людей після стерилізації спостерігається ефект “вторинної реальності”, по суті  це – фантазія.

Єгор задумався. Отже, що ми маємо? Псевдотелепат, у якого були залишки дару. Проте, це йому не допомогло.

*

-Все дуже просто, Юзефе. Дивися, ми підключаємо екзоскелет Книша, точніше ось цей його “чорний ящик” до монітора. Схема наступна – як відомо (ну, мені так –точно) всі рухи екзоскелету утворюють специфічну біодинамічну тканину, і ми зможемо за допомогою нашої техніки “перевести” імпульси біодинамічної тканини у чуттєву тканину. Зрозуміло?

-Е-е..не зовсім.

Єгор терпляче продовжував.

- Ми зможемо на екрані побачити всі рухи Книша, які було здійснені ним  у екзоскелеті.

- А-а.. круто!

Юзеф дивився на Єгора із повагою.

- Знаєш, Юзефе, у мене іноді складається враження, що ти працюєш не в службі охорони, а в якійсь іншій структурі.

- А я і працюю в іншій структурі. Я сам здивувався, коли мені сказали, що я їду у відрядження на Ніферіус. Мені і документи оформили швидко. Ти ж знаєш, у нашій Компанії не прийнято обговорювати накази.

-Та знаю. Дивися, процес пішов.

Вони мовчки дивилися на екран і спостерігали за контуром маленької фігури, яка виражала своє життя у русі. Декілька разів Єгор натискав на клавішу і рухи прискорювалися.

- Ну що? – нетерпляче запитав Юзеф після того, як процедура завершилася.

-Нічого. Здалося що..ні, не так, знаєш, Юзефе, ми зробимо не так.

Єгор підхопився.

- Трохи не так. Я зрозумів, не треба було переводити у чуттєву тканину, хай буде біодинаміка. Ти мені зараз допоможеш, я хочу зібрати екзомодулятор.

- Це що таке?

-Для того, щоб ближче познайомитися із екзоскелетами, людина вдягає інший, який є копією справжнього, і з’єднаний із комп’ютером. Тоді можна проаналізувати рухи і стан людини. А ми трохи модифікуємо. Дивися, наш “чорний ящик” екзоскелету  Книша ми приєднуємо до екзомодулятора, і пілот зможе повторити усі його рухи. Тобто рухи самі “поведуть” людину. Ясна річ, пілотом буду я.

Після підготовки Єгор одягнув екзоскелет. На мить він уявив, що перетворився на Книша,   і почав потроху відтворювати хід подій. Ще трохи, і він забув, що одягнутий у екзоскелет, так само, як забув, що рухи ці були для нього чужими. Єгор жив життям  випробувача. Його мікрокосм став іншим.

Після експерименту Єгор ще трохи приходив у себе, осмислюючи те, що відбулося.

- Що? – нетерпляче запитував Юзеф.

- Все гаразд. Є деякі думки. Давай так, скажи Марку Ковачу, щоб зібрав усіх. Спробуємо розібратися у цій історії. А я переговорю із Павловим і ще огляну кімнату Олега Лаврова.

*

 Єгор уважно подивився на присутніх. Компанія була у повному зборі. Андрій Стовбун сидів у кріслі, праворуч  біля столу. Поряд із ним – Ковач. Напроти нього – Книш, похмурий, як хмара, але спокійний. Павлов стояв біля дверей, у стіни. Там же – РП-4. Новік – у вікна, дивився на краєвиди Ніферіуса.

Юзеф сидів ліворуч за столом, здавалося, що цього разу йому було цікаво як ніколи.

- Чого ми зібралися? – поцікавився Книш. – Чи не для того щоб поговорити про мою ганебну поведінку?

-Ні, Костю. Я хочу поговорити про інше, бо  у вас тут дійсно відбувалося щось незвичне. Адамович списує все на вашу втому, фізичну і психологічну. Думаю, справа далеко не в цьому.

- А в чому? – підняв очі Стовбун.

- Я спробую пояснити. Але почну здалеку. Із прикладної біомеханіки. Давайте розберемося, як функціонує біодинамічна тканина людини, тобто система її рухів, які є вираженням мікрокосму. Дивіться, процес управління руховими актами ми можемо представити у вигляді кільця. Є “виходи”, або ефектори, є “сенсорні входи”, або ж рецептори. Є робоча точка, є блок перешифрування. Кільце працює таким чином. В програмі записані послідовні етапи складної дії, в кожен момент опрацьовується якийсь елемент  і відповідна програма спускається у прибор, який задає програму.  Далі сигнали поступають на прибор порівняння, у цей же блок від рецептора йдуть сигнали зворотного зв’язку, вони повідомляють про стан робочої точки. Поки все зрозуміло?

-Е-е…мені не зовсім, – пробурмотів Юзеф.

- Тоді далі. У приборі ці сигнали порівнюються і на виході із нього з’являються сигнали розходження між тим, що вимагається, і фактичним станом речей. Вони потрапляють на блок перешифрування, звідки виходять сигнали корекцій і вже потрапляють на ефектор. Кільце замкнулося, рух відбувся.

- Все ясно, у людини на фізіологічному рівні відбувається корегування рухів, ніби перевірка реальності, уточнення, – пояснив Адамович.

- Так. Дякую. Мова йде про те, що наші екзоскелети функціонують також за цією схемою. Ну, звісно вони мають ще й блок живлення, і матеріали інші,  і з організмом людини взаємодіють, але…схема така сама. Коли я дивився екзоскелет  Лаврова, то виявив, що блок перешифрування  (ми називаємо його “чорним ящиком”) розплавлений. Це вже було дивним, бо сам екзоскелет не був пошкоджений. Далі після вашої героїчної бійки я розібрав і ваші екзоскелети. Вдалося відновити історію всіх рухів Книша в образному плані, а потім за допомогою екзомодулятора я спробував відновити і систему корекцій.

- І що вдалося встановити? – пожвавився Книш.

- Спочатку нічого. Але коли вдягнув екзоскелет, то відчув ледь помітне втручання у дію блоку перешифрування.

-Це що означає? Екзоскелети… здатні до самоорганізації?

- Не зовсім це.

-Хтось вмішувався у роботу екзоскелетів, ніби підштовхував до                 самоорганізованих дій? – здогадався Ковач.

-Точно. Гадаю, хлопці можуть підтвердити, що, коли вони вдягали екзоскелети, із ними щось відбувалося, ніби вони вдягали чужеродне тіло, а справа  ось у чому – біодинамічна тканина, яка утворювалася, відображала приховані прагнення людини, бо рухи часто їх виказують. Якщо хтось не подобався – екзоскелет підвищував антипатію, по суті – рух став регулятором поведінки людини. Гармонія у мікрокосмі людини порушилася.

- А Лавров? Що з ним сталося?

- Гадаю, принцип сенсорних корекцій тут не спрацював, по-перше, він був телепатом, хоча й стерилізованим. По-друге, був біомеханіком, він відчув зміну у рухах. Тому “чорний ящик” розплавився, не витримав сигналів, які суперечили один одному. І Олег не впорався із керуванням. Напевно, була причина втручання до екзоскелету Лаврова, вірогідно він почав відчувати, хто винен.

- Стійте, то цей “хтось”  серед нас? – здивувався Новік.

-  Серед нас.

На мить у кімнаті стало гаряче. Присутні дивилися один на одного  і шукали відповідального за згадані події.

- Не будемо тримати паузу. Дозвольте представити вам винуватця наших подій – РП-4, на ім’я Фенікс. 

Книш одразу зреагував.

- Перепрошую, але Фенікс не міг цього зробити, бо не здатний нанести шкоду людині. Це  всім відомо.

- Робот – не може. Людина може. Можливо Фенікс сам розповість?

РП-4 озвався не одразу.

- Так, біомеханік Єгор має рацію. Я – не робот.

- За-че-кайте, – не витримав Павлов. – Вашу концепцію сенсорних корекцій я ще можу сприйняти, але те, що робот є людиною…ні..

- Фенікс – це унікальне творіння, – продовжив Єгор, – таку істоту ще років п’ятдесят тому один відомий фантаст, класик кіберпанку, назвав ОМАРОМ. Це кіборг, створений шляхом інтеграції людини із автономним скафандром, який неможливо зняти.

Фенікс знову деяку мить мовчав, потім промовив:

-Три роки тому я був у складі експедиції на Таргалі, ви, напевно, пам’ятаєте цю історію. Наш корабель невдало опустився на планету. Загорівся двигун, ми ледь змогли ступити на землю. Я обгорів, фактично сто відсотків шкіри…і деякі органи відказали… потім реанімація…відновлення функцій…я помирав, а далі  ця операція… це фактично мене врятувало.

- Але… навіщо? Феніксе, навіщо ти все це зробив, Лавров, хлопці, екзоскелети?! – Ковач почервонів від обурення.

- Я… перепрошую…

Раптом Фенікс замовк.

- Феніксе?!

Проте Фенікс мовчав.  Єгор підійшов до нього, торкнувся обличчя.

- Все. Схоже наш друг відключився. Гадаю, на цьому наша історія завершується?

*

У кабінеті Крайнова Єгор завжди почував себе дискомфортно. Можливо справа у велетенському столі, чи у відсутності вікна. Точніше воно було, але штучне. Єгор мав підвищену чутливість до всього такого. Він, коли бачив краєвиди, що розгорталися за таким вікном, одразу ловив себе на думці, що вірити цьому аж ніяк не можна. Немає морського краєвиду, чи зеленого лісу…ілюзія.

Коли Єгор увійшов до Крайнова, то одразу звернув увагу, що сьогодні за вікном було поле, яке колосилося під промінями сонця. А ще насувалася темна хмара. “Бути грозі”, – подумав Єгор.

 Крайнов був у радісному настрої.

- А-а.. Єгоре, заходь, заходь. Ну, ти герой! Хвалю, впорався. Читав я звіт Юзефа, вражений! Але який же цей РП-4!! Хто б міг подумати.

- Так, – погодився Єгор, – знаєте, все було не складно. Я одразу вернув увагу на специфічну атмосферу, яка панувала на базі. Привернули слова Олега Лаврова. Потім його екзоскелет, розплавлений “чорний ящик”.

-Цікаво, цікаво.

-А коли відбулася ця сварка, я переконався – щось не те.

- Але не можу зрозуміти, навіщо це Феніксу? Невже він зіпсувався, як писав Юзеф?

- Спочатку я  теж так подумав. Дивіться, по суті Фенікс – це модель екзоскелету, але іншого плану. В його мікрокосмі є щось від людини, але щось  і від робота. Потім я передивився речі Олега Лаврова і знайшов те, що шукав – його щоденник, він його записував у компі. Уявляєте? Він був телепатом, цей Лавров,  із даром, що поступово відновлювався..  Про це він і написав. До речі, він ще писав, що сказав Феніксу, ніби знає, хто він. Зрозумів, що Фенікс – істота унікальна.

- А-а… тому Фенікс це все і влаштував. А бійка?

-Павлов дружив із Олегом. Фенікс боявся, що він знає. Тому перепрограмував екзоскелет Книша.

-Неймовірно.

- Це не все.

- А що?

-Дивіться, Лавров чітко говорив… “треба ЇХ зупинити”, тому я трохи подумав.

Крайнов пильно дивився на Єгора.

- А потім, коли  Фенікс відключився,  його оглянув. Я знайшов ось це.

Єгор поклав на стіл  розплавлений “чорний ящик”.

- Те, що ви відправили на Ніферіус людей для випробування нової моделі екзоскелетів, причому людей, які  мусили відпочивати після тривалого відрядження, не могло не привернути уваги. Та ще й цей Юзеф. Ви ж думали – пошлемо того, хто не зіпсує ситуацію. Бюрократ Юзеф і новачок Дорош. Як називався ваш проект, пане Крайнове?

- Проект “Фенікс”,  –  сухо відповів Крайов. – Ви геть нічого не розумієте. Це відкриває широкі можливості – поєднання людини і технічних елементів є перспективним!! Ми можемо допомогти хворим, ми можемо розширити можливості людини!!! Для цього треба було перевірити Модель у соціальному середовищі.

- Біомеханіку Фенікса порушили суперечливі прагнення, з одного боку, була дія вашої програми, а з іншого, його людські прагнення. Перемогло людське,  він утрутився у бійку. А потім відключився, бо у нього були залишки совісті. Тому – ось це розплавилося.

Двері відчинилися і до кабінету увійшли троє людей у формі. Серед них був Юзеф.

- Пане Крайове, ви усуваєтесь від посади за проведення забороненого експерименту.  

-Пане Дороше, це ж підтвердження того, що ми шукаємо у правильному напрямку!!! Розумієте? Правильному!! Його мікрокосм залишився світом людини!!

Раптом Крайнов замовк.

-Скажіть, Дорош, ви хто? Ви ж не біомеханік?

- Скажімо так. Я представляю організацію, яка чимось схожа на це… – Єгор показав на “ящик”. Тільки призначення протилежне. Ми повертаємо систему у потрібний напрямок, бо інакше такі, як ви, цей макрокосм людини зруйнують своїми невгамовними фантазіями. Світ макрокосму – це світ людини. Розумієте? Не механіки…